Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Альбе́рт Ейнштейн (також А́льберт А́йнштайн[10][11][12], нім. Albert Einstein [ˈalbɐt ˈaɪ̯nʃtaɪ̯n], англ. Albert Einstein ['ælbət ˈʌɪnstʌɪn][13]; 14 березня 1879, Ульм, королівство Вюртемберг, Німецька імперія — 18 квітня 1955, Принстон, штат Нью-Джерсі, США) — американський, німецький та швейцарський фізик-теоретик єврейського походження, лауреат Нобелівської премії з фізики 1921 року. Один із найвизначніших фізиків та науковців XX століття. Людина ХХ століття згідно з версією журналу Тайм[14].
 | Цю сторінку запропоновано перейменувати на Альберт Айнштайн.
Можливо, її поточна назва не відповідає нормам української мови або правилам іменування статей у Вікіпедії. Пояснення причин і обговорення — на сторінці Вікіпедія:Перейменування статей. |
Народився 14 березня 1879 року в німецькому місті Ульм, королівство Вюртемберг, у єврейській родині. Мешкав у Швейцарії (з 1893), Німеччині (з 1914) і США (з 1933). Створив спеціальну (1905) і загальну (1907–1916) теорії відносності; обґрунтував у рамках теорії відносності закон взаємозв'язку маси та енергії (див. E=mc²). Автор основоположних праць із квантової теорії: запровадив поняття фотона, встановив закони фотоефекту, основний закон фотохімії (закон Ейнштейна), передбачив (1916) вимушене випромінювання. Розвинув статистичну теорію броунівського руху, заклавши основи теорії флуктуацій, створив квантову статистику Бозе—Ейнштейна. З 1933 року працював над проблемами космології та єдиної теорії поля.
У 1930-ті роки емігрував з Німеччини до США і згодом на знак протесту проти націонал-соціалізму відмовився від німецького громадянства і вийшов зі складу Прусської і Баварської академії наук. Виступав також проти війни, у 1940-х — проти застосування ядерної зброї. У 1940 році підписав лист президентові США про небезпеку створення ядерної зброї в Німеччині.
Приватний архів Альберта Ейнштейна зберігається в Національній бібліотеці Ізраїлю в місті Єрусалимі. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка[12].
.jpg)
Альберт[15] Ейнштейн народився 14 березня 1879 року в німецькому місті Ульмі в незаможній єврейській сім'ї Германа і Пауліни Ейнштейнів. Герман Ейнштейн (1847—1902), маючи непересічні математичні здібності, володів невеликим підприємством, але постійно стояв на межі банкрутства. Мати, Пауліна (уродж. Кох, 1858—1920), походила з сім'ї заможного торговця кукурудзою Юліуса Дерцбахера (у 1842 році змінив прізвище на Кох) і Єтти Бернгаймер[16]. У Ейнштейна була молодша сестра Марія (Мая, 1881—1951). Будинок, у якому народився Альберт, був зруйнований під час бомбардувань 1944 року і не був відновлений. Збереглася міська реєстраційна книга, у якій записано: «До чиновника міського реєстраційного бюро, що підписався нижче, сьогодні з'явився знайомий йому в обличчя комерсант Герман Ейнштейн, юдейського віросповідання, що проживає в Ульмі на Бронгофштрассе, 135».
Як дитина нерелігійних батьків Альберт Ейнштейн відвідував католицьку початкову школу в Мюнхені та до 12 років був досить глибоко віруючим підлітком, хоч і не розмежовував християнського і юдейського віровчень[17]. Однак читання науково-популярних книг незабаром зробило його вільнодумцем і назавжди породило в ньому недовіру до авторитетів[18].
Хлопчик зростав замкнутим і нетовариським і не демонстрував яких-небудь значних успіхів в школі. Поширеною є думка, що в дитинстві Альберт Ейнштейн був не здібний до навчання. Як докази наводяться низькі показники, які він демонстрував у школі, а також той факт, що майбутній геній вельми пізно почав ходити й говорити. Проте таку точку зору заперечують багато дослідників біографії Альберта Ейнштейна. Справді, вчителі критикували Ейнштейна за повільність і погану успішність, проте пояснення низької успішності й труднощів у навчанні Ейнштейна слід шукати не в лінощах або поганих здібностях учня, а в елементарній скромності, несприйнятті застарілих педагогічних методів, що застосовувалися в німецьких школах кінця XIX — початку XX століть, можливій дислексії або специфічній структурі мозку Ейнштейна.
