Loading AI tools
український письменник З Вікіпедії, вільної енциклопедії
| Валерій Олександрович Шевчук | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народився | 20 серпня 1939 (85 років) Житомир, Житомирська область, Українська РСР, СРСР | |||
| Громадянство |  Україна | |||
| Діяльність | архівіст, письменник, історик літератури, перекладач, новеліст | |||
| Alma mater | Історико-філософський факультет Київського університетуd | |||
| Мова творів | українська | |||
| Роки активності | 1967 — дотепер | |||
| Напрямок | психологічна проза, літературознавство, публіцистика | |||
| Жанр | публіцистика, повість[d], оповідання, роман, казка і п'єса | |||
| Magnum opus | Дім на горі, Три листки за вікном | |||
| Членство | СП СРСР | |||
| Нагороди |
| |||
| Премії |  | |||
|
| ||||
 Шевчук Валерій Олександрович у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Вале́рій Олекса́ндрович Шевчу́к (нар. 20 серпня 1939, Житомир) — український письменник-шістдесятник, майстер психологічної і готичної прози, автор низки літературознавчих та публіцистичних праць, інтерпретатор українського літературного бароко. Молодший брат письменника та радянського дисидента Анатолія Шевчука.
Валерій Шевчук народився 20 серпня 1939 р. у родині шевця в Житомирі. Після закінчення школи у 1956 році хотів стати геологом, але, розчарувавшись у геології, поїхав до Львова вступати у Львівський лісотехнічний інститут. Вступити не вдалося, тому він повернувся додому. Працював підсобним робітником під час ремонту Житомирського сільськогосподарського інституту. У цей період захоплювався вивченням літератури, зокрема української. Особливе враження справили на майбутнього письменника книга Д. Багалія «Григорій Сковорода — український мандрований філософ» і твори І. Франка, що, за висловом самого Шевчука, «встановило основи мого світогляду. Я почав розуміти й вивчати українську літературу за методологією І. Франка, а Г. Сковорода став для мене учителем життя».
У 1957 р. В. Шевчук закінчив технічне училище і був відправлений на роботу на бетонний завод. У 1958 р. він вступив на історико-філософський факультет Київського університету. Навчаючись, налагодив стосунки з літературними студіями: «Січ» (студія імені В. Чумака) і «Молодь», писав вірші, з 1960 р. почав писати новели.
У 1961 р. дебютував оповіданням «Настунька» про Т. Шевченка в збірнику «Вінок Кобзареві», що вийшов у Житомирі. Навесні 1961 р. літературна студія «Січ» видала стінну газету «Заспів», в якій було надруковано оповідання В. Шевчука «Щось хочеться»[1]. На те оповідання був гострий відгук в університетській газеті «За радянські кадри». За газету «Заспів», де був намальований Т. Шевченко із зеленими вусами, Шевчука хотіли вигнати з університету, тягали до КДБ, допитували, але виключили художника, який малював ту газету.
У 1961 р. В. Шевчук написав 18 коротких новел і першу статтю «С. Васильченко в Коростишівській семінарії» для житомирського збірника, наступного року написав 20 новел, частину з яких надрукував переважно в журналах «Вітчизна» та «Літературна Україна». Деяким з них судилося бути перекладеними іншими мовами, а одна — «Вона чекає його, чекає» — була навіть пізніше екранізована[2].
Після закінчення університету Валерія Шевчука було відправлено до Житомира власним кореспондентом газети «Молода гвардія». У листопаді був призваний до армії, служив у Мурманській області. В армії знову почав писати вірші, не припиняючи роботи над прозою.
Повернувся додому у 1965 р. саме в той час, коли почалися масові політичні арешти серед української інтелігенції, був у кінотеатрі «Україна», протестуючи проти масових репресій. У вересні влаштувався в науково-методичний відділ музеєзнавства, який містився в Києво-Печерській лаврі[3].
У 1966 р. закінчив повість «Середохрестя», в якій відбив враження від студентського життя. Арештували його брата, тому Валерій змушений був звільнитися з роботи[4].
