Степаненко Анатолій Іванович

Степаненко Анатолій Іванович , Анатоль Степаненко (25 квітня 1948, м.Ірпінь, Київської обл.) — український живописець, графік, перформер, кінорежисер, медіа-художник. Представник Нової хилі. Роботи зберігаються у Національному художньому музеї України, музеях і приватних колекціях країн: Україна, Німеччина, Італія, Японія, Польща, Австрія, Норвегія Швейцарія, Велика Британія, Туреччина, Ізраїль, Канада, США.^[1],^[2].

А. Степаненко. Троянський кінь. Папір, олівець. 2002

А. Степаненко. Дівчина. Папір, олівець. 1979

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Степаненко.

Анатоль Степаненко
|1 = thumb= |Діяльність=
Анатоль Степаненко. Київ. 2019
При народженні	Степаненко Анатолій Іванович
Народження	25 квітня 1948(1948-04-25) (76 років) м.Ірпінь, Київської обл.
Національність	українець
Країна	УРСР, Україна
Жанр	живопис, графіка, перформанс, кінематограф
Навчання	Київський Художньо-Промисловий Технікум, Львівський інститут декоративно-прикладного мистецтва, Вищі режисерські та сценарні курси Москва
Діяльність	поет
Напрямок	Нова хвиля, концептуальне мистецтво
Роки творчості	з 1984
Степаненко Анатолій Іванович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Степаненко Анатолій.

Життєпис

А. Степаненко. Диптих «Транскомунікації».Полотно, олія.1991

А. Степаненко. З фотопроєкту «Трансмутації».1987

А. Степаненко. Письмена. Папір, зм.техніка. 2001

Анатоль Степаненко народився 25 квітня 1948 в місті Ірпіні Київської обл. Батько Іван Іванович Степаненко і мати Ольга Кузмівна Мирончук були фахівцями в галузі лісового господарства.

Навчався в Ірпінській школі № 1 (8 класів).^[3].

У 1967 р. закінчив Київський художньо-промисловий технікум (нині КДАДПМД ім. М Бойчука)

У листопаді 1967 призваний до війська, служив 3 роки на Чорноморському флоті, демобілізувався в листопаді 1970 р. У 1971 прибув до Львова, працював натурником, відвідував заняття з рисунка на вечірньому факультеті Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва, куди вступив 1972 на денне навчання і закінчив у 1977 р.

2 роки жив у Львові як вільний художник, і ще 3 роки в Києві. У 1982—1984 навчався на Вищих режисерських та сценарних курсах у Москві (Росія).

У 1993–1998 працював у Швейцарії. 1994 — отримав стипендію Christopf Merian Stiftung, IAAB (International Artists Exchange Program), Базель, Швейцарія.

Творчість

Мистецтвознавиця Галина Скляренко відмічає: «В еволюції його мистецтва — „від метелика до песиголовця“ — значною мірою відбився той складний шлях вітчизняного мистецтва від вимушеної камерності андеграунду через болісний вихід у суспільний простір 1990-х до пошуків нових „об'єктів репрезентації“ нашого часу, що мають конкурувати із нав'язливими образами реклами та безперервністю медіа. Адже мистецтво вимушене кожного разу доводити свою необхідність. І тут вибір творчої позиції митця — „погляд з іншого берега“ — несподівано перетворюється на одну з найактуальніших проблем часу».^[4]

Як згадує Влодко Кауфман, Степаненко реалізовував свої проекти, коли саме слово «перформанс» «ще не увійшло в українську лексику і нікому ні про що не говорило». До таких перформансів можна віднести викидання радіо з вікна гуртожитку у Львові під час програвання радянського гімну або стояння на одній нозі з квіткою в зубах.^[5].