Коли Альберту було 5 років, його батько вперше показав йому компас. Це перше враження від знайомства з технікою в Ейнштейна збереглося на все життя і, як він сам визнавав, визначило його захоплення всілякими механізмами і наукою. У 1889 році знайомий студент-медик познайомив Ейнштейна з класичною філософією, зокрема з «Критикою чистого розуму» Іммануїла Канта. Твори Канта також значною мірою спонукали майбутнього науковця до вивчення математики, фізики і філософії. Крім того, в дитинстві під тиском матері він з шести років почав займатися грою на скрипці. Захоплення музикою також зберігалося в Ейнштейна впродовж усього життя, і у 1908 році він навіть виступав у квінтеті музикантів-аматорів (спільно з математиком, поліцейським, юристом і палітурником). Вже перебуваючи в США у Принстоні, 1934 року Альберт Ейнштейн дав доброчинний концерт Моцарта для скрипки на користь учених і діячів культури, що емігрували з нацистської Німеччини.
Навчаючись в Луїтпольській гімназії, Альберт Ейнштейн вперше зайнявся самоосвітою: у 12-річному віці 1891 року він почав самостійно вивчати математику за допомогою шкільного підручника з геометрії. Хоча часто стверджується, ніби Ейнштейн був некомпетентним у математиці, але це також не відповідає дійсності. У гімназії він уже був у числі перших учнів з точних наук, проте укорінена система механічного заучування матеріалу, яка, як він сам вважав, завдає шкоди самому духу навчання і творчому мисленню, як і відносно тиранічне ставлення вчителів до учнів, викликало в Альберта Ейнштейна несприйняття, тому він часто сперечався зі своїми викладачами, що продовжували вважати його безперспективним учнем.
Після остаточного розорення батька родини в 1894 році Ейнштейни переїхали з Мюнхена до Італії в Павію поблизу Мілана. Сам Альберт залишався в Мюнхені ще деякий час, щоб закінчити всі шість класів гімназії. Не отримавши атестата зрілості, в 1895 році він приєднався до своєї сім'ї в Мілані. Восени 1895 року Альберт Ейнштейн прибув до Швейцарії, щоб скласти вступні іспити у Вище технічне училище (eidgenössische Technische Hochschule) в Цюриху і стати викладачем фізики. Блискуче проявивши себе на екзамені з математики, він водночас провалив іспити з ботаніки і французької мови, що не дозволило йому вступити до Цюрихського Політехнікуму. Проте директор училища порадив молодій людині вступити до випускного класу школи в Аарау (Швейцарія), щоб отримати атестат і повторити вступ.
.jpg)
В Аарау Альберт Ейнштейн присвячував свій вільний час вивченню електромагнітної теорії Максвелла. У вересні 1896 року він вельми успішно склав всі, за винятком екзамену з французької мови, випускні іспити в кантональній школі Аарау і отримав атестат, а в жовтні 1896 року його прийняли до Вищого технічного училища (так званий Політехнікум; нім. eidgenössische Technische Hochschule) в Цюриху на педагогічний факультет. Тут він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, сербською студенткою факультету медицини Мілевою Маріч. Того ж року Ейнштейн відмовився від свого громадянства і став апатридом. Щоб отримати швейцарське громадянство, йому потрібно було сплатити 1 000 швейцарських франків, проте важке матеріальне становище сім'ї не дало йому змоги зробити це під час навчання.
Стиль і методика викладання в Політехнікумі мали істотні відмінності із закостенілою і авторитарною прусською школою, тому подальше навчання давалося Альберту куди простіше. Проте певні труднощі все ж виникали. Зокрема, за роки навчання в Цюриху в Ейнштейна вкрай ускладнилися стосунки з завідувачем кафедри фізики професором В. Г. Вебером (тезкою знаменитого фізика Вільгельма Едуарда Вебера). Вебер, цікавий лектор і обдарований експериментатор, все ж був занадто консервативним у своєму неприйнятті нових теорій в електротехніці. Зокрема, Вебер негативно ставився до теорії поля Максвелла, будучи прибічником концепції дальнодії, і щодо цього у нього виникали розбіжності з молодим учнем, який цікавився працями Майкельсона і незалежно, не знаючи про досліди Майкельсона, запропонував власну інтерференційну методику, але через незгоду викладача так і не зміг провести задумані ним досліди.
У 1900 році Ейнштейн закінчив політехнікум, отримавши диплом викладача математики і фізики. Хоча його успішність не була зразковою, проте він серйозно зацікавився цілою низкою наук, у тому числі геологією, біологією, історією культури, літературознавством, політичною економією. Хоча наступного, 1901 року, Ейнштейн отримав громадянство Швейцарії, але аж до весни 1902 року не міг знайти постійне місце праці, лише підробляв, заміняючи вчителя у Вінтерурі. В армію його не брали через плоскостопість і розширення вен. Унаслідок відсутності заробітку Альберт Ейнштейн буквально голодував, інколи не їв декілька днів поспіль. Згодом це стало причиною хвороби печінки, що нагадувала про себе до кінця життя.
Незважаючи на проблеми, що переслідували його в 1900—1902 роках, Ейнштейн знаходив час для подальшого вивчення фізики. У 1901 році берлінські «Аннали фізики» опублікували його першу статтю «Наслідки з явища капілярності» (Folgerungen aus den Capillaritatserscheinungen), присвячену аналізу сил притягання між атомами рідин, проведеному на основі вивчення капілярного ефекту.
