Remove ads
родові прізвища, які виникли в українськомовному середовищі З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Ця стаття містить перелік джерел, але походження окремих тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність виносок. (березень 2021) |
Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. |
Термін «прізвище» («прозвище») в пам'ятках української мови фіксується вже з XVI століття, однак зміст його в ту пору був дещо ширший. Його вживали як у значенні терміна «прізвище», так і в значенні терміна прізвисько[1].
Нині під прізвищами передусім розуміють родове прізвище, яке передають від батьків до дітей. Початково на Русі застосовували лише прізвиська, які і можна зустріти в іменуваннях давньоруських князів і які не успадковували. Застосовувати родові прізвища в офіційному діловодстві почали через необхідність вказання права власності на щось лише згодом. Масово родові прізвища трапляються в письмових джерелах, що стосуються українських земель в XIV–XVI століттях. Спочатку родові прізвища мали переважно багаті люди, які мали статки (купці, бояри, магнати, власники земель). Проте вже в XVII ст. ледь не всі українці мали власні прізвища, щоправда прізвища часто трансформувалися, на їхній основі могли створюватися нові прізвища, наприклад, син людини з прізвищем Коваль міг отримати прізвище Коваленко (син Коваля). Багато прізвищ з'явилися в часи Запорозької Січі, оскільки при вступі на Січ козак змінював своє старе прізвище на нове. Обов'язковими спадковими родинними назвами, які додаються до особового імені, в Україні прізвища стали тільки на межі XVIII—XIX ст.[1] Стабільності прізвища набули лише в XIX ст. Поширеною також була заміна старих прізвищ на аристократичний (шляхетсько-панський) лад, хоча шляхтичі та пани в ряді періодів намагалися протидіяти цьому через заборону приймання певних прізвищ простолюдинами. Паралельно співіснували офіційні прізвища та неофіційні прізвиська, які знаходили своє відображення в українській діловій та художній літературі[2].
Походження в прізвищах суфіксів -енко та -єнко з Наддніпрянщини згадується переважно з часів козаччини. Отже, саму популяризацію прізвищ з такими суфіксами спричинила поетична творчість та художня література з історичними оповідями. Попри це, сам регіон — Наддніпрянщина — не займав в цьому питанні «перше і виняткове» місце. За дослідженням Михайла Худаша, особові назви з суфіксом -енко вперше фіксують латино-польські писемні пам'ятки з західноукраїнської території у першій половині XV ст.
Прізвища із суфіксом -енко є документально зафіксованими на Лемківщині по обидва боки Карпат, як у сучасній Польщі, так і в сучасній Словаччині ще у XVIII столітті, коли процес стабілізації прізвищ в Україні ще не завершився, а про «перенесення» самих носіїв чи «запозичення» таких прізвищ із цим суфіксом не могло бути й мови.
Іншим «нетиповим» для загального переконання місцем проживання носіїв прізвищ на -енко є вже крайня північна межа Підляшшя — української етнічної території в сучасній Польщі. У селі під назвою Дзецьолівка (Dzięciołowo) сучасного Монецького (Moniecki) повіту Підляського воєводства наприкінці XVIII століття згадується про родину на прізвище «Семененко». У батьків з цієї української родини в 1814 році народився син, який пізніше став відомим філософом та богословом Римо-Католицької Церкви в Польщі, співзасновником чернечого згромадження оо.
На підтвердження того, що походження суфікса -енко зустрічається набагато довше від часу Козаччини і поза традиційно прийнятим регіоном — Наддніпрянщини є фактичний історіографічний польський матеріал. У теперішніх кордонах Польщі вже від середини XIV століття зустрічаються населені пункти із суфіксом-закінченням -енко.
Прізвища з суфіксом -енко переважно мають значення «син», на зразок іменної чи іншого роду форми: Василенко — син Василя, Гриценко — син Гриця, Стеценко — син Стецька, Стесенко — син Стеська, Гончаренко — син Гончара тощо, та відносяться до трьох- і більш складових прізвищ. Трискладові менш- або малопоширені прізвища неіменної форми на взір Зеленко тощо, як і двоскладові прізвища типу Сенко, Бенко тощо, не мають значення «син». У цих випадках наявний суфікс -ко має зменшувальне (у відношенні до більшого) або пестливе значення.
