Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Ю́рій Петро́вич Вла́сов (5 грудня 1935 — 13 лютого 2021) — радянський важкоатлет, письменник, громадський і політичний діяч, нащадок давнього козацького роду[3]. Олімпійський чемпіон 1960 року і срібний призер Олімпіади 1964 року, чотириразовий чемпіон світу з важкої атлетики (1959, 1961—1963)[3][6][9], шестиразовий чемпіон Європи (1959—1964)[3][6][9], п'ятиразовий чемпіон СРСР (1959—1963)[1][6].
| Важка атлетика | |||
|---|---|---|---|
| Олімпійські ігри | |||
| Золото | 1960 Рим | понад 90 кг | |
| Срібло | 1964 Токіо | понад 90 кг | |
| Чемпіонати світу | |||
| Золото | 1959 Варшава | ||
| Золото | 1961 Відень | ||
| Золото | 1962 Будапешт | ||
| Золото | 1963 Стокгольм | ||
| Чемпіонати Європи | |||
| Золото | 1959 Варшава | ||
| Золото | 1960 Мілан | ||
| Золото | 1961 Відень | ||
| Золото | 1962 Будапешт | ||
| Золото | 1963 Стокгольм | ||
| Золото | 1964 Москва | ||
| Чемпіонати СРСР | |||
| Золото | 1959 Москва | ||
| Золото | 1960 Ленінград | ||
| Золото | 1961 Дніпропетровськ | ||
| Золото | 1962 Тбілісі | ||
| Золото | 1963 Москва | ||
| Юрій Петрович Власов | ||||
|---|---|---|---|---|
 1960 | ||||
| Загальна інформація | ||||
| Прізвиська | «професор в окулярах»[1] | |||
| Громадянство |  СРСР→  Росія | |||
| Народження | 5 грудня 1935 Макіївка, Сталінська область, Українська РСР  (тепер — Донецька область України  ) | |||
| Смерть | 13 лютого 2021 Москва, Росія | |||
| Поховання | Новодівичий цвинтар | |||
| Зріст | 187 см[2][3] | |||
| Вага | 112,4 кг (1958)[4] 136,4 кг (1964)[3] 110 кг (1969)[5] | |||
| Alma mater | Військово-повітряна інженерна академія імені М.Є. Жуковського | |||
| Військове звання | інженер-капітан[3] | |||
| Батько | Петро Парфенович Власов (*1905—†1953) | |||
| Мати | Марія Данилівна Власова (до шлюбу — Лимарь; *1905—†16 січня 1987[3]) | |||
| Дружина | 1. Наталя 2. Лариса | |||
| Діти | Олена Ірина | |||
| Спорт | ||||
| Країна | СРСР | |||
| Вид спорту | важка атлетика | |||
| Спортивне звання |  | |||
| Клуб | ЦСКА (1960—1968)[6] | |||
| Команда | Збірна команда СРСР (1957—1967)[6] | |||
| Нац. збірна | СРСР | |||
| Тренери | Євген Миколайович Шаповалов[7] Сурен Петросович Богдасаров[8] | |||
| Завершення виступів | 1968 | |||
| Участь і здобутки | ||||
| Світові змагання | чотириразовий чемпіон світу з важкої атлетики (1959, 1961—1963)[3][6][9] | |||
| Регіональні змагання | шестиразовий чемпіон Європи (1959—1964)[3][6][9] | |||
| Національні змагання | п'ятиразовий чемпіон СРСР[10] (1959—1963)[6] | |||
| Олімпійські ігри | Олімпійський чемпіон 1960 року[6] срібний призер Олімпіади 1964 року[6] | |||
| Особисті рекорди | ||||
Нагороди
| ||||
 Власов Юрій Петрович у Вікісховищі | ||||
Став першою людиною в світі, яка підняла над головою з помосту вагу у понад 200 кілограмів[9][12][13]. Встановив 29[3] рекордів світу і 41[6][14] рекорд СРСР (1957—1967). Заслужений майстер спорту СРСР (1959)[6]. Прапороносець делегації СРСР на відкритті Олімпійських ігор 1960 і 1964 років.
Знаменитість 1960-х років, у тому числі — кумир Арнольда Шварценеггера[14][15][16][17][18].
З 1959 року — письменник, а з 1960 по 1996 рік — громадський та політичний діяч. Зокрема, очолював Федерації важкої атлетики та атлетичної гімнастики СРСР (1987—1988)[6], був народним депутатом СРСР (1989—1991)[10], депутатом Держдуми Росії[10] (1993—1995) та брав участь у виборах президента Росії 1996 року[19].
Народився 5 грудня 1935 року в місті Макіївка Сталінської області Української РСР (тепер — Донецька область України). Мав старшого на рік брата Бориса[20].
З початком Другої світової війни — Власови переїхали у місто Об Новосибірської області СРСР[21].
З 1946 по 1953 рік — навчався у Саратовському суворовському військовому училищі[22], яке закінчив зі срібною медаллю[7].
