У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Галь.
Народилася в Одесі, в родині лікаря-терапевта Якова Ісаковича Гальперіна і юристки Фредеріки Олександрівни Гальпериної (до шлюбу Подорольскої; 1888—1951). Батько двічі був заарештований— у 1937 і 1950 роках; провів у сталінських таборах біля 12 років, у засланнях між арештами працював лікарем і фельдшером; реабілітований у 1954 році. Мати, дочка присяжного повіреного Іезекіла Онисимовича Подорольского[2], закінчила юридичний факультет Московського університету, працювала юрисконсульткою в Наркоматі фінансів (згодом Міністерстві фінансів), здебільшого у відділі культури і освіти; її зведеним братом був драматург і журналіст Н.А.Подорольский.[3]
З дитячих років жила в Москві. Після багаторазових наполегливих спроб вступила до Московського педагогічного інституту імені В.І.Леніна[4], який закінчила в 1937 році. Потім навчалася в аспірантурі (закінчила в 1941), захистила дисертацію, присвячену творчості Артюра Рембо. Публікувала в періодиці статті про класичну (Мопассан, Байрон, Мюссе) і новітню зарубіжну літературу.
Одружилася з літературознавцем Борисом Кузьміним (загинув на фронті в 1943 році), згодом підготувала до друку том його вибраних творів. Народила дочку— Едварду Кузьміну (стала літкритикинею і редакторкою, онук— літератор і активіст гей-руху Дмитро Кузьмін).
Серед друзів, вчителів, студентів і колег Нори Галь— Олександр Аникст, Віра Топер, Ніна Дарузес, Марія Лоріе, Раїса Облонська, Моріс Ваксмахер, Євгенія Таратута, Абрам Штейн, Олександра Раскіна, Борис Володін, Лев Розгін, Маріетта Чудакова, Тамара Казавчинська.
Перекладачка
Ще школяркою Нора Галь опублікувала кілька віршів, у студентські роки виступила в пресі з прозою. В кінці 1930-х багато друкувалася зі статтями про поточну зарубіжну літературу в журналі «Інтернаціональна література», «Літературному огляді», «Літературній критиці» тощо. У воєнні роки вперше зайнялася перекладом (1942). Після війни багато працювала як редакторка перекладів (твори Жуля Ренара, Александра Дюма, Герберта Веллса). У 1944—1945 роках викладала зарубіжну літературу в Московському поліграфічному інституті. У перші повоєнні роки публікувалася як літературна критикиня і публіцистка, в 1947р. опинилася в центрі закулісного скандалу, пов'язаного з публікацією першої в СРСР статті про Джорджа Орвелла.[5] З 1948 року остаточно присвячує себе перекладацькій діяльності.
На рубежі 1950-х і 1960-х років переклади таких книг, як «Маленький принц»Сент-Екзюпері, оповідання Селінджера, повість Гарпера Лі «Вбити пересмішника» виводять Нору Галь в коло провідних майстрів художнього перекладу. В подальшій перекладацькій творчості Нори Галь уживається тонка психологічна проза XX століття— «Сторонній» Камю, «Смерть героя»Олдінгтона, романи Томаса Вулфа, Джойс Керол Оутс, Кетрін Енн Портер,— з захопленням фантастикою, що вилилося у плідну роботу над оповіданнями і повістями Рея Бредбері і Кліффорда Сімака, Азімова і Кларка, Желязни і Ле Гуїн, Стерджона і Шеклі.
Багато перекладів Нори Галь довгий час залишалися «в столі» (наприклад, «Корабель дурнів»Кетрін Енн Портер, перекладений у 1976, опублікований був тільки у 1989 році), деякі побачили світ вже після її смерті: романи Невіла Шюта «Щуролов» (перший переклад виконаний у 1942 році) і «На березі».
Слово живе і мертве
У 1972 році вийшла в світ книга Нори Галь «Слово живе і мертве», що узагальнює її професійний досвід. Основу книги склали приклади невдалих і помилкових мовних і стилістичних рішень перекладачів, авторів і редакторів, що супроводжуються коротким аналізом та пропозиціями більш вдалої заміни. Виразність і природність мови, на думку Нори Галь, є цінністю не тільки для тих, хто професійно працює зі словом, але і для всякого, хто мовить і пише,— тому багато уваги в книзі приділено повсякденній мові. Фрагменти книги, опубліковані у 1973 і 1975рр. в журналі «Наука и жизнь», який виходив величезним тиражем, викликали значний читацький резонанс[6]. За життя авторки «Слово живе і мертве» тричі перевидавалося (1975, 1979, 1987). Кожне видання допрацьовувалися авторкою, особливе значення мав розділ «Уклін майстрам», що доповнив четверте видання і був присвячений творчим знахідкам деяких видатних російських перекладачів. Після смерті Нори Галь вийшли ще шість видань книги (2001, 2003, 2007, 2011, 2012, 2015), з різними додатковими матеріалами про її життя, творчий метод і погляди на роботу з мовою.