На деякий час Ейнштейнові вдалося влаштуватися вчителем математики і фізики в Шафхаузені в пансіонаті для іноземців, що поступали у вищі навчальні заклади Швейцарії. Один з друзів Ейнштейна, математик Марсель Гроссманн, що був водночас і батьком одного з його учнів, рекомендував Ейнштейна на посаду експерта третього класу у федеральне Бюро патентування винаходів з окладом 3 500 франків на рік. Працював у Бюро патентів Швейцарії з липня 1902 до жовтня 1909 року, займаючись переважно патентуванням винаходів, пов'язаних з електромагнетизмом. З 1903 він був постійним працівником Бюро. Характер роботи давав змогу Ейнштейнові присвячувати вільний час дослідженням в області теоретичної фізики.
6 січня 1903 року Ейнштейн одружився з 27-річною Мілевою Марич. Вплив Мілеви Маріч, дипломованого математика, на праці її чоловіка досі залишається нез'ясованим питанням. Проте їхній шлюб був радше інтелектуальним союзом, і сам Альберт Ейнштейн називав свою дружину «творінням, рівним мені, настільки сильним і незалежним, як і я». Між Ейнштейном і Марич завжди існувала певна відстань, бо великий учений часто мав потребу бути насамоті для здійснення своїх досліджень. Цікаво, що радянський фізик Абрам Федорович Йоффе, особисто знайомий з Ейнштейном, назвав його в некролозі Ейнштейном-Маричем, і цей факт часто подають як доказ спільності наукової діяльності видатного фізика і його дружини. Проте висловлюються припущення, що Йоффе додав до прізвища Ейнштейна прізвище його дружини лише тому, що вважав це традицією, прийнятою в Швейцарії.
1904 року «Аннали фізики» отримали від Альберта Ейнштейна низку статей, присвячених вивченню питань статистичної механіки й молекулярної фізики. Вони були опубліковані 1905 року, відкривши так званий «Рік чудес» (лат. annus Mirabilis), коли чотири статті Ейнштейна зробили революцію в теоретичній фізиці, поклавши початок теорії відносності, в якій Ейнштейн замінив розгляд частинок розглядом подій і перевернув уявлення про фотоефект і броунівський рух. Фізичне співтовариство в цілому погоджується з тим, що три з цих робіт заслуговували на Нобелівську премію, яка врешті-решт дісталася Ейнштейнові лише за роботу з фотоефекту — досить дивний факт, коли врахувати, що науковець відомий саме завдяки теорії відносності. Це можна пояснити відсутністю наочного експериментального підтвердження спеціальної теорії відносності, через що тогочасне наукове товариство її сприймало неоднозначно. Наприклад такі науковці як Дж. Томпсон та Г. Лоренц ще довго виступали з критикою СТВ. Тому для консенсусу було визнано доцільним нагородити Ейнштейна премією за пояснення явища фотоефекту, наукова цінність якого була беззаперечною вже тоді. На той час Ейнштейну не вдалося узгодити положення СТВ з квантовою механікою.
Опублікована в 1915 році загальна теорія відносності розширила область застосування постулатів спеціальної теорії відносності на неінерційні системи відліку, включивши в себе також теорію гравітації. Загальна теорія відносності ґрунтується на принципі еквівалентності й розглядає викривлення в просторі-часі. Теорія відкрила шлях до побудови теорії Всесвіту — космології.
У 1924 році молодий індійський фізик Шатьєндранат Бозе в короткому листі звернувся до Ейнштейна з проханням допомогти в публікації статті, в якій висував припущення про те, що кванти світла суттєво нерозрізнимі, а, отже, підкоряються іншій статистиці, ніж класичні частинки. Ейнштейн прийшов до висновку, що цю ж статистику можна використовувати також щодо атомів і молекул. У 1925 році Ейнштейн опублікував статтю німецькою, в якій викладав модель Бозе, застосовну до систем тотожних часток з цілим спіном, званих бозонами. На підставі даної квантової статистики, відомої нині як статистика Бозе — Ейнштейна, двоє фізиків ще в середині 20-х років теоретично обґрунтували існування принципово нового агрегатного стану речовини — конденсату Бозе — Ейнштейна.
Суть «конденсату» Бозе—Ейнштейна полягає в переході великого числа часток ідеального бозе-газу в стан з нульовим імпульсом при температурах, що наближаються до абсолютного нуля, коли довжина хвилі де Бройля теплового руху часток і середня відстань між цими частками зводяться до одного порядку. Починаючи з 1995 року, коли перший подібний конденсат був отриманий в університеті Колорадо, учені експериментально підтвердили можливість існування конденсатів Бозе—Ейнштейна для систем із водню, літію, натрію, рубідію і гелію. Автентичні начерки даної теорії, виконані Ейнштейном, були виявлені в бібліотеці Лейденського університету в серпні 2005 року.