З 14 років — постійно тренувався: займався бігом на лижах, метанням та боротьбою[22]. Чемпіон Саратова з боротьби[21].
З 1953 по лютий 1959 року (5 років і 7 місяців[23]) — навчався на радіотехнічному факультеті Військово-повітряної інженерної академії імені М. Є. Жуковського в Москві, після закінчення якої отримав звання старший лейтенант (спеціальність — інженер з авіаційного радіозв'язку) і недовго служив за спеціальністю у військах ППО[10].
Важкою атлетикою зайнявся у 1954 році, коли навчався в академії[3], хоча мама заняття зі штангою не схвалювала[24]. У 18 років почав присідати з вагою 200 кг по 6-8 повторів у підході[2]. Під час навчання в академії також займався метанням — штовхав ядро, а семисотграмову гранату кидав за 80 метрів[25]. Однак стати спортсменом не планував — пізніше Власов напише, що по-справжньому захоплювався літературою, хоча приховував це від усіх; також сильний інтерес викликала історія та суміжні з нею науки[25].
Великий вплив на рішення Власова серйозно займатися важкою атлетикою зробив турнір з цього виду спорту, що проходив влітку 1955 року в Москві[21]. У турнірі брала участь команда США, яку очолював найсильніший на той час важкоатлет світу — Пол Андерсон. Щоб потрапити на сцену — Власов взяв батьківську відеокамеру, яка на той час була великою рідкістю, і вдав себе за іноземного журналіста[21]. Тоді Власову також вдалося зазирнути у роздягальню Андерсона[21].
Перший тренер Власова — Євген Миколайович Шаповалов[7].
З 1957 року — входив до складу збірної СРСР із важкої атлетики[10]. У березні 1957 року, на четвертому курсі академії, вперше став рекордсменом СРСР у поштовху, а через кілька тижнів — у ривку і знову — у поштовху[24].
Першого успіху на чемпіонатах СРСР досяг у 1958 році, посівши 3-є місце[26].
 Зовнішні відеофайли | |
|---|---|
 |
Змагання важкоатлетів на Олімпійських іграх 1960 року у Римі. Youtube Підходи Власова: 01:42 і 02:20. Власов на п'єдесталі: 02:50 |
У 1959 році — став незаперечним лідером у важкій вазі[26] і не програвав на змаганнях до Олімпійських ігор 1964 року[3].
У 1959 році — отримав звання Заслужений майстер спорту СРСР[6]. У 1960 році — став членом КПРС[11].
З весни 1960 року по травень 1968 року — служив інструктором зі спорту в Центральному спортивному клубі армії (ЦСКА)[3]. Жив у Москві, на 5-й вулиці Жовтневого поля (тепер — вулиця Маршала Рибалка), у будинку № 20, у 62-й квартирі[8].
На відкритті Олімпійських ігор в Римі у 1960 році — ніс прапор делегації СРСР. Проніс прапор в одній, витягнутій уперед руці, чим викликав захоплення глядачів на трибунах[27]. Також виніс на руках до п'єдесталу, де вручали медалі, олімпійську чемпіонку Віру Крепкіну, яка виборола «золото» у стрибках у довжину[28]. Але за тиждень до свого виступу — ледь не був дисквіліфікований через порушення спортивного режиму: разом зі стрибунами з жердиною Ігорем Петренком та Володимиром Булатовим взяв участь у святкуванні вдалого виступу колеги-легкоатлета Віктора Ліпсніса (Ліпсніс зайняв четверте місце у штовханні ядра). Про те, що Власов порушив спортивний режим — доніс важкоатлет Аркадій Воробйов (кімнати Воробйова і Власова мали спільні двері). Власова змушували сказати, з ким він пив — натомість обіцяли не карати. Але Власов не зізнався. А згодом — його запросив до себе голова Всесоюзного комітету у справах фізичної культури та спорту Микола Романов і наказав готуватися до виступу та «ні про що не думати, крім перемоги»[29].
Важкоатлети змагалися на Олімпіаді під кінець турніру — 10 вересня. Власов вижав 180 кг, у ривку — взяв 155 кг і штовхнув — 202,5 (світовий рекорд), що дало в сумі 537,5 кг. Цей результат також став світовим рекордом[1][30]. Власова визнали найкращим атлетом турніру[1] — він отримав від організаторів Олімпіади приз «За найфантастичніший результат, показаний на іграх»[27]. А згодом, в СРСР, — орден Леніна[10].
З 1960 по 1964 рік — депутат Московської міської ради[10].
У 1961 році — переміг на Чемпіонаті СРСР у Дніпропетровську, встановивши в останньому підході черговий світовий рекорд у поштовху[31]. Інший радянський штангіст, Леонід Жаботинський, тоді виніс Власова з помосту на руках — таким чином хотів висловити йому свою пошану. Жаботинський привітав Власова з перемогою, а той, натомість, сказав пророчі слова: «Настане час — (коли) ти мене і зі спорту винесеш»[30][31].
