Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Опера́ція «Вінтергеві́ттер» (нім. Wintergewitter — Зимова гроза, також використовується назва Коте́льниковська опера́ція) (12 грудня — 23 грудня 1942 року) — операція німецьких військ з виведення з оточення 6-ї армії Фрідріха Паулюса в районі Сталінграду. Планування та проведення операції було покладене на групу армій «Дон» під командуванням Еріха фон Манштейна. Активні наступальні дії Червоної Армії на лівому крилі групи армій «Дон» з небезпекою прориву в напрямку Ростова змусили німецьке командування терміново укріплювати фронт та достроково припинити операцію.
| Операція «Вінтергевіттер» Коте́льниковська опера́ція | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Друга світова війна Сталінградська битва | |||||||
 | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
.svg){kind=small} Третій Рейх Румунське королівство |
 СРСР | ||||||
| Командувачі | |||||||
| Еріх фон Манштейн (група армій «Дон») |
Андрій Єрьоменко (Сталінградський фронт)
| ||||||
| Військові сили | |||||||
 Третій Рейх[1]
|
 СРСР[1]
| ||||||
| Втрати | |||||||
Третій Рейх[2]
|
|||||||
З радянського боку — Коте́льниковська опера́ція (12 — 30 грудня 1942) — військова операція радянських військ на лівому крилі Сталінградського фронту, метою якої була протидія спробам військ Вермахту розблокувати оточену в районі Сталінграда 6-ту армію.
19 листопада 1942 року в рамках операції «Уран» розпочався наступ Червоної Армії. 23 листопада в районі Калача радянські війська замкнули кільце оточення навколо 6-ї армії Вермахту. Розчленувати німецьку армію на дві частини ударом 24-ї армії між Волгою і Доном, як того вимагав план операції «Уран», не вдалося. Спроби негайно ліквідувати оточених у цих умовах також не мали успіху, незважаючи на значну перевагу в силах. Однак 6-та армія виявилася ізольованою, тому давалася в знаки нестача запасів палива, боєприпасів і продовольства.
У цих умовах німецьким головнокомандуванням сухопутних сил було сплановано операцію «Вінтергевіттер» із деблокування оточеної 6-ї армії.
Підготовку та проведення операції було покладено на групу армій «Дон», утворену наказом ОКХ від 21 листопада 1942 року. Новостворена група армій мала наступний склад:
Ядром командування групи армій «Дон» став штаб 11-ї армії Еріха фон Манштейна.
Перед групою армій «Дон» було поставлено такі завдання:
Для виконання цих завдань Манштейн планував завдати два деблокуючих удари:
На випадок, якщо ще до початку наступу кількість військ Червоної Армії перед фронтом 4-ї танкової армії північніше Котельниково значно зросте або ж якщо знову виникне критична ситуація на фронті 4-ї румунської армії, що прикривала східний фланг, наказом був передбачений наступний запасний варіант: танкові дивізії 4-ї танкової армії повинні були бути терміново перекинуті західним берегом Дону на північ, на донсько-чірський плацдарм у Нижньо-Чірську і завдати головного удару звідти. Менша ударна група з донсько-чірського плацдарму повинна була завдавати удару на захід від річки Дон на Калач для того, щоб розірвати фронт і відкрити 6-й армії шлях через Дон по мосту.
6-й армії командуванням групи армій «Дон» було наказано підготуватись до прориву в південному напрямку на зустріч армійській групі Гота. Вихід 6-ї армії з «котла» мав розпочатись згідно з планом «Доннершлаг».
Цей варіант операції «Вінтергевіттер» був викладений у наказі групи армій «Дон» від 1 грудня 1942 року. Точну дату наступу не було визначено, однак операція могла розпочатись не раніше 8 грудня. Така ситуація була зумовлена затримкою у стягуванні сил: армійська група Голлідта не встигала зайняти вихідні позиції для наступу внаслідок недостатньої пропускної здатності доріг, а 4-та танкова армія очікувала прибуття 23-ї танкової дивізії, яка через відлигу на Кавказі не могла рухатись власним ходом і доправлялася залізницею. Днем початку операції було названо 12 грудня.
