Loading AI tools
місто в Закарпатській області (Україна) З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Тя́чів — місто на заході України, центр Тячівської міської громади, Тячівського району Закарпатської області. У документах вперше згадується з XIV століття. У 1329 році угорський король Карл Роберт своєю грамотою надав місту (разом з Хустом, Вишковом, Довгим Полем та Сіґетом) титул королівського з відповідними привілеями.
| Тячів | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
.jpg)     .jpg) | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна | ||||||||
| Регіон | Закарпатська область | ||||||||
| Район | Тячівський район | ||||||||
| Тер. громада | Тячівська міська громада | ||||||||
| Засноване | — | ||||||||
| Статус міста | від 1961 року | ||||||||
| Населення | ▼ 8 887 (01.01.2022)[1] | ||||||||
| - повне | ▼ 8 887 (01.01.2022)[2] | ||||||||
| Площа | 12 км² | ||||||||
| Густота населення | 335 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 90500 | ||||||||
| Телефонний код | +380-3134 | ||||||||
| Координати | 48°0′58″ пн. ш. 23°34′19″ сх. д. | ||||||||
| Водойма | р. Тиса | ||||||||
| Назва мешканців | тя́чівець тя́чівка тя́чівці | ||||||||
| Міста-побратими | |||||||||
| День міста | друга або третя субота-неділя вересня | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Тячів | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - залізницею | 140 км | ||||||||
| - автошляхами | 130 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 90500, Закарпатська обл. Тячівський р-н, м.Тячів вул.Шевченка, 2 | ||||||||
| Вебсторінка | Тячівська громада | ||||||||
| |||||||||
Тячів – місто на півдні Закарпатської області, центр Мармарощини. Назву міста часом виводять від нім.Teutschau (німецька пасіка). Імовірно, його могли закласти німецькі поселенці у ХІ столітті, що обслуговували соляні копальні. До 14-15 ст. населення міста було виключно угорське й німецьке. Німці згодом асимілювались серед угорської більшості, а до міста стали прибували українці й румуни.
Перша документальна дата - 1329 р. Тоді Тячів отримав від короля Кароля Роберта (роки правління 1308 – 1342) міські права та статус вільного королівського міста. Цей факт вказує на те, що поселення на час першої документальної згадки досягло статусу міста, а отже існувало вже віддавна. На це вказують археологічні рештки поселення І – ІІ ст. н.е. , що відносяться до т. зв. Куштановецької культури
Характер історичного центру вказує на первісно сільську модель розпланування: забудова розвинулось над левадою, розташованою обабіч потоку. Проте наявність важливого торгового шляху, що полягав долиною Тиси, сприяла перетворенню Тячева у центр торгівлі й ремесла, а відтак протекцію над містом верховних правителів. Протяжна площа «веретеноподібної» форми із спільного пасовища трансформувалась у торговицю, на якій – з побудовою християнської святині – задекларовано опіку правителя.
За традицією сучасна реформатська церква була заснована у ХІІ столітті королем Владиславом Великим (чеський король упродовж 1158-1172) як римо-католицький костел. Перші документальні відомості про неї датуються 1332 р.
Отримавши статус міста й привілеї, Тячів був виключений з місцевого адміністративного підпорядкування й став підзвітним безпосередньо самому королю Угорщини. Містом керував війт і п’ятеро бургомістрів, що обирались із числа міщан. Це – звичайно – сприяло економічному розвиткові міста та включенню його в орбіту торгових звязків міжнародного масштабу. В 1406 і 1453 рр. міські права і приналежність до коронних міст підтверджено королівськими грамотами. У зв’язку із спустошенням, що його принесли Закарпаттю війни з Туреччиною, в 1504 р. привілеї міщан були розширені, а згідно привілею 1551 р. міщани отримали право вільно користуватися землею, випасати худобу у королівських лісах, ловити рибу, вести безмитну торгівлю. Однією з королівських повинностей для мешканців Тячева було забезпечення провіантом Хустського замку, чим подеколи надуживав комендант замку, змушуючи до інших повинностей.
В 1472 р. місто спалив молдавський господар Штефан ІІІ. Наступного разу місто було спустошене в часі повстання Дожі Дердя у 1514 р. У 1657 р. місто було спустошене польським військом. У 1685-86 рр. розквартироване на Мармарощині австрійське військо нанесло місцевим мешканцям збитків на 9589 форинтів.