На Олімпійських іграх 1964 року в Токіо Леонід Жаботинський, який в березні встановив світові рекорди в ривку, поштовху та сумі триборства (до початку Олімпіади Власов рекорди повернув), — став головним суперником Власова[32]. Жаботинський мав більшу власну вагу (154,4 кг проти 136,4 кг Власова), тому за рівних результатів — перевагу отримував Власов[33][34].
За медалі супертяжі змагалися 18 жовтня. За протоколом, Власов виступав після Жаботинського. Жим виграв Власов — зі світовим рекордом 197,5 кг, Жаботинський відстав на 10 кг. У ривку — Власов взяв 162,5 кг, дозволивши Жаботинському зменшити розрив до 5 кг (Жаботинський взяв 167 кг)[33][34]. Однак після цього Власов вирішив взяти додатковий, четвертий (що не йде в залік триборства) підхід, в якому встановив світовий рекорд — 172,5 кг. У першій спробі поштовху — Жаботинський взяв 200 кг. Власов — штовхнув 205 кг, а потім — 210 кг[35]. Жаботинському довелось замовити 217,5 кг[35]. Проте його друга спроба поштовху була невдалою (в одному інтерв'ю Жаботинський причиною невдачі назвав зірване на тренуваннях плече[36], а в іншому — що навмисно зімітував свою слабкість у другому підході та легку травму, йдучи з помосту, накульгуючи[34]). Власов, у якого була остання, третя, спроба, виклик противника прийняв, але штовхнути штангу — також не зміг. А от Жаботинський у своїй останній, третій спробі — штангу таки штовхнув і став олімпійським чемпіоном[34][36]. Власов — отримав «срібло». Після нагородження — Власов викинув медаль у вікно свого номера в Олімпійському селі[32]. Згодом Жаботинському дорікали, що той навмисне провалив свою першу спробу взяти надмірну вагу, щоб ввести Власова в оману щодо справжніх можливостей і не дати йому відірватися надто далеко[35].
Боротьбу Власова і Жаботинського, яка тривала майже 7 годин, вважають найяскравішою сторінкою XVIII Олімпіади[37]. Одна з газет тоді написала: «Хто не бачив поєдинку Власова і Жаботинського, той не бачив Олімпіади»[36]. А французька спортивна газета «Екіп» написала: «18 жовтня о 19 годині 45 хвилин (за японським часом) закінчилася безроздільна гегемонія Власова»[32][38].
 |
 |
 |
 |
На Олімпіаді 1964 року в Токіо |
На п'єдесталі Олімпіади в Токіо (перший ліворуч) |
У жовтні 1964 року |
Власов також — чотириразовий чемпіон світу з важкої атлетики (1959, 1961—1963)[1][3][9], шестиразовий чемпіон Європи (1959—1964)[1][3][9], п'ятиразовий чемпіон СРСР (1959—1963)[1]. За кар'єру — встановив 29 рекордів світу: 6 — у жимі (186; 188,5; 190,5; 192,5; 196; 199 кг), 7 — у ривку (151,5; 153; 155,5; 163; 168; 170,5; 172,5 кг), 9 — у поштовху (197,5; 202; 205; 206; 208; 210,5; 211; 212,5; 215,5 кг) і 7 — у сумі триборства (537,5; 550; 552,5; 557,5; 562,5; 570; 580 кг)[3].
Після Ігор в Токіо — Власов відмовився від активних тренувань[3][26] і почав скидати зайві кілограми — йому не подобалася зайва вага (зайві кілограми вважав тягарем для всього організму, не тільки для серцево-судинної системи)[5]. Планував «підсушити» тіло з 140 кг — до 105[5]. Однак через фінансові проблем — восени 1966 року відновив тренування[3][26]. З квітня 1967 року — працював в ЦСКА інструктором вищої кваліфікації з важкої атлетики[10]. 22 квітня 1967 року, на чемпіонаті Москви, встановив свій останній світовий рекорд — 199 кг у жимі (за нього — отримав 850 рублів)[3].
З другої половини 1967 року — звів великі тренування до розминок з тяганням тяжкостей і бігом — 2-3 рази на тиждень[39]. Так само тренувався і весь 1968 рік[39].
У 1968 році — офіційно попрощався з великим спортом. У травні — подав рапорт про звільнення в запас. Звільнений у званні інженер-капітана[3]. Свій відхід з великого спорту пояснив так:
| «Я порвав зі спортом, серйозно побоюючись, що він засмокче мене і позбавить іншого життя. Я боявся стати рабом заліза, рабом свого успіху».
Оригінальний текст (рос.) «Я порвал со спортом, всерьез опасаясь, что он засосет меня и лишит другой жизни. Я опасался стать рабом железа, рабом своего успеха»[1]. |
З 1959 року — друкував нариси і оповідання[3].