Займаючись розробкою статистики Бозе-Ейнштейна, Альберт Ейнштейн одночасно сприяв Ервіну Шредінгеру в розробці теорії, яка пояснювала властивості хвиль де Бройля з позицій класичної механіки, що відповідало статистиці Больцмана. У той же час, Ейнштейн вважав, що дослідження в даному напрямі поєднання класичної і квантової моделей ідеального газу менш перспективні, ніж подальший розвиток статистики Бозе—Ейнштейна, тому відмовився від співавторства.
У міру наростання економічної кризи у Веймарській Німеччині посилювалася політична нестабільність, що сприяла посиленню радикально-націоналістичних та антисемітських настроїв. Почастішали образи та погрози на адресу Ейнштейна, в одній із листівок навіть пропонувалася велика нагорода (50 000 марок) за його голову. Після приходу до влади нацистів усі праці Ейнштейна були або приписані «арійським» фізикам, або оголошені перекручуванням справжньої науки. Ленард, який очолив групу «Німецька фізика», проголошував[19]: «Найважливіший приклад небезпечного впливу єврейських кіл на вивчення природи представляє Ейнштейн зі своїми теоріями і математичною балаканиною, складеною зі старих відомостей і довільних добавок… Ми маємо зрозуміти, що негідно німця бути духовним послідовником єврея». У всіх наукових колах Німеччини розгорнулася безкомпромісна расова чистка.
У 1933 Ейнштейну довелося покинути Німеччину, до якої він був дуже прив'язаний, назавжди. Разом із сім'єю він виїхав до Сполучених Штатів Америки за гостьовими візами. Незабаром на знак протесту проти злочинів нацизму він відмовився від німецького громадянства і членства в Прусській і Баварській академіях наук і припинив спілкування з ученими, що залишилися в Німеччині — зокрема, з Максом Планком, патріотизм якого зачіпали різкі антинацистські заяви Ейнштейна[20].
Після переїзду до США Альберт Ейнштейн отримав посаду професора фізики в нещодавно створеному Інституті перспективних досліджень у Принстоні, штат Нью-Джерсі.
У США Ейнштейн миттєво перетворився на одного з найвідоміших і найшанованіших людей країни, отримавши репутацію найгеніальнішого вченого в історії, а також уособлення образу «розсіяного професора» та інтелектуальних можливостей людини взагалі. У січні 1934 року він був запрошений до Білого дому до президента Франкліна Рузвельта, мав з ним сердечну бесіду і навіть провів там ніч. Щодня Ейнштейн отримував сотні листів різноманітного змісту, на які (навіть на дитячі) намагався відповісти. Попри славу, він залишався доступною, скромною, невибагливою і привітною людиною.
У грудні 1936 року від хвороби серця померла друга дружина Ейнштейна, Ельза. Трьома місяцями раніше у Цюріху помер Марсель Гроссман. Самотність Ейнштейна розраджували сестра Майя, падчерка Марго (дочка Ельзи від першого шлюбу), секретарка Еллен Дюкас, кіт Тигр і білий тер'єр Чико[21]. На великий подив американців, Ейнштейн так і не завів собі автомобіль і телевізор. Майя після інсульту в 1946 році була частково паралізована, і щовечора Ейнштейн читав своїй сестрі книги.
Альберт Ейнштейн помер 18 квітня 1955 року о 1 годині 25 хв. у Принстоні від аневризми аорти. Не сприймаючи жодних форм культу особи, він заборонив пишне поховання з гучними церемоніями, для чого побажав, щоб місце і час поховання не розголошувалися. 19 квітня 1955 року без широкого розголосу відбулися похорони великого науковця, на яких були присутніми всього 12 найближчих друзів. Його прах був спалений у крематорії Юїнг-Симтері, а попіл розвіяний за вітром.
Альберт Ейнштейн був переконаним демократичним соціалістом, гуманістом, пацифістом і антифашистом. Авторитет Ейнштейна, досягнутий завдяки його революційним відкриттям у фізиці, дозволяв ученому активно впливати на суспільно-політичні перетворення в світі.
У есе під назвою «Чому соціалізм?» («Навіщо потрібний соціалізм?», «Why Socialism?»), виданому як стаття в найбільшому марксистському журналі США «Щомісячний огляд»[22] (Monthly Review) в травні 1949 року, Альберт Ейнштейн виклав своє бачення соціалістичних перетворень. Зокрема, фізик обґрунтовував нежиттєздатність економічної анархії капіталістичних відносин, що є причиною соціальної несправедливості, а головним недоліком капіталізму називав «зневагу людської особи». Засуджуючи відчуження людини при капіталізмі, прагнення до наживи і користолюбства, Ейнштейн відзначав, що демократичне суспільство само по собі не може обмежити свавілля капіталістичної олігархії, і забезпечення прав людини стає можливим лише в умовах планової економіки. Слід зазначити, що стаття була написана в розпал маккартистського «полювання на відьом» на прохання марксистського економіста Пола Суїзі.
