Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Транспорт Києва — уся наявна транспортна інфраструктура столиці України.
| Транспорт Києва | |
|---|---|
 | |
| Класифікація | Транспортні засоби |
| Галузь | залізничний, авіаційний, автомобільний, електричний, рейковий, метрополітен |
| Застосування | Перевезення пасажирів |
| Джерело енергії | електроенергія, нафтові продукти |
| Живлення | електроенергія |
| Самохідний | автомобільний |
Київ має розвинену транспортну інфраструктуру, яку складають автомобільні дороги, залізниця, водні шляхи сполучення та мости, серед яких особливу роль грають мости через річку Дніпро.
У Києві розвинені автомобільні перевезення, метрополітен, трамвай, тролейбус. Також працює фунікулер та міська електричка.
Через Київ проходять три автомобільних траси міжнародного значення:
Загальна довжина автотранспортних магістралей, розташованих у межах міста, тобто проспектів, вулиць, бульварів тощо становить близько 2000 км. Більшість їх проклали за часів радянської влади, і на той час вони цілком відповідали вимогам пропускної спроможності, але тепер, за умов постійного зростання кількості одиниць автотранспорту (станом на 01.09.2008 — 1 млн.), їхня пропускна здатність виявляється недостатньою, унаслідок чого затори у Києві, особливо у години пік, стали повсякденним явищем. Попри проведені недавно реконструкції та розширення проїзної частини (Севастопольська площа, проспект Валерія Лобановського, Деміївська площа, бульвар Миколи Міхновського, Міст Патона, Дарницька площа, Солом'янська вулиця та інших), за нинішньою організацією руху, і низькою культурою водіїв затори регулярно виникають як на головних магістралях, так і на найближчих вулицях, які намагаються використовувати за для об'їзду.
Головні автотранспортні магістралі
Покриття
Переважна більшість доріг має асфальтове покриття, яке, на жаль, нині в задовільному стані перебуває лише на головних магістралях і нещодавно прокладених або реконструйованих дорогах.
Бруківка — дорожнє покриття з кругляка збереглося лише на деяких центральних вулицях, а також на ряді вулиць на околицях, зокрема на таких:
Для забезпечення міжнародного, міжміського та приміського автобусного сполучення в Києві функціонує сім автостанцій, а саме:
Сьогодні вони не мають можливості забезпечити відправку необхідної кількості автобусів міжміського та приміського сполучення, адже за добу до столиці прибуває приблизно 24 тисячі 276 вантажних автомобілів (з них автобусів — 10 тисяч 404 одиниці). Тоді як щоденно автостанції міста можуть забезпечити відправку приблизно 2 тис. 900 автобусів[2].
У 2017 році Київська міська державна адміністрація мала намір закрити центральний автовокзал та автостанції «Поділ», «Південна». Впродовж 2018—2019 років планується закриття автостанцій «Дарниця» і «Дачна».
При цьому найближчим часом планується відкриття нової автостанції «Теремки» з облаштуванням на її території залів очікування, кімнати «матері і дитини», готелю, магазинів і кафе і запуском до неї шатлів від станції метро 
«Теремки»[3].
Першою залізницею, прокладеною до Києва була ділянка Балта — Київ, що є продовженням залізниці Одеса — Балта. Її будівництво розпочато 1866 року і завершено до 1870 року. Тоді була прокладена залізниця Курськ — Київ, що була введена в експлуатацію після завершення будівництва залізничного мосту через Дніпро. Регулярний рух потягів було відкрито 18 лютого 1870 року.
Залізниці Києва мають п'ять магістральних напрямів: Фастівське (південний захід), Коростенське (північний захід), Ніжинське (північний схід), Гребінківське (південний схід) і Миронівське (південь); Миронівський напрямок — одноколійний, а також Північне Кільце, що прямує через станції Почайна і Київ-Дніпровський від станцій Київ-Волинський і Святошин до станції Дарниця. Усі магістральні залізниці електрифіковані змінним струмом, напругою у контактній мережі 25 кВ. Крім магістральних, існує залізниця від станції Почайна до Вишгорода і чимало місцевих залізничних колій промислового призначення.