У 1961 році — став лавреатом другої премії конкурсу на найкраще спортивне оповідання, організованого редакцією газети «Радянський спорт» та Московським відділенняя Спілки письменників СРСР (першу премію тоді не вручили)[38]. Публікувався у «Известиях», «Фізкультурі і спорті», «Огоньку», «Юності»[38]. На чемпіонат світу 1962 року поїхав не тільки як спортсмен, але і як спеціальний кореспондент газети «Известия»[38].
Перша книга — збірка оповідань та нарисів «Себе подолати» — вийшла в 1964 році[10][3] (назву збірці знайшла перша дружина Власова, Наталя, у вірші Еміля Вергарена «Меч»[32]). Власов першим в СРСР почав писати про спорт як про професію небезпечну та тяжку — тоді це була недозволена тема[38].
У 1968 році, після відходу з великого спорту і звільнення з армії, — став професійним літератором[26]. У цьому ж році — Власова запросили до ЦК КПРС для роботи над архівними документами батька, військового розвідника Петра Власова. У ЦК Власову повідомили, що у зв'язку із загостренням відносин з Китаєм — Секретаріат ЦК планує видати книгу на основі розсекречених даних спецслужб та радіограм батька Власова, які надходили з Китаю. Власову запропонували написати цю книгу[40].
У 1972 році — видав збірку оповідань і повість під спільною назвою «Біла мить». Цього ж року вийшов перший варіант книги «Особливий район Китаю. 1942—1945», тиражем 101 екземпляр і під грифом «таємно», із справжніми повідомленнями розвідгрупи батька Власова[40]. А через рік — вийшов розширений варіант книги, автором якого був вказаний «П. П. Владимиров» — це псевдонім батька Власова (Власов був не проти підписати книгу власним прізвищем, але, як зазначив в одному з інтерв'ю, — не він «це визначав»[40]). Книга стала результатом багаторічної роботи в архівах, опитувань очевидців. У ній використані щоденники батька Власова[3]. Багато епізодів з книги — Власов особисто обговорював з Андроповим[41]. Після виходу книги — Брежнєв запрошував Власова працювати у нього особистим референтом з Китаю, але спортсмен відмовився[10][41].
У 1976 році — видав першу книгу роману «Солоні радості». Після 1976-го — писав, переважно, «в стіл» — бо не бажав миритися з тим, що «редактори калічили буквально кожну сторінку»[10].
Згодом цей період описав так:
| «Мене майже не друкували. Насилу вдавалося протягувати книги про спорт — в іншій якості мене «гальмували» майже відразу, намертво... Я задихався, намагаючись вирватися до читача, і розбивався об незриму стіну. Будь-яка з моїх нечисленних книг — це болісне, надривне протягування кожного слова. Я не відчував радості: книга виходила оскопленою, понівеченою. Але навіть ці книги-каліки видавалися насилу. Якби не було «Особливого району Китаю» (ця книга кілька разів перевидавалася), жити мені останні одинадцять років не було б на що... Спортивну стипендію я втратив, тільки-но припинивши виступи, — відразу, без зволікання, та ще й з ганебними образами, публічною процедурою ганьби. За все сквиталися...».
Оригінальний текст (рос.) «Меня почти не печатали. С огромным трудом удавалось протаскивать книги о спорте — в другом качестве меня «тормозили» почти сразу, намертво... Я задыхался, пытаясь вырваться к читателю, и разбивался о незримую стену. Любая из моих немногочисленных книг — это мучительнейшее, надрывное протаскивание каждого слова. Я не испытывал радости: книга выходила оскопленной, изуродованной. Но даже эти книги-калеки издавались с великим трудом. Не будь «Особого района Китая» (эта книга несколько раз переиздавалась), жить мне последние одиннадцать лет было бы не на что... Спортивную стипендию я потерял, едва прекратив выступления, — сразу, без промедления, да еще с постыднейшими оскорблениями, публичной процедурой поношения. За все сквитались...»[42]. |
| Зовнішні відеофайли | |
|---|---|
|
1986 рік. Зустріч у Концертній студії Останкіно із Заслуженим майстром спорту Юрієм Власовим на Youtube |
У 1984 році — видав книгу мемуарів «Справедливість сили»[10].
З 1985 по 1987 рік — очолював Федерацію важкої атлетики СРСР. А з 1987 по 1988 рік — Федерацію атлетичної гімнастики СРСР[6].
Після визнання Держкомспортом СРСР у квітні 1987 року атлетичної гімнастики (бодібілдингу) окремим видом спорту — була утворена федерація, першим президентом якої став Власов[43].
З 1989 по 1991 рік — народний депутат СРСР[19]. На I-му з'їзді народних депутатів СРСР, у 1989 році, виступив з промовою, в якій гостро розкритикував КПРС і КДБ. Він вперше публічно назвав КДБ злочинною організацією[44]. Восени 1989 року — вийшов з КПРС.
З 1990 по 1991 рік — голова Фонду соціального захисту москвичів[10].
