Шахматов Олексій Олександрович

|Батько= |Посада= |Діти= |Дружина= |Мати=

Олексій Шахматов
рос. Алексей Александрович Шахматов
Олексій Олександрович Шахматов Олексій Олександрович Шахматов
Народився	17 червня 1864(1864-06-17) Нарва
Помер	16 серпня 1920(1920-08-16) (56 років) Санкт-Петербург
Поховання	Волковський цвинтарd
Країна	Російська імперія →  СРСР
Національність	росіянин
Діяльність	мовознавець, діалектолог, історик
Alma mater	Московський університет
Галузь	славістика, філологія, історія
Заклад	Санкт-Петербурзький державний університет
Посада	член Державної ради Російської імперії[d]
Вчене звання	академік
Науковий ступінь	доктор філософії
Науковий керівник	Фортунатов Пилип Федорович
Вчителі	Фортунатов Пилип Федорович і Корш Федір Євгенович
Відомі учні	Приселков Михайло Дмитрович, Обнорський Сергій Петрович, Голоскевич Григорій Костянтинович
Аспіранти, докторанти	Абрамович Дмитро Іванович Виноградов Віктор Володимирович Приселков Михайло Дмитрович Бархударов Степан Григорович Sergey Bernshteynd Бубрих Дмитро Володимирович Sergey Obnorskyd
Членство	Російська академія наук Петербурзька академія наук Сербська академія наук і мистецтв
Партія	Конституційно-демократична партія
Батько	Alexander Shakhmatovd
Мати	Q123736664?
Нагороди
Роботи у Вікіджерелах  Шахматов Олексій Олександрович у Вікісховищі

Олексій Олександрович Шахматов (рос. Алексей Александрович Шахматов; 17 червня 1864(18640617), Нарва — 16 серпня 1920, Санкт-Петербург) — російський славіст-філолог, історик, основоположник історичного вивчення російської мови, давньоруського літописання і літератури, член Імператорського Православного Палестинського Товариства, академік Санкт-Петербурзької академії наук.

Біографія

Народився у м. Нарва. По одержанні докторату в Московському університеті (1893) працював у системі Петербурзької АН (з 1894), 1906 — 20 гол. відділу російської мови й літератури, з 1909 професор Петербурзького Університету. В центрі зацікавлень Шахматова була історія російської мови, історія літописання в стародавній Русі, а в останні два десятиріччя життя також сучасна російська мова, зокрема синтаксу, але Шахматов лишив також важливі праці з усіх слов'янських мов, а серед них і української, а також з російської діалектології і стародавньої літератури. Методологічно Шахматов був в основному молодограматик, але молодограматичні методи він сполучав з філологічними, прагнучи комплексного охоплення мовно-історичних процесів.

До найважливіших публікацій Шахматова в українському мовознавстві належить стаття про депалаталізацію приголосних перед е та і (1903 Шахматов уважав, що українська мова успадкувала зі так званої давньоруської м'які або напівім'які приголосні перед голосними переднього ряду), короткий нарис історії української мови в збірному вид. «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (1916) і низка принагідних, але важливих праць, таких, як докладні рецензії на граматики А. Кримського і С. Смаль-Стоцького, на рукопис словника Б. Грінченка (що відкрила шлях до його публікації), некролог К. Михальчука тощо. Шахматов брав участь також у складанні декларації Петербурзької АН «Про скасування обмежень малоруського друкованого слова» (1905—1906)^[1], що жадала волі друку для українців своєю мовою та в Комісії РАН для перевірки перекладу св. Письма П. Морачевського на українську мову. Це було в згоді з політичними поглядами Шахматова: як типовий російський ліберал (член партії конституціоналістів-демократів) він обстоював культурні права народів Росії, але при умові недоторканости Російської імперії. Відповідно, коли 1917 Україна йшла до незалежности, Шахматов зайняв різко негативну позицію. З цією політичною програмою була зв'язана також діяльність Шахматова як члена Державної Ради Російської Імперії (1906—1911).