Також слід додати, що суфікси -енко, -єнко та -ук, -юк, є рівноважними, бо чергування звуків утворилось через різні закінчення основ, до яких приєднувався суфікс. Наприклад: Петро — Петренко, Петрик — Петриченко, Гордій — Гордієнко, Михайло — Михайлюк (заради милозвучності частіше використовується суфікс -юк, а не -ук), Бойко — Бойчук.
Але в народній мові ці суфікси згодом набули рівного значення, тому прізвища, які утворились від одного імені, зустрічаються в різних варіантах, наприклад: Денисенко (Денис + енк + о), Денищенко (Дениско + енк + о), Романюк (Роман + юк), Романчук (Романко + ук). Тут маємо справу з чергуванням приголосних. Іноді помилково розглядаються суфікси -ченко/-щенко та -чук/-щук. Справа в тім, що патронімічні маркери -чук та -ченко утворюються від основ, що закінчуються на -ко: Федько, Василько, Іванко; а патронімічні маркери -щенко та -щук утворюються внаслідок чергування приголосних в основах, які закінчуються на -ско: Дениско, Бориско, Фесько.
Більшість суфіксів, які утворюють українські прізвища, можна поділити на три групи за значенням.
До цієї групи відносяться також патронімічні суфікси -ов та -ев (-єв). Прізвища на -ов (Михайлов, Петров, Романов) та -ев (-єв) (Андреєв) — це ті самі присвійні прикметники, що Михайлів, Петрів, Романів, Андріїв, але в них збереглося етимологічне -о, -е також у формі називного відмінка. Зона поширення цих форм — уся українська територія, що входила до складу Російської імперії, а також Закарпаття. Причинами збереження -о, -е треба вважати, по-перше, традиційне вживання саме такої форми прізвищ з давніх-давен, по-друге, те, що метрики та особові документи виписувались російською мовою. Тому немає підстав вважати прізвища на -ов, -ев виключно російськими. Це спільний тип прізвищ, поширений і серед інших слов'ян, наприклад болгар та македонців.
Також до цієї ж групи відноситься патронімічно-матронімічний суфікс -ин, за допомогою якого, наприклад, створені прізвища Лесин (син Леся), Олексин (син Олексія), Андріїшин (син Андріїхи, жінки Андрія), Дячишин (син дячихи, жінки дяка), Михайлишин (син Михайлихи, жінки Михайла), Омельчишин (син Омельчихи, жінки Омелька), Симчишин (син Симчихи, жінки Симка).
До цих прізвиськ (або вже прізвищ) згодом могли додаватися нові суфікси, які утворювали вже нове прізвище, наприклад: Палійчук, Кобзаренко.
Чимало українських прізвищ утворено у безпостфіксний спосіб і закінчуються «голою» кореневою основою. Як правило це іменники чоловічого роду II відміни та жіночого роду III відміни: Батіг, Беч, Бордюг, Борщ, Бурштин, Вистороп, Вовк, Водвуд, Гоч, Дожид, Дюг, Зброж, Зуб, Кіт, Короп, Кут, Лущ, Ніч, Осокор, Перехрест, Пиж, Пилип, Солоп, Сторож, Стриж, Сюч, Твердь, Торлоп, Тороп, Ус (Вус), Чиж, Шкроб.
Окремо вирізняються складні прізвища з двома або трьома кореневими основами, утворені синтаксико-морфологічним способом. Формуються за наступними схемами:
Внаслідок спорідненості мов — української з російською та білоруською, деякі прізвища, наприклад, з ряду утворених суфіксами -ич(-іч), -вич(-віч), -ик(-ік), -ник(-нік), є спільними українсько-білоруськими прізвищами, а деякі, утворені суфіксами -ов(-єв), -ин(-ін), — спільними українсько-російськими. Спільними вважаються також прізвища, утворені без суфіксів від форм особових імен та назв предметів, явищ, тварин, рослин, птахів тощо, які звучать в споріднених мовах однаково.
Боярсько-шляхетські та козацько-дворянські прізвища (деякі утворені від іноземних слів):
Козацькі прізвища (походять від прізвиськ простих козаків):
Патронімічні та матронімічні прізвища (утворені від особових власних імен). Ім'я переважно батька, матері або діда трансформувалось в прізвище нащадків (інколи спочатку в прізвисько, а потім в прізвище).
та інші.
та інші.
