Ступка Богдан Сильвестрович

Богда́н Сильве́стрович Сту́пка (27 серпня 1941, смт Куликів, Львівська область, Українська РСР, СРСР — 22 липня 2012, м. Київ, Україна) — радянський та український актор театру і кіно, лавреат Шевченківської премії (1993), Народний артист УРСР (1980), Народний артист СРСР (1991), Герой України (2011). Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого IV, V ступеня (2006, 2010), ордена «За заслуги» I, II ступеня, ордена «За заслуги перед Польщею». Лауреат Державної премії імені Олександра Довженка та Державної премії СРСР. Почесний громадянин Києва. Засновник акторської династії, в якій син Остап та онук Дмитро продовжили його справу.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ступка.

Богдан Сильвестрович Ступка
Ім'я при народженні	Ступка Богдан Сильвестрович
Народився	27 серпня 1941(1941-08-27)[1][2] Куликів, Галичина
Помер	22 липня 2012(2012-07-22)[3][2] (70 років) Київ, Україна рак кістокd
Поховання	Байкове кладовище
Національність	українець
Громадянство	СРСР  Україна
Релігія	Греко-католик
Діяльність	актор кіно та театру
Alma mater	ЛДУ імені Івана Франка (1965) і Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Вчителі	Гай Олександр Дмитрович
Заклад	Київський академічний драматичний театр на Подолі, Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка і Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької
Роки діяльності	1961—2012
Дружина	Лариса Семенівна Ступка
Діти	Остап Ступка
Батьки	Марія Григорівна Ступкаd
Членство	СК СРСР, Українське театральне товариство, Національна спілка кінематографістів України, Європейська кіноакадемія і Національна академія мистецтв України
IMDb	ID 0836273
Нагороди та премії
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня Орден «За заслуги» І ступеня Орден «За заслуги» ІІ ступеня Почесна відзнака Президента України Орден «За заслуги перед Польщею» (Офіцерський Хрест) Орден Пошани Орден Дружби Державна премія України імені Олександра Довженка
Богдан Сильвестрович Ступка у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Життєпис

Богдан Ступка в останні роки життя

Народився 27 серпня 1941 року в смт. Куликів (тепер Львівський район на Львівщині), яке на той час перебувало під німецькою окупацією і входило до складу дистрикту Галичина Генерал-губернаторства. У 1948 році сім'я переїхала до Львова.

До сцени його привчили родичі: батько Сильвестр Дмитрович співав у хорі Львівського оперного театру, мамин старший брат був там же солістом, а тітка — головним концертмейстером. За кулісами театру Богдан Ступка побачив і почув багатьох видатних співаків повоєнного часу, зокрема Івана Козловського та Сергія Лемешева.

Проте, як згадує Ступка, вперше бажання виступати з великої сцени з'явилось в нього не в театрі, а під час новорічного концерту в школі, де він в 10 років зіграв Діда Мороза. Актор зізнався, що від тої миті в нього залишились теплі почуття. «Напевно, сподобалось лицедіяти», — пригадує Ступка. ^{[джерело?]} В 14 років дебютував на сцені в п'єсі «Дні Турбіних» — брав участь в масовці, куди Богдана прилаштував батько.

Батько Богдана, Сильвестр Дмитрович, присвятив життя сцені, через що багато хворів, в той час, як заробляв лише 80 рублів, на які мала якось жити вся родина Ступок.

Богдан Ступка був одружений з Ларисою Ступкою, випускницею Бакинського хореографічного училища. Син Остап та онук Дмитро також обрали акторську професію.

Освіта і кар'єра

Вступив до 37-ї школи міста Львова, тоді у СШ № 4 (тепер Львівська лінгвістична гімназія), а з восьмого класу і до випуску вчився у 28-й середній школі. Богдан хотів вступити на хімічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка^[4], але іспити склав невдало. Потому (1959р.) влаштувався в обсерваторію Університету, вступив на заочне відділення філологічного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка^[5].

1 травня 1961 року Ступка закінчив акторську студію при Львівському академічному драматичному театрі імені Марії Заньковецької і до 1978 року працював у цьому театрі. У театрі Заньковецької Ступка провів 17 років. Його творчим наставником був режисер та педагог Сергій Данченко, який 1978 року очолив Київський академічний драматичний театр імені Івана Франка. Того ж року на запрошення свого наставника Б. Ступка перейшов до цього театру. Загалом за цей театральний період свого життя, Ступка втілив понад 50 різнопланових ролей, був і Королем Ліром із однойменної вистави за Шекспіром, і Миколою Задорожним із «Украденого щастя», і навіть царем Едіпом.