У серпні 1991 року, під час спроби державного перевороту ГКЧП, взяв участь у захисті Білого дому, але пізніше став супротивником курсу Бориса Єльцина[10][17] — 30 березня 1992 року опублікував у газеті «Куранти» статтю «Сутінки демократії», в якій виступив проти проведених в Росії реформ і за відставку керівників держави[45].
Найбільш монументальний твір у творчості Власова — тритомник «Вогняний хрест», роман про Жовтневий переворот 1917 року. У 1983 році, коли перебував на межі життя і смерті після складної операції на хребті — Власов вирішив, що так і не написав головну книгу (ідея якої з'явилася ще у 1959 році) — і взявся за оформлення «Вогняного хреста»[10]. У 1991—1992 роках — вийшло 2-томне видання, в яке, через цензуру, не ввійшло близько третини написаного матеріалу. У 1993 році — вийшло 3-томне видання, перероблене і виправлене. У трилогії Власов робить висновок про тотожність між ленінізмом і фашизмом і протиставляє християнську моральність більшовизму[10].
.jpg)
У 1993 році — видав збірку «Хто править бал»[10].
На життя Власова було кілька замахів. Зокрема, недоброзичливці намагалися підлаштувати автоаварію — в арці будинку його з другою дружиною, Ларисою, мало не збила машина, що їхала з великою швидкістю[20]. А у жовтні 1993 року подружжя побили, коли вони зібралися їхати до Білого дому. Били прикладами — дружині травмували руку, а Власов отримав забиття спини[20].
З грудня 1993[10] по грудень 1995 року — депутат Державної думи РФ[19].
У 1995 році — видав збірку «Русь без вождя»[10]. У 1996 році — «Ми є і будемо».
Брав участь у виборах президента Росії 1996 року[19]. Як незалежний кандидат[10]. Згодом згадував:
| «Я брав участь у виборах президента 1996 року і зіткнувся з такою брехнею та наклепом... Мене неодноразово запрошували до «Президента-Готелю», де був виборний штаб Єльцина. Я міг зробити вибір. Або грати за їхніми правилами, і тоді мені пропонували партію, гроші, високий рейтинг, широкий доступ до ЗМІ. Або повна блокада у пресі, нуль відсотків на всіх виборах, дуже важке майбутнє. І я цей вибір зробив... Тоді за два тижні до голосування країною пустили «Спецвипуск» з некрологом, що я помер...».
Оригінальний текст (рос.) «...я участвовал в выборах президента 1996 года и столкнулся с такой ложью и клеветой... Меня неоднократно приглашали в «Президент–Отель», где был выборный штаб Ельцина. Я мог сделать выбор. Или играть по их правилам, и тогда мне предлагали партию, деньги, высокий рейтинг, широкий доступ в СМИ. Или полная блокада в печати, ноль процентов на всех выборах, очень трудное будущее. И я этот выбор сделал... Тогда за две недели до голосования по стране пустили «Спецвыпуск» с некрологом, что я умер...[41]». |
За результатами президентських виборів — набрав менше 1 % голосів[17].
Засновник Народно-патріотичної партії Росії[10].
У 1999 році — видав збірку «Тимчасовці» (рос. «Временщики»)[10].
У 2005-му, у 70 років, продовжував професійно тренуватися 2-3 рази на тиждень — піднімав 185-кілограмову штангу[41].
У останній рік життя — дуже багато писав. Кожен день проводив за комп'ютером[20].
Раптово помер 13 лютого 2021 року у Москві. По одній із версій — через тромб[46].
Прощання і відспівування пройшло у храмі ікони Божої Матері «Відрада та Втіха», розташованому на території Міської клінічної лікарні імені Боткіна в Москві[47]. Церемонії проходили з військовими почестями — в жалобному залі знаходилася почесна варта[47].
Кремований. Урна з прахом похована на Новодівичому цвинтарі у Москві[47].
Мати — Марія Данилівна Власова (*1905—†16 січня 1987)[3], до шлюбу Лимарь[3][10]. Кубанська козачка зі станиці Мінгрельська, де жила від народження і до 23-х років; нащадниця давнього козацького роду[3]. Із 1943 по 1945 рік — завідувала шкільною бібліотекою, бо через застарілий туберкульоз — не могла працювати на іншій роботі[3]. Прищепила Власову і його брату Борису любов до книг[3]. Брати зверталися до матері на «Ви», а коли вона входила до кімнати — то вставали[20].
Бабуся по матері — Наталія Микитівна — народила молодшу доньку Юлію (тітку Юрія Власова) на 54-му році життя, а прожила, зберігаючи повну пам'ять і силу, 96 років. Її син Василь (дядько Юрія Власова) — був осавулом, загинув під Царицином[3].
Прадід по матері — Микита — Георгіївський кавалер. Нагороду отримав за бої під Плевною. Був станичним отаманом[3].