За кілька днів Манштейн був змушений переглянути початковий план через незадовільний стан комплектації ударних груп. Із числа семи дивізій, призначених для групи Голлідта, дві (62-га і 294-та піхотні дивізії) вже були задіяні в боях на фронті 3-ї румунської армії і оперативний стан не дозволяв відкликати їх назад. 3-тя гірсько-піхотна дивізія взагалі не прибула, наказом ОКХ вона була передана групі армій «A», а потім групі армій «Центр». Групою армій «A» також було затримано артилерію резерву головного командування.
Активізація частин Червоної Армії на фронті 3-ї румунської армії змусила її штаб доповідати:
«У даний момент сил 48-го танкового корпуса недостатньо для одночасної боротьби із проривами і контрнаступом, призначеним на 12 грудня»[4]
Оскільки ризикувати стійкістю чірського фронту було неможливо, Манштейн ухвалив рішення відмовитись від двох деблокуючих ударів. Остаточно було вирішено, що основний удар мала завдавати 4-та танкова армія.
Головна роль у вирішальному ударі була покладена на 57-й танковий корпус. Він складався з двох дивізій: прибулої із Франції 6-ї танкової дивізії (160 танків і 40 самохідних установок) і прибулої з Кавказу 23-ї танкової дивізії (30 танків).
Цим дивізіям були поставлені такі завдання:
Обом дивізіям було наказано використовувати будь-яку можливість для захоплення плацдармів.
Радянське командування неправильно визначило напрямок деблокуючого удару. Передбачалося, що удар буде нанесений по найкоротшій відстані між зовнішнім і внутрішнім фронтами оточення. До того моменту відстань між лінією оборони 6-ї армії і фронтом на Чірі становила близько 40 км. Автором версії про німецький удар по найкоротшому напрямку був командувач Південно-Західним фронтом Микола Федорович Ватутін. Таке припущення виглядало цілком логічним і обґрунтованим. У районі Нижньо-Чірської утворився виступ убік Сталінграда, який надавав гарні стартові позиції для пробивання коридору до 6-ї німецької армії.
У відповідь на припущення Ватутіна надійшла директива Ставки ВГК № 170699 від 8 грудня 1942 року:
«Утворити з 9 грудня 1942 року у складі Сталінградського фронту 5-ту ударну армію, включивши в неї 4-ту гвардійську стрілецьку дивізію, 258-му, 300-ту, 315-ту, 87-му стрілецькі дивізії, 4-й механізований корпус, 7-й і 23-й танкові корпуси і 3-й гвардійський кавалерійський корпус»[5]
Командування 5-ю ударною армією було покладено на генерал-лейтенанта Маркіана Михайловича Попова.
Завданнями 5-ї ударної армії були:
Хоча напрямок головного удару було визначено неправильно, постійний тиск радянських військ у районі Нижньо-Чірської в кінцевому рахунку змусив Манштейна переглянути початковий план операції і відмовитись від двох деблокуючих ударів.
Операція «Вінтергевіттер» розпочалась 12 грудня 1942 року. Для радянського командування удар на котельниковському напрямку виявився неочікуваним. 302-га стрілецька дивізія Червоної Армії, яка прийняла на себе основний удар, була швидко розпорошена, внаслідок чого у фронті 51-ї армії виникла діра. Це забезпечило німецьким частинам швидке просування. На кінець дня 6-та танкова дивізія вийшла на південний берег річки Аксай, а 23-тя танкова дивізія — у район північніше Небикова.
13 грудня, переправившись через Аксай, 6-та танкова дивізія вийшла до селища Верхньо-Кумський. Їй назустріч були висунуті частини 4-го механізованого корпуса В. Т. Вольського. Бої за Верхньо-Кумський тривали з перемінним успіхом із 14 по 19 грудня. Лише 19 грудня підсилення німецького угруповання 17-ю танковою дивізією і загроза оточення змусили радянські війська відійти на рубіж річки Мишкова. П'ятиденна затримка німців біля Верхньо-Кумського була безперечним успіхом радянських військ, оскільки дозволила виграти час для підтягування 2-ї гвардійської армії.