1984 року він закінчив заочне відділення театрознавчого факультету Київського державного інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого.

Театральна кар'єра

На початку 1960-х років дитяча мрія Богдана Ступки отримала шанс на втілення – з 1 травня 1961 року він стає артистом Львівського академічного театру імені Заньковецької, де його ментором був режисер і педагог Сергій Данченко. У театрі Заньковецької Ступка провів 17 років. За цей час він виявив себе здібним молодим актором і створив ряд цікавих сценічних образів. Але після того, як Данченко в 1978 році очолив драматичний театр Франка в Києві – він одразу запросив свого учня працювати з ним в столиці. Загалом за цей театральний період свого життя, Ступка втілив понад 50 різнопланових ролей, був і Королем Ліром із однойменної вистави за Шекспіром, і Миколою Задорожним із “Украденого щастя”, і навіть царем Едіпом. А виставу “Тев’є-Тевель”, яка протягом багатьох років була візитівкою театру Франка, припинили ставити в знак шани після смерті актора. У вересні 2019 року, у зв'язку зі 100-річним ювілеєм театру Франка, постановку вистави було відновлено, а Тев'є зіграв Богдан Бенюк.

2001 року після смерті Сергія Данченка Богдан Ступка очолив Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. Його син Остап грав провідні ролі в театрі під керівництвом батька. Одним із ключових епізодів того часу для театру стали гастролі у США з виставою «Тев'є-Тевель» за п'єсою Григорія Горіна «Поминальна молитва» (за мотивами творів Шолом-Алейхема). Починаючи з дати прем’єри вистави у грудні 1989 року, головну роль незмінно виконував Богдан Ступка. Вистава була одним з найголовніших досягнень української театральної сцени. Тому показово, що на один з виступів в Америці потрапила письменниця Белл Кауфман, онука Шолом-Алейхема. За її словами, багатьох акторів вона бачила у образі Тев’є-молочара, проте Ступка був найкращим. Це була творча перемога колективу і тріумф України як незалежної держави.

Кінематограф

Богдан Ступка — Президент 9-го Міжнародного кінофестивалю «Бригантина» (2006 рік)

За свою кар'єру актор зіграв понад 100 ролей у кіно.

Працював із кінорежисерами Отаром Іоселіані, Кшиштофом Зануссі, Єжи Гофманом, Режисом Варньє, Юрієм Іллєнком, Кірою Муратовою, Сергієм Бондарчуком, Володимиром Бортком, Павлом Чухраєм, Дмитром Месхієвим.

Дебют у кіно — у фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою» (1971), роль Ореста Дзвонаря. На цю роль претендував Іван Миколайчук, але позаяк це була роль бійця УПА (тобто негативна за радянських часів), то влада не хотіла, аби її грав Миколайчук. Затвердили Ступку, за яким після театральної ролі Річарда III закріпився негативний імідж. Але його трактування образу виявилося дуже вдалим і ця роль досі одна з найкращих у списку актора.

У переліку ролей Б. Ступки багато історичних постатей: гетьмани Іван Брюховецький («Чорна рада»), Іван Мазепа («Молитва за гетьмана Мазепу»), Богдан Хмельницький («Вогнем і мечем»), а також Чингісхан («Таємниця Чингісхана»), Олександр Керенський («Червоні дзвони»), Борис Годунов («Кремлівські таємниці»), Остап Вишня («Із житія Остапа Вишні»).

2006 року на екрани вийшла стрічка Тиграна Кеосаяна «Заєць над безоднею» (Росія), де Ступка зіграв генсека Бежнєва (натяк на Брежнєва). Знявся у російському комедійному детективі Романа Качанова «Взяти Тарантіну», де його партнеркою стала Людмила Гурченко.

2007 року виконав головну роль у неоднозначно сприйнятому фільмі Володимира Бортка «Тарас Бульба» (Росія; прем'єра — 2009).

Був президентом Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість», Бердянського міжнародного кінофестивалю «Бригантина» та Київського міжнародного кінофестивалю. З 2001 року і до останніх днів він був художнім керівником Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка в Києві. Також був художнім керівником акторського курсу в КНУТКіТ ім. І. К. Карпенка-Карого (2006—2010).

