Loading AI tools
найвища державна наукова організація України З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Національна академія наук України (НАН України, Академія) — вища наукова самоврядна організація України, що заснована на державній власності та є найбільшим центром наукових досліджень в Україні.
| Національна академія наук України | |
|---|---|
 | |
 Приміщення Президії НАН України на вулиці Володимирській № 54 у Києві | |
| Абревіатура | НАН України |
| Тип | Академія наук |
| Засновано | 1918 |
| Країна |  Україна[1] |
| Штаб-квартира | Київ |
| Розташування | Київ, вул. Володимирська, 54 |
| 50°26′41″ пн. ш. 30°30′45″ сх. д.H G O | |
| Членство | Міжнародна наукова рада (ISC), Всеєвропейська федерація академій (ALLEA), Європейська наукова асоціація геофізичних досліджень (EISCAT), Європейська федерація зварювання (EWF), Європейська організація біології рослин (EPSO), Конференція національних бібліотек Європи (CELN) |
| Офіційні мови | українська |
| Президент | Загородній Анатолій Глібович |
| Штат працівників | 24980 осіб |
| Дочірня(і) організація(ї) | Установи НАН України |
| Бюджет | 5,827 млрд ₴ (2024)[2] |
| Код ЄДРПОУ | 00019270 |
| Вебсайт: nas.gov.ua | |
Нагороди   | |
 | |
 Національна академія наук України у Вікісховищі | |
Метою діяльності НАН України є отримання нових та узагальнення наявних знань про природу, людину і суспільство, розроблення наукових основ науково-технічного, соціально-економічного та культурного розвитку країни, всебічне сприяння застосуванню результатів наукових досліджень, підготовка висококваліфікованих наукових кадрів, формування наукового світогляду в суспільстві.
НАН України організовує і здійснює фундаментальні та прикладні наукові дослідження з найважливіших проблем природничих, технічних, суспільних і гуманітарних наук[3].
НАН України об'єднує дійсних членів (академіків), членів-кореспондентів та іноземних членів, усіх науковців її установ.
Дійсними членами (академіками) НАН України обираються члени-кореспонденти НАН України, які створили визнані вітчизняною та світовою науковою спільнотою наукові школи, запропонували підхід до розв'язання наукових проблем, що мають теоретичне і практичне значення.
Членами-кореспондентами НАН України обираються доктори наук, які мають визнаний вітчизняною та світовою спільнотою науковий доробок, розв'язали наукову проблему, що має вагоме теоретичне і практичне значення.
Іноземними членами НАН України обираються вчені, які не є громадянами України, наукові праці яких одержали визнання міжнародної наукової спільноти та які вагомо сприяють розвитку наукових досліджень і міжнародних наукових зв'язків НАН України.
Академіки, члени-кореспонденти та іноземні члени НАН України обираються довічно[3].
Станом на 01.01.2024 до складу НАН України входило 163 дійсних членів (академіків), 345 членів-кореспондентів та 84 іноземних членів[4].
25 квітня 2024 року відбулася сесія Загальних зборів НАН України, на якій було обрано 28 академіків і 74 члени-кореспонденти[5].
Станом на 09.09.2024 обліковий склад членів НАН України налічував 175 академіків, 376 членів-кореспондентів та 80 іноземних членів.
Станом на 01.01.2024 загальна кількість працюючих у НАН України складала 24 980 осіб, у тому числі 13 444 наукові працівники, серед яких — 2 340 докторів наук та 6 333 кандидатів наук/докторів філософії. Середній вік наукових працівників на вказану дату становив 55,2 року, докторів наук — 65,1 років, кандидатів наук/докторів філософії — 51,3 року[4].
| НАЗВА | АБРЕВІАТУРА | ПЕРІОД |
|---|---|---|
| Українська академія наук | УАН | 1918, листопад — 1921, червень |
| Всеукраїнська академія наук | ВУАН | 1921, червень — 1935, квітень |
| Українська академія наук | УАН | 1935, квітень — 1936, лютий |
| Академія наук Української Соціалістичної Радянської Республіки | АН УСРР | 1936, лютий — 1937, січень |
| Академія наук Української Радянської Соціалістичної Республіки | АН УРСР | 1937, січень — 1991, серпень |
| Академія наук України | АН України • АНУ | 1991, серпень — 1994, березень |
| Національна академія наук України | НАН України • НАНУ | 1994, березень — дотепер |
Українську академію наук (УАН) засновано відповідно до указу гетьмана Павла Скоропадського 14 листопада 1918 року[6] як самоврядну установу, що початково складалася із 45 наукових закладів та структур: 15 інститутів, 14 постійних комісій, 6 музеїв, 2 кабінетів, 2 лабораторій, ботанічного та акліматизаційного садів, астрономічної обсерваторії, біологічної станції, бібліотеки, друкарні та архіву. Видання академії повинні були друкуватися українською мовою. Статут підкреслював загальноукраїнський характер УАН: її дійсними членами могли бути не лише громадяни Української Держави, але й іноземні вчені українського походження, зокрема — з Галичини, Буковини та Закарпаття (власне іноземці теж могли обиратися академіками УАН, але — за рішенням не менш як 2/3 дійсних членів). Президію та перших академіків (по три на кожен з відділів, яких попервах налічувалося теж три: історико-філологічний, фізико-математичний, соціальних наук) призначив гетьманський уряд, а вже надалі вони самостійно повинні були формувати персональний склад академії шляхом періодичних виборів нових членів.
.jpg)
Перше спільне зібрання академії відбулося 27 листопада 1918 року. Відповідно, на ньому було обрано й першого президента УАН — Володимира Вернадського, неодмінним (вченим) секретарем — Агатангела Кримського.
На початку 1919 року новою — більшовицькою — владою факт заснування УАН було юридично підтверджено, визначено структуру і фінансування академії. Перше нерухоме майно вона отримала саме від більшовиків: 11 лютого 1919 року у київських газетах було оприлюднено наказ народного комісара освіти УСРР Володимира Затонського, згідно з яким садибу пансіону графині Левашової по вулиці Великій Володимирській (тепер — просто Володимирська), 54, «із усім приналежним рухомим майном» було передано академії без будь-якої грошової винагороди з боку останньої. 25 січня 1921 року спеціальною постановою Раднаркому УСРР «Про Українську академію наук» за підписом Християна Раковського колишній пансіон Левашової остаточно був затверджений у статусі академічної власності[7].
Декретом від 14 червня 1921 року Рада Народних Комісарів УСРР ухвалила «Положення про Всеукраїнську академію наук», відповідно до якого ВУАН визначалася найвищою науковою державною установою республіки і підпорядковувалася Наркомату освіти УСРР. Академія поділялася на три відділи, кожен з яких мав у своєму складі кафедри, інститути або комісії, які, своєю чергою, об'єднувалися у наукові центри навколо того чи іншого академіка ВУАН і, тим самим, сприяли зосередженню зусиль науковців довкола певного напрямку чи проблеми. Такі центри були автономними та самостійно визначали тематику своїх досліджень. Тобто, академія не мала жорсткої ієрархічної структури.
Таке становище зберігалося до кінця 1920-х років, поки радянський уряд, втрутившись у процедуру виборів керівництва академії, не прибрав тим самим залишки її автономії. 1934 року внаслідок реорганізації було фактично ліквідовано відділи ВУАН, а саму академію у лютому 1936 року — перейменовано в АН УСРР (з січня 1937 — АН УРСР). Згідно з новим Статутом вищим органом академії стали Загальні збори, основними осередками науково-дослідної роботи — наукові інститути. Де-факто після перейменування академія стала не національною, а — територіальною науковою установою. Її знову було поділено на три відділи: суспільних наук, математично-природничий (у 1938 році розділений на фізико-математичний і біологічний відділи) і технічний.
На початок 1941 року складі АН УРСР налічувалось 26 інститутів. У них працювало 3 092 співробітники, серед яких 60 академіків, 66 членів-кореспондентів, 164 доктори і 325 кандидатів наук. Інститути розміщувалися в Києві, Харкові, Дніпропетровську та Львові. Тематика наукових досліджень була зорієнтована на нові знання і допомогу в розв'язанні найважливіших проблем народногосподарського значення.
З початком Німецько-радянської війни 1941—1945 академічні інститути та інституції України було евакуйовано на схід СРСР. Більшість з них та Президія АН УРСР базувалися в Уфі, Інститут електрозварювання — у Нижньому Тагілі, частина установ — у Свердловську, Челябінську, Златоусті. Зусилля працівників академії були спрямовані, насамперед, на надання допомоги фронту і тилу.
У роки війни українські вчені зробили вагомий внесок у розроблення та впровадження прогресивних наукоємних технологій у літакобудуванні, двигунобудуванні, у дослідження проблем розвитку енергетичного господарства, паливно-енергетичного комплексу, мінерально-сировинних ресурсів, поліпшення методики лікування поранених тощо.
Зокрема, Інститут електрозварювання АН УРСР розробив і впровадив у виробництво новий метод зварювання танкових корпусів — під флюсом, що дало можливість докорінно змінити технологію виробництва танків і поставити їх випуск на потік. Увага вчених при цьому зосереджувалася на максимальному спрощенні виробничих процесів, оскільки основною робочою силою на виробництві були жінки, діти і люди похилого віку. Завдяки такому підходу колектив одного тільки заводу імені Комінтерну (Нижній Тагіл) виготовив 35 000 танків. Метод зварювання під флюсом впровадили у виробництво понад 40 підприємств СРСР. Зварювальними апаратами, виготовленими Інститутом електрозварювання, за роки війни було зварено 6 млн швів танкових корпусів.
У галузі охорони здоров'я вивчено дію цитотоксичної сироватки та застосовано її для прискорення загоєння ран, переломів, лікування септичних станів, боротьби організму з інфекціями.
У галузі мовознавства, літератури, історії надруковано значну кількість творів на теми оборони та посібників для закладів вищої освіти і початкових шкіл, зокрема, «Нарис з історії України», «Нарис про розвиток української культури», чотиритомний посібник з історії УРСР року. Значну роботу було проведено над словниками[8].
Із середини серпня 1943 року розпочалася поступова реевакуація керівних органів та установ АН УРСР, яка тривала до вересня 1944 року, коли було відновлено роботу Львівської філії АН УРСР[9]. З цього моменту головні зусилля в роботі академії спрямовувались, насамперед, на прискорене розв'язання затриманих війною важливих, вузлових для кожної науки фундаментальних досліджень. Чимало часу і зусиль витрачалося також на відновлення робочих приміщень, лабораторно-експериментальної бази, повернення бібліотечних, музейних фондів та колекцій, поповнення наукового складу[8].
Впродовж 1946—1950 років відбулось збільшення загальної кількості установ академії — на кінець 1950 року їх налічувалось 68 (51 науково-дослідна і 17 допоміжних); відповідно збільшилась і кількість наукових співробітників[10].
Період 1951—1955 років в історії АН УРСР характеризується виокремленням декількох нових наукових напрямів — радіофізики і електроніки, фізики металів і сплавів, кібернетики, фізико-хімічної механіки твердих тіл, хімії високомолекулярних сполук[11].
До 1960 року були створені 20 нових академічних інститутів. У 1954 році засновано Кримський філіал АН УРСР, у 1965 — створено Донецький науковий центр АН УРСР, трохи згодом — Західний, Харківський, Південний та Дніпропетровський центри.
Впродовж 1956—1960 років академічними установами закладено фундамент для розвитку нових теоретичних та експериментальних досліджень в галузі фізики напівпровідників і напівпровідникових приладів: у сфері низькотемпературної електроніки, магнетизму, резонансних явищ у твердих тілах, електропровідності та надпровідності, пластичності та міцності твердих тіл, термодинамічних властивостей зріджених газів та фізичних процесів розділення газових сумішей; в галузі теоретичної радіотехніки, створенні радіотехнічних приладів, а також з питань теоретичної та прикладної геофізики[12].
Впродовж 1961—1965 років відбувалося посилення фундаментальних досліджень, впровадження наукових здобутків у практику, розширення використання новітніх методів дослідження у соціогуманітарних науках, суттєві зміни академічної структури, урізноманітнення географії та форм міжнародних зв'язків АН УРСР, масштабне будівництво академічних комплексів.
Так, у 1961 році Обчислювальний центр АН УРСР було реорганізовано в Інститут кібернетики, який став авторитетним осередком розроблення теорії цифрових автоматів.
У 1960-ті роки лідерські позиції в матеріалознавстві продовжував посідати Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона, на базі якого виконувався комплекс теоретичних і прикладних досліджень процесів зварювання в умовах, подібних до космічних[13].
У 1963 році система науково-дослідних інститутів та інших установ АН УРСР мала таку організаційну структуру: три секції, що об'єднували дев'ять відділів (згодом — відділень).
Станом на 1977 рік в АН УРСР налічувалися 121 академік і 175 членів-кореспондентів. Три її секції охоплювали 11 відділів і 82 наукові установи.
У 1980-х роках більшість наукових співробітників Академії була зосереджена у Секції фізико-технічних і математичних наук (у 1986 році — 76 % співробітників), решта — у Секції хіміко-технологічних і біологічних наук (19 %) та Секції суспільних наук (5 %). Загальна кількість наукових співробітників зросла до 15 340. Втім, поруч із прогресом у фізичних і технічних науках відбувалося фальшування історії АН УРСР, приховувалися з ідеологічних причин імена видатних науковців.
Після досягнення незалежності України академія постала перед значними фінансовими труднощами. Неможливість купувати обладнання і реактиви, низька оплата роботи науковця, відсутність держзамовлення для практично-орієнтованих досліджень спонукала тисячі співробітників НАН залишити Україну чи науку. З іншого боку, перед вченими, особливо в галузі гуманітарних наук, розкрилися великі перспективи творчої праці. Юристи, історики, соціологи, економісти взяли активну участь у процесах державотворення. Якісно поліпшилися умови спілкування і взаємодії вчених із колегами за кордоном.
У період незалежної України світового значення набули фундаментальні здобутки за низкою напрямів математики, механіки, кібернетики, фізики високих енергій та астрофізики, теоретичної фізики, фізики твердого тіла, фізики плазми, неорганічної та органічної хімії, молекулярної біології та генетики, космічних досліджень, матеріалознавства тощо. Активно розвиваються й прикладні дослідження. Сьогодні академічна спільнота активно долучилася до дослідження проблем, пов'язаних з епідемією коронавірусу, а також — на здійснення розробок, спрямованих на задоволення потреб національного оборонно-промислового комплексу[14]
У НАН України є офіційна емблема (логотип): у овальному лавровому обрамленні картуша внизу написано дату заснування академії — 1918. В середині картуша розміщено графічне зображення Великого конференц-залу НАН України та її назва великими літерами — НАЦІОНАЛЬНА — над зображенням Конференц-залу, АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ — під його зображенням[7][15].
У період 2019-2024 років НАН України особливо швидко втрачала кадровий потенціал, зокрема спостерігалося суттєве зниження числа молодих вчених[16].
Найвищим органом самоврядування Національної академії наук України є Загальні збори НАН України (далі — Загальні збори), що складаються з дійсних членів (академіків) та членів-кореспондентів НАН України. У сесіях Загальних зборів (крім розгляду питань, пов'язаних з виборами дійсних членів, членів-кореспондентів та іноземних членів НАН України) беруть участь з правом ухвального голосу наукові працівники, делеговані трудовими колективами наукових установ НАН України, з правом дорадчого голосу — іноземні члени, керівники наукових установ НАН України та представники наукової громадськості. На Загальних зборах розглядаються найважливіші питання, що стосуються завдань НАН України, визначаються пріоритетні напрями діяльності академії[3][4].
Загальні збори обирають Президента та Президію НАН України.
Президент Національної академії наук України обирається Загальними зборами з числа дійсних членів НАН України таємним голосуванням простою більшістю голосів. Його правовий статус регулюється Статутом НАН України[3].
Чинним президентом НАН України є доктор фізико-математичних наук (1991), професор (1998), академік НАН України (2006) Анатолій Глібович Загородній[17][18][19][20], котрий був обраний очільником академії 9 жовтня 2020 року.
В цілому ж впродовж часу існування академії на посаді її президента побувало дев'ятеро осіб:[21]
У період між сесіями Загальних зборів керівництво роботою Національної академії наук України здійснює Президія НАН України, яка обирається Загальними зборами терміном на 5 років.
До складу чинної Президії НАН України, вибори до якої відбулися у жовтні 2020 року, входить 33 особи:[3][4][22]
У засіданнях Президії НАН України також беруть участь з правом дорадчого голосу 7 виконуючих обов'язки члена Президії та 11 радників Президії:[3][4][22]
| В. о. членів Президії НАН України | |
| 1. | Антонюк Олександра Вікторівна |
| 2. | Гадзало Ярослав Михайлович |
| 3. | Довгий Станіслав Олексійович |
| 4. | Журавель Володимир Андрійович |
| 5. | Петришин Олександр Віталійович |
| 6. | Сидоренко Віктор Дмитрович |
| 7. | Чебикін Андрій Володимирович |
| Радники Президії НАН України | |
| 8. | Андон Пилип Іларіонович |
| 9. | Геєць Валерій Михайлович |
| 10. | Жулинський Микола Григорович |
| 11. | Лобанов Леонід Михайлович |
| 12. | Мельничук Дмитро Олексійович |
| 13. | Моргун Володимир Васильович |
| 14. | Онищенко Олексій Семенович |
| 15. | Походенко Віталій Дмитрович |
| 16. | Сергієнко Іван Васильович |
| 17. | Стогній Борис Сергійович |
| 18. | Шемшученко Юрій Сергійович |
Структура НАН України складається з Президії, апарата Президії НАН України, секцій, відділень, регіональних наукових центрів, які координують діяльність науково-дослідних інститутів та інших наукових установ, закладів вищої освіти, організацій, підприємств, а також об'єктів соціальної сфери, що забезпечують діяльність НАН України і перебувають у її віданні.
Станом на 06 вересня 2024 року у структурі НАН України функціонувало три секції, які об'єднували 14 відділень академії:
Основною ланкою структури НАН України є науково-дослідні інститути та інші наукові установи (обсерваторії, ботанічні сади, дендропарки, заповідники, бібліотеки, музеї, науково-технічні, технологічні комплекси тощо).
В структурі НАН України діють національні заклади:
Також до структури академії входять підприємства дослідно-виробничої бази (дослідні підприємства, конструкторсько-технологічні організації, обчислювальні центри)[3][4].
В основу регіональної структури НАН України покладено п'ять регіональних наукових центрів подвійного (спільно з Міністерством освіти і науки України) підпорядкування:
Статутну діяльність Кримського наукового центру (Сімферополь) та його фінансування з бюджету НАН України призупинено у 2014 році[4].
Фінансово-економічною основою діяльності НАН України є фінансування з Державного бюджету України, у якому щороку окремим рядком визначаються кошти на забезпечення діяльності академії. Бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності НАН України за рахунок коштів загального фонду державного бюджету спрямовується на забезпечення основної діяльності наукових установ НАН України та на виконання окремих наукових і науково-технічних програм, проєктів і надання грантів[3].
Бюджет НАН України на 2024 рік відповідно до профільного законодавства складає 5 827 352 600 гривень, у тому числі на науково-технічну діяльність установ НАН України виділено 4 941 622 000 гривень й на підтримку розвитку пріоритетних напрямів наукових досліджень — 534 701 800 гривень[26].
За час діяльності НАН України в її середовищі сформувалася низка наукових шкіл світового та європейського значення[21]. Зокрема у:
В структурі НАН України працюють два видавництва, на які припадає 10–12% щорічної книжкової продукції академії:
«Наукова думка» у 2020 році випустила у світ 29 назв наукових видань загальним обсягом понад 660 обліково-видавничих аркушів, підготовлених працівниками НАН України.
«Академперіодикою» тоді ж здійснено 301 випуск 54 академічних журналів загальним накладом 42 000 примірників та обсягом понад 3 500 обліково-видавничих аркушів, зокрема — 238 випусків 42 періодичних видань за «Програмою підтримки журналів НАН України», серед яких — єдиний вітчизняний академічний науково-популярний журнал «Світогляд». Окрім того, випущено 25 назв наукових видань сукупним обсягом 650 обліково-видавничих аркушів і накладом 5 700 примірників.