Після розпаду Угорського королівства у сер. ХVІ ст. Тячів відійшов до Трансільванського князівства. Непересічною політичною подією, що відбулась у Тячеві було номінування на польського короля трансільванського князя Стефана Баторія у 1576 р., що на той час перебував у Тячеві. Надмірна кількість мешканців дворян – як вважають – спричинила до занепаду міста у 17 столітті. Зокрема, в 1753 р. 5 дворянських родин в Тячеві мали право відкривати крамниці та розпоряджалися половиною ринкової площі.
Згідно з рішенням Карловицького конгресу в 1699 р. Тячів відійшов до імперії Габсбургів. Угорська аристократія не мирилась із цим і підняла у 1703 -1711 р війну проти Австрії. Хоч Тячів був по стороні повстанців, місто не минуло пограбування угорським і польським військами в 1710 р. Упродовж 18 століття місту доводилось захищати свої права перед хустською домінією, що намагалась перетворити вільних міщан на феодальних підданих. У 1720 р. тут було 65 міщанських і 5 желярських садиб.
Населення міста на 1787 р. становило 1156 осіб, тут було 216 міщанських і кілька дворянських садиб.[1] Міські ремісники представляли найбільш поширені професії: кравці, кушнірі, чинбарі, шевці, гончарі. Частина населення займалась сплавом лісу та транспортуванням солі. Відбулась теж демократизація суспільних стосунків. Так у 1778 р. греко-католики (читай – українці) відстояли право представництва у міському уряді.
Головна святиня міста – римо-католицький костел у 1546 р змінив обряд, ставши реформатською церквою. При святині діяв приходський будинок, що виконував роль громадського та освітнього осередку. Зокрема у ньому було зібрано велику бібліотеку та архів.
Щойно у 1751 р. збудовано першу греко-католицьку церкву, а 1780 р. тут з’являється римо-католицька громада, що користувалась своїм приходським будинком на головній площі міста.
Рубіж ХVІІІ – ХІХ століть відзначається будівництвом нових впорядкованих шляхів. Окрім впорядкування традиційного «соляного шляху» збудовано нову дорогу та міст через Тису. Вона з’єднала Тячів з лівим берегом ріки та шляхами до Румунських міст (Рис. 4).
Значною подією для міста було відкриття залізниці у 1876 р. У місті з’являються нові громадські споруди: У 1835 році відчинив двері гостям новий готель, а кілька років по тому зведено нову будівлю маґістрату.
Від 1870-х рр. починається пожвавлення економічного життя. Налагоджується виробництво продуктів харчування: садівництво, тваринництво. Це сприяло й зросту населення. На середину 19 століття число мешканців становило 1806 осіб, з яких найбільше було реформатів (1108), другими за чисельністю були греко-католики (533), римо-католиків налічувалось 164; іудеїв було всього 9 осіб та ще 2 євангелісти. До 1900р кількість мешканців досягла 5998 осіб. У цей час Тячів стає окружним центром, однак водночас його позбавлено статусу міста. .
Сусідство із гірською Тисою доставляло клопотів місту. Так на постаменті пам’ятника Кошуту встановлена табличка, що вказує на рівень води, якого досягли води під час паводку у 1913 р. (рис. 5)
У Тячеві останні роки свого життя провів видатний угорський художник Шимон Голлоші (помер 1918). Після блискучої кар’єри і слави, що він їх здобув у столицях Європи, він знайшов у Мармарощині спокій і затишок. Надихали живописця чарівні пейзажі, автентичне середовище малого міста у гірській долині, його мешканці.
Після завершення І Світової війни і навесні 1920 року східна частина Карпат до Севлюшу (Виноградова) була окупована румунами. Чеське управління у Тячівському, Рахівському та Хустському округах було встановлене упродовж квітня-червня 1920 року. Урядування чехів поступово об'єднало землі й принесло з собою у Тячів дух свободи і просвіти. За Чехії в Тячеві діяли 8 шкіл з угорською, чеською та українською мовами викладання. До числа традиційних національностей, що мешкали в місті, додались чехи, які представляли державну адміністрацію. Тоді ж забудовано відвойовану у Тиси дільницю на південь від історичного центру. Це стало можливим із побудовою потужної берегової дамби. Тим не менш, повені зрідка заливали цей район.