Найбільше цікавила Шахматова в історії української мови проблема її постання, до чого він повертався в багатьох своїх головних працях: «К вопросу об образовании русских наречий и народностей» (1894), «К истории звуков русского языка» (1898—1903), «Курс истории русского языка» (1908—1911), «Очерк древнейшого периода истории русского языка» (1915), «Введение в курс истории русского языка» (1916), «Древнейшие судьбы русского языка» (1917) тощо. Постання української мови, як білоруської, як і двох головних діалектних груп російської мови, північної і південної, в Шахматова розглядалися незмінно в рамках загально-історичної російської мови; незмінною лишалася концепція «спільнодавньоруської» мови як проміжного етапу між праслов'янською мовою й іст. трьома східнослов'янськими мовами^[2]. Не мігши не помічати відмінностей у мовному розвитку на території східних слов'ян уже десь від 7 в., Шахматов висунув тезу про початок дезинтеґрації «спільнодавньоруської» мови в ті часи

«спільноруська прамова розпалася на окремі наріччя ще в добу доісторичну, в кінці VIII ст. чи на початку IX ст., і об’єднання всіх племен в одній державі не мало привести до утворення однієї спільної народної мови». У давній Русі писемно-книжна мова була спільною і для Києва, і для Ростова, і для Новгорода, і для Галича. Це була старослов’янська (з походження — староболгарська) мова, яку ще називали церковнослов’янською.[3]" Оригінальний текст (рос.) «общѣрусскій праязыкъ распался на отдѣльныя нарѣчія еще въ эпоху доисторическую, въ конце VIII или начале IX вѣка; образованіе русскаго государства, объединеніе имъ подъ одной державой всѣхъ русскихъ племенъ не могло привести къ образованію одного общаго народнаго языка; оно не успѣло создать и общаго книжнаго языка, ибо книжнымъ языкомъ той эпохи, языкомъ общимъ и для Кіева, и для Ростова, и для Новгорода и для Галича былъ вывезенный вмѣстѣ съ книгами изъ Болгаріи церковно-славянскій языкъ.»[4]

але пізніше нове єднання під впливом утворення політичної єдности Київської Русі. Щоб обґрунтувати причини таких протилежно спрямованих процесів, Шахматов висунув спробу реставрувати міґраційні рухи східнословянських племен, включно з ідеєю формування південноросійського наріччя нібито в басейні Дону з пізнішим переселенням на захід, що мало покласти початок утворення білоруської мови. Через те, що ці концепції знаходили дуже мало опертя в історичних фактах, Шахматов раз-у-раз міняв свої погляди, в кожній дальшій своїй праці заперечуючи попередню. Найменше ці зміни поглядів стосувалися до початків української мови, яку Шахматов незмінно виводив з «південного наріччя» «спільнодавньоруської» мови, в загальних рисах автохтонного, хоч і тут Шахматов часом містив його початки між Прутом і дол. Дніпром, а часом далі на північ, у середньому Подніпров'ї. Другою слабкою рисою історично-генетичних концепцій Шахматова було його намагання проектувати сучасні говіркові відмінності в давнє минуле, будуючи теоретичні концепти проміжних звуків, наприклад, «півм'яких приголосних» (щоб пояснити твердість приголосних перед голосними переднього ряду в українській мові проти м'якости в російській) або припущення наявності в «спільнодавньоруській» мові голосних понаддовгих, довгих, коротких, півдовгих, півкоротких, редукованих тощо — одночасно, що суперечить усьому, що знаємо про мовні структури взагалі.^[5]

Не зважаючи на ці вразливі місця, історично-генетичні концепції Шахматова підкуповували своєю цілісністю, включенням колосальної кількости фактів, синтетичністю. На кілька десятиліть вони визначили трактування цих проблем у східньослов'янському мовознавстві, навіть у противників Шахматова; жодна мовознавча школа не мала такого впливу в Росії — СССР у першій половині 20 ст., як школа Шахматова. Учні Шахматова були й серед українських мовознавців, наприклад, В. Ганцов, почасти Леонід Булаховський.

Велике значення для україністики мали також праці Шахматова, присвячені давньоруським літописам з кінцевою метою реставрації первісного тексту літописів, зокрема «Повісті временних літ», які дійшли до нас тільки в пізніших копіях, не раніших від 14 ст. Після широко закроєної редакторської праці над виданнями збережених літописів і численних попередніх студій Шахматов дав синтетичний огляд — реконструкцію первісних літописів у таких працях, як «Разыскания о древнейших русских летописных сводах» (1905), «Повесть временных лет» (1916) і «Обозрение русских летописных сводов XIV—XVI вв.» (1938).