Генрі Джеймс: «Г'ю Мерроу» (оповідання; перша публікація— 1988)— це оповідання Генрі Джеймса (1843—1916), що залишилося незавершеним і було знайдене тільки в середині 1980-х рр. Нора Галь переклала для газетної публікації його початок, що має відносну сюжетну завершеність.
Джек Лондон: оповідання «Перли парлея», «Пригода в повітряному океані», «Син Вовка»; повість «Смок і Малюк»
Чарлз Дікенс: «Одержимий, або Угода з привидом» (повість), «Нариси Боза: Наш прихід» (Гл.7. Наш найближчий сусід); Картинки з натури (Гл.15. Ранковий диліжанс; Гл.18. Парламентський нарис); Оповідання (Гл.6. Чорна вуаль)
Рей Бредбері: оповідання «Берег на заході», «Бетономішалка», «Були вони смагляві й золотоокі», «Все літо в один день», «Дракон», «Завтра кінець світу», «Запах сарсапарели», «Здрастуй і прощавай», «Суничне віконечко», «І все-таки наш…», «Ікар Монгольф'є Райт», «Калейдоскоп», «Кінець початкової пори», «Кішки-мишки», «Променистий Фенікс», «Машина до Кіліманджаро», «На великій дорозі», «Про скитаньях вічних і про Землю», «Пішохід», «Погожий день», «Перетворення», «Пустеля», «Ракета», «Секрет мудрості», «Вбивця», «Урочну годину», «Людина в картинках»
Теодор Стерджон: оповідання «Умільці планети Ксанаду», «Ракета Мяуса»
Сьюзен Зонтаґ: оповідання «Манекен», «Малюк» (переклад— 1981, перша публікація перекладу— 2012)
Марк Твен, Чарльз Д. Уорнер: «Позолочений вік: Повість наших днів» (роман, книга II)— зазвичай твори великої форми, перекладені кількома перекладачами, Нора Галь підписувала як спільну роботу, проте в цьому випадку Н. Галь зажадала, щоб її переклад підписали окремо, не бажаючи працювати з «непрофесійним» Л. Хвостенко
Луї Арагон: статті «У чому вам приклад сьогодні подаю…», «Хресний шлях Габріеля Пері», «Написано для районного партійного зібрання», «Свідок мучеників»
Моріс Женевуа: з книги «Лагідний звіринець» (Будинок; Їжак; Кролик; Жираф)
Жорж Дюамель: з книги «Притчі мого саду» (Сад Кандида; Вірність собі; Правило помірності; Технік. Філософ. І пророк; Щасливі дороги; Гора і річка; Плани на ще одне життя); «Третя симфонія» (оповідання)
Джон Голсуорсі. СС: У 16 т.— М: Правда, 1962.— т. 16. Сатира. Статті. Промови. Листи.
Новозеландські оповідання.— М: Видавництво художньої літератури, 1963. / Переклади під ред. Н.Галь.
Чарльз Сноу Персі. Коридори влади. / Пер. Ст. Ефанової, М. Миронової, Р. Облонської під ред. Н.Галь. // Іноземна літ., 1966, ##11-12.
Роберт Луїс Стівенсон. СС: У 5 т.— М: Правда, 1967.— т. 4. Викрадений: Роман. / Пер. М. Кан 18; Катріона: Роман. / Пер. Н.Треньової і Ст.Хінкіса; Вечірні розмови на острові. / Пер. Т. Озерський.— Ред. Н.Галь і В. Бернштейн.
У список не включені статті (загальним числом близько 15), написані Норою Галь для журналу «Промислові кадри», позаштатним кореспондентом якого вона працювала в 1930—1932рр. Статті публікувалися під різними псевдонімами (Л. Норська, Н. Галіна та ін).