Політична кар'єра

Протягом 1999–2001 років був міністром культури і мистецтв України в уряді Віктора Ющенка, або, як він сам називав свою не дуже довгу роботу на цій посаді — «міністром оборони культури». «Приходжу до театру на звичайну репетицію, і відчуваю якусь напругу серед інших акторів – чомусь вони вирішили, що тепер до мене треба ставитися якось особливо», – без особливої ​​радості згадував Ступка недовгий період своєї роботи в міністерстві.

Смерть

Пам'ятник на могилі Богдана Ступки

За словами Богдана Ступки, мав бажання померти в один день зі своєю матір'ю Марією Ступкою, яка пішла з життя в ніч з 23 на 24 липня 2007 року^[6]. Проте смерть наступила о 6:45 22 липня 2012 року в лікарні «Феофанія» після тривалої хвороби на сімдесят першому році життя^[7]. За повідомленням Остапа Ступки, причиною смерті став серцевий напад на тлі задавненого раку кісток^[8].

Церемонія прощання з актором відбулася 24 липня в театрі імені Івана Франка^[6]. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52).

Творчість

Ролі в театрі

Львівський драматичний театр ім. Марії Заньковецької

• 1960 — «Над блакитним Дунаєм» І. Річарда; реж. А. Горчинський — румунський офіцер
• 1960 — «Фауст і смерть» Олександра Левади; реж. Борис Тягно — робот Механтроп
• «Бондарівна» Івана Карпенка-Карого; реж. А. Ріпко — Шляхтич
• «З коханням не жартують» Педро Кальдерона; реж. Сергій Сміян — Дон Хуан
• 1963 — «Гайдамаки» за поемою Тараса Шевченка; реж. Володимир Грипич — конфедерат
• «Колеги» Василя Аксьонова; реж. А. Ротенштейн
• «Четвертий» Костянтина Симонова; реж. Сергій Сміян — Чарльз Говард, американський журналіст
• «Третя патетична» Миколи Погодіна; реж. Сергій Сміян — Валерій Сестрорецький.
• 1973 — «Річард III]» за п'єсою Вільяма Шекспіра; реж. Сергій Данченко — Річард III
• 1975 — «Прапороносці» за однойменним романом Олеся Гончара; реж. Сергій Данченко — Брянський
• 1976 — «Камінний господар» за однойменною поемою Лесі Українки; реж. Сергій Данченко — Дон Жуан

Київський драматичний театр ім. Івана Франка

• 1979 — «Дикий Ангел» Олексія Коломійця; реж. Володимир Оглоблін — маляр
• 1979, 4 травня — «Украдене щастя» за однойменною п'єсою Івана Франка; реж. Сергій Данченко — Микола Задорожній^[9]
• 1980 — «Дядя Ваня» за однойменною п'єсою Антона Чехова; реж. Сергій Данченко — Іван Петрович Войницький
• 1981 — «Загибель ескадри» Олександра Корнійчука; реж. Сергій Данченко
• 1985 (мала сцена), 1999 (велика сцена) — «Кар'єра Артура Уї, якої могло не бути» Бертольта Брехта; реж. Валентин Козьменко-Делінде — Артуро Уі
• 1986 — «Енеїда» за мотивами однойменної поеми Івана Котляревського; реж. Сергій Данченко — Іван Котляревський
• 1987 — «Майстер і Маргарита» за однойменним романом Михайла Булгакова; реж. Ірина Молостова — Ієшуа / Автор
• 1989 — «Тев'є-Тевель» Григорія Горіна за мотивами збірки оповідань «Тев'є-Молочар» Шолом-Алейхема; реж. Сергій Данченко — Тев'є
• 1992 — «Привиди» Едуардо Де Філіппо; реж. Петро Ільченко — Паскуале
• 1993 — «Нотатки божевільного» за мотивами однойменної повісті Миколи Гоголя; реж. В. Сечин — Поприщин
• 1994 — «Росмерсгольм» Генріка Ібсена; реж. Сергій Данченко — Росмер
• 1994 — «Маячня удвох» Ежена Йонеско; реж. В. Сечин — Він
• 1995 — «Сни за Кобзарем» за Тарасом Шевченком; реж. Валентин Козьменко-Делінде — Поет
• 1997 — «Король Лір» за однойменною п'єсою Вільяма Шекспіра; реж. Сергій Данченко — король Лір
• 2003 — «Цар Едіп» за однойменною трагедією Софокла; реж. Роберт Стуруа — цар Едіп
• 2003 — «Істерія» Террі Джонсона; реж. Григорій Гладій —Зигмунд Фрейд
• 2006 — «Посеред раю на майдані» Володимира Клименка; реж. Володимир Кучинський та Володимир Клименко
• 2007 — «Лев і Левиця» Ірени Коваль; реж. Станіслав Мойсеєв — Лев Толстой^[10]
• 2008 — «Легенда про Фауста» за мотивами творів Й. Шпіса, Крістофера Марлоу і Гейсельбрехта; реж. Андрій Приходько — старий Фауст / Мефістофель^[11]
• «Чайка» за однойменною п'єсою Антона Чехова — Треплев