20 грудня німецькі війська вийшли до річки Мишкова. До оточеної під Сталінградом 6-ї армії Паулюса лишалась відстань 35—40 км, однак великі втрати (до 60 % мотопіхоти і 230 танків[6]) значно підірвали наступальний потенціал групи Гота. Ситуація вимагала негайно розпочати прорив армії Паулюса з оточення на зустріч 4-й танковій армії, оскільки можливостей пробити «коридор» самотужки у Гота вже не було. Прорив мав розпочатись кодовим сигналом «Удар грому». Але Манштейн не наважився задіяти план «Доннершлаг», через те, що не було впевненості в тому, що командувач 6-ї армії Фрідріх Паулюс його виконає. По-перше, згідно з наказом Гітлера Паулюс мав утримувати «фортецю Сталінград», а прорив оточення означав залишення міста. По-друге, командування 6-ї армії вимагало на підготовку прориву 6 днів, оскільки наявного пального вистачило б на подолання тільки 30 км.
З метою виручити своє угруповання, оточене нашими військами під Сталінградом, противник зосередив у районі північніше Котельниково шість дивізій із них три танкових, і цими силами 12 грудня почав наступ проти наших військ. У перші дні боїв, користуючись деякою перевагою в силах, супротивникові вдалося потіснити наші частини й зайняти кілька населених пунктів.
В активних оборонних боях наші війська вимотали сили супротивника, а потім самі перейшли в контрнаступ і, зломивши опір супротивника, відкинули його на південний захід на 20-25 кілометрів. Нашими військами знову зайняті населені пункти Нижньо-Кумський, Василівка, Капкінка, Паризька Комуна, Бирзовий, Верхньо-Кумський, Жутов 2-й, Іклів.
З 12 по 24 грудня наші війська знищили: літаків німецьких — 268, танків — до 300, гармат різних калібрів — 160.
За цей же час супротивник втратив тільки вбитими до 9 000 солдатів і офіцерів.
Того ж дня, 20 грудня, критична ситуація склалась на лівому фланзі армійської групи Голлідта. Під тиском радянських військ відступили дві італійські дивізії з групи армій «B» і лівий фланг групи Голлідта виявився оголеним. До кінця дня самовільно залишила свої позиції 7-ма румунська піхотна дивізія. Передові загони Червоної Армії вийшли до переправи через Донець біля міста Каменськ-Шахтинський. Очевидним ставав намір радянських військ пробиватись у напрямку на Ростов-на-Дону. Першочерговим завданням групи Голлідта і 3-ї румунської армії тепер був захист вкрай необхідних для постачання 6-ї армії аеродромів у Морозівському і Тацинській, а також утримання важливих переправ через Донець у Форхштадта (Біла Калитва) і Каменськ-Шахтинського.
У наступні дні ситуація на чірському фронті настільки погіршилась, що 23 грудня Манштейн дав наказ 6-й танковій дивізії знятись із позицій і направлятись до Морозівського. На світанку 24 грудня колона танків і автомашин рушила до місця нового призначення. З відходом колони 2-га гвардійська армія Р. Я. Малиновського перейшла в наступ проти розтягнутого флангу 57-о танкового корпуса німців. О 16-30 24 грудня радянські війська знову оволоділи Верхньо-Кумським. Сталінградський фронт силами 2-ї гвардійської армії із трьома механізованими корпусами перейшов у наступ на Котельникове.
Подальше з'єднання армійської групи Гота з 6-ю армією в даних умовах ставало технічно неможливим. Операція «Вінтергевіттер» була припинена.
«Причину загибелі 6-ї армії треба, зрозуміло, шукати в тому, що Гітлер — головним чином із міркувань престижу — відмовився дати наказ про залишення Сталінграда»[7]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