Про рід своєї матері Власов писав так:
| «Ця жіноча гілка мого роду вирізнялася винятковою життєвою стійкістю. Коріння цього роду йшло у Запорізьку Січ. Після розгону вольниці на Дніпрі Катериною Другою мої пращури подалися на Кубань: краще загинути у сутичках з горцями, ніж тягнути рабське ярмо кріпацтва, з якого вони вже одного разу звільнилися...».
Оригінальний текст (рос.) «Эта женская ветвь моего рода отличалась исключительной жизненной стойкостью. Корни этого рода уходили в Запорожскую Сечь. После разгона вольницы на Днепре Екатериной Второй мои предки подались на Кубань: лучше погибнуть в стычках с горцами, нежели тащить рабское ярмо крепостничества, из которого они уже один раз освободились...»[3]. |
Батько — Петро Парфенович Власов (*1905—†10 вересня 1953) — розвідник, журналіст і дипломат, фахівець з Китаю. Народився у селі Хрінове Воронезької губернії Російської імперії. З 1931 року — служив у Червоній Армії. З 1937 року — працював у Розвідувальному управлінні РСЧА. У 1938 році — закінчив відділення китайської мови Московського інституту сходознавства. З 1938-го — кілька разів побував у Китаї в коротких відрядженнях, а з травня 1942 року — працював у Особливому районі Китаю — Яньані, базовому районі китайської Червоної армії та керівництва компартії. Офіційно — Петро Власов очолював групу кореспондентів ТАРС, а фактично — організовував збір даних про Квантунську армію[40]. Був представником Комуністичного Інтернаціоналу при ЦК Компартії Китаю[3], здійснював зв'язок Москви з Мао Цзедуном[10]. Отримав кілька орденів Червоної Зірки, ордена Леніна та Червоного Прапора[40]. Помер — 10 вересня 1953 року у ранзі Надзвичайного та Повноважного Посла СРСР у Бірмі[3]. У 1952 році, коли мав виїхати до Бірми, — його викликав до себе Лаврентій Берія і сказав, що потрібно зробити щеплення від раку. Берія знав, що Власов мав хворобу шлунка і боявся раку[40]. Додому Власов повернувся зі здутою рукою, а через кілька місяців — потрапив до лікарні з важкою горловою кровотечею[40]. Помер він, за офіційним висновком, від саркоми легень[40]. Дружина, Марія Власова, вважала, що чоловіка «прибрали»[20]. За даними Юрія Власова — так Берія помстився батьку за відмову співпрацювати з його відомством[40].
Був двічі одружений.
Перша дружина — художниця Наталя Федорівна Власова (до шлюбу Модорова[47]; *1937—†1985). З нею Власов познайомився, коли дівчина-студентка Суриковського художнього інституту[47] — прийшла до спортивної зали робити замальовки спортсменів під час тренування[27]. У 1957 році одружилися. У них народилася донька Альона[8] (вона закінчила Московський державний університет, працювала мистецтвознавцем у Третьяковській галереї, народила двох дітей). У віці 47 років (у 1985-му) дружина Власова померла (через онкологічне захворювання)[20].
Друга дружина — Лариса Сергіївна[47] Власова, молодша за Власова на 21 рік. Вони познайомилися у Куйбишеві, де Власов читав лекцію на тему Китаю. Тоді Ларисі було 24 роки. Її попросили конспектувати виступи спортсмена[20]. Пара розписалася через 7 років після знайомства, після того, як перша дружина Власова вже померла. Ларисі тоді виповнився 31 рік. У Власових народилася донька Ірина (вона стала вчителькою математики та інформатики; станом на 2021 рік дітей не мала). Друга дружина Власова очолювала фармацевтичну компанію, працювала лікарем, друкувалася, виступала на радіо. У 2010-х роках Власові обвінчалися. У віці 60 років Лариса померла (також через онкологічне захворювання)[20].
За спогадами доньки Ірини, Власов завжди подобався жінкам. Деякі приходили до нього додому з речами — просили, щоб він на них одружився. Навіть коли Власов був уже у поважному віці, на пляжі жінки намагалися підсісти до нього поближче. За спогадами Ірини, Власов не давав дружині Ларисі приводу для ревнощів. Донька згадувала випадок, коли на зустрічі з Джиною Лоллобриджидою Власов замість того, щоб поцілувати протягнуту руку актриси, потиснув її і почав трясти[20].
У дитинстві читав настільки багато, що отримав короткозорість, як і брат Борис[3].
У 1943-му, у 8 років, внаслідок недоїдання через війну майже облисів[2]. Також у дитинстві перехворів на малярію[48].
У 1953-му, у 17 років, важив понад 90 кілограмів (маючи зріст 187 см) — це була чиста м'язова вага. Пізніше заявив, що якби не напівголодне дитинство під час війни, виріс би набагато міцнішим[2].
У 1955 році пошкодив плечовий суглоб[4].