30 листопада 2018 року розпочав роботу довгоочікуваний спеціалізований швидкісний залізничний експрес Kyiv Boryspil Express, який обслуговує виключно авіапасажирів міжнародного аеропорту «Бориспіль».[4]
Усі станції належать до Південно-Західної залізниці. Станції, не відзначені як вантажні або технічні, є головними пунктами приміських електропоїздів.
.jpeg)
Перший вокзал у Києві був споруджений за проектом архітектора Вишневського впродовж 1868—1870 років та був трохи віддаленим від нині існуючого на північний захід, наприкінці теперішньої вулиці Старовокзальної. Нинішній будинок Центрального вокзалу був споруджений у 1927—1932 роках за проектом архітектора Вербицького, відновлено після Другої світової війни. У 2001 році було проведена масштабна реконструкція вокзалу на станції Київ-Пасажирський, побудований Південний вокзал, який урочисто відкрито 24 серпня 2001 року, проте добудова велася ще протягом трьох років.
Зараз на цій станції існує три вокзали: Центральний, Приміський і Південний. Південний та Центральний вокзали з'єднані між собою мостовим переходом, який знаходиться над коліями. Вони становлять єдине ціле.
Вокзал на ст. Київ-Пасажирський обслуговує усі потяги (внутрішні і міжнародні), маршрути яких проходять через Київ. З Приміського вокзалу вирушають поїзди приміські і міжобласні, у напрямі Фастова і Коростеня. Приміські електропоїзди Ніжинського, Гребінківського і Миронівського напрямків найчастіше вирушають з Північних платформ.
Центральний і Приміський вокзали розташовані біля Вокзальної площі, на протилежному боці знаходяться Північні платформи. Південний вокзал має вихід на вул. Івана Огієнка, Георгія Кірпи, Ползунова. Біля Приміського вокзалу знаходиться станція метро 
«Вокзальна»
На цій станції залізничний вокзал обслуговує приміські потяги та деякі потяги далекого сполучення. Відіграє найважливішу роль у пасажирських залізничних перевезеннях для лівобережної частини Києва. Нині перебуває у стані реконструкції, точні терміни завершення якої невідомі. На теперішній час діє лише Приміський вокзал станції Дарниця.
Знаходиться на мосту між вул. Індустріальною і Чоколівським бульваром. Має 2 входи/виходи, квиткові каси, зал очікування, 3 посадкові платформи, 5 колій і тунель із виходом на вулицю Ушинського. Обслуговує електропотяги приміського і міжобласного сполучення. Реконструкція Караваєвих Дач, де вокзалу не було, була започаткована на початку 2003 року. Вокзал здано в експлуатацію у 2005 році, а повністю завершено 2006 року.
.svg){kind=logo}
До російського вторгнення 2022 року в Києві працювало два пасажирські аеропорти - "Бориспіль" та "Київ". Станом на 2021 аеропорти обслуговували
понад 16 млн національних та іноземних пасажирів, з яких близько 15 млн - аеропорт "Бориспіль"[5] і близько 1,5 млн - "Київ"[6].
Нині мають більш історичне, ніж практичне значення.
У часи заснування Києва вибір географічного місцеположення багато в чому був обумовлений наявністю великої транспортної артерії — річки Дніпро, через яку пролягав древній торговий шлях «З варягів в греки». Водний транспорт мав важливе стратегічне значення до появи залізниць, залишаючись єдиним видом транспорту для перевезення великих вантажів.
За часів Київської Русі судноплавною рікою у Києві був не лише Дніпро, але ще Либідь і Почайна. Численні дрібні річки, що були на території сучасного міста Київ і зазвичай пересихаючі наприкінці літа, дали назви вулицями і навіть цілим районам: Наводниця, Глубочиця, Клов, Сирець. Нині всі дрібні річки посохли чи пішли під землю. Либідь тече у колекторі і використовується для відведення стічних вод, її підземні притоки створюють великі проблеми для будівництва метрополітену. Від Почайни залишився каскад озер на Оболоні, а у її старому гирлі, у районі річкового порту, як колись розміщується гавань.