Інші театри

• 1989 — «Сад Божественних пісень» Валерія Шевчука за творами Григорія Сковороди; реж. Олексій Кужельний — Григорій Сковорода (Київська академічна майстерня театрального мистецтва «Сузір'я»)
• 1995 — «Не боюся сірого вовка» за п'єсою «Хто боїться Вірджинії Вульф?» Едварда Олбі; реж. Андрій Жолдак — Джордж (Київський академічний Молодий театр)
• 1999 — «Старосвітська любов» Миколи Коляди^[ru] за мотивами повісті «Старосвітські поміщики» Миколи Гоголя; реж. Валерій Фокін^[ru] — Афанасій Іванович Товстогубов (Приватна антреприза)
• «Вишневий сад» за однойменною п'єсою Антона Чехова; реж. Вадим Дубровицький^[ru] — Фірс
• «Милий брехун» за однойменною п'єсою^[ru] Дж. Кілті (антреприза, США) реж. Валентин Козьменко-Делінде — Бернард Шоу, драматург

Радіовистави

• 1980 — «Старий і море» за мотивами однойменного роману Ернеста Хемінгуея; постановка Ніни Новоселицької — Сантьяго^[12][13]

Телебачення

• 2004 року знявся в українській версії телевізійної гри «Форт Байяр» (телеканал «1+1») у ролі Мудрого Мольфара, який задавав загадки гравцям.