З 1910 по 1939 р. у Тячеві працював відомий письменник і педагог Олександр Маркуш. Тут він писав підручники та читанки для початкових шкіл, оповідання, редагував молодіжний часопис «Наш рідний край». Під час угорсько-фашистської окупації він був репресований, а його бібліотека знищена.
Переважна більшість населення Тячева у 20-30-ті роки займалася скотарством. Завдяки уряду були створені взірцеві стайні для племінних биків та чудові пасовиська. Вирощених бичків, особливо племінних, експортували на ферми по всій Підкарпатській Русі та Чехії. В місті, як і у більшості чеських поселень, переважає торгівля деревиною. Тячів був також відомим центром садівництва. Річний обсяг вирощених яблук склав близько 1000 вагонів.
У 1937-1938 роки поблизу залізничної станції було збудовано плодосховище. Обговорювалося також будівництво невеликого заводу для виробництва консервованих фруктів і варення, але цей проект був реалізований у післявоєнний період.
Оскільки Тячів розташований поруч з румунським кордоном, то контрабанда тут була майже народним спортом. З Румунії переправляли переважно спирт, а іноді і свійську худобу. При виконанні службових обов’язків фінансовій поліції не раз доводилось переслідувати місцевих або румунських контрабандистів.
У березні 1939 р. проголошено утворення Карпатської України, уряд якої очолив священник та політичний діяч Августин Волошин. Однак вже 17 березня в місто увійшли угорські війська. До 21 жовтня 1944 р. місто входило до складу Угорщини, коли його зайняли радянські війська.
В 1946 р на базі націоналізованих малих підприємств (шевських, малярських, деревообробних) створено промкомбінат, що до 1962 р. отримав статус заводу металоконструкцій. у 1940-х розпочато поступову колективізацію сільського господарства: в 1950 р. на базі кількох артілей створено колгоспи ім. Леніна й «Перемога» . Крім того за часів УРСР збудовано консервний завод, цегельний завод, меблеву фабрику, фабрику художніх виробів. 1954 р. відкрито парк культури й відпочинку, 1957 – збудовано будинок культури.
В 1961 р. Тячеву повернуто статус міста. На 1966 р. тут налічувалось 2495 будинків, місто було повністю електрифіковане, з’явилось багато цілком нових вулиць, належно освітлених та озеленених.
На 1990 р. у місті проживало 11,2 тис. мешканців. В 1990-х діяли заводи «Зеніт», «Кордон», «Аватекс», 11 фермерських господарств, швидко розвинулось мале підприємництво (228 юридичних суб’єктів), збільшилась кількість торгових та обслуговуючих закладів (140). Завдяки іноземним інвестиціям у 2000-х роках модернізуються промислові підприємства. Однак, водночас прогресують кризові явища, що призвели до скорочення малого бізнесу й відтоку мешканців.
В 1970 р. місто зазнало небаченої досі повені та було повністю затоплене. Паводки 1998 та 2001 р. нагадали про небезпеку та руйнівну дію стихії. Це спонукало до побудови нової берегової дамби над Тисою, що була закінчена до 2014 р.
У 2001 р. місто внесено до списку історичних міст України з цінною архітектурно містобудівною спадщиною, розвиток яких має відбуватись з врахуванням історичних традицій.
Сьогодні Тячів справляє враження добре загосподарованого та впорядкованого міста, що зберегло характер традиційного середовища у поєднанні з унікальним гірським ландшафтом. Тут збереглась першорядна історична забудова, визначні громадські споруди, що зберегли роль просторових домінант у міському середовищі.
Однак сучасна реконструкція забудови у центральній частині міста носить хаотичний характер і не має нічого спільного з історичними традиціями містобудівного середовища, що формувалось упродовж кількох століть.
Розташоване в Мараморошській котловині, на правому березі Тиси, за 136 км на південний схід від Ужгорода.
Через Тячів проходить міжрегіональний автошлях Н09 Мукачево - Рогатин.
Клімат теплий, помірний і вологий.
Літо комфортне, зими морозні та сніжні та весь рік мінлива хмарність. Протягом року температура зазвичай коливається від -6 °C до 25 °C і рідко буває нижче -14 °C або вище 31 °C.
У м.Тячів середній відсоток неба, вкритого хмарами, зазнає значних сезонних коливань протягом року.
Найяскравіший місяць року — липень, під час якого небо в середньому ясне, переважно ясне або має мінливу хмарність 67 % часу.
