Вулиця Заньковецької (Київ)

У Вікіпедії є статті про інші вулиці з такою назвою: Вулиця Заньковецької.

Ву́лиця Занькове́цької — вулиця в Печерському районі міста Києва, місцевість Садиба Мерінга. Пролягає від вулиці Архітектора Городецького до Лютеранської вулиці. Прилучається вулиця Богдана Ступки.

Вулиця Заньковецької Київ
Місцевість	Садиба Мерінга
Район	Печерський
Назва на честь	М. К. Заньковецької
Колишні назви
Мерінгівська, Фірдоусі
Загальні відомості
Протяжність	230 м
Координати початку	50°26′51.1″ пн. ш. 30°31′34.4″ сх. д.
Координати кінця	50°26′44.2″ пн. ш. 30°31′27.5″ сх. д.
поштові індекси	01001
Транспорт
Найближчі станції метро	«Хрещатик»
Рух	односторонній
Покриття	асфальт
Зовнішні посилання
Код у реєстрі	10561
У проєкті OpenStreetMap	r372698
Мапа
Вулиця Заньковецької у Вікісховищі

Історія

Вулиця виникла у 1890-ті роки під назвою Мерінгівська — на честь професора медицини Київського університету Федора Федоровича Мерінга, по території колишньої садиби якого прокладено вулицю. З 1937 року — вулиця Фірдоусі^[1][2], на честь класика перської літератури X—XI Фірдоусі. Сучасна назва на честь української актриси Марії Заньковецької — з 1944 року^[3][4].

Пам'ятники архітектури

• буд. № 4 — прибутковий будинок. Зведений у 1913—1914 роках у стилі історизму архітектором Павлом Андрєєвим.
• буд. № 5/2 — житловий будинок, другий будинок кооперативу «Радянський лікар». Зведений у 1931—1936 роках у стилі конструктивізму архітектором Павлом Альошиним за участю архітектора Олександра Колесниченка.
• буд. № 6 — прибутковий будинок. Зведений у 1914 році у стилі модерну архітектором Мартином Клугом.
• буд. № 7 — житловий будинок. Споруджений 1904 року в стилі модерн архітектором Олександром Вербицьким на території садиби інженера шляхів сполучення В. Демченка як прибутковий будинок. Є частиною запроєктованого об'єму: наріжний бік будинку з баштою, що виходив би на вулицю Лютеранську, не зведено. Під час німецької окупації міста, у вересні 1941 року будинок спалено, відбудовано після війни^[5].
• буд. № 10/7 — житловий будинок. Зведений 1901 року в стилі історизму архітектором Миколою. Казанським. У 1950 році будинок був реконструйований за проєктом архітектора Бориса Приймака.

буд. № 5/2.	буд. № 6.	буд. № 7.	буд. № 10/7.

Втрачені будівлі

На вулиці були кафе-шантан «Аполло» (будинок № 8; описане в романі Юрія Смолича «Мир хатам — війна палацам»; після жовтня 1917 року використовувалося як службове приміщення), театр Геймана (у 1918 році — Державний драматичний театр, у 1919 році — Музична драма, згодом приміщення робітничих клубів, 1930-х роках — театр Київського військового округу^[6]; остання реконструкція і розширення в 1938 році, архітектор Йосип Каракіс). Приміщення не збереглося.

Особистості, пов'язані з вулицею

• У будинку № 4 у 1951—1960 роках проживав артист Іван Паторжинський.
• У будинку № 5/2 мешкали у 1950-ті роки мистецтвознавець, ректор Київського художнього інституту Іван Врона; у 1950–1980-ті роки поетеса Наталя Забіла; у 1940–1950-ті роки архітектор Євген Катонін; у 1950-ті роки академік АН УРСР Олександр Макарченко; у 1960-ті—1996 роки академік АН УРСР Митрофан Пасічник; у 1952—1976 роки письменник Юрій Смолич.
• У будинку № 7 у 1906 році проживала поетеса Анна Ахматова та 1976—1987 роках письменник Дмитро Прилюк.
• У будинку № 10/7 з осені 1918 року по листопад 1919 року мешкав російський радянський письменник Ілля Еренбург^[6].

Меморіальні дошки

• буд. № 3/1 — горельєф на честь українського актора театру і кіно Богдана Ступки. Встановлений 27 серпня 2021 року.

В руці Богдан Ступка тримає капелюх, а знизу — табличка з інформацією: У цьому будинку від 1987 до 2012 року мешкав Богдан Ступка, майстер сцени і кіно.

Автор — скульптор Микола Зноба^[7].

• буд. № 4 — меморіальна дошка на честь народного артиста СРСР, професора Івана Паторжинського. Встановлена 6 квітня 1963 року.

На чорній гранітній плиті висічений барельєфний портрет Івана Паторжинського, контурні зображеня актора в ролях Тараса Бульби із одноіменної опери та Виборного із «Наталки Полтавки» Миколи Лисенка, дяка Гаврила із опери «Богдан Хмельницький» Костянтина Данькевича, Карася із опери «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, Івана Сусаніна із опери «Життя за царя» Михайла Глінки, Кончака із опери «Князь Ігор» Олександра Бородіна, а також напис: У цьому будинку в 1951—1960 рр. жив народний артист СРСР професор Паторжинський Іван Сергійович.

Автори — скульптор Валентин Зноба, архітектор Валентина Корнєєва^[8].

• буд. № 5/2 — меморіальна дошка на честь письменника Юрія Смолича. Встановлена 6 лютого 1980 року.

На бронзовій плиті — композиційний барельєфний портрет письменника і рельєфний напис: У цьому будинку в 1952—1976 р.р. жив і працював видатний письменник Юрій Смолич 1900—1976.

Автори — скульптор Олександр Скобліков, архітектор Анатолій Ігнащенко^[9].

• буд. № 7 — меморіальна дошка на честь поетеси Анни Ахматової. Встановлена у 1989 році до 100-річчя з дня народження.

На плиті із білого мармуру напис: У цьому будинку в 1906 році жила видатна російська поетеса Анна Ахматова.

Автор — архітектор В'ячеслав Дормідонтов^[10].

• буд. № 7 — меморіальна дошка на честь письменника Дмитра Прилюка. Встановлена у 1991 році.

Бронзовий горельєф з написом: У цьому будинку в 1976—1987 рр. жив і працював український радянський журналіст, письменник, учений Дмитро Михайлович Прилюк.

Автори — скульптор Семен Андрейченко, архітектор Костянтин Сидоров.

• буд. № 10/7 — меморіальна дошка на честь режисера Ірини Молостової та балетмейстера Бориса Каменьковича. Встановлена у березні 2011 року.

Бронзовий горельєф з написом: В цьому будинку жили видатні діячі українського мистецтва режисер Ірина Молостова (1929—1999) та балетмейстер Борис Каменькович (1921—2001).

Автор — скульптор Володимир Щур.

Колишні

• буд. № 9 — меморіальна дошка на честь керівника партизанського руху в Україні, двічі Героя Радянського Союзу Олексія Федорова, який проживав у цьому будинку в 1966—1989 роках.

Івану Паторжинському.	Юрію Смоличу.	Анні Ахматовій.	Дмитру Прилюку.	І. Молостовій та Б. Каменьковичу.	Олексію Федорову.