Альберт Ейнштейн виступав за побудову демократичного соціалізму, який з'єднав би соціальний захист населення і планування економіки з демократичним режимом і правами людини. Він не схвалював тоталітарні методи побудови соціалістичного суспільства, що спостерігалися в сталінському СРСР, проте завжди залишався другом Радянського Союзу і противником конфронтації західних демократій і соціалістичного табору. Одночасно він відкидав націоналізм в будь-яких його проявах і називав його «кором людства».
Ейнштейн не підтримував насильницькі засоби боротьби за права народних мас, особливо відзначаючи заслуги Махатми Ґанді: «Я вважаю переконання Ганді найвидатнішими зі всіх політиків-наших сучасників. Ми повинні прагнути здійснювати вчинки в цьому дусі: не використовувати насильство для боротьби за наші права». Він був одним із співзасновників ліволіберальної Німецької демократичної партії і членом пов'язаною з Американською федерацією праці Американської федерації вчителів. Також він активно сприяв боротьбі темношкірого населення США за громадянські права, будучи впродовж двох десятиліть близьким другом темношкірого співця і актора Поля Робсона. Так, Альберт Ейнштейн і Поль Робсон були співголовами «Хрестового походу за скасування лінчування» (American Crusade to End Lynching).
Через свої політичні переконання і національне походження Ейнштейн брав активну участь в боротьбі з фашизмом і нацизмом, а його племінник Карл Ейнштейн, що був анархо-синдикалістом, воював на стороні республіканців на фронтах Громадянської війни в Іспанії. У відповідь на антифашистську діяльність Ейнштейна, що емігрував в 1933 році, в гітлерівській Німеччині теорія відносності офіційно вважалася частиною вигаданої «єврейської змови у фізиці».
З причини своєї «лівизни» найбільший учений часто піддавався нападкам з боку правоконсервативних кіл в США. Під час розгулу маккартизму ФБР мало в своєму розпорядженні особисту справу «неблагонадійного» Ейнштейна, що складалася з 1427 сторінок. Зокрема, він був звинувачений у тому, що «проповідує доктрину, направлену на встановлення анархії». Архіви ФБР також свідчать про те, що фізик був об'єктом пильної уваги з боку спецслужб, бо впродовж 1937—1954 років Ейнштейн «був членом або спонсором і почесним членом в 34 комуністичних фронтах», а також був почесним головою трьох подібних організацій.
Альберт Ейнштейн також відомий як прибічник створення єврейської держави. Будучи прибічником лівого сіонізму, він сприяв організації Єврейського університету в Єрусалимі у 1925 році й держави Ізраїль в 1947 році. У 1952 році до нього навіть поступила пропозиція стати президентом Ізраїлю, від якої учений відмовився.
Значним є і вклад Альберта Ейнштейна в боротьбу за мир. Використовуючи свою популярність у всіх країнах світу, фізик закликав народи світу до опору агресивним устремлінням нацистської Німеччини і її союзників у Другій світовій війні. Боячись можливості створення ядерної зброї в Німеччині, Альберт Ейнштейн був серед науковців і суспільних діячів, що підписалися під написаним фізиком-емігрантом з Угорщини Лео Сілардом зверненням до президента США Франкліна Делано Рузвельту. Звернення волало про необхідність запобігти розробці атомної зброї гітлерівською Німеччиною шляхом прискорення ядерної програми самих США, відзначаючи, що руйнівний потенціал урану і похідних радіоактивних елементів може привести до створення зброї небаченої досі руйнівної сили.
Пізніше Альберт Ейнштейн жалкував про підписаний ним лист, розуміючи, що для нового керівника США Гарі Трумена ядерна енергія служить інструментом залякування і шантажу інших держав. Надалі він критикував всі розробки ядерної зброї, особливо, випробування його на атолі Бікіні, а свою причетність до прискорення робіт над американською ядерною програмою вважав найбільшою трагедією свого життя. Широку популярність здобуло звернення ученого до президента США Гаррі Трумена з приводу загрози ядерної війни: «Я не знаю, якою зброєю вестиметься третя світова війна, але четверта — палицями і камінням» (інколи наводиться такий варіант: «Я не знаю, чи буде третя світова війна, але четвертої — не буде»).
Ейнштейн був одним із засновників Пагвоського руху вчених за мир. Хоча його перша конференція проводилася вже після смерті Ейнштейна, в 1957 році, але ініціатива скликання такого руху була викладена в тому, що здобув широку популярність Маніфест Рассела — Ейнштейна (написаному спільно з Бертраном Расселом), який попереджував також про небезпеку створення і використання водневої бомби. У рамках цього руху Ейнштейн, що був його головою, спільно з Альбертом Швейцером, Бертраном Расселом, Фредеріком Жоліо-Кюрі і іншими всесвітньо відомими діячами науки, вів боротьбу проти перегонів озброєнь, створення ядерної і термоядерної зброї. Після смерті Ейнштейна керівництво рухом узяв на себе Рассел.