Найпохмуріший місяць на рік — грудень, під час якого небо в середньому похмуре чи переважно обласне 67 % часу.
Вологий день — це день, коли випадає щонайменше 1 міліметр рідких опадів чи опадів у рідкому еквіваленті. Імовірність вологих днів у Тячеві коливається протягом року.
Серед вологих днів ми розрізняємо ті, в які буває лише дощ, тільки сніг, або й те й інше. Місяць з максимальною кількістю днів, коли випадає лише дощ, у м.Тячів - червень із середньою кількістю в 10,7 дня. Виходячи з цієї класифікації, найбільш поширена форма опадів протягом року – це лише дощ, при цьому максимальна ймовірність у 37% спостерігається 28 травня.
У м.Тячів спостерігаються значні сезонні коливання місячної кількості опадів. Дощ триває протягом усього року.
У м.Тячів спостерігаються суттєві сезонні коливання у місячній кількості снігових опадів.
Снігова частина року триває 4,1 місяця, з 15 листопада по 20 березня, з кількістю снігу за 31-денний період не менше 25 міліметрів.
Рівень важливого комфорту ґрунтується на точці роси, оскільки вона визначає, чи буде зі шкіри випаровуватися піт, охолоджуючи тіло. Нижча точка роси створює відчуття більшої сухості, а вища - більшої вологості. На відміну від температури, яка зазвичай значно варіюється між днем і ніччю, точка роси має тенденцію змінюватися повільніше, тому, хоча вночі температура може знижуватися, сирий день зазвичай змінюється сирою вночі.
Сприйманий рівень вологості у м.Тячів, що вимірюється як відсоток часу, протягом якого рівень вологого комфорту характеризується як сиро, душно чи важко, суттєво не змінюється протягом року, весь час залишаючись у межах 4 % від 4 %.
Середня погодинна швидкість вітру зазнає помірних сезонних коливань протягом року.
Переважний середньогодинний напрямок вітру змінюється протягом року.
.jpg)
Перепис населення у 1908 році свідчить, що в Тячеві було:
|
|
За національним складом у самому місті Тячеві записалися:
Населення Тячева, станом на 2022 рік, налічувало 8,887 осіб[3].
Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року[4]:
Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[5]:
| Мова | Чисельність, осіб | Відсоток |
|---|---|---|
| Українська | 6 996 | 73,50% |
| Угорська | 2 153 | 22,62% |
| Російська | 264 | 2,77% |
| Румунська | 77 | 0,81% |
| Вірменська | 6 | 0,06% |
| Словацька | 5 | 0,05% |
| Білоруська | 2 | 0,02% |
| Німецька | 3 | 0,03% |
| Грецька | 1 | 0,01% |
| Інші/Не вказали | 12 | 0,13% |
| Разом | 9 519 | 100% |
Українською Тячів, Тячево (залізнична станція), рос. Тячев, угор. Técső, чеськ. Tiačevo, Tjačevo, Ťačovo, Tjačev, рум. Teceu, Teceu Mare, нім. Groß-Teutschenau. На військовій історичній мапі імперії Габсбургів First Military Survey (1763—1787) місто позначене як Dőts..
На мапі фон Міга (1782—1787) також Dőts.
На мапі Second Military Survey (1806—1869) місто позначене угорською мовою Técső.
Нова версія появи назви міста Тячів:
Назва Dőts, можливо, була скасована разом з крахом у 1804 році. Священної Римської імперії (з офіційною латиною) та з перекраянням сфер впливу.
Чиновник на прізвище Dőts (було таке в Угорщині) міг бути причетним до забудови на ризикових землях. Зрештою була повернута історична назва місцевості—Thejs (ПОТИССЯ). Або, ближче до слов'янського «місцевість, де Те(і)че В/ода/»—там де течія[джерело?].
Немає у доступі мап раніше другої половини 18 ст. з назвою подібною до «угор. Técső, чеськ. Tiačevo, Tjačevo, Ťačovo, Tjačev, рум. Teceu, Teceu Mare, нім. Groß-Teutschenau…». Тобто, перша згадка має бути про Dőts, а не про Thechew (король Карл Роберт — 1329).
Мапи з Dőts—самі ранні, де явно позначене поселення відповідне теперішньому Тячеву.
На більш древніх мапах немає навіть шляхів по цьому березі Тиси.
