Loading AI tools
український та південноафриканський вчений-біолог, ембріолог, ентомолог З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Бори́с Іва́нович Балі́нський (нар. 10 (23) вересня 1905, Київ, Російська імперія — пом. 1 вересня 1997, Йоганнесбург, Південно-Африканська Республіка) — український та південноафриканський вчений-біолог, ембріолог, ентомолог, професор Київського університету та Вітватерсрандського університету Йоганнесбурга (ПАР), піонер експериментальної ембріології, електронної мікроскопії та біології розвитку, автор всесвітньо відомого підручника «Вступ до ембріології / An Introduction to Embryology».[1]
| Балінський Борис Іванович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 10 (23) вересня 1905 Київ, Російська імперія |
| Помер | 1 вересня 1997 (91 рік) Йоганнесбург, ПАР |
| Місце проживання | СРСР, Німеччина, Велика Британія, ПАР |
| Країна | СРСР, ПАР |
| Діяльність | викладач університету, біолог, зоолог, ентомолог |
| Alma mater | Гімназія Готліба Валькера Київський національний університет імені Тараса Шевченка (1926) |
| Галузь | ембріологія, біологія розвитку, електронна мікроскопія, ентомологія |
| Заклад | Київський університет, Інститут біології АН УРСР, Київський медичний інститут, Вітватерсрандський університет тощо |
| Вчене звання | доктор біологічних наук |
| Науковий ступінь | професор |
| Науковий керівник | Іван Шмальгаузен |
| Вчителі | Шмальгаузен Іван Іванович |
| Відомий завдяки: | підручник «Вступ до ембріології» |
| Діти | Джон Балінський |
| Нагороди | Медаль Ковалевського |
 Роботи у Вікіджерелах Балінський Борис Іванович у Вікісховищі | |
| Систематик живої природи | |
|---|---|
 | |
Дослідник, який окреслив низку зоологічних таксонів. Назви цих таксонів для вказівки авторства супроводжують позначенням «Balinsky».
Balinsky |
Учень Івана Шмальгаузена, вже у 28 років був доктором біологічних наук і професором Київського університету. Під час другої світової війни працював у німецькій окупації, по тому залишив СРСР. Жив у Німеччині, Великій Британії, далі переїхав у Південно-Африканську республіку, де проявив себе видатним організатором біологічної науки.
Вивчав ембріональний розвиток амфібій і асцидій, заклав основи біології розвитку. Вперше описав десятки видів комах (веснянок, бабок, лускокрилих) з Кавказу і Південної Африки.
Батько Бориса, Іван Мартинович, походив із давнього польського роду дрібних шляхтичів. Його пращур у ХІХ сторіччі чи й раніше переїхав на Поділля у землі графа Браницького. Іван народився у селі Рачки поблизу Немирова і був представником асимільованої українізованої гілки Балінських — православних і україномовних. Як зазначає Борис Балінський, його близькі родичі вважали себе щирими українцями. Дядько по батькові Гнат Балінський вчився на військовика, але був виключений з кадетського корпусу, надалі працював поштовим чиновником. Його син Гнат, двоюрідний брат Бориса, став відомим актором і режисером, працював у театрі «Березіль» із Лесем Курбасом.
Мати, Єлизавета Радзимовська, належала до роду священиків Радзимовських. Її батько Василь Васильович був священиком в Тальному та Северинівці. Брат Єлизавети Іван був одружений з Валентиною Яновською, відомою дослідницею в галузях фізіології та біохімії. Сестра Ольга вивчилася на лікарку, була одружена з Олександром Яницьким, фізиком і біофізиком, а пізніше — з бібліографом Миколою Іванченком.
Борис Балінський народився 10 вересня 1905 року в Києві. Він був старшим із двох синів викладача історії Івана Балінського та вчительки біології Єлизавети Радзимовської. Сім'я Балінських жила у великій квартирі на вулиці Івановській в Києві. У 1911 році у зв'язку із влаштуванням Івана Балінського на роботу до Колегії Павла Галагана родина переїхала на вулицю Фундуклеївську.[2] Батьки найняли для дітей англійських гувернанток, які навчали їх англійської мови, літератури, поезії, історії, музики. Борис брав уроки великого тенісу, опановував фортепіано, захоплювався операми Вагнера і старовинними українськими народними піснями. Влітку хлопець подовгу жив у Северинівці — селі за 80 км на південний захід від Києва, де мешкав його дід Василь Васильович Радзимовський, сільський священик. Постійний контакт з природою, пасіка, сільське господарство — все це впливало на Бориса і закладало зачатки любові до зоології. У 1916 році дідусь подарував внукові книжку Аксакова про колекціонування метеликів, що стало початком іншої майбутньої пристрасті — ентомології[3].
Після революцій 1917 року рівень життя сім'ї Балінських погіршився. Громадянська війна ще додала труднощів. У 1918 році більшовики вбили Василя Радзимовського.
У 1917 Борис пішов до школи, де трохи охолодилося його бажання займатися біологією. Природознавство у школі викладали формально і сухо, так що потім Балінський в своїй автобіографії назвав цю зустріч з наукою «великим розчаруванням»[3].
Але вже в 1923 році Борис вступив до Київського інституту народної освіти. Там під керівництвом видатного еволюційного біолога професора Івана Івановича Шмальгаузена він зробив свою першу наукову доповідь на студентському семінарі. Для неї за рекомендацією Шмальгаузена він обрав нещодавню статтю Отто Мангольда про зародок тритона. Так Балінський почав свою ембріологічну кар'єру. Невдовзі він провів свій перший студентський, але вже справжній науковий експеримент: пересаджував зародок вуха ембріону тритона та отримав індукцію розвитку кінцівки. У 1925 році вийшла перша наукова стаття Балінського у німецькому журналі. Далі пішли інші публікації з ембріології.
У 1926 році Борис закінчив інститут народної освіти й вступив до аспірантури Біологічного інституту ім. Ф. Омельченка. Відсутність пролетарського походження не дозволяла йому отримувати стипендію. Але після смерті батька у 1927 році Шмальгаузену вдалося дістати утримання для свого аспіранта. Влітку 1927 року професор відправляє Бориса на Мурманську біологічну станцію для дослідження дроблення у зародків асцидій. Після повернення з Мурманська відбулася реорганізація Біологічного інституту. Шмальгаузену вдалося влаштувати двох своїх аспірантів, Балінського і Драгомирова, на постійні ставки співробітників[3].
Паралельно із науковими дослідженнями Борис був залучений до науково-популяризаційної діяльності. Його матері Єлизаветі, що спілкувалась у вчительських колах, було запропоновано написати декілька науково-популярних брошур. Балінський радо взявся допомогти, і вже скоро на дешевому папері було надруковано три невеликі книжечки українською мовою: «Коренеплоди і злаки», «Наші весняні квіти», «Інстинкт і мотивація у тварин»[3].
У грудні 1927 року Балінський виступив із доповіддю на Конгресі зоологів, анатомів і гістологів СРСР у Ленінграді.
У Києві мешкав спочатку в будинку № 9 по вулиці Богдана Хмельницького, а з 1937 року — в будинку № 37 на вулиці Володимирській.
На студентських семінарах Шмальгузена Балінський познайомився зі своїм першим коханням — Катериною Сингаївською, з якою одружився у вересні 1928 року. У 1930 році Борис починає викладати у Ветеринарному інституті. У травні 1930 року вони разом із Шмальгаузеном працювали в організаційному комітеті 4-го Всесоюзного з'їзду зоологів, анