Еріх фон Манштейн
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Фріц Е́ріх Георг Едуард фон Манште́йн, власне Манштайн (нім. Fritz Erich Georg Eduard von Manstein; 24 листопада 1887, Берлін, Німецька імперія — 10 червня 1973, Іршенгаузен, Баварія, ФРН) — німецький воєначальник часів Третього Рейху, військовий теоретик, командувач сухопутних військ, генерал-фельдмаршал (1942) Вермахту. Був одним із найвідоміших та найкращих командувачів Вермахту. Вважався майстром маневренного ведення війни та стратегом бліцкригу. Кавалер трьох Лицарських хрестів Залізного хреста (1940, 1943, 1944), двох Залізних хрестів (1914, 1915) та Кримського щита (1942).
Народившись у родині пруського генерала, Манштейн приєднався до армії у 1906 та брав участь в обох Західному та Східних фронтах під час Першої світової війни. Під кінець війни, він дослужився до звання капітана та займався відбудовою німецької армії під час міжвоєнному періоду. З самого початку Другої світової війни під час польської кампанії займав посаду начальника штабу групи армій "Південь" під командуванням генерал-полковника Герда фон Рундштедта. Один з головних архітекторів перемоги над Францією: автор Плану «Гельб» — ідеї наступу німецьких військ через Арденни (гірський масив на південь Бельгії) мимо французьких лінії укріплень "Мажино"[1]. Будучи у званні генерала, він брав участь у німецько-радянській війні та відзначився в битві за Севастополь (1941—1942), в Керченсько-Феодосійській десантній операції та в блокаді Ленінграда. Керував операцією «Вінтергевіттер» з метою виведення з оточення 6-ї армії Фрідріха Паулюса в районі Сталінграду під час битви за нього, яка закінчилась невдачею. Його наступні військові досягнення проявились під час Третьої битви за Харків, де він командував групою армій "Південь"[1], та Курської битви, де він керував наступом німців під Курськом в операція "Цитадель"[1]. Після цього він керував німецькими військами, які тримали оборону під час Битви за Дніпро, яке також закінчилось поразкою[1]. Під час перебування на терені СРСР, зокрема в Україні, Манштейн відзначився виданням жорстоких наказів щодо військовополонених і цивільного населення, зокрема євреїв, ініціюванням широкого застосування тактики "випаленої землі".
Отримав високу оцінку зі сторони керівництва за переможні битви за Перекопський перешийок, Керч, Севастополь, Харків. У березні 1944 через певні невдачі на фронті та за невиконання наказу Адольфа Гітлера був відсторонений від служби. У серпні 1945 був захоплений британськими військовими до в'язниці. Через рік був поставлений перед Нюрберзьким трибуналом, де він продемонстрував лист, який допоміг створити міф про "чистий" Вермахт, про те що німецькі військові не були причетні до жахіть Голокосту. В 1949 році за вироком суду у Гамбурзі, Манштейн мав відсидіти 18 років за військові злочини, погане ставлення до військовополонених та неспроможність захисту цивільних під час військових операцій. Згодом термін ув'язнення був скорочений до 12 років, з яких він відсидів чотири. У 1953 році звільнений за станом здоров'я. Працював військовим радником уряду Західної Німеччини по відбудуванню військових сил. Він встигнув написати мемуари «Verlorene Siege» («Втрачені перемоги»)[2] та «Aus einem Soldatenleben» («З життя солдата»)[3], які неодноразово перевидавалися багатьма мовами, перш ніж померти в 1973 у віці 85 років.