За часів СРСР Дніпром здійснювалася регулярна навігація. Ходили як вантажні судна, так виконувалися і пасажирські рейси, як далекого сполучення, так і приміські («річковий трамвай», він же — «водний трамвай»).
Нині пасажирські рейси Дніпром вважаються нерентабельними — виконуються переважно прогулянкові і туристичні. Проте задля транспортування великих вантажів фарватер Дніпра як і раніше використовується.
Річковій вокзал розташовано неподалік Поштової площі. Причали раніше розташовувалися вздовж набережної — від Поштової площі до станції метро «Дніпро».
У Києві також є свій суднобудівний завод — «Кузня на Рибальському», розташований на Рибальському півострові.
Історично Київ був заснований на правому березі річку Дніпро, у роки Радянської влади він став розширюватися також за рахунок будівництва нових житлових масивів на лівому березі Дніпра (село Дарниця було приєднано до Києва ще 1923 року). Нині лівобережна частина Києва становить близько третини всього міста Київ у тому числі за рахунок новобудов на масивах Вигурівщина-Троєщина і Позняки. Тому мости через Дніпро мають важливе стратегічне значення не тільки для країни, але й життя міста.
Нині існує 7 мостів, що пов'язують лівий і правий береги, з них 2 залізничних і 5 автотранспортних. Двома автотранспортними здійснюється також рух поїздів метро.
З 2012 року триває будівництво Подільського мостового переходу.
Перший капітальний міст через Дніпро був споруджений 1853 року — так званий Ланцюговий міст. Будівництво металевого залізничного мосту почалося 1870 року під керівництвом військового інженера А. Є. Струве — Дарницький міст на кесонному фундаменті. Другий залізничний міст, що був побудований це Подільський або Петровський у 1916 році(відбудований 1929 року). У районі нинішнього мосту Патона існував також так званий Наводницький міст понтонної конструкції, який дав назву вулицями Старонаводницькій і Новонаводницькій. Під час Другої світової війни всі мости через р. Дніпро були зруйновані. Після звільнення Києва (06.11.1943) було споруджено тимчасові дерев'яні мости. Історичну інформацію про нинішні мости див. у підрозділах.
Введений в дію у 1953 році і є найстарішим з нинішніх автотранспортних мостових переходів, що сполучає лівий і правий береги Києва.
Металевий, суцільнозварний, балочної конструкції, на кесонній основі. Довжина — 1543 м, складається з 26-ти прольотів. Ширина проїзній частині — 21 м. Свою назву отримав на честь академіка Є. О. Патона, що брав особисто участь у проектуванні та будівництві
Мостом пролягала трамвайна колія, через яку здійснювався регулярний рух трамваїв між центром і лівобережними районами — Дарницею, Русанівкою і Воскресенським масивом. У червні 2004 року лінія закрита, демонтована і замінена додатковою автомобільною реверсною смугою руху за для збільшення пропускної здатності мосту в годину пік. Однак заплановано після здійснення реконструкції мосту трамвайну лінію відновити.
Відкритий у грудні 1976 року.
Складається з трьох частин: вантового мосту через Дніпро довжиною 816 м, мосту через річку Десенка і шляхопроводу над проспектом Героїв Сталінграду (Оболонь) довжиною 55 м. Має по чотири смуги для руху автотранспорту у кожному напрямку.
Розташований у північній частині Києва, південніше масиву Оболонь. Поєднує правобережну частину міста з масивами Вигурівщина-Троєщина і Райдужний.
Мостом 1983 року прокладено тролейбусну лінію (маршрути № 29, 30, 31).
.JPG)
Спорудження розпочалося 1870 року. Під час Другої світової війни зруйновано, а після звільнення Києва відновлено у 1949 році. Потребує капітального ремонту.
Довжина — близько 1,5 км.