Фільмографія

Рік	Назва	Роль	Країна	Примітки
1970	Білий птах з чорною ознакою	Орест Дзвонар	УРСР
1970	Мир хатам, війна палацам (ТБ)		УРСР
1971	Друге дихання (ТБ)	Ігор	УРСР
1971	Камінний господар	дон Жуан	УРСР	фільм-спектакль
1971	Осяяння	Юрій Морозенко	УРСР
1972	Наперекір усьому	Симеон	УРСР, СФРЮ
1972	Найостанніший день (Самый последний день)	Валера	СРСР
1973	Вогнище на снігу (Костёр на снегу)
1973	Новосілля	Данько	УРСР
1975	Хвилі Чорного моря. Ч. 3. Катакомби (ТБ)	Іонел Миря	УРСР
1975	Посеред літа	Троян	УРСР
1976	Солдати свободи	капітан Старцев	СРСР, Болгарія, Польща, Чехословаччина, НДР
1977	Право на любов	Яків	УРСР
1978	Будинок будується	Олександр Микитович	СРСР
1979	Забудьте слово «смерть»	Іван Островий	УРСР
1979	І прийде день (И придёт день)		СРСР
1979	Скляне щастя	Дзякун
1980	Дударики	Леонтович	УРСР
1980	Інакше не можна (Иначе нельзя)	Петушков	СРСР
1980	Від Бугу до Вісли	Щупак, німецький агент «Фокусник»	УРСР
1980	Двобій (ТБ)	Дзякун	УРСР	фільм-спектакль
1981	Мужність (ТБ)	Гранатов		(7 серій)
1981	Червоні дзвони. Фільм 2. Я бачив народження нового світу (Красные колокола)	Олександр Керенський	СРСР, Італія, Мексика
1982	Відкриття (ТБ)		УРСР
1982	Таємниці святого Юра	Олекс	УРСР
1983	Вир	Йоська Вихор	УРСР
1984	Володчине життя	Баскетис	УРСР
1984	Все починається з любові	Антонюк	УРСР
1984	Украдене щастя (ТБ)	Михайло Задорожний	УРСР
1985	Діти сонця (Дети солнца)	Борис Миколайович Чепурний	СРСР
1985	Женихи		УРСР
1985	Дорівнює чотирьом Франціям (Равняется четырём Франциям, ТБ)	Шахматов	СРСР	фільм-спектакль
1985	Метушня (ТБ)	Акіла	УРСР	фільм-спектакль
1986	Вечорниці (ТБ)	писар Фінтик	УРСР
1986	Дім батька твого (ТБ)	маляр	УРСР
1986	Щасливий, хто кохав		УРСР
1986	До розслідування приступити. Фільм 1-й. Версія	слідчий Олександр Іванович Стасенко	УРСР
1987	До розслідування приступити. Фільм 2-й. Наклеп		УРСР
1987	Золоте весілля		УРСР
1987	Данило — князь галицький	Судич	УРСР
1988	Генеральна репетиція	Василь Опанасович Гоголь	УРСР
1988	Камінна душа	Марусяк	УРСР
1988	Театральний сезон		УРСР
1990	Микола Вавилов (ТБ)	Трофім Лисенко	СРСР, ФРН	6 серій
1990	Нині прослався син людський	архієрей	УРСР
1990	Луна		Україна	короткометражка
1991	Із житія Остапа Вишні	Остап Вишня	УРСР
1991	Гріх (ТБ)	Сталинський	УРСР
1991	Кремлівські таємниці шістнадцятого століття	Борис Годунов	СРСР
1992	Чотири листи фанери	полковник	Україна
1992	Господи, прости нас грішних	Григорій Петрович Цибукін	Україна
1992	Для домашнього огнища	Гірш	Україна
1992	Тарас Шевченко. Заповіт		Україна	9 серій
1993	Дорога до раю (Дорога в рай, The Road to Paradise)	Лернер	Росія, Німеччина
1993	Єлисейські поля	татусик	Україна
1993	Пастка (ТБ)	Валеріан Стальський	Україна	5 серій
1993	Сірі вовки (Серые волки)	Володимир Єфимович Семичастний	Росія
1993	Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди	багатий залицяльник	Україна
1993	Трагедія століття (Трагедия века)	Старцев	Росія	24 серії
1993	Кайдашева сім'я (комедія)
1995	Геллі і Нок		Україна
1995	Самотній гравець (Одинокий игрок)	Павло Кіндратович	Росія
1996	Judenkreis, або Вічне колесо	Ліберзон	Україна
1996	Кайдашева сім'я	старий Кайдаш	Україна
1999	Вогнем і мечем	гетьман Богдан Хмельницький	Польща
1999	Схід — Захід (Est — Ouest)	полковник Бойко	Франція, Росія, Україна, Іспанія, Болгарія
1999	Китайський сервіз (Китайский сервиз)	Лапсин	Росія
2000	Чорна рада	гетьман Іван Брюховецький	Україна	(9 серій)
2001	Молитва за гетьмана Мазепу	гетьман Іван Мазепа	Україна
2001	Саломея	поміщик Желинський	Росія	10 серій
2002	Таємниця Чингісхана	Чингісхан	Україна
2003	Завтра буде завтра	Валентин Петрович Панченко	Україна, Росія	14 серій
2003	Коли сонце було богом (Stara baśń. Kiedy słońce było bogiem)	князь Попел	Польща
2004	Водій для Віри (Водитель для Веры)	генерал Сєров	Росія	* премія «Золотий Орел» за найкращу чоловічу роль другого плану, премія «Ніка» за найкращу чоловічу роль
2004	Свої (Свои)	Іван Блінов	Росія	* номінація на премію Європейський кіноприз як найкращий актор * приз «Срібний Георгій» за найкращу чоловічу роль на Московському міжнародному кінофестивалі
2005	Взяти Тарантіно	професор Фелікс Добржанський, «Фелліні»	Росія	8 серій
2005	Вбивча сила-6 (Убойная сила-6, ТБ)	Войцеховський	Росія	Фільм 2. Мис Доброї Надії
2006	Два в одному	батько Маші	Україна, Росія
2006	Заєць над безоднею (Заяц над бездной)	Брежнєв	Росія
2006	Мости серцеві	письменник	Україна
2006	Сонька Золота Ручка	Ліба Соломоніак, батько Соньки	Росія	12 серій
2006	Дивне Різдво (ТБ)	доктор Павленко	Україна
2006	Три напівграції (Три полуграции)	Вадим Сергійович, дід Ромки	Росія	4 серії
2007	18—14	директор Ліцею Малиновський	Росія
2007	Одна любов душі моєї	Григорій Сковорода	Росія	10 серій
2007	Весілля. Справа. Смерть (Свадьба. Дело. Смерть, Полонез Кречинського)	Варравін	Росія	24 серії, не був закінчений
2007	Троє і Сніжинка (трое и Снежинка)	Макар Андрійович, батько Ендрю	Росія
2007	Приватне замовлення (Частный заказ)	Степан Єфимович Татарський	Росія	8 серій
2007	Юнкера[ru]	полковник Шульгович	Росія	12 серій
2008	Сафо	професор Володимир Орлов	Україна, Росія
2008	Серце на долоні / пол. Serce na dłoni	Костянтин	Польща, Україна	* найкраща чоловіча роль на III-му Римському кінофестивалі
2008	Олександр. Невська битва	князь Ярослав	Росія
2008	Сила притяжіння (Сила притяжения, Противоположности притягиваются)	Семен Сорока	Україна	60 серій
2008	Стріляй, негайно!	директор банку	Україна, Росія
2009	Тарас Бульба	Тарас Бульба	Росія, Україна	* премія «Золотий Орел» за найкращу чоловічу роль
2009	Інсайт	старий	Білорусь
2009	Куплю друга	Кім	Україна
2009	Відторгнення (Отторжение, Под зелёным небом)	Іван Павлович	Україна
2010	Шантрапа (Chantrapas)	Борис Фірсов	Франція, Грузія
2010	Вчора закінчилась війна (Вчера закончилась война)	Федір Михайлович Конюхов	Росія	16 серій
2010	Іванов	Лебедєв
2011	Вогні кнайпи (Огни притона)	прокурор Заславський	Росія
2011	Платон Ангел	Платон Ангел	Україна	II Трускавецький міжнародний кінофестиваль телевізійних фільмів «Корона Карпат». м. Трускавець (Україна). Перша премія за найкращу чоловічу роль
2011	Будинок[ru]	Григорій Іванович Шаманов	Росія	*премія «Золотий Орел» за найкращу чоловічу роль другого плану
2011	Гра (Игра)		Росія	8 серій, у виробництві
2011	Одного разу в Ростові (Однажды в Ростове)	Полєтаєв	Росія	24 серії
2011	Сестри Корольови (Сёстры Королёвы)	батько сестер	Росія	12 серій
2012	Безодня (Бездна, Варламов)	Леонід Маркович Корольов	Росія	16 серій
2015	12 місяців. Нова казка[ru]	Грудень	Росія

