Remove ads
Ненависть до євреїв З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Антисеміти́зм — одна з форм національної та релігійної нетолерантності та дискримінації, що виражається у неприязному або ворожому ставленні до євреїв як представників уособленої етнічної або релігійної групи[1]; суспільна або державна ідеологія, або державна політика, спрямована на обмеження політичних та громадянських прав євреїв. Залежно від джерела антисемітизму — соціальних груп або держави — поділяється на побутовий, державний та расовий антисемітизм.
Попри назву, яка означає упередженість до всіх людей семітського походження, термін історично націлений лише на євреїв, частка яких не перевищує 5% від загальної кількості носіїв семітської мовної сім'ї.
Дотичним, але самостійним поняттям є антиюдаїзм — несприйняття релігії євреїв, юдаїзму.
Також часто помилково чи з метою маніпуляцій вживається щодо антисіонізму.
Термін «антисемітизм» в сучасному значенні вперше увів у вжиток німецький журналіст Вільгельм Марр[2] 1879 року в брошурі «Перемога єврейства над германізмом» (нім. Der Sieg des Judenthums über das Germanenthum), що агітувала на користь партії «Антисемітська ліга»[3]. Втім Марр не був винахідником цього терміну — існує кілька задокументованих випадків уживання його з половини 19-го століття, а саме явище упередження і ворожості до євреїв існувало набагато раніше.
Антисемітизм як форма ксенофобії характерний для суспільства або суспільних груп, послаблених внутрішніми проблемами, наслідком впливу яких є вороже, з острахом, ставлення до всього відособленого.
Антисемітизм як форма неприязного ставлення до євреїв характерний для розвинутих суспільств або суспільних груп.
У передмові до своєї праці «Антисемітизм у стародавньому світі» (Москва, Ленінград, 1922) єврейський історик Соломон Лур'є пише: «Всяку мислячу людину, що має чуття, повинно зацікавити питання про причини цього історичного явища (суспільного антисемітизму), украй важливого, хоча б унаслідок своєї багатовікової давності». Для Лур'є вже тоді було безперечно, що причина антисемітизму лежить у самих євреях, іншими словами, що антисемітизм — явище не випадкове, що його корінь є в різниці між духовною сутністю єврея і неєврея. «Шляхом самоспостереження (автор є представником єврейського племені) і вивчення навколишніх людей, мені вдалося дійти певних висновків стосовно питання про причини антисемітизму». І далі: «Я безумовно примикаю до тієї групи учених, які, виходячи з одного того, що скрізь, де тільки не з'являються євреї — спалахує антисемітизм, — роблять висновок, що антисемітизм виник не внаслідок яких-небудь тимчасових або випадкових причин, а внаслідок тих або інших властивостей, характерних єврейському народу».[4]
До абсолютно ідентичних висновків приходить і інший єврейський вчений і письменник Лазар Бернар[4]:
«З того факту, що вороги євреїв належали до найрізноманітніших племен, що вони жили в країнах, вельми один від одного відокремлених, що вони підкорялися різним законам і управлялися протилежними принципами, що вони не мали ні однакових характерів, ні однакових звичаїв, що вони були відмінні психологічно, що не дозволяло їм однаково судити про все, — витікає висновок, що загальні причини антисемітизму завжди мали коріння в самому Ізраїлі, а не у тих, які з ним боролися». (Bernard Lazare “L’Antisemitisme” Т. I, S. 42).
В античному світі мали місце вияви антисемітизму, переважно на ґрунті релігійного фанатизму:
Загальне презирство і ненависть до євреїв також представлені у писаннях арабських і перських учених старовини:
У християнському світі прояви антисемітизму були пов'язані, в тому числі, з християнським антиюдаїзмом та звинувачення євреїв в боговбивстві. Починаючи з ворожого по відношенню до євреїв едикту імператора Костянтина (313 р)
Разом зі зростанням впливу Церкви у світі зростало і «навчання презирства» до юдеїв, що призводило до соціальної дискримінації євреїв як носіїв юдаїзму, кривавих наклепів, погромів, які відбувалися з благословення Церкви, а також погромів, інспіровані безпосередньо Церквою. Одними з найперших поплічників антиюдаїзму при цьому були самі євреї-вихрести[6].
На території України першими відомими виявами антисемітизму були погроми 1113 року у Києві та вигнання єврейського населення з міста за князівства Володимира Мономаха.
Від 1495 до 1503 рік євреям заборонялося жити у Литві, до складу якої входила більшість українських земель.
Економічний і соціальний конфлікт між українським селянством та єврейством, яке користувалося величезними привілеями, наданими шляхтою Речі Посполитої, такими як оренда й управління шляхетськими господарствами і навіть православними церквами, монополія та повний контроль над виготовленням та реалізацією алкоголю і збір та запровадження різноманітних податків, вилився у жорстоку відплату під час Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Те саме повторилася під час Коліївщини у 1768 році. У порівнянні з українським селянством, євреї у своїх мінімальних правах прирівнювались до дрібної шляхти та вільних містян; євреї не могли потрапити у кріпацтво через борги. Протягом певного історичного часу перебування в Речі Посполитій євреї користувались широким власним общинним самоврядуванням — радою чотирьох земель (Ваад чотирьох земель).