І, при тому, що немає Тячева—чітко позначені Wisk (Вишково), Temete (Ремети), Szaplonca (Сепинца), Hoszumezo (Довге Поле). Причина в тому, що ця частина була безлюдною через підтоплення Тисою, дорога йшла вздовж Вишкова до Сіґета по високому лівому берегу. Був перехід через Тису біля Тересви — міст на дерев'яних палях або переправа вбрід коли менше води.
Найдавніший герб міста, печатка з «польським» орлом, є на документі датованому 28.06.1701 року. Рішенням сесії міської ради 28.06.1991 року Тячеву повернено історичний герб. Сучасний офіційний герб затверджений міською радою 10.02.2004 року.
У радянські часи в місті діяли потужні промислові підприємства. Найбільшим був завод «Зеніт» (близько 3 000 працівників наприкінці 1980-х років), який з 1975 року спеціалізувався у радіоелектронному напрямку оборонного комплексу СРСР. Багато тячівців працювали також на плодоконсервному заводі та фабриці художніх виробів. За часів незалежності України, через складнощі фінансування, ці підприємства занепали та були розформовані.
Зараз в місті працюють три фабрики з іноземними інвестиціями. Є фабрика з виробництва сировини для меблів (інвестор з США), фабрика з пошиття одягу (італійський інвестор) та фабрика по виготовленню паливних брикетів (угорський інвестор). На території міста також діє низка малих та середніх підприємств і приватних підприємців. В околицях Тячева розвинуте садівництво, зокрема вирощування яблук і слив.
.jpg)
На пам'яті старожилів Потисся сильно заливало у травні 1913 року та восени 1937 року. Мітка про рівень води у липні 1913 року була позначена на пам'ятнику Л. Кошуту.
У травні 1970 року вода прорвала дамбу і ринула в центр міста. За дві години Тячів був весь у воді. Багато будинків було змито водою, особливо ті, що були збудовані з вальків. Житловий фонд міста був пошкоджений на 90 %, 1860 будинків зазнали руйнації, з них понад 56 вимагали відбудови з фундаменту[6]. Тодішній рівень води позначений на пам'ятнику з кам'яних брил неподалік від районної лікарні. Потерпілим видавалася грошова допомога, будівельні матеріали, а для найбідніших побудували «фінські» будиночки. Був побудований житловий масив з двоповерхівок на новій вул. Комсомольській (нині вул. Промислова). Держава виділила кошти на закріплення і нарощування дамби. Дамба була розширена і нарощена на 1,2 м.
20-21 грудня 1993 року знов критично піднявся рівень Тиси і Тячів був у воді.
Повінь 4-5 листопада 1998 року ще свіжа в пам'яті. Закарпатська область Указом Президента була оголошена зоною стихійного лиха. До Тячева з усієї України та з-за кордону надходила гуманітарна допомога, продукти харчування, одяг, ліки, будівельні матеріали. В редакцію районної газети надходили листи, в яких на помешкання запрошували потерпілих, пропонувалось безкоштовне житло. В Угорщину, Словаччину, Румунію та інші держави запрошувалися діти на безкоштовний відпочинок. В санаторії Закарпаття, Криму та Херсона також їздили багато груп з дітей Тячівського району. Місто стало тимчасовою дислокацією групи авіації Національної гвардії України на Мі-8.
У березні 2000 року місто знову опинилося у воді. На порятунок селянам, дорогу до яких затопило, було надано амфібію, але вона виявилася несправною, і рятівників довелося рятувати із залученням вертольоту з Угорщини. Після повені держава надала кошти для укріплення дамб.
27-28 липня 2008 року рівень води в Тисі піднявся до небезпечного, але завдяки шлюзу, збудованому після 2000 року, вдалося уникнути значних підтоплень.
У місті з давніх часів діють три церкви: реформатська, римо-католицька та греко-католицька.
Реформатська церква заснована як католицька у ХІІ столітті Королем Лодіславом Великим, та після поділу церков у 1556 році стала реформатською. До 1944 року у храмі знаходилася одна з найбагатших бібліотек Марморощини. На стінах у середині церкви є дві стели, де записані імена вірників, що загинули у першій та другій світових війнах. У списку серед загиблих зустрічаються і руські прізвища.