Відзнаки

Міжнародні

Листопад 2008 — нагорода III Римського міжнародного кінофестивалю за найкращу чоловічу роль — за головну роль в українсько-польському фільмі «Серце на долоні» режисера Кшиштофа Зануссі. Під час вручення нагороди актор сказав:

Мрією мого життя було, щоб українська культура стала відома в цілому світі. Мрії повинні збуватися, і я щасливий, що маю можливість сприяти цьому.

Українські державні відзнаки

Богдан Ступка на обкладинці газети «Культура і життя»

• Звання Герой України з врученням ордена Держави (23 серпня 2011) — за визначний особистий внесок у збагачення національної культурно-мистецької спадщини, багаторічну плідну творчу діяльність та високу професійну майстерність^[14]
• Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (27 січня 2010)^[15], V ст. (4 листопада 2006)^[16]
• Орден «За заслуги» I ст. (21 серпня 2001)^[17], II ст. (21 серпня 1999)^[18]
• Почесна відзнака Президента України (23 серпня 1994)^[19]
• Державна премія України імені Т. Шевченка 1993 року у галузі театрального мистецтва — за виставу «Тев'є-Тевель» за Шолом-Алейхемом у Київському державному академічному українському драматичному театрі імені І. Франка (у складі колективу)^[20]
• Державна премія України імені Олександра Довженка 2012 року (посмертно) — за видатний внесок у розвиток українського кіномистецтва^[21]

Телетріумф

• 2004 — разом з Тамарою Яценко в номінації «Актор/актриса (фільму/серіалу)», «Завтра буде завтра»
• 2012 — номінації «Актор/актриса (фільму/серіалу)», «Одного разу у Ростові»