У липні 1995 року за пропозицією Є.А.Таратути ім'я Норагаль присвоєно малій планеті з поясу астероїдів, яку відкрила астроном Тамара Смирнова[9] (серед інших відкритих і найменованих нею малих планет— Етель (названа в честь Е.Л.Войніч) і Сент-Екзюпері).
У 1997 році до 85-річчя автора вийшов збірник «Нора Галь: Спогади. Статті. Вірші. Листи. Бібліографія», в який увійшли статті Раїси Облонської, Євгенії Таратути, Юліани Яхніної, Олександри Раскіної, Бориса Володіна, юнацькі вірші, внутрішні рецензії, листування Нори Галь з читачами і видавцями, різні листи і бібліографія її праць.
У 2012 році видавництво ВДБІЛ «Рудоміно» видало до сторіччя перекладачки збірку її вибраних творів «Квітень у Парижі. Зарубіжна новела в перекладах Нори Граль», відкривши цією книгою серії «Майстри художнього перекладу».
В пам'ять про Нору Галь засновано премію за переклад з англійської мови короткої прози XX—XXI століть. Засновниками премії стали спадкоємці перекладачки— її дочка, літературний критик і редактор Едварда Кузьміна і онук, літературознавець, поет і перекладач Дмитро Кузьмін. 27 квітня2012 року, до 100-річчя Нори Галь, премія вперше була вручена, головної нагороди була удостоєна Євгенія Каніщева, спеціальну премію отримав Максим Нємцов. У 2013 році було присуджено три спеціальні премії[10] в подальшому премія продовжила роботу у щорічному режимі, серед її лауреатів, зокрема, Михайло Назаренко (2014 і 2017)[11]
Яхнина Ю. Три Камю. Майстерність перекладу.— М: Сов.п-ль, 1971.— Сб.8.— с. 255—286.
Галлай М. Пам'яті Нори Галь. Знання— сила, 1991, #12, с. 49.
Розгін Л. Ми їй зобов'язані.— Книжковий огляд, 1991, #49 (6 грудня), с. 3.
Леонов Е. Листи синові.— М.: АРТ; СТД РРФСР, 1992.— с. 94-96.
Пам'яті Нори Галь. Сент-Екзюпері А. де. Маленький принц.— М: Вища школа, 1992.— с. 332—336.
Боровинська Е. «Під зіркою Сент-Екса».— Незалежна газ., 1992, 28 квітня, ц. 7.
Таратута Е. Лицар живого слова.— Бібліографія, 1992, #5-6, с. 154—158.
Кузьмін Д. Сент-Екзюпері в Росії.— Книжковий огляд, 1993, # 44 (5 листопада), с. 8-9.
Слово про перекладачці. Маккалоу К. Співаючі в тернику.— Самара: Самарський Будинок друку, 1993.— с. 588—592.
Яценко Н.В.Мій Сент-Екзюпері.— Ульянівськ: Симбирская книга, 1995.— с. 14-18.
Соколов Д. Перекладачці присвоїли номер. Планетарний.— Загальна газета, 1995, #36 (7-13 вересня), с. 2.
Зимяніна Н. Нора Галь тихо блисне нам з небес.— Вечірній клуб, 1995, 28 вер., с. 7.
«Маленький принц заговорив по-російськи…». Сент-Екзюпері А. Маленький принц.— М.: Евросистем, 1996.— 4 ст. плетіння.
Планета НОРАГАЛЬ.— Книжковий огляд, 1997, 11 лютого. (Е. Таратута. Слово про Друга; Р. Облонская. «Ти у відповіді…»; М. Ваксмахер. Данину пам'яті; Е. Кузьміна. Зоряний каталог, або Зустрічі поза нашого світу).
Завдяки їй Маленький принц заговорив по-російськи.— Симбірський кур'єр, 1997, 24 квітня.
Облонська Р. Під зіркою «Маленького принца». − 24 години (Єрусалим), 1997, 2 травня, с. 31.
Таратута Е. Планета на ім'я НОРАГАЛЬ.— Супутник: Дайджест російської преси.— 1997, травень, с. 50-51.
Кузьміна Е. Фантастика Нори Галь. // Голосу Простору: Обр. фантастика в пер. Нори Галь.— М.: Новатор, 1997.— с. 399—401
Запис про одруження 19 вересня 1887 року в Кишиневі студента Іезекіла Нисоновича Подорольского (1862—1930) і дочки лікаря Цецилії Леоновни Рісс (1867—?) доступна на сайті єврейської генеалогії JewishGen.org.
СРСР