Є основним залізничним мостом, що зв'язує правий і лівий береги Києва. За допомогою нього здійснюється регулярне залізничне сполучення у східному напрямі (Харків, Полтава, Суми, Москва тощо). Також через нього здійснюється транзитне сполучення багатьох міжнародних поїздів.
Знаходиться у районі між Видубичами (правий берег) і ж/м Березняки (лівий берег).
Споруджений впродовж 1916—1917 років, відновлено у 1928—1929 роках. Під час Другої світової війни зруйновано, а після її завершення, у 1945 році, відновлено.
Мостом прокладена лише одна залізнична колія. Міст використовують переважно для вантажних залізничних перевезень, також через ного курсує міська електричка.
Відкритий 5 листопада 1965 року. Знаходиться поблизу місця розташування зруйнованого Ланцюгового мосту.
Являє собою двох'ярусну конструкцію для руху потягів метро (верхній ярус) і автотранспорту (нижній ярус). Є продовженням Броварського проспекту — частини траси E95.
Один з київських довгобудів. Будівництво мосту розпочалося 1983 року, а введення в експлуатацію відбулося тільки на початку 1990-х років.
Найдовший, найширший і найвищий перехід у Києві. Довжина — приблизно 1 км, ширина — 40 м. Розташований на півдні міста (внаслідок чого і отримав свою назву). Поєднує вулицю Саперно-Слобідську, Столичне шосе, станції метро 
«Видубичі» (правий берег) з проспектом Бажана (лівий берег, масиви Харківський, Позняки). Частина автошляху E40.
Мостом проходить лінія метро ( Сирецько-Печерська лінія).
Будівництво залізничної частини завершено у вересні 2010 року, автомобільна частина введена в грудні 2010 року, та березні 2011 року.
Довжина — 1066 метрів, довжина автомобільних під'їздів — 15 км.
Міст має 2 залізничні колії і шість смуг руху автотранспорту (по три в кожну сторону).
Станом на 2022 рік включає такі види: метрополітен, міська електричка, трамвай, тролейбус, автобус, фунікулер, маршрутні таксі. Станом на 2017 рік пасажиропотік міського транспорту становив 951 млн пасажирів на рік, з яких 498 млн припадало на метрополітен і 453 млн на наземні види транспорту. До 2021 року пасажиропотік скоротився до 531 млн (319 і 212 млн відповідно)[7]. Наприкінці травня 2018 року у 1211 рухомих складах наземного транспорту було відкрито безкоштовний Wi-Fi[8].
Відкритий 6 листопада 1960 року. Станом на 2022 працює три лінії, експлуатаційна довжина яких становить 69 648 м, 52 станції із трьома підземними вузлами пересадки в центрі міста.
Веде історію з 1892 року, коли в Києві з'явився перший електричний трамвай. Напередодні вступу СРСР до Другої Світової війни, у 1940 році в Києві було більше 200 кілометрів трамвайних колій, а пасажирообіг за той рік склав 278 мільйонів пасажирів[9]. У 1970-ті роки довжина трамвайних колій досягла 285 кілометрів[10], а пасажиропотік на рік складав більш ніж 396 мільйонів чоловік[11]. 1978 року було споруджено перший у Радянському Союзі швидкісний трамвай. У 1990 році в місті працювало 26 трамвайних маршрутів загальною довжиною колій 546 кілометрів[9].
У середині 1990-х років, приходом до влади у Києві Олександра Омельченка, у місті почався масовий демонтаж трамвайних колій та, відповідно, скорочення трамвайних маршрутів. Найбільш руйнівним ударом по цілісній трамвайні мережі Києва став демонтаж трамвайної колії на мосту Патона у червні 2004 року[10]. Станом на 15 жовтня 2021 року інфраструктура скоротилась до 70 км двостороннього шляху, на балансі «Київпастрансу» перебувало 511 пасажирських (з них активні — 282) і 53 службових вагонів[12] які обслуговували 19 маршрутів.