Вшанування пам'яті

• На честь нього названі вулиці у містах Вінниця, Буча, Бориспіль, Жовті Води, Запоріжжя, Синельникове, Таврійськ, Покровськ, Слов'янськ.
• Астероїд 269252 Богданступка, відкритий у ніч на 67-ий день народження Богдана Ступки в Андрушівській астрономічній обсерваторії, названий на його честь.
• 5 жовтня 2016 року УДППЗ «Укрпошта» введено в обіг художню поштову марку, присвячену Богданові Ступці^[22] та проведено погашення марки і конверта «Перший день» на поштамтах Львова та Києва спеціальним пам'ятним штемпелем «Першого дня».
• До 75-річчя від Дня народження актора (2016) відкрито Музей-кімнату Богдана Ступки в будівлі Народного дому смт. Куликів.
• До 76-тої річниці від Дня народження (2017) встановлено погруддя Богдана Ступки біля будівлі Народного дому смт. Куликів Жовківського району Львівської області^[23][24].
• 27 серпня 2021 року до 80-річчя від Дня народження актора у Києві на вулиці Марії Заньковецької відкрили горельєф, пам'ятну дошку з мініскульптурою^[25][26].
• У травні 2022 року в місті Городок Хмельницької обл. вулицю Тухачевського перейменували на вулицю Богдана Ступки.

• 
  Пам'ятна монета НБУ номіналом 2 грн., присвячена Богдану Ступці
• 
  Поштова марка, присвячена Б. Ступці зі львівським спецпогашенням
• 
  Пам'ятний знак — відбиток руки Богдана Ступки у фойє Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка; скульптор Романовський І., 2013

Примітки

1. Interview: Bohdan Stupka on Gogol's "Madman," theater and film in Ukraine // The Ukrainian Weekly — 1995. — Iss. 10. — P. 10–11. — ISSN 0273-9348

   d:Track:Q12072719
2. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.

   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
3. Помер Богдан Ступка // УНІАН — 2012.

   d:Track:Q2095222
4. Т. Рошівська Хіміка з Богдана Ступки не вийшло. На щастя // Пенсійний кур'єр. — № 39 (177). — 2006. — 29 вересня.
5. Мельниченко В. Ю. Богдан Ступка. Біографія. — М.: Домашня бібліотека, 2012. — 832 с.
6. Помер видатний актор Богдан Ступка [Архівовано 22 липня 2012 у Wayback Machine.] ТСН.ua 22.07.2012.
7. Поруч із Богданом Ступкою в день смерті не було лікарів — син. Архів оригіналу за 25 вересня 2012. Процитовано 18 березня 2013.
8. Причину смерти Богдана Ступки назвал син, Остап Ступка. Архів оригіналу за 24 липня 2012. Процитовано 22 липня 2012.
9. «Украдене щастя» на сайті Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 6 листопада 2020.
10. Віктор ГРИНЕВИЧ (23 жовтня 2007). Богдан Ступка грає Льва Толстого (укр.). «Gazeta.ua». Процитовано 6 листопада 2020.
11. Олег ВЕРГЕЛІС (31 жовтня 2008). Во ім’я отця і сина. Про Фауста, Мефістофеля, Ступок— і проблему напівфабрикатів (укр.). «Дзеркало тижня» № 41. Процитовано 6 листопада 2020.
12. Франківцям — 100 років. Ернест Хемінгуей."Старий і море". Радіовистава. Постановка Ніни Новоселицької
13. Ернест Хемінгуей. «Старий і море». Радіовистава. У ролях: Сантьяго — народний артист України Богдан Ступка, Маноліно — Костянтин Степанков (молодший)
14. Указ Президента України від 23 серпня 2011 року № 838/2011 «Про присвоєння Б. Ступці звання Герой України»
15. Указ Президента України від 27 січня 2010 року № 71/2010 «Про нагородження працівників Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, м. Київ»
16. Указ Президента України від 4 листопада 2006 року № 933/2006 «Про нагородження Б. Ступки орденом князя Ярослава Мудрого»
17. Указ Президента України від 21 серпня 2001 року № 697/2001 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, організацій та установ»
18. Указ Президента України від 21 серпня 1999 року № 1051/99 «Про відзначення нагородами України з нагоди 8-ї річниці незалежності України»
19. Указ Президента України від 23 серпня 1994 року № 465/94 «Про нагородження Почесною відзнакою Президента України»
20. Указ Президента України від 24 лютого 1993 року № 60/93 «Про присудження Державних премій України імені Т. Шевченка 1993 року»
21. Указ Президента України від 24 серпня 2012 року № 518/2012 «Про присудження Державної премії України імені Олександра Довженка 2012 року»
22. Укрпошта презентувала марку «Богдан Ступка». Архів оригіналу за 12 жовтня 2016. Процитовано 11 жовтня 2016.
23. РДА, Адміністрація. У Куликові відкрили погруддя Богдана Ступки. zhovkva-rda.gov.ua (укр.). Процитовано 28 серпня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
24. У Львівській області відкрили пам'ятник Богдану Ступці. ukranews.com. Українські новини. 28 серпня 2017. Архів оригіналу за 16 квітня 2018.
25. До 80-річчя Богдана Ступки у Києві відкрили горельєф. Суспільне. 27.08.2021. Архів оригіналу за 30 серпня 2021. Процитовано 30 серпня 2021.
26. Бандерівець, гетьман, Чингісхан - сім ролей Богдана Ступки. BBC News Україна. 27.08.2021. Архів оригіналу за 30 серпня 2021. Процитовано 30 серпня 2021.