та багато інших. А також (утворені від давньоукраїнських розмовно-побутових згрубіло-зневажливих варіантів скорочених слов'янських та християнських імен):
Прізвища, утворені від професій, виду діяльності, чи за соціальним станом (назва професії чи виду діяльності особи з часом ставала прізвищем його прямих нащадків):
а також:
та інші;
а також:
та інші;
а також:
та інші;
та інші;
а також:
та інші.
а також:
та інші.
а також:
та інші.
та інші;
а також:
та інші.
Топонімічні прізвища (прізвища, утворені за місцем проживання чи походження особи).
та інші.
Етнонімічні прізвища (прізвища, утворені від українських назв національностей та етнографічних груп; здебільшого свідчать про походження особи чи її предків):
та інші.
Прізвища, утворені від індивідуальних ознак особи. Характерна ознака особи ставала спочатку прізвиськом, іноді іронічним, яке згодом закріпилось за нащадками як родове прізвище. Насмішкувато-глузливі прізвиська були поширені серед козаків війська Запорозького, а також Азовського та Чорноморського. Деякі характерні ознаки особи були також давньоукраїнськими іменами прізвиськового типу (наприклад: Безнос, Безух, Бухало, Злоба, Кудря, Куц, Мовчан та інші).
та багато інших;
та багато інших;
та інші;
а також (утворені від українських назв грибів):
та інші;
та інші; а також:
та інші.
Ця стаття може містити оригінальне дослідження. (березень 2019) |
Величезна кількість сучасних українських прізвищ кувалась у горнилі Запорозької Січі. Саме тут вперше виникла потреба офіційної реєстрації великого числа козаків на Запорозькій Січі, де появлялось безліч утікачів з усієї України. У ті часи існував звичай надавати їм нові прізвища, щоби втікачів не могли розшукати їхні власники. Та й козаки з Гетьманщини, які перебували на Січі на цей час, змінювали свої прізвища на прізвиська. У козацьких реєстрах, складених після Зборівської угоди 1649 року, прізвищеві назви на -енко (Петренко, Василенко, Іваненко, Короцюпенко, Голопупенко, Дубогризенко тощо) мають абсолютну кількісну перевагу над всіма іншими. Наприклад, у реєстрі Київського полку 1650 року такі прізвища становлять 60 % від усього складу.[6]
За прізвищем, наданим на Січі, було можна дізнатися про поширені на Україні ремесла, промисли та про характер військової, торговельної діяльності, чим саме займалися прибульці. Наприклад, Сердюк — гетьманський охоронець; Пушкар, Гармаш, Гарматій — козаки, які обслуговували або виготовляли цей вид зброї; Соломаха, Тетеря — прізвище, яке походить від назви страви, яку козаки вживали майже кожний день. Інші прізвища, такі, як Хорунжий, Сотник, Компанієць, Гардовий, Крамар, Канторій, Стаднюк, Скляр, Саловоз, Стороженко, Мельниченко, Порохня, Тягнишкіра, Дігтяр, Стельмах, Попович, Крамар, відносяться в основному до роду занять, які виконував козак.[7]
В Україні поряд з українцями мешкали окремими групами представники інших народів, які за часів козаччини, а особливо під час визвольних походів, з усіх країв стікалися до козаків, і їхня етнічна належність знайшла відображення у прізвищевих найменуваннях. У визвольних війнах брало участь багато московитів, на що вказують їхні прізвища Москаль (так в Україні називали росіян), Донець (виходець із Війська Донського), Солдат (той, що служив у солдатських полках Росії), Болоховець, Торчанин (вихідці з відповідних місцевостей). Разом з козацькими загонами, які побували в Білорусі, посилився потік білорусів в Україну в пошуках кращої долі. Вони мали прізвища Литвин (так в Україні називали в ті часи білорусів), Биховець, Кричевець, Мозирянин, Пінчук, Туровець та ін. (за назвою місцевості, з якої прибули). Польські селяни й міщани, які селилися в Україні, вже в другому поколінні розмовляли українською мовою й переходили в «хлопську віру» — православ'я. Польський мовний компонент знаходимо переважно у прізвищах, що трапляються в старих правобережних полках: Ляховчин, Адамович, Казимиренко, Полулях, Мазуренко та ін.