У 1957 році, на Чемпіонаті Збройних Сил у Львові[32], отримав травму, яка згодом далася взнаки: під час спроби встановити всесоюзний рекорд і втримати штангу відчув хрускіт і біль у попереку (у підсумку вагу втримав і рекорд таки встановив)[23].
15 квітня 1958 року на Чемпіонаті СРСР у Донецьку пошкодив лівий колінний суглоб. З Донецька повернувся із загіпсованою ногою. За 29 днів гіпс зняли[4].
У 1960 році, на Олімпіаді в Римі, масажист втер у шкіру стегна Власова забагато тальку, внаслідок чого почалося запалення: стегно перетворилося на суцільний нарив. Власов температурив — йому кололи величезні дози пеніциліну, після яких спортсмен блював. Тренувався у штанях, щоб ніхто не знав про хворобу. За добу до виступу його стегно обкололи ліками. Нариви заховалися в товщу м'язів, почервоніння приховала засмага. Найдошкульніші нариви заліпили пластирями (вони помітні на римських фотографіях). Вже перед самим виходом на помост, 10 вересня, Власову вкололи новокаїн, який прибрав і гарячку. Після повернення до Москви нариви, що проросли ледь не до кістки, розрізали і почистили[29].
На кінець 1968 року у Власова почалася аритмія та задишка, вперше з'явився головний біль[39]. Згодом він був змушений припинити тренування. Лікарі заявили, що головний біль з'явився через судинні розлади[49]. До 1969 року Власов схуд до 110 кг, втративши 30 кг своєї ваги[5]. Також почали кровити ясна — на них утворювалися нариви; з'явився біль у хребті і печінці[50]. До літа 1970 року Власов вже майже нічого не міг їсти, а на його лобі, щоках і шиї з'явилася темна пігментація[50]. Лікарі поставили діагноз запалення жовчного міхура[50]. Через проблеми зі здоров'ям із усіх видів фізичного навантаження Власов міг займатися лише ходьбою[50]. З жовтня 1977 року він відновив тренування зі штангою, хоча це викликало сильні головні болі[51]. Згодом посилилися хребетні болі[51]. Крім того, через гіпотонію відчувавав сильну слабкість, а через кровоточивість ясен встратив кілька зубів[52]. Почалися хронічні очні болі і розлади травлення[52]. Також було важко розмовляти — Власов говорив із задишкою, робивши паузи[53]. Знову припинив тренування зі штангою[53]. На початку 1980-х років тренування відновив[54]. Зрештою, з'ясував причину більшості проблем зі здоров'ям: їх спричинив гепатит[55].
За своє життя Власов переніс три важкі операції: видалення пухлини на руці від удару штангою та дві операції на хребті, коли вже й рідних попередили, що спортсмен навряд чи виживе[41].
У 2020 році переніс дві операції під загальним наркозом. Після цього стан здоров'я сильно погіршився. Але згодом покращився і рідні думали, що найгірше позаду[20].
21 січня 2021 року потрапив до реанімації. Згодом лікарі повідомили, що стан Власова покращився[9]. Але 13 лютого 2021 року його не стало.
Був бібліофіліом — зібрав велику власну бібліотеку, у тому числі рідкісні видання[56].
Досконально знав класичну китайську мову — веньянь. Також захоплювався малюванням ієрогліфів[57]
Захоплювався співочими птахами. На початку 1960-х у квартирі в Москві тримав 15 різних видів співочих птахів. Також знав кращі солов'їні місця навколо Москви[8].
Був затятим мисливцем. Полював, зокрема, на глухарів, тетеруків та іншу дичину[58].
 |
Я був у Відні в 1961 році, дивився чемпіонат Світу з важкої атлетики, де росіяни зминали суперників. І серед них був цей хлопець, Юрій Власов. Він був чемпіоном світу, він був просто гігантом. Він виглядав приголомшливо, але при цьому був інтелігентом, носив окуляри. У нього була неймовірна сила, а також рішучість і витривалість. Він був просто монстром! I тоді я сказав собі — це саме те, що мені потрібно. Саме таким я хочу стати[14]. |  |
Після змагань у Відні австрійський тренер Хельтке, у якого почав займатися Шварценеггер, познайомив його з Власовим[15]. Власов ту зустріч згадував так:
| «На віденському чемпіонаті світу в одну з перерв до мене підвели худорлявого, довготелесого хлопчика. Як сказав перекладач, мене просили, щоб я побажав йому успіхів у спорті, а головне — підтримав морально. Я і зробив це охоче, сказавши, що в нього все вийде, треба тільки виявити завзятість у тренуваннях. Я був молодий, мені було двадцять п'ять — я був весь розкритий людям і ще не ніс у собі тягар божевільної втоми. Я щиро і захоплено розповів хлопцеві про свою любов до сили, про те, що тренування виділяють сильних і роблять їх тріумфаторами. Сказавши все це, я незабаром забув про цю зустріч. Неодноразово мені доводилося говорити схожі слова хлопцям. Нехай не бояться, не бояться гучних імен. Головне — не щадити себе у роботі. Сила любить безперервність тренувань та відданість. Без відданості силі вона не нагородить перемогою».
