Loading AI tools
український письменник, громадський і політичний діяч, греко-католицький священник З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Антін Любич Могильницький (3 березня/3 серпня[1] 1811, Підгірки, нині у складі Калуша, Івано-Франківська область — 13 серпня 1873, Яблунька, Богородчанський район) — український письменник, громадський і політичний діяч, греко-католицький священник, декан богородчанський (УГКЦ[2]). Писав мовою, близькою до народної. Батько Могильницького Андроника.[3]
| о. Антін Любич-Могильницький | |
|---|---|
_Bildarchiv_und_Grafiksammlung_Signatur_Pk_1131,_1039.jpg) Антін Могильницький | |
| Посол до Австрійського парламенту | |
| 02.05.1861 — 20.09.1865 | |
| Посол до Галицького сейму | |
| 1861 — 1867 | |
| Наступник | Чачковський Іван |
| Народився | 3 березня 1811 с. Підгірки, Стрийський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія |
| Помер | 13 серпня 1873 с. Яблунька, Богородчанський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина |
| Виборчий округ | Станіславський округ |
| Відомий як | громадський діяч |
| Громадянство |  Австрійська імперія → .svg){kind=small} Австро-Угорщина |
| Національність | українець |
| Alma mater | Львівська духовна семінарія Святого Духа |
| Батько | о. Андрій Могильницький |
| У шлюбі з | Анна Соболевська |
| Діти | 5 синів, 1 донька |
| Професія | священик |
| Релігія | греко-католик |
Антін Могильницький народився в родині греко-католицького пароха села Підгірок (нині в межах міста Калуша)[2]). Родина мала шляхетське походження та належала до гербу Любич[4][5].
Дитинство Антіна минуло в Солотвині, куди переїхала його сім'я після смерті батька у 1813 р. Відомо, що вітчим Антона не дуже переймався освітою пасинка. Лише у 16-річному віці А. Могильницький вступив до гімназії при монастирі оо. Василіан у Бучачі. Через порушення гімназійних розпорядків не раз змінював місце навчання. Навчався у Станиславівській цісарсько-королівській гімназії,[6] у гімназіях Чернівців і Львова, здобув середню освіту в Будапешті. В 1837 вступив у Львівську духовну семінарію і закінчив її у 1840 році. Висвячений 1841 року.
Адміністратор парафії Кальне (тепер Сколівського району[2]). Був парафіяльним священником у селах Хутарі Стрийського округу, Зборі Калуського округу, Комарові Станиславівського округу, Бабчому (1859—1873 роки[2]). Одночасно працював приватним учителем.
У 1859 році о. Антін Могильницький оселився в селі Бабче Богородчанського округу. 1861 р. його обрали депутатом Галицького крайового сейму 1-го скликання (від IV курії 26 округу Богородчани — Солотвина, входив до складу «Руського клубу»[7]) та австрійського парламенту у Відні від Станиславівського округу (представляв сільські громади судових повітів Станиславів, Галич, Богородчани, Солотвина, Монастириська, Бучач, Надвірна, Делятин, Тисмениця і Тлумач)[8]. У Відні 27 червня виступив з палкою промовою на захист народної освіти рідною мовою. Обстоював інтереси українського населення разом з єпископом Спиридоном Литвиновичем.[1]
Нонконформіст, на відміну від сучасників-москвофілів відстоював вживання народної мови в літературі, дотримувався федералістських принципів.[3] В останні роки життя А. Могильницький відійшов від письменницької творчості та громадського життя. Помер несподівано 13 серпня 1873 р., перебуваючи проїздом у Яблуньці Богородчанського округу (через серцевий напад). За іншою версією, загинув унаслідок нещасного випадку.[3]
Літературну діяльність Антін Могильницький почав у 1838 р. Головною ідеєю його поетичних, публіцистичних творів була боротьба за рідну мову і освіту для русинського народу. Послідовник «Руської трійці». публікувався з 1838 р. в газетах «Новини», «Зоря галицька», «Слово» у Львови, в альманасі «Вінок русинам на обжинки» та ін.[1] Іван Франко писав про нього: «Житє Могильницького від самого 1838 року до його смерті було немов дзеркалом, в котрім досить живо відбилися пориви, надії та судьби галицько-руського народа». Революція 1848 р. пожвавила творчу і громадську діяльність А. Могильницького.
Літературну популярність здобув завдяки поемі «Скит Манявський» (перша частина вийшла в 1849 році, остання — в 1852 році), на основі усних народних повістей. У ній йшлося про велич давньоруського Галича, описувалася краса Карпат і стародавня слов'янська міфологія. Поема була популярна, як і балада «Русин-вояк», що також вийшла 1849 року. Здійснити творчі задуми Могильницькому перешкодило настання післяреволюційної реакції.
А. Могильницький був автором повістей «Конґруа батька Жегаловича» і «Повість старого Сави із Підгір'я», сатиричної поеми «Пісня поета» і кількох «Дум». Окремим виданням були опубліковані його «Речі в сеймі та парламенті» та приватні листи (1885 р.).
З огляду на літературну діяльність А. Могильницького, Іван Франко зарахував його до «перших будителів руського духа в Галичині».
Його ім'ям названа вулиця в Підгірках, на котрій стоїть церква. Також у Підгірках його іменем названий Будинок культури, на стіні якого встановлена меморіальна дошка роботи І. Семака. В музеї-оселі родини Івана Франка є експозиція, присвячена А. Могильницькому.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