Альберт Ейнштейн, хоча сам і не був суворим вегетаріанцем, завжди стверджував, що відмова від тваринної їжі — важливий етап еволюції людської раси.
Я вважаю, що вегетаріанська дієта, хоча б завдяки її суто фізичному впливу на людський темперамент, повинна найвищою мірою сприятливо позначитися на долі людства. Ніщо не принесе такої користі людському здоров'ю і не збільшить шанси збереження життя на Землі, як поширення вегетаріанства[23]. (А. Ейнштейн)
Ейнштейна доволі часто згадують в числі вегетаріанців[24][25]. Хоча він протягом багатьох років підтримував цей рух, суворої вегетаріанської дієти він почав дотримуватись лише в 1954 році, приблизно за рік до своєї смерті[26][27].
І ось, я живу без жирів, м'яса і риби, але я почуваю себе досить добре. Мені завжди здавалося, що людина народилася не для того, щоб бути хижаком, — Альберт Ейнштейн[28].
Алкогольних напоїв принципово не вживав і рішуче засуджував пияцтво.
Ставлення Ейнштейна до віри і релігії змінювалося протягом його життя. Загалом він вірив у «вищий розум», «безмежно великий дух», «вищу мислячу силу» і «таємничу силу, яка переміщує сузір'я».
У 1921 році Ейнштейн отримав телеграму від нью-йоркського рабина Герберта Гольдштейна: «Чи вірите ви в Бога крпк оплачена відповідь 50 слів». Ейнштейн уклався в 24 слова: «Я вірю в Бога Спінози, який проявляє себе в закономірній гармонії буття, але зовсім не в Бога, який клопоче про долі і справи людей»[29].
Незважаючи на те, що Ейнштейн звертав увагу на пантеїзм Спінози, сам він насправді категорично заперечував, що є атеїстом або пантеїстом: «Я не атеїст і не думаю, що можу називати себе пантеїстом. Ми перебуваємо у становищі маленької дитини, яка потрапила у велику бібліотеку, наповнену книжками багатьма мовами. Дитина знає, що хтось, мабуть, написав ці книжки. Вона не знає як. Вона не розуміє мови, якою їх написано. Дитина невиразно підозрює про наявність таємничого порядку в розташуванні книжок, але не знає, який він є. У цьому полягає, як мені здається, позиція навіть найбільш розумної людини по відношенню до Бога. Ми бачимо, що Всесвіт є дивно впорядкований і підпорядковується певним законам, але ми лише невиразно розуміємо ці закони. Наш обмежений розум усвідомлює наявність таємничої сили, яка переміщує сузір'я»[30].
У 1934 році Ейнштейн став почесним членом Асоціації преси раціоналіста, також він працював у комісії експертів Першого гуманістичного товариства Нью-Йорка.
У 1940 році він описав свої погляди в журналі «Nature» у статті під назвою «Наука і релігія»[31]. Там він пише: «На мою думку, релігійно освічена людина — це той, хто максимально можливою для нього мірою звільнив себе від пут егоїстичних бажань і поглинений думками, відчуттями і прагненнями, яких він дотримується зважаючи на їхній надособистісний характер безвідносно до того, чи робиться спроба пов'язати це з божественною істотою, бо інакше не можна було б вважати Будду або Спінозу релігійними особами. Релігійність такої людини полягає в тому, що у неї немає сумнівів у значущості і величі цих надособистісних цілей, які не можуть бути раціонально обґрунтовані, але в цьому і не мають потреби. У цьому сенсі релігія — давнє прагнення людства ясно і повністю усвідомити ці цінності й цілі і підсилювати і розширювати їхній вплив». Він стверджує, що всі конфлікти між наукою і релігією «відбувалися в результаті фатальних помилок», у результаті нерозуміння того, що «сфери релігії і науки самі по собі ясно розмежовані». У той же час «між ними існує сильний взаємозв'язок і взаємозалежність». «Наука без релігії кульгава, релігія без науки сліпа. Справжнього конфлікту між релігією і наукою не може бути».
У той же час, він стверджує, що «не існує ні панування людини, ні панування божества як незалежних причин явищ природи. Звичайно, доктрина Бога як особи, що втручається в природні явища, ніколи не може бути в буквальному розумінні спростована наукою, бо ця доктрина може завжди знайти притулок в тих областях, куди наукове знання ще не здатне проникнути. Але я переконаний, що така поведінка частини представників релігії не лише негідна, але і фатальна».