Була відкрита 2009 року на ділянці Троєщина — Почайна. Упродовж жовтня 2011 — лютого 2022 року працювала між станціями Дарниця і Борщагівка північним та південним півколом у ранкові та вечірні години пік з інтервалом 20-60 хвилин. Через незадовільний технічний стан рейси міської електрички часто скасовувались. Через незадовільний технічний стан рейси міської електрички часто скасовувались[13][14][15]. З 27 березня курсує між станціями Святошин - Дарниця північним та південним півколом.
У березні 2020 року, у зв'язку з пандемією коронавірусу, роботу громадського транспорту було частково призупинено. Ввечері 17 березня повністю було зупинено роботу метрополітену[16] , а 18 березня також і міської електрички[17]. ЗМІ зафіксували величезні черги на зупинках транспорту, а також невиконання обмежень на кількість перевезення пасажирів[18][19][20]. З 21 березня скасовано більшість маршрутів наземного громадського транспорту[21], при цьому скористатися громадським транспортом з 23 березня можуть лише окремі категорії громадян — медичні працівники, рятувальники, правоохоронці, фахівці сфери ЖКГ, люди, які працюють у продуктових магазинах та аптеках, співробітники стратегічних підприємств[22], для цієї категорії пасажирів було передбачено спеціальні перепустки[23]. При цьому з 18 по 25 березня діяла постанова уряду, що забороняла одночасне перевезення більше ніж 10 пасажирів у салоні[24], з 25 березня ця норма була дещо пом’якшена — дозволено одночасно перевозити пасажирів у кількості, що складає до половини кількості місць для сидіння, передбачених технічною характеристикою транспортного засобу[25]. При цьому, щоб не допустити перевезення в транспорті більшої кількості осіб, в салоні їздять поліцаї[23][26]. З 23 травня 2020 року роботу громадського транспорту було відновлено у звичайному режимі, однак з обмеженням максимальної кількості пасажирів у межах кількості сидячих місць до завершення карантину. З 25 травня 2020 року відновив роботу і метрополітен[27].
З початком повномасштабного російського вторгнення робота громадського транспорту в Києві частково призупинялась. 24 лютого транспорт у Києві було оголошено безкоштовним[28], проте поїзди Святошинсько-Броварській гілці курсували лише до Шулявської[29]. 26 лютого о 17:00 в Києві вперше було оголошено комендантську годину тривалістю півтори доби, під час якої громадський транспорт повністю припинив роботу[30]. З 28 лютого транспорт відновив роботу лише на окремих автобусних і трамвайних маршрутах (лише в Дарницькому районі), було унеможливлено сполучення громадським транспортом між лівим та правим берегом[31][32]. Лише 21 березня сполучення між берегами Дніпра було уможливлено міською електричкою[33]. Підземні станції метро використовувалися як бомбосховища, інтервал руху поїздів сягав однієї години, а пересадки між лініями метро також було унеможливлено[34].
Лише 4 квітня було відновлено сполучення через Південний міст[35], 19 квітня було відновлено роботу швидкісного трамвая[36], 21 квітня було відновлено рух Святошинсько-Броварської гілки метро на лівий берег[37], проте наземні ділянки метро призупиняли роботу на час повітряної тривоги[38]. 16 травня в Києві було відновлено плату за проїзд[39]. 1 серпня Рада оборони міста Києва ухвалила рішення повністю зупиняти транспорт (крім підземних ліній метрополітена) на час повітряної тривоги[40], проте це рішення викликало незадоволення киян, і багатьма перевізниками та пасажирами саботувалось[41][42].
Вперше велодоріжки були передбачені в Києві розпорядженням № 886 2008 року після вбивства п'яним водієм велосипедиста на вулиці Артема (нині Січових Стрільців). 2009 року Київська міська рада ухвалила рішення «Про облаштування велодоріжок», згідно з яким у Києві мали з'явитися 17 веломаршрутів загальною довжиною 168 км. Ця цифра була досягнена лише в 2020 році, а 2021 року сумарна довжина велодоріжок перевищила 200 км[43]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
