Олекса́ндр Фе́дорович Мака́рченко (* 22 жовтня 1903, Маріуполь — † 5 липня 1979, Київ) — організатор і перший директор Львівського медичного інституту в 1939—1941 роках, директор Інституту фізіології АН УРСР (1955—1969), доктор медичних наук, лауреат премії ім. О. Богомольця АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР, дійсний член (академік) Академії Наук УРСР.
| Макарченко Олександр Федорович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 22 жовтня 1903 Маріуполь |
| Помер | 5 липня 1979 (75 років) Київ |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Країна |  Російська імперія →  СРСР |
| Діяльність | лікар, фізіолог |
| Alma mater | Харківський медичний інститут |
| Галузь | медицина[1], фізіологія[1] і патологічна фізіологія[1] |
| Вчене звання | дійсний член АН УРСР |
| Науковий ступінь | доктор медичних наук |
| Членство | НАН України |
| Партія | КПРС |
| Відомий завдяки: | директор Львівського медичного інституту, Інституту фізіології АН УРСР |
| Нагороди |      (1965) Премія НАН України імені О. О. Богомольця |
Життєпис
Народився у Маріуполі в родині робітника ливарні, з 12 років працював. 1929 року закінчив робітничий факультет при Харківському медичному інституті, у 1933 році й сам медичний інститут.[2]
У 1933—1936 роках був аспірантом кафедри нервових хвороб ХМІ, одночасно працював інспектором Харківського облздороввідділу. Також у 1933—1935 роках був заступником завідувача Київського облздороввідділу. З 1937 по 1939 року був директором Харківського інституту удосконалення лікарів.
У 1941 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук.
В 1939 році був організатором і до 1941 року першим директором Львівського медичного інституту, де паралельно працював асистентом кафедри неврології. За спогадами польського професора Томаша Чешиньського, у 1939 році Макарченко шукав декана медичного факультету. Йому сподобалася кандидатура молодого викладача Болеслава Ялового[pl]. Щоб переконати Ялового очолити факультет, він покликав його до себе додому на «вино й фрукти». Замість цього гостя почастували горілкою та солоними огірками, що й призвело до призначення декана. З Москви також Макарченко запросив фармаколога Володимира Вольтера.[3]
У 1941—1942 роках — начальник управління медичних вишів Наркомату охорони здоров'я УРСР. У 1942—1944 роках був першим заступником міністра охорони здоров'я Таджицької РСР, паралельно працював доцентом кафедри неврології Таджицького медичного інституту. З 1944 до 1947 року був завідувачем сектором охорони здоров'я ЦК КПУ, а з 1947 до 1949 року — заступником міністра охорони здоров'я Української РСР. У 1949—1950 роках обіймав посаду заступника міністра охорони здоров'я СРСР.[4]
З 1950 до 1953 року був докторантом кафедри неврології Київського інституту вдосконалення лікарів[4]. 1954 року здобув науковий ступінь доктора медичних наук, став лауреатом премії Академії Наук УРСР імені О. Богомольця.
У 1953—1979 роках завідував відділом неврології і нейрофізіології Інституту фізіології АН УРСР, у 1953—1955 роках був заступником директора інституту, в 1956—1966 роках — його директор.
.jpg)
Помер 1979 року. Невдовзі на будівлі Інституту фізіології було встановлено меморіальну дошку.
Наукова діяльність
У 1933—1941 роках вивчав вплив кори головного мозку на хімічний склад крові та азотистий обмін в організмі. У докторській дисертації (1954) вивчав вплив інтоксикації марганцем на функції нервової системи, цьому ж була присвячена монографія, за яку Макарченко отримав Премію АН УРСР імені О. О. Богомольця.[2]
Макарченко досліджував кірково-підкіркові взаємозв'язки, роль гіпоталамуса в інтеграції діяльності кори та функції вегетативної нервової системи. Також розробляв питання філософії та методології фізіології.[2]
Підготував 4 докторів та 6 кандидатів наук[4].
Важливі праці
- «Вплив кори головного мозку на біохімію крові» — дисертація кандидата медичних наук
- «Грип та нервова система» — монографія, 1963
- «Роль нейрогормональних систем гіпоталамусу в фізіології та патології» — монографія, 1978
- «Гіпоталамо-кортикальні впливи: нейрофізіологічні та нейрохімічні механізми» — монографія, 1980.
Загалом автор більше 150 наукових праць, з них 5 монографій.
Академічні звання та посади
У 1957 році обраний членом-кореспондентом АН УРСР за спеціальністю «нейрофізіологія». У 1961 році обраний академіком АН УРСР за тією ж спеціальнстю. У 1961—1962 роках Макарченко очолював Бюро Відділення біологічних наук АН УРСР, надалі у 1962—1963 роках був віце-президентом АН УРСР.
Також очолював Наукову раду АН УРСР з фізіології людини та тварин, Українське наукове товариство невропатологів та психіатрів[4]. Був головою Київського відділення Українського фізіологічного товариства імені І. П. Павлова, а також заступником голови цього товариства. Був відповідальним редактором «Фізіологічного журналу».
Громадська та партійна діяльність
Член КПРС з 1928 року. Делегат XVIII З'їзду Комуністичної партії України у 1954 році, тричі обирався членом Київського обкому й міськкому КПУ, депутат Київської обласної ради депутатів та Київської міської ради.[2] Тричі обирався секретарем партійного комітету АН УРСР[4].
Нагороди
- 2 Ордени Трудового Червоного Прапора
- 2 Ордени Знак Пошани
- Почесна Грамота Президії Верховної Ради УРСР
- Знак «Відміннику охорони здоров'я»
- Премія АН УРСР імені О. О. Богомольця за монографію «Зміни нервової системи і характеристика вищої нервової діяльності при інтоксикації марганцем в клініці та експерименті» (1954)
- Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1965)
- медалі[2]
Примітки
Джерела та література
Посилання
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