Ейнштейн схвалював роботу психолога Пола Діля[32], що пропонував біологічні і фізіологічні основи для моральності замість теологічних або соціологічних[33].
У 1950 році, в листі М.Берковіцу Ейнштейн писав: «Щодо Бога я агностик. Я переконаний, що для виразного розуміння першорядної ваги етичних принципів у справі поліпшення і облагороджування життя не потрібне поняття законодавця, особливо — законодавця, що працює за принципом винагороди і покарання»[34].
Ейнштейн описав свої релігійні погляди, відповідаючи тим, хто приписував йому віру в Бога: «Те, що ви читали про мої релігійні переконання — зрозуміло, брехня, яка систематично повторюється. Я не вірю в персоніфікованого бога, і я ніколи не заперечував цього, але виразив це чітко. Якщо в мені є щось, що можна назвати релігійним, то це лише безмежне захоплення влаштуванням світу, наскільки наша наука здатна його осягнути»[35] [36].
У 1954 році, за півтора року до своєї смерті, Ейнштейн так охарактеризував своє ставлення до релігії: «Слово „Бог“ для мене всього лише прояв і продукт людських слабкостей, а Біблія — зведення поважних, але все-таки примітивних легенд, які, проте, є досить наївними. Жодна навіть найвитонченіша інтерпретація не зможе це (для мене) змінити».[37]
Найповніший огляд релігійних поглядів Ейнштейна опублікував його друг, Макс Джеммер, у книзі 1999 року «Ейнштейн і релігія»[38]. Джеммер, наприклад, зазначає, що "Ейнштейн завжди протестував проти того, щоб його відносили до атеїстів. У бесіді з принцом Хубертус цу Лёвенштейном, наприклад, він заявив: "Що мене дійсно дратує, так це те, що вони [люди, які стверджують, що Бога немає] цитують мене для підтримки своїх переконань.«Ейнштейн відкидав атеїзм, оскільки він ніколи не розглядав своє заперечення персоніфікованого Бога як заперечення Бога як такого»[39].
«Підбиваючи підсумок, — пише на закінчення Джеммер, — Ейнштейн, подібно Маймоніда і Спінози, категорично заперечує всякий антропоморфізм в релігійній думці», але на відміну від Спінози, який в ототожненні Бога з природою бачив лише логічний результат заперечення персоніфікованого Бога, Ейнштейн стверджував, що Бог проявляє себе «в законах Всесвіту як духу, який безмірно перевершує людину і перед особою якого ми з нашими скромними можливостями повинні змиритися». Ейнштейн був згоден зі Спінозою в тому, що той, хто знає закони природи, знає Бога, але не тому що природа — це Бог, а тому що наукові пошуки в природі яку бачимо призводять до віри в Бога.[40]
Ейнштейн виразно вірив в надприродне джерело розумно влаштованого світу і називав його по-різному: «вищий розум», «безмежно великий дух», «вища мисляча сила» і «таємнича сила, яка переміщує сузір'я». Це стає очевидним на прикладі деяких його висловлювань: «Кожен, хто досягав дійсно значного прогресу в цій сфері [в науці], був рухомий глибокою повагою перед втіленою в реальність раціональністю … перед величчю розуму, який став реальністю»[41]. «Безперечним є той факт, що переконання в розумності і продуманості світу, яке лежить в основі всіх наукових робіт вищого рівня, має схожість з релігійним почуттям … Ця тверда і тісно пов'язана з якимось глибоким почуттям переконаність в існування вищого розуму, який відкриває себе через світовий досвід, є моєю ідеєю Бога»[42]. «Кожен, хто з головою занурювався в науку, переконувався в тому, що закони природи підтверджують існування духу, який безмірно перевершує людину і перед лицем якого ми з нашими скромними можливостями повинні змиритися».[43] «Однак я не можу підібрати кращого епітета, ніж „релігійна“, для цієї віри в раціональну природу реальності, принаймні тієї її частини, яка доступна людському розуму. Там, де відсутня така віра, наука вироджується в безплідну емпірію. Якого біса мені турбуватися, що попи наживають капітал, зловживаючи цією вірою? Від цього нікуди не дітися».[44] «Моя надмірна релігійність полягає в смиреннім захопленні перед безмежно великим духом, який відкриває себе в простих деталях, які нам вдається виявити при допомозі нашого слабкого і незначного розуму. Це глибоке емоційне переконання в існування вищої мислячої сили, яка розкриває себе в незбагненнім Всесвіті і формує мою ідею Бога».[45]
Особа Альберта Ейнштейна зробила відчутний вплив на популярну культуру, зробивши його ім'я синонімом геніальності. Альберт Ейнштейн перетворився на героя ряду художніх романів, фільмів і театральних постановок. Зокрема, він виступає як дійова особа у фільмі Ніколаса Роги «Insignificance», комедії Фреда Шепізі «I.Q.» (у якій його грає Волтер Метгау), фільмі 2023 року «Оппенгеймер» (грає Том Конті), комічній п'єсі Стіва Мартіна, романах Жана-Клода Карр'єра «Будь ласка, мосьє Ейнштейн» (Einstein S'il Vous Plait) і Алана Лайтмена «Сни Ейнштейна» (Einstein's Dreams). Гумористична складова особи великого фізика фігурує в постановці Еда Метцгера «Альберт Ейнштейн: Практична Богемія». «Професор Ейнштейн», що створює хроносферу і запобігає приходові до влади Гітлера, є одним з ключових персонажів створеного ним альтернативного Всесвіту в серії комп'ютерних стратегій реального часу Command & Conquer.