Праці

Основні

• Шахматов А. А. Исследование о языке новгородских грамот XIII и XIV вв. // Исследования по русскому языку. Санкт-Петербург.: Тип. Имп. Акад. наук, 1886. Т. I. С. 131—285.
• Шахматов А. А. Исследования в области русской фонетики // Русский Филологический Вестник. 1893. Т. 29, № 1—2; Т. 30, № 1—4; 1894. Т. 31, № 1.
• Шахматов А. А. Разыскания о древнейших русских летописных сводах. Санкт-Петербург., 1908.
• Шахматов А. А. Очерк древнейшего периода истории русского языка. Петроград: Тип. Имп. Акад. наук, 1915. L, 369 с. (Энциклопедия славянской филологии; Вып. 11.1 / Имп. Акад. наук. Отд-ние рус. яз. и словесности; Под ред. орд. акад. И. В. Ягича).
• Шахматов А. А. Повесть временных лет. Петроград: Археографическая комиссия, 1916. Т. I: Вводная часть. Текст. Примечания. VIII, LXXX, 403 с. (Летопись занятий Археогр. комис.; Вып. 29).
• Шахматов А. А. Очерк современного русского литературного языка. Ленинград, 1925. (4-е изд. Москва, 1941).
• Шахматов А. А. Синтаксис русского языка. Л., 1925—1927. Вып. 1—2. (2-е изд. М., 1941).
• Шахматов А. А. Обозрение русских летописных сводов XIV—XVI вв. / АН СССР. Ин-т лит-ры. Москва; Ленинград: Изд-во АН СССР, 1938. 372 с.
• Из трудов А. А. Шахматова по современному русскому языку: (Учение о частях речи). Москва: Учпедгиз, 1952.
• Шахматов А. А. Историческая морфология русского языка / АН СССР. Отд-ние лит. и яз. Москва: Учпедгиз, 1957. 400 с., 1 л. портр.

Інші

• Исследование о языке новгородских грамот XIII и XIV века (1886) (рос.)
• Исследование о Несторовой летописи (1890)
• О сочинениях преподобного Нестора (1890)
• Исследования в области русской фонетики (1893)
• Несколько слов о Несторовом Житии Феодосия (1896)
• Древнейшие редакции Повести временных лет (1897)
• Исходная точка летосчисления Повести временных лет (1897)
• Киевско-Печерский патерик и Печерская летопись (1897)
• О начальном Киевском летописном своде (1897)
• Хронология древнейших русских летописных сводов (1897)
• Отзыв о сочинении Eugen Scepkin «Zur Nestorfrage» (1898)
• Начальный Киевский летописный свод и его источники (1900)
• Исследование о Двинских грамотах XV века (1903)
• Ермолинская летопись и Ростовский владычный свод (1904)
• Сказание о призвании варягов (1904)
• Корсунская легенда о крещении Владимира (1908)
• Один из источников летописного сказания о крещении Владимира (1908)
• Разыскания о древнейших русских летописных сводах (1908)
• Предисловие к Начальному Киевскому своду и Несторова летопись (1909)
• Заметка о составлении Радзивилловского списка летописи (1913)
• К вопросу о древнейших славяно-кельтских отношениях (1912)
• Несторова летопись (1913—1914)
• Нестор летописец (1914)
• Повесть временных лет (1916)
• Житие Антония и Печерская летопись
• Киевский Начальный свод 1095 г.
• Очерк современного литературного языка (1913)
• Очерк древнейшего периода истории русского языка (1915)
• Введение в курс истории русского языка (1916)
• Отзыв о сочинении П. Л. Маштакова: «Списки рек Днепровского бассейна», составленный академиком А. А. Шахматовым. Петроград, 1916.
• Заметки по истории звуков лужицких языков (1917)
• Заметка о языке волжских болгар (1918)
• Синтаксис русского языка (1 т. — 1925; 2 т. — 1927)
• Древнейшие судьбы русского племени (1919)
• Обозрение русских летописных сводов XIV—XVI вв. — М.; Л.: 1938.^[6]
• Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам'ятників письменської старо-українщини XI—XVIII в. в. / Ол. Шахматов, Аг. Кримський. — Київ: Вид. т-во «Друкар», 1922. — 182, II с. [Архівовано 21 вересня 2020 у Wayback Machine.]

Статті

• Шахматов А. А. Разбор сочинения И. А. Тихомирова «Обозрение летописных сводов Руси Северо-Восточной». Санкт-Петербург, 1899. С. 93—109.
• Шахматов А. А. Общерусские летописные своды XIV и XV вв. // Журнал Министерства народного просвещения. 1900. № 9. С. 148.
• Schachmatov A. Wie im Kleinrussischen die Palatalisation der Consonanten vor e und i verloren ging [Як у малоросійській мові зникла палаталізація приголосних перед е, і] // Archiv für slavische Philologie XXV. Berlin: Weidmannsche Buchhandlung, 1903.
• Шахматов А. А. Ермолинская летопись и Ростовский владычный свод. Санкт-Петербург, 1914. С. 26—38.