Католицька церква збудована 1780 року. Греко-католицька церква була збудована у 1852 році на честь Успення Пречистої Діви Марії. У 1948 році, після заборони греко-католицької віри радянською владою, церква була передана православній громаді. Зараз у цьому храмі знов відправляють богослужіння греко-католики. За роки незалежності збудовано два нові православні храми. В місті є молитовний будинок баптистів та церква адвентистів сьомого дня.
| № п/п | Назва релігійної організації | Конфесія | Код ЄДРПОУ | Рік заснування |
|---|---|---|---|---|
| 1 | Релігійна громада римо-католицької церкви м.Тячів | 25438915 | 1991 | |
| 2 | Православна релігійна громада (Покровська) м.Тячів Української православної церкви | УПЦ | 34447756 | 1991 |
| 3 | Релігійна греко-католицька громада Пресвятої Богородиці м.Тячів | МГКЄ | 1991 | |
| 4 | Релігійна громада реформатської церкви м.Тячів | 22101470 | 1992 | |
| 5 | Релігійна громада християнської євангельської церкви Живого Бога м.Тячів | 35401335 | 1999 | |
| 6 | Релігійна громада греко-католицької церкви м.Тячів (Хмельницького) | МГКЄ | 2004 | |
| 7 | Релігійна громада греко-католицької церкви м.Тячів (Нересенська) | МГКЄ | 2006 | |
| 8 | Іудейська релігійна громада Тячівського району | 35795958 | 2008 | |
| 9 | Релігійна громада Святої Великомучениці Варвари православної церкви Київського патріархату м.Тячів | УПЦ (ПЦУ) | 35795984 | 2008 |
| 10 | Релігійна громада євангельських християн «Нове життя» м.Тячів | 38028991 | 2012 | |
| 11 | Релігійна громада Української автокефальної церкви парафії на честь первоверховних апостолів Петра і Павла у м.Тячеві | УПЦ (ПЦУ) | 41528592 | 2017 |
* потребує уточнення
По вулиці Кошута встановлені два пам'ятники: Тарасу Шевченку та погруддя угорському революціонеру Лойошу Кошуту. В центрі міста — погруддя мешканцю села Дулово Тячівського району, надпоручнику корпусу генерала Людвіка Свободи танкісту Степанові Вайді, який загинув в боях за польське місто Творкув 6 квітня 1945 року. Біля Реформатської церкви розташоване погруддя відомому угорському художнику Шимону Голлоші, який певний час мешкав у Тячеві. У міському парку стоїть пам'ятник воїнам-визволителям, загиблим у II світовій війні. В центрі міста відновлено пам'ятник загиблим тячівцям у І та ІІ світових війнах. Поряд збудований пам'ятник воїнам-афганцям. Восени 2014 року було встановлено пам'ятник Небесній Сотні на місці демонтованого у 1990-х роках пам'ятника В. І. Леніну.
У Тячеві встановлено дві меморіальних таблиці відомому угорському художнику Шімону Голлоші: одна на будинку, де Галлоші мешкав та творив, розташований на вулиці названій на його честь, друга — встановлена за ініціативи Спілки художників румунського міста Бая-Маре та урочисто відкрита 7 травня 2016 року на будівлі одного з корпусів тячівського ліцею. Відкриття останньої приурочили до 120-ліття угорської Нодьбанської школи живопису імені Шімона Голлоші.[7]
В місті Тячів відпрацьована система організаційних заходів, що передбачають проведення змагань серед учнівської молоді, юнаків та дорослого населення. Чимала кількість членів територіальної громади - жителів різної вікової категорії на сьогодні займається фізичною культурою і спортом.
Значна робота для цього проведена міською радою по покращенню інфраструктури та зміцненню матеріально - технічної бази спортивних споруд міста Тячів та селах громади. Реконструйовано міський стадіон ім.Л.Бийреша, зроблено ремонтні роботи в залі греко-римської боротьби, покращується матеріально-технічна база міських тенісних кортів та інфраструктура інших спортивних споруд, збудовано спортивну арену у м Тячів.
Станом на 01 січня 2024 року на території міста Тячів функціонують:
У місті засновано спортивний клуб "Тячів", створено юнацьку та дорослу футбольні команди м.Тячів, діють: районні федерації футболу; тенісу; греко-римської боротьби; ветеранський тенісний клуб; міський осередок хортингу; аматорські баскетбольні команди; працюють секції дитячо - юнацької спортивної школи з греко-римської боротьби; легкої атлетики; міні-футболу; настільного тенісу та інших видів спорту; багато дітей охоплено систематичними заняттями в спортивних секціях.