Анатолій Степаненко був учасником різних креативних угруповань, зокрема об'єднання «Біла ворона» (1988—1989), до складу якого входила група «39.2°» (Юрій Вакуленко, Володимир Архипов, Костянтин Самойленко, Олександр Кузнецов,Рафаеля Левчина), Василь і Тамара Гайчуки, Віра Вайсберг, Олена Голуб, Валентин Поліщук, Валерій Гурський та ін. Ця група авангардних митців влаштувала велику неофіційну виставку в київському кінотеатрі «Зоряний».^[6]

Аналізуючи творчість митця, Г. Скляренко відмічає, що А. Степаненко використовує прийоми концептуалізму, у таких проєктах як «Косий Капонір» (1992, художники Гнилицький, Голосій, Ратт, Сосерд, Тістол, Чічкан, Соловйов, Керестей, Мамсиков, Маценко) та «Києво-Могилянська Академія» (1993, Тістол, Степаненко, Марченко, Нідерер, Маценко, Кириченко, Касьянов), «Атопос — місце присутності» (Лодзь, 2001). «Прибічник „мистецтва як гри“, Степаненко використовує прийоми концептуалізму для створення видовищних акцій, де художня ідея не заперечує активної виразності матеріалу.»^[7].

Основні персональні виставки

• 2023 «Єретик постмодерну», Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького, Львів
• 2018 «Заколот масок», галерея «Триптих АРТ», Київ
• 2010 галерея НЮ АРТ, Київ
• 2007 Музей сучасного образотворчого мистецтва України
• 2007 Музей культурної спадщини, Київ
• 2000 AAM Gallery, Atag Asset Management, Базель, Швейцарія
• 1999 MITTE, Культурний центр Gundeldinger Kunsthalle, Базель, Швейцарія
• 1998 Музей історії Києва
• 1996 Oerlikon Gallery, Цюрих, Швейцарія
• 1996 Центр мистецтв, культури та інтеграції, Трір, Німеччина
• 1994 Christoph Merian Stiftung, IAAB, Базель, Швейцарія

Основні групові виставки

• 2018 FLASHBACK. Українське медіа-мистецтво 90-х років. Мистецький Арсенал, Київ, Україна
• 2017 «Горизонт подій». Мистецький Арсенал, Київ, Україна
• 2014 Premonition: Ukrainian Art Now, Saatchi Gallery, Лондон, Велика Британія
• 2011 «Космічна Одіссея-2011», Мистецький Арсенал, Київ, Україна
• 2004 «Прощавай, зброє». Проект «Музей сучасного мистецтва» фонду Віктора Пінчука «Сучасне мистецтво в Україні». Мистецький Арсенал, Київ, Україна
• 2001 Markers: An Outdoor Banner Event of Artists and Poets for Venice Biennale Венеція, Італія
• 1999 IV Міжнародна триєнале графіки, Кочі, Японія.^[8]

Фільми

• 1986 «Повний місяць. Ноктюрн» (за мотивами роману Валерія Шевчука , художник-режисер), Кіностудія імені Олександра Довженка^[9]
• 1989 «Годинникар і курка» (за мотивами п'єси Івана Кочерги, режисер-постановник), Кіностудія імені Олександра Довженка^[10]

Примітки

1. А.Stepanenko
2. Сидор-Гібелинда О. Єретик постмодерну. Артанія.2008
3. І.Швець."Роботи на папері минулих років": в ірпінському музеї відкрилася виставка художника Анатоля Степаненка, твори якого розійшлися світом. Архів оригіналу за 10 серпня 2020. Процитовано 29 грудня 2020. [Архівовано 2020-08-10 у Wayback Machine.]
4. Галина Скляренко. Мистецтво Анатоля Степаненка: між метеликом та песиголовцем.// Fine art. 2008, № 2, ст.100
5. Смак свободи і дух застоя: «Лібертуха» Анатоля Степаненко 2020
6. О. Голуб."Біла ворона": перезавантаження візій наприкінці 1980-х —у 90-х.// Образотворче мистецтво, 2018, —№ 2, С. 18-21.
7. Галина Скляренко. «Пунктир концептуалізму». До картини українського мистецтва другої половини XX сторіччя. Сучасне мистецтво. К.:ІПСМУ. 2010, вип.7, ст. 220
8. виставки Анатоля Степаненко
9. Кінематографічні відображення Валерія Шевчука. 2015
10. Годинникар і курка. Режисер А. Степаненко.1989

Джерела

• Галина Скляренко. Мистецтво Анатоля Степаненко: між метеликом та песиголовцем.// Fine art. 2008, № 2, ст.95

Посилання

• Поезії Анатоля Степаненко в перекладах Рафаеля Левчина
• Анатоль Степаненко: мене веде художня непокора. Демократична Україна, 2016