«Академперіодика» також видає загальноакадемічні журнали НАН України:
Іншими установами НАН України впродовж 2020 року сукупно видано 372 назви наукових монографій, 105 назв збірників наукових праць, 272 назви навчальної, довідкової, енциклопедичної, художньої та науково-популярної літератури. Загальна кількість статей науковців академії у періодичних виданнях становить 15 300. За кордоном опубліковано 66 (18%) назв наукових книг та майже 4 900 (32%) статей у періодичних виданнях. Поточні праці науковців у 2020 році було опубліковано у 86 наукових журналах НАН України, а також — у збірниках наукових праць, інших періодичних і серійних книжкових виданнях. 16 наукових журналів НАН України перекладено і видано англійською мовою закордонними видавцями; ще 10 журналів англійською мовою академічні наукові установи видають в Україні власними силами[4].
Національна академія наук України має власну систему нагород та заохочувальних відзнак, які мають таку ієрархію (від найвищої нагороди — за спаданням):
Золота медаль імені В. І. Вернадського є найвищою відзнакою НАН України. ЇЇ присуджують за видатні досягнення в природничих, технічних та соціогуманітарних науках. Заснована у 2003 році з нагоди 85-річчя створення НАН України. Названа на честь першого президента академії Володимира Вернадського, в день народження якого — 12 березня — щороку визначаються двоє чергових володарів нагороди (один вітчизняний вчений та один представник наукового зарубіжжя).
Медаль присуджують лише персонально — окремим особам — як за індивідуальні наукові досягнення, так і за сукупність наукових праць. Одна і та ж особа не може бути удостоєна Золотої медалі імені В. Вернадського більше, ніж один раз. Нагорода не надається посмертно, окрім випадку, коли лауреат помер вже після прийняття рішення про його нагородження.
Золота медаль імені Б. Є. Патона Національної академії наук України заснована 7 вересня 2020 року з метою увічнення пам'яті академіка та багатолітнього (з 1962 по 2020) президента НАН України Бориса Патона.
Її присуджують за видатні досягнення у створенні інноваційних науково-технічних розробок, які знайшли широке практичне застосування[27].
Перших вчених, удостоєних Золотої медалі імені Б. Є. Патона, було визначено на засіданні Президії НАН України 23 листопада 2022 року, а нагороджено — на сесії Загальних зборів НАН України 27 квітня 2023 року. Ними стали:
Премії присуджує Національна академія наук України на підставі проведених у відповідних відділеннях академії конкурсів. Преміями імені видатних вчених України відзначають науковців, котрі опублікували впродовж певного періоду кращі в своїх галузях (напрямах) наукові праці, здійснили винаходи і відкриття, що мають важливе значення для розвитку науки і економіки України. Перша з цих премій — імені Олександра Богомольця — була заснована у 1946 році (вперше вручена лише у 1954 році за підсумками 1953 року). Премії присуджують щорічно, проте — з різною періодичністю (переважно раз на 2–3 роки), але — з однаковим формулюванням: «За видатні наукові роботи (досягнення)…». Різниця — у відповідних наукових галузях та напрямах (див. таблицю).
Президія НАН України щороку (у лютому) присуджує 14 премій для молодих учених і стільки ж — для студентів закладів вищої освіти. Премії надаються окремим авторам або колективам авторів в галузях природничих, технічних і соціогуманітарних наук за кращі наукові роботи, а також — за серії наукових робіт з єдиної тематики, за відкриття та винаходи. Колектив, висунутий на нагородження, повинен включати лише основних авторів, чий внесок був найвагомішим, і складатися не більш як з трьох осіб. Особам, удостоєним премій, на загальних зборах відповідного відділення НАН України вручаються дипломи встановленого зразка. На конкурс не приймаються збірники наукових робіт різних авторів, а також роботи, які раніше були відзначені преміями НАН України, галузевих академій або спеціальних премій інших відомств, які присуджують на конкурсній основі[30].
У відомчій нагородній системі НАН України існують також шість персональних заохочувальних відзнак (нагрудних знаків). П'ять із них засновані у 2005 році, Пам'ятна відзнака на честь 100-річчя Національної академії наук України — у 2018.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