Ведеться робота щодо поліпшення фізкультурно-оздоровчої роботи в усіх загальноосвітніх школах міста.
У зв'язку з тим, що найпопулярнішими і найбільш масовими видами спорту у м.Тячів є футбол, греко-римська боротьба, теніс, легка атлетика, баскетбол та інші, які разом з фізичною культурою є невід'ємною частиною виховного процесу підростаючого покоління, молоді та повноцінного життєвого процесу дорослого населення, і водночас складовою частиною культурного життя суспільства, сприяють збереженню і зміцненню здоров'я, розвитку фізичних і морально-вольових якостей людини, організації здорового та змістовного дозвілля різних верств населення, то метою Програми є створення умов для подальшого розвитку та піднесення престижу фізичної культури та згаданих видів спорту в Тячівській міській територіальній громаді.
На території міста діють наступні заклади освіти:
Також діє Тячівський професійний ліцей [веб-сайт], в якому здобувають професії: слюсарі, оператори комп'ютерного набору, кухарі та інші.
| Рік присвоєння | ПІБ | Опис | Примітка |
|---|---|---|---|
| 2006 | Кайло Іван Іванович | завідувач хірургічним відділенням Тячівської ЦРЛ | |
| 2006 | Мечей Золтан Золтанович | колишній міський голова | посмертно |
| 2007 | Талапко Степан Андрійович | вчитель фізкультури Тячівської ЗОШ №1 | |
| 2008 | Алечко Тарас Миколайович | голова спостережної ради «Антарес-2000» | |
| 2008 | Болдижар Йосип Юрійович | тренер Тячівської ДЮСШ | |
| 2009 | Амбруш Павло Олександрович | директор Тячівського ліцею з угорською мовою навчання | |
| 2009 | Микуляк Василь Васильович | керівник благодійного фонду «Карітас» («Любов і милосердя») | |
| 2010 | Алечко Марія Михайлівна | колишня доярка радгоспу ім.Леніна, Герой Соціалістичної Праці | посмертно |
| 2010 | Бедей Микола Іванович | керівник Тячівського районного підрозділу кредитної спілки «Мрія» | |
| 2011 | Бора Андрій Іванович | лікар із 49-ти річним стажем роботи | |
| 2012 | Ломакова Неоніла Євгенівна | колишня секретар Тячівської міської ради | |
| 2013 | Буряк Леонід Йосипович | заслужений тренер України | |
| 2013 | Макар Нестор Васильович | колишній міський голова двох скликань | |
| 2014 | Герич Петро Васильович | депутат Тячівської міської ради | |
| 2015 | Козичко Роман Іванович | учасник бойових дій в зоні АТО | посмертно |
| 2015 | Фордош Отілло (Fördős Attila) | мер міста-побратима Вац (Угорщина) | |
| 2016 | Куцин Олег Іванович | учасник бойових дій в зоні АТО | |
| 2017 | звання не присвоювалося | ||
| 2018 | Газдик Іван Андрійович | лікар Тячівської районної лікарні №1 | |
| 2019 | Дерен Станіслав Іванович | учасник бойових дій в Афганістані, учасник АТО | |
| 2021 | Бенца Анатолій Федорович | заступник генерального директора ТОВ «Авіакомпанія «Азур Ейр Україна» | |
| Рік присвоєння | ПІБ | Опис | Примітка |
|---|---|---|---|
| 2022 | Мідянко Микола Миколайович | учаснику війни з Росією | посмертно |
| 2022 | Мотря Михайло Михайлович | учаснику війни з Росією | посмертно |
| 2022 | Олаг Олександр Васильович | учаснику війни з Росією | посмертно |
| 2023 | Ажбот Василь Юрійович | учаснику війни з Росією | посмертно |
| 2023 | Деяк Михайло Михайлович | учаснику війни з Росією | посмертно |
| 2023 | Піпчак Василь Васильович | учаснику війни з Росією | посмертно |
| 2023 | Пруниця Андрій Віталійович | учаснику війни з Росією | посмертно |
| 2023 | Легач Василь Васильович | учаснику війни з Росією | посмертно |
| 2023 | Дзюбак Андрій Васильович | учаснику війни з Росією | посмертно |
| 2023 | Шульга Анатолій Борисович | учаснику війни з Росією | посмертно |
| 2023 | Голубка Михайло Володимирович | учаснику війни з Росією | посмертно |
|
.jpg)
.jpg)
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