Козацькі прізвища вказують на те, що їхні «носії» могли бути представниками балтійських країв (Мєрєцкий — з містечка Мереч, Вільня — за назвою річки в столиці Литви, Лотиш, Лотвипіченко; волохами й мунтянами (Волошин, Мультяненко, Басарабей, Мирча, Пинтя, Радул та ін.), сербами й болгарами (Воксич, Милкович, Болгариненко, Думич, Сербип, Капнич, Іртач), греками (Грек, Заларій), албанцями (Арнаут; у той час албанців називали «арнаутами»), угорцями (Венгерський, Ференценко, Угрин), чехами (Чехович, Цирулик, Жишка), німцями (Німець, Острогман, Цимерман), шведами (Швед), євреями (Перехрист, Лейба, Коган, Жидовкин, Зраїтель, Юдай), циганами (Циган, Циганчук), вірменами, грузинами (Ормененко, Маджар, Груксин, Іберець, Обиз («обезами» в Україні здавна називали грузинів), татарами, турками, ногайцями (Басман, Котлубай, Татарчин, Турченко, Потурнак, Ногаєць), чемерисами (марійцями), черкесами (Чемерис, Черкес, Оліферович) та представниками інших народностей. Носіями таких прізвищ не обов'язково були представники неукраїнської національності: відомі випадки, коли, наприклад, Москалем або Прусом називали тих, хто з якихось причин побував у Москві чи Пруссії.[8]
У XVII—XIX ст. поступово зникають старі шляхетські україноруські прізвища, зате їм на зміну приходять нові, раніш не відомі. Нащадки старих боярських родів, вільних дружинників і общинників — основної маси громадян суспільства України часів Русі — за кілька століть перетворились на незаможних козаків, а то й залежних селян-кріпаків. Це пояснюється історичними умовами та негараздами, які випали на долю представників українського народу в цей період. Серед іншого можна назвати масову зміну прізвищ православною шляхтою Речі Посполитої зі вступом до Війська Запорозького під час Хмельниччини й після неї в середині XVII ст., потім репресії щодо представників відомих родів української старшини, які підтримали Івана Мазепу на початку XVIII ст.: «починаючи з 1708 р. (анафема Мазепі) деякі прізвища були офіційно заборонені»[9], що змушували їх змінювати прізвища на «типові простонародні» і нарешті масове переведення бідних козацько-шляхетських родин у селянський, зокрема селянсько-кріпацький стан наприкінці XVIII та на початку XIX ст. переважно на Правобережній Україні (заміна прізвищ на -ський прізвищами на -чук, -юк) — останній раз в часи правління царя Миколи I:
<…> для Російської Імперії велика кількість шляхти стала справжньою проблемою, бо на відміну від Польської держави, куди протягом довгого часу входив і наш край, дворянський титул там надавався тільки знаним людям, спадкоємцям дуже багатих осіб або за значні досягнення в ім'я Імперії, звичайно, з матеріальною винагородою. Через це з середини XIX століття почався зініційований Миколою Першим процес декласації українсько-польської шляхти і перевід її в склад міщан і селян – звідси і зміна прізвищ, в основному, на найпоширеніші з суфіксами –енко (єнко) і -ук (юк), -чук.[10] |
.
Багато українських прізвищ переробили на російський лад. Так, немає сумніву, що прізвище Грицайов, Грицьков, Довбишов, Іськов, Каськов, Кравцов, Охремов, Панасов, Приймаков, Тимков, Шевцов, Якимов і багато інших, утворених від української форми імені або від української загальної назви, якої немає в російській мові, виникло на українському ґрунті і є суто українським[джерело?].