У 1967 р. вийшла книжка «Серед тижня». В. Шевчук став членом Спілки письменників України.
У 1969 р. він написав повість «Золота трава»[5] і перший варіант повісті «Мор», до якої повернувся в 1980 р. і зробив остаточну редакцію в 1983 р. Писав історичні й фольклорно-фантастичні оповідання, статті, вийшла книжка «Вечір святої осені», в якій було надруковано вісім нових оповідань.
У важкі сімдесяті роки твори письменника майже не друкували, тому він змушений був писати «для себе». Протягом 1979—1999 pp. Валерій Шевчук видав книги:
З 1988 р. Валерій Шевчук — ведучий історичного клубу «Літописець» при Спілці письменників України.
На сьогодні В. Шевчук — викладач Київського національного університету ім. Т. Шевченка, ведучий історико-суспільних циклових річних програм Українського радіо: «Козацька держава», «Київ, культурний і державний», «Загадки і таємниці української літератури», «Цікаве літературознавство».
Родина: дружина Неоніла (нар. 1943), доньки Мирослава (нар. 1968) та Юліана (нар. 1972); внук Богдан (нар. 1997).
У квітні 2021 року Людмила Зубко презентувала у рідному місті письменника книгу «Стежка в траві. Житомирська сага». Місцева громадська організація у 2020 році взяла на себе друк твору, тому наразі книга з'явилася у бібліотеках і містяни зможуть безплатно її прочитати.[6]
Валерій Шевчук вважається одним з фундаторів Житомирської прозової школи.[7] У творчості В. Шевчука умовно можна виділити три основні напрямки: історична проза, твори, що відображають сучасне життя, літературознавчі праці.
Валерій Шевчук є автором близько 500 наукових і публіцистичних статей з питань історії літератури, дослідником і перекладачем сучасною українською мовою творів давньоукраїнської літератури. Також він працює над актуалізацією старокиївської літературної тематики та літератури середньої доби: роман «На полі смиренному» (1982), роман-есей «Мисленне дерево» (1986), упорядкування в перекладах на сучасну літературну мову збірки любовної лірики 16-19 століть «Пісні Купідона» (1984), «Літопис Самійла Величка» у журналі «Київ» 1986—1987 рр. та інше.
(хронологічно)
У 1986 р. В. Шевчуку присвоєне звання «Заслужений діяч польської культури», наступного року він був удостоєний Шевченківської премії за роман «Три листки за вікном».
У 1999 р. був нагороджений «Орденом князя Ярослава Мудрого» V ст.
В. Шевчук лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка, премії фонду Антоновичів, літературних премій ім. Є. Маланюка, О. Пчілки, О. Копиленка, І. Огієнка, премії в галузі гуманітарних наук «Визнання» (2001).
У 2007 році став почесним професором НаУКМА.
29 листопада 2011 року була започаткована[12] у Інституті філології та журналістики Житомирського державного університету імені Івана Франка премія Валерія Шевчука (Премія Шевчука) — українська літературна премія, творча відзнака за найкращу книгу прози, видану українською мовою за попередній календарний рік, вручається щороку в квітні на спеціальній урочистій церемонії в Інституті філології та журналістики Житомирського державного університету.
Нагороджений медаллю Івана Мазепи (2016).[13]
Указом Президента України № 336/2016 від 19 серпня 2016 року нагороджений ювілейною медаллю «25 років незалежності України».[14]
Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша (2017) — за двокнижжя прози «Порослий кульбабами дворик».[15]
За мотивами романів Валерія Шевчука художник і режисер Анатоль Степаненко зняв фільм «Повний місяць. Ноктюрн»,1986, (Кіностудія імені Олександра Довженка), режисерка Наталя Мотузко — фільм «Голос трави»,1992, — барвисті фантазії на тему українського фольклору.[16].
«Місяцева зозулька» — мелодрама 1993 року на основі повісті «Місяцева зозулька з ластів'ячого гнізда» (Україна, реж. Сергій Дудка).
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