Публікації

• Богдан Ступка: відомий укр. актор, худож. керівник Нац. акад. драм. театру ім. І. Франка / М. Загребельний. — Харків: Фоліо, 2017. — 118 с. — (Знамениті українці, ISBN 978-966-03-5098-4). — ISBN 978-966-03-6304-5.
• Богдан Ступка: митець і людина / Упор. М. Лабінський. — К.: Книга, 2008. — 240 с.
• Богдан Ступка: фотоальбом. — Букрек, 2001. — 51 с.
• Коломиец Р. Страсти по Богдану: жизнь и творческий путь Б.Ступки. — К.: Факт, 2006. — 414 с. (рос.)
• Мельниченко В. Ю. Богдан Ступка: штрихи до портрета. — К.: Знання України, 2001. — 216 с.
• Мельниченко В. Ю. Майстер (Богдан Ступка) [Архівовано 10 січня 2012 у Wayback Machine.]. — К.: Либідь, 2005. — 392 с. — ISBN 966060405X.
• Мельниченко В. Ю. Богдан Ступка: обличчям до історії [Архівовано 19 лютого 2019 у Wayback Machine.] / Володимир Мельниченко ; ред. А. Овсянникова. — М.: Домаш. б-ка, 2013. — 414 с.
• Мельниченко В. Ю. Богдан Ступка: біографія / Володимир Мельниченко; ред. А. Овсянникова; Нац. культ. центр України в Москві ім. Б. Ступки — Москва: Домаш. б-ка, 2012. — 831 с. [Архівовано 19 лютого 2019 у Wayback Machine.]
• Мельниченко В. Ю. Богдан Ступка: (Штрихи до портрета) / Володимир Мельниченко. — Київ: Знання України, 2001. — 216 с. [Архівовано 19 лютого 2019 у Wayback Machine.]
• Мельниченко В. Ю. Театральний тандем: (феномен Данченка-Ступки) [Архівовано 19 лютого 2019 у Wayback Machine.] / Володимир Мельниченко. — Львів: Академ. Експрес, 2000. — 200 с.
• Мельниченко В. Ю. Майстер: про Б. С. Ступку [Архівовано 20 лютого 2019 у Wayback Machine.] / Володимир Мельниченко. — Київ: Либідь, 2005. — 400 с.
• Томазова Н. М. Ступка Богдан Сильвестрович [Архівовано 3 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 875. — ISBN 978-966-00-1290-5.

Посилання

• Біографія Богдана Ступки [Архівовано 26 липня 2012 у Wayback Machine.] (відео) // ТСН
• Богдан Ступка. Франківські містифікації. Роздуми про театр, його історію, корифеїв, сьогодення та майбутнє" [Архівовано 23 червня 2008 у Wayback Machine.] // День. — 2005. — 24 берез.
• Т. Рошівська. Хіміка з Богдана Ступки не вийшло. На щастя // Пенсійний кур'єр. — 2006. — 29 верес.
• Богдан Ступка. Фільмографія [Архівовано 1 червня 2005 у Wayback Machine.] // Кіноколо
• Богдан Ступка [Архівовано 13 жовтня 2021 у Wayback Machine.] на сайті bstupka.ho.ua
• Наталя Дмитренко Ступка — не президент! [Архівовано 19 вересня 2011 у Wayback Machine.] // Україна молода. — 2010. — 11 груд.
• На своєму ювілеї Ступка заспівав Армстронга^{[недоступне посилання з липня 2019]} // УНІАН. — 2011. — 9 жовт.
• «Талант — не гроші, не ковбаса, не шинка. Не вирахуєш, скільки відсотків його є» — щоденник Богдана Ступки [Архівовано 6 серпня 2012 у Wayback Machine.] // Країна. — 2011. — 9 верес.
• Ступка Богдан в Електронній бібліотеці «Культура України» [Архівовано 20 лютого 2019 у Wayback Machine.]