Під впливом російської чи білоруської мови шляхом заміни букв, додавання суфіксів чи закінчень, деякі українські прізвища зазнали змін настільки, що нині справедливо вважаються російськими (а чи білоруськими) прізвищами українського походження, наприклад:
та інші.[сумнівно ]
Словотворча будова українських прізвищ за матеріалами аналізу 14 тис. найпоширеніших прізвищ[4]:
прізвища іменникового типу | частка |
прізвища, утворені морфологічним способом за допомогою суфіксації | 58,06 % |
прізвища, утворені лексико-семантичним способом | 8,29 % |
прізвища іншомовного походження | 3,65 % |
прізвища неясної будови і незрозумілого лексичного значення | 2,88 % |
прізвища, утворені синтаксично-морфологічним способом | 2,54 % |
прізвища, утворені регресивним способом (безафіксні) | 1,35 % |
прізвища, утворені у формі родового відмінку | 0,65 % |
прізвища зі скам'янілих дієслівних форм | 0,48 % |
прізвища, утворені з прислівників службових і звуконаслідувальних слів і вигуків | 0,41 % |
усічені прізвища (абревіатури) | 0,10 % |
прізвища, утворені префіксальними утвореннями | 0,09 % |
всього | 78,50 % |
прізвища прикметникового типу | частка |
відносні прикметники з суфіксами -ськ-, -цьк-, -зьк- | 12,86 % |
присвійні прикметники з суфіксами -ів, -ов, -ин (їн), -ишин | 4,86 % |
членні прикметники і дієприкметники (за винятком закінчених на -ський, -цький) | 3,71 % |
інші нечленні прикметники | 0,07 % |
всього | 21,50 % |
Частота вживання суфіксів в українських прізвищах іменникового типу[4]:
суфікс | типові приклади | частка |
-ук (-юк), -чук | Тарасюк, Глуханюк, Шевчук | 16,57 % |
-енко | Гордієнко, Бондаренко, Миргородченко | 12,06 % |
-ак (-як), -чак | Юрчак, Марущак, Подоляк, Бубряк | 9,82 % |
-ик, -їк, -ник | Василик, Роїк, Килимник, Колісник, Мельник, Касянчик | 7,55 % |
-ко | Крутько, Ілько, Глушко, Жилко | 7,30 % |
-евич, -ович | Конашевич, Федевич, Мельникович | 6,10 % |
-ець | Крикливець, Богуславець, Павлишинець | 3,56 % |
-ан (-ян) | Білан, Грицан, Слободян | 2,43 % |
-ка | Гевка, Гнатинка, Кукурічка | 2,23 % |
-ич, -анич | Антонич, Наталич, Сливканич | 2,15 % |
-ій | Палій, Пилипчій, Бабій | 2,10 % |
-ун (-юн) | Щебетун, Рябчун, Биюн | 2,10 % |
-ар (-яр) | Чубар, Смоляр | 1,17 % |
-ай | Бородай, Пристай, Грицай | 1,14 % |
-ух (-юх), -уха | Павлюх, Старух, Товстуха | 1,07 % |
-ок | Євтушок, Рибачок, Зробок | 1,05 % |
інші | 21,60 % |
Інформація в цьому розділі застаріла. (квітень 2015) |
Найпоширенішими прізвищами серед громадян України були[11]:
# | Прізвище | Кількість носіїв |
---|---|---|
1 | Мельник | 107878 |
2 | Шевченко | 106340 |
3 | Коваленко | 88632 |
4 | Бондаренко | 88133 |
5 | Іванов(а) | 84096 |
6 | Бойко | 83195 |
7 | Ткаченко | 82270 |
8 | Кравченко | 75456 |
9 | Ковальчук |
70410 |
10 | Коваль | 62232 |
11 | Олійник | 59375 |
12 | Шевчук | 55851 |
13 | Попов(а) | 54253 |
14 |
Поліщук |
53100 |
15 |
Ткачук |
45009 |
16 |
Савченко |
44925 |
17 |
Бондар |
44862 |
18 |
Марченко |
44273 |
19 |
Руденко |
43954 |
20 |
Мороз |
43779 |
21 |
Лисенко |
43490 |
22 |
Петренко |
42226 |
23 |
Ковальов(а) |
40978 |
24 |
Клименко |
38483 |
25 |
Павленко |
38320 |
26 |
Кравчук |
37095 |
27 |
Кузьменко |
35543 |
28 |
Пономаренко |
35097 |
29 |
Савчук |
34708 |
30 |
Волошин(а) |
34645 |
31 |
Василенко |
34320 |
32 |
Левченко |
33904 |
33 |
Петров(а) |
33889 |
34 |
Харченко |
33735 |
35 |
Сидоренко |
32863 |
36 |
Волков(а) |
32138 |
37 |
Чорний(а) |
32066 |
38 |
Карпенко |
31976 |
39 |
Гончаров(а) |
31745 |
40 |
Гаврилюк |