Див. також

• Мовознавство
• Закон Шахматова

Примітки

1. Об отмене стеснений малорусского печатного слова. [Архівовано 20 січня 2019 у Wayback Machine.] — Санкт-Петербург: Типография Императорской Академии Наук, 1905. — 100 с.(рос.)
2. Волков Ф. К., Грушевский М. С., Шахматов А. А. и др. Украинский народ в его прошлом и настоящем. — Санкт-Петербург: Тип. т-ва «Общественная Польза», 1914—1916. — С. 664—665. [Архівовано 26 грудня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
3. Мойсієнко А. К.; Єрмоленко С. Я. Історія української мови. Хрестоматія.— Київ: вид-во "Либідь", 1996.— С. 5.
4. Волков Ф. К., Грушевский М. С., Шахматов А. А. и др. Украинский народ в его прошлом и настоящем. — Санкт-Петербург : Тип. т-ва "Общественная Польза", 1914 - 1916. — С. 681.(рос.)
5. Ю. Шевельов. Шахматов Алексей [Архівовано 13 листопада 2018 у Wayback Machine.] / Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1984. — Т. 10. — С. 3794
6. Энцыклапедыя літаратуры і мастацтва Беларусі: У 5-і т., Т. 1. А капэла — Габелен / Рэдкал.: І. П. Шамякін (гал. рэд.) і інш. — г. Мінск : БелСЭ им. Петруся Бровки, 1984. — Т. 1. — 727 с. — 10 000 прим.(біл.)

Джерела

• В. Ю. Арістов. Шахматов Олексій Олександрович [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 599. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Тимошенко П. О. // О. Шахматов про українську мову. ж. Українська мова в школі, ч. 4, 1956 р.
• Акад. О. Шахматов. Короткий нарис історії української мови (З рос. м. пер. В. Дем'янчук) // Акад. О. Шахматов, акад. А. Кримський. Нариси з історії української мови та хрестоматія. м. Київ, 1922 р.
• «Известия Отделения русского языка и словесности Рос. Академии Наук». 25. 1922 (збірка ст. про Ш.); Обнорский С. (ред.). А. А. Шахматов, г. Москва — Петербург, 1947 г. (рос.)
• Шахматов // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.) (рос.)
• Макаров В. И. // «А. А. Шахматов». — г. Москва: Просвещение, 1981 г. — 160 с. — (Люди науки). — 60 000 экз. (рос.)
• Макаров В. И. // «Такого не бысть на Руси преже…»: Повесть об академике А. А. Шахматове. — г. СПб.: изд. «Алетейя», 2000 г. — 416 с. — 1200 экз. — ISBN 5-89329-191-1 (рос.)
• Макаров В. И., Коготкова Т. С. Алексей Александрович Шахматов (1864—1920) // «Отечественные лексикографы: XVIII—XX века» / Под ред. Г. А. Богатовой. — г. Москва: изд. «Наука», 2000 г. — С. 187—218. — 512 с. — 1000 экз. — ISBN 5-02-011750-1 (рос.)
• Мателешко Ю.П. Схема раннього літописання Київської Русі О.Шахматова та її наступні корективи // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Історія. – Ужгород: Видавництво УжНУ «Говерла», 2012. – Вип. 28. – C. 148-154.

Посилання

• Шахматов Олексій // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2073. — 1000 екз.
• Ю. Шевельов
• Шахматов А. А.: Биография и библиография [Архівовано 18 липня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
• А. Поппэ А. А. Шахматов и спорные начала русского летописания [Архівовано 4 листопада 2013 у Wayback Machine.] // «Древняя Русь. Вопросы медиевистики». 2008 г., № 3 (33), С.76-85. (рос.)
• Праці Шахматова в Архіві Інтернету:
  • Введення у курс історії російської мови. Ч. 1: Історичний процес утворення російських племен та наріч (рос. дореф.)
  • Короткий нарис історії малоросійської (української) мови (рос. дореф.)
  • Дослідження в галузі російської фонетики (рос. дореф.)
  • Розвідки про найдавніші російські літописні зводи (рос. дореф.)
  • Передмова до початкового Київського зводу і Несторовий літопис (рос. дореф.)
  • Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам'ятників письменської старо-українщини XI—XVIII в.в.