Оригінальний текст (рос.) «На венском чемпионате мира в один из перерывов ко мне подвели худощавого, долговязого мальчика. Как сказал переводчик, меня просили, чтобы я пожелал ему успехов в спорте, а главное — поддержал морально. Я и сделал это охотно, сказав, что у него все получится, надо только проявить упорство в тренировках. Я был молод, мне было двадцать пять — я был весь раскрыт людям и еще не нес в себе груз сумасшедшей усталости. Я искренне и увлеченно рассказал мальчику о своей любви к силе, о том, что тренировки выделяют сильных и делают их триумфаторами. Сказав все это, я вскоре забыл об этой встрече. Не раз мне доводилось говорить похожие слова ребятам. Пусть не робеют, не боятся громких имен. Главное — не щадить себя в работе. Сила любит непрерывность тренировок и преданность. Без преданности силе она не наградит победой»[60]. |
Через 27 років — Шварценеггер і Власов зустрілися ще раз. У 1988 році Шварценеггер прилетів до СРСР для участі в зйомках фільму «Червона спека». Після закінчення зйомок — заявив, що не полетить, доки не побачить Власова. Під час зустрічі Шварценеггер сказав, що своїми успіхами в культуризмі багато в чому зобов'язаний тій зустрічі в роздягальні віденського залу «Штадтхалле» у 1961 році. Шварценеггер подарував Власову свою фотографію з написом: «Моєму кумиру Юрію Власову, з любов'ю і поклоном»[15].
У лютому 2021 року, коли Власова не стало, Шварценеггер заявив, що саме через таких людей, як Власов, відмовляється говорити, що зробив себе сам[18].
| Рік | Змагання | Місце проведення | Результат | Сума, кг | Жим + ривок + поштовх | Власна вага, кг |
|---|---|---|---|---|---|---|
| Міжнародні змагання | ||||||
| 1959 | ЧС, ЧЄ | Варшава | чемпіон | 500 | 160 + 147,5 + 192,5 | 115,0 |
| 1960 | ЧЄ | Мілан | чемпіон | 500 | 170 + 145 + 185 | 116,7 |
| 1960 | ОІ | Рим | чемпіон | 537,5 | 180 + 155 + 202,5 | 122,7 |
| 1961 | ЧС, ЧЄ | Відень | чемпіон | 525 | 180 + 155 + 190 | 124,9 |
| 1962 | ЧС, ЧЄ | Будапешт | чемпіон | 540 | 177,5 + 155 + 207,5 | 130,0 |
| 1963 | ЧС, ЧЄ | Стокгольм | чемпіон | 557,5 | 187,5 + 160 + 210 | 131,5 |
| 1964 | ЧЄ | Москва | чемпіон | 562,5 | 190 + 165 + 207,5 | 130,7 |
| 1964 | ОІ, ЧС | Токіо | 2-ге місце | 570 | 197,5 + 162,5 + 210 | 136,4 |
| Чемпіонат СРСР | ||||||
| 1958 | Сталіно | 3-тє місце | 470 | 155 + 135 + 180 | 112,4 | |
| 1959 | II Спартакіада народів СРСР | Москва | чемпіон | 495 | 160 + 150 + 185 | 115,2 |
| 1960 | Ленінград | чемпіон | 510 | 170 + 150 + 190 | 119,1 | |
| 1961 | Дніпропетровськ | чемпіон | 550 | 180 + 160 + 210 | 126,8 | |
| 1962 | Тбілісі | чемпіон | 522,5 | 187,5 + 150 + 185 | 126,3 | |
| 1963 | III Спартакіада народів СРСР | Ленінград | чемпіон | 542,5 | 185 + 152 + 205 | 132,0 |
До 1962 року діяли правила: при встановленні на одному змаганні в одній вправі декількох світових рекордів як офіційний рекорд зараховувався тільки найкращий результат.
| Триборство | Рік | Дата | Місце проведення | ||
|---|---|---|---|---|---|
| 537,5 кг | 180 + 155 + 202,5 | 1960 | 10 вересня | Рим | Олімпійські ігри |
| 550 кг | 180 + 160 + 210 | 1961 | 22 грудня | Дніпропетровськ | Чемпіонат СРСР |
| 552,5 кг | 187,5 + 160 + 205 | 1963 | 13 вересня | Стокгольм | Чемпіонат світу |
| 557,5 кг | 187,5 + 160 + 210 | ||||
| 562,5 кг | 190 + 165 + 207,5 | 1964 | 28 червень | Москва | Чемпіонат Європи |
| 570 кг | 195 + 170 + 205 | 3 вересня | Подольськ | ||
| 575 кг | 195 + 170 + 210 | ||||
| 580 кг | 195 + 170 + 215 | ||||
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