30971 |
41 |
Швець |
30951 |
42 |
Мельничук |
30412 |
43 |
Романюк |
29970 |
44 |
Панченко |
29802 |
45 |
Юрченко |
29635 |
46 |
Мазур |
29562 |
47 |
Хоменко |
29464 |
48 |
Васильєв(а) |
29274 |
49 |
Попович |
28729 |
50 |
Павлюк |
28600 |
51 |
Новіков(а) |
28558 |
52 |
Кушнір |
27896 |
53 |
Литвиненко |
27672 |
54 |
Мартинюк |
27394 |
55 |
Гончаренко |
27221 |
56 |
Приходько |
27157 |
57 |
Костенко |
26942 |
58 |
Козлов(а) |
26751 |
59 |
Кулик |
26635 |
60 |
Федоров(а) |
26532 |
61 |
Романенко |
26500 |
62 |
Зайцев(а) |
26379 |
63 |
Костюк |
26106 |
64 |
Семенюк |
26035 |
65 |
Павлов(а) |
25971 |
66 |
Назаренко |
25863 |
67 |
Соколов(а) |
25687 |
68 |
Ткач |
25628 |
69 |
Морозов(а) |
25561 |
70 |
Михайлов(а) |
25532 |
71 |
Кравець |
25187 |
72 |
Коломієць |
25164 |
73 |
Козак |
24972 |
74 |
Яковенко |
24806 |
75 |
Федоренко |
24802 |
76 |
Ковтун |
24796 |
77 |
Білоус |
24766 |
78 |
Нестеренко |
24608 |
79 |
Терещенко |
24496 |
80 |
Колесник |
24378 |
81 |
Зінченко |
23906 |
82 |
Тарасенко |
23817 |
83 |
Міщенко |
23413 |
84 |
Вовк |
23412 |
85 |
Демченко |
23336 |
86 |
Дяченко |
23226 |
87 |
Пилипенко |
23042 |
88 |
Іщенко |
23035 |
89 |
Макаренко |
23004 |
90 |
Кузнецов(а) |
22755 |
91 |
Бабенко |
22668 |
92 |
Поляков(а) |
22625 |
93 |
Кириченко |
22353 |
94 |
Тищенко |
22181 |
95 |
Тимошенко |
21607 |
96 |
Жук |
21472 |
97 |
Москаленко |
21446 |
98 |
Марчук |
21363 |
99 | Власенко | 21233 |
100 | Степанов(а) | 21150 |
Примітка: Оскільки у вищесказаному джерелі дані щодо прізвищ вказуються окремо в чоловічому та в жіночому родах, то в цій таблиці деякі прізвища сумуються в залежності від роду. Як правило, це явище стосується більше для російських прізвищ (присвійних прикметників) та членних прикметників або дієприкметників (наприклад, Іванов та Іванова; Петров та Петрова; Чорний та Чорна тощо).
Поширеність прізвищ серед регіонів України станом на 2011—2013 роки:[12]
регіон | найпоширеніше | друге
за поширеністю |
третє
за поширеністю |
---|---|---|---|
АР Крим | Іванов(а) | Попов(а) | Шевченко |
Вінницька область | Мельник | Шевчук | Поліщук |
Волинська область | Ковальчук | Романюк | Мельник |
Дніпропетровська область | Шевченко | Коваленко | Бондаренко |
Донецька область | Іванов(а) | Шевченко | Бондаренко |
Житомирська область | Ковальчук | Мельник | Поліщук |
Закарпатська область | Попович | Волошин | Павлюк |
Запорізька область | Шевченко | Іванов(а) | Бондаренко |
Івано-Франківська область | Мельник | Павлюк | Бойко |
Київська область | Шевченко | Коваленко | Ткаченко |
Кіровоградська область | Шевченко | Ткаченко | Коваленко |
Луганська область | Бондаренко | Шевченко | Попов(а) |
Львівська область | Мельник | Коваль | Козак |
Миколаївська область | Шевченко | Іванов(а) | Ткаченко |
Одеська область | Іванов(а) | Шевченко | Бондаренко |
Полтавська область | Шевченко | Коваленко | Бондаренко |
Рівненська область | Ковальчук | Мельник | Шевчук |
Сумська область | Шевченко | Ткаченко | Коваленко |
Тернопільська область | Бойко | Мельник | Шевчук |
Харківська область | Шевченко | Бондаренко | Ткаченко |
Херсонська область | Коваленко | Шевченко | Кравченко |
Хмельницька область | Мельник | Ковальчук | Шевчук |
Черкаська область | Шевченко | Коваленко | Ткаченко |
Чернівецька область | Ткачук | Мельник | Мельничук |
Чернігівська область | Коваленко | Шевченко | Кравченко |
м. Київ | Шевченко | Коваленко | Мельник |
м. Севастополь | Іванов(а) | Попов(а) | Шевченко |
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.