Зовнішнього вигляду Альберта Ейнштейна, в зрілому віці що зазвичай з'являвся в простому светрі з розпатланим волоссям, набраний за основу в зображенні «безумних учених» і «забудькуватих професорів» в популярній культурі. Крім того, в ній активно експлуатується і мотив забудькуватості й непрактичності великого фізика, переносимий на збірний образ його колег. «Тайм» навіть назвав Ейнштейна мрією мультиплікатора, що «збулася».
Широку популярність придбали фотографії Альберта Ейнштейна. Одна з найзнаменитіших була зроблена 11 лютого 1949 року канадським фотографом вірменського походження Юсуфом Каршем. Проте її популярність була перевершена фотографією з 72-ого дня народження фізика в 1952 році. Фотограф Артур Сасс попросив Ейнштейна посміхнутися для камери. Фізик був настільки втомлений та розлючений нахабністю журналістів, що просто скорчив карикатурну гримасу та висолопив язика, а спритний фотограф зафіксував цей момент.[46] Це зображення стало іконою сучасної популярної культури, представляючи портрет одночасно і генія, і життєрадісної живої людини.
Популярність Ейнштейна в сучасному світі настільки велика, що виникають спірні моменти в широкому використанні імені й зовнішності ученого в рекламі й торговельних марках. Оскільки Ейнштейн заповідав своє майно (у тому числі використання його зображень) Єврейському університету в Єрусалимі, бренд «Альберт Ейнштейн» був зареєстрований як торгова марка. Відповідно, при використанні імені Ейнштейна з комерційною метою слід додавати до нього символ ™.
У архівах Нобелівського комітету збереглося близько 60 номінацій Ейнштейна у зв'язку з формулюванням теорії відносності, проте премія була присуджена лише в результаті номінації шведського фізика Карла Вільгельма Озеєна, у зв'язку з поясненням фотоелектричного ефекту. Озеєн особливо підкреслював, що цього разу він номінує Ейнштейна не у зв'язку з теорією, яка представлялася спірною членам Нобелівського комітету, а у зв'язку з поясненням природного явища, поза сумнівом спостережуваного в експерименті. У результаті цієї номінації Ейнштейн отримав премію за 1921 рік заднім числом одночасно з Нільсом Бором восени 1922 року.
Ейнштейн був також закордонним членом Наукового товариства імені Шевченка від 1929 року[47][48], документи про його обрання підписав Кирило Студинський[49].
Посмертно Альберт Ейнштейн був нагороджений цілим рядом відзнак:
5 грудня 2014 року Принстонський університет спільно з цифровою видавничою платформою Tizra[54], Єрусалимським гебрейським університетом та Каліфорнійським технологічним інститутом анонсували запуск сайту з цифровими документами Ейнштейна. Мета проєкту — вільний доступ до усіх наявних і зібраних по усьому світові документів Альберта Ейнштейна. Документи публікуються мовою оригіналу з поглибленим анотуванням та перекладом англійською мовою. На момент відкриття сайту, починаючи з 1986 року, підготовлено 13 паперових томів із запланованих 30. Цифровий відкритий доступ буде надаватися після двох років від паперового видання документів[55][56].
Український науковець Іван Пулюй у 1892 році першим опублікував схему-опис трубки, що випромінює Х-промені, але у 1901 році Нобелівську премію за винайдення Х-променів було присуджено Вільгельму Рентгену. Альберт Ейнштейн, який був давнім приятелем Пулюя, нібито так прокоментував цю подію у своєму листі до нього:
 |
Не можу Вас нічим утішити: що сталося — не змінити. Хай залишається при Вас сатисфакція, що й Ви вклали свою частку в епохальне відкриття. Хіба цього мало? А коли на тверезий розум, то все має логіку. Хто стоїть за Вами, русинами, — яка культура, які акції? Прикро Вам це слухати, та куди дінешся від своєї долі? А за Рентгеном — уся Європа[57] . |  |
На процесі Самуїла Шварцбарда, який убив Симона Петлюру, Альберт Ейнштейн заступався за Шварцбарда і був на його боці.
У містах Кривий Ріг та Харків є вулиця Ейнштейна.[58]
I have no special talents. I am only passionately curious — Albert Einstein
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
.svg){kind=small}