Після 1654 року роздмухування антисемітизму в Україні стає одним з напрямів державної політики Росії: обмеження євреїв на вільний вибір місця проживання, заборона купувати землю, обіймати офіцерські посади, перебувати на державній службі, встановлення відсоткової норми прийому до середніх та вищих навчальних закладів, фальшиві звинувачення у ритуальних вбивствах (типовий приклад — справа Бейліса 1911—1913), заохочування організацій антисемітського напряму («Союз русского народа» та інші). В Росії царизм створив так звану смугу осілості — територію, поза якою не дозволялось проживати євреям. Пізніше було створено «смугу в середині смуги». Мається на увазі заборона євреям купувати нерухомість в сільській місцевості та поселятися там. В 1869 р. в Російської імперії за державний рахунок була опублікована «Книга кагалу», яка сприяла поширенню антисемітизму.[7]
Найжорстокішим проявом антисемітизму були погроми 1881—1882 та 1903—1905 років у багатьох містах України. Переважна частина української та російської демократичної інтелігенції засуджувала антисемітизм, на початку XX століття боротьбу проти нього вели соціал-демократи. На західноукраїнських землях антисемітизм традиційно мав менше поширення. Іван Франко у своїй статті «Семітизм і антисемітизм в Галичині» приходить до висновку, що антисемітські настрої у австрійській Галичині все-таки головним чином були викликані привілейованим економічним становищем галицьких євреїв та їхньою превалюючою участю в економічній експлуатації польської та руської (української) людності.
У роки Української революції 1917—1921 і Громадянської війни в Росії антисемітизм знову проявився в масових погромах, учинених формуваннями передусім Добровольчої та Червоної армій, окремими частинами Армії УНР і повстанськими селянськими загонами. Слід відзначити при цьому, що антисемітизм значною мірою провокувався самими євреями внаслідок їхньої широкої участі в комуністичному (більшовицькому) русі, в боротьбі проти УНР на боці російської Червоної армії і особливо в каральних органах інтервентів, зокрема ЧК і продзагонах.
Кінець 20-х років характеризувався зростанням антисемітизму, що було пов'язано з участю євреїв в комуністичному (більшовицькому) русі та непом. У 1927—1931 роках в СРСР було проведено роз'яснювальну кампанію проти антисемітизму.
В 1941, на початку радянсько-німецької війни хвиля єврейських погромів прокотилась населеними пунктами Східньої Польщі, Західної Білорусі та України, зокрема відбувся єврейський погром у Єдвабному та погром у Львові. Як пишуть польські історики, у цих погромах на євреїв була покладена колективна відповідальність — єврейські погроми здіснювало місцеве населення за масову співпрацю частини польських євреїв з НКВД та іншими радянськими органами[8][9][10].
Під час Другої світової війни територія України стала ареною здійснення гітлерівським режимом геноциду проти євреїв.
У 1948—1953 роках антисемітизм стає елементом сталінської політики (цькування «безрідних космополітів», «справа лікарів»).
У 60-ті роки державний антисемітизм набув прихованих форм (антисіоністська пропаганда, «економічні процеси» з явним етнічним наголосом, кадрова політика).
У Франції з провокаційною метою організовано справу Дрейфуса.
Антисемітизм був складовою частиною офіційної нацистської ідеології в гітлерівській Німеччині. За період 1933—1945 внаслідок здійснюваного нацистами геноциду (див. також Голокост) загинуло близько 6 млн євреїв — в концентраційних таборах, гетто, під час таких акцій, як масові розстріли у Бабиному Яру (Київ), або придушення повстання у Варшавському гетто. Причому, переслідувань та нищення зазнали в тому числі євреї з єврейських нацистських організацій, таких як «Шварцес фенляйн» («Чорний загін»)[11].
Після Другої світової війни, створення Ізраїлю в 1948 викликало палестинський і загалом арабський антисемітизм. У Європі, США, а також в мусульманських країнах, антисемітизм існує і пропагується неофашистськими групами. Малазійський лідер Махатхір Мохамад в 2012 році заявив: «євреї керують світом через проксі».[12]
Після нападу ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня 2023 року та початку війни між Ізраїлем і ХАМАС у всьому світі стався сплеск антисемітизму в мусульманському світі і не тількі[13][14], у багатьох містах різних країн пройшли стихійні акції проти єврейського населення. Всесвітня сіоністська організація заявила, що кількість проявів антисемітизму порівняно з 2022 роком зросла у всьому світі на 500%[15].
Після розпаду СРСР у незалежній Україні трапляються окремі прояви антисемітизму, які засуджуються деякими політичними силами держави.
У 2014 році антисемітські настрої демонстрували лідери самопроголошеної Донецької народної республіки[16].
Для боротьби з антисемітизмом євреями була створена Антидифамаційна ліга[4].
Антидифамаційна ліга склала ряд тез, які на думку її творців, є антисемітськими. На основі них складаються опитування і вираховується рівень антисемітизму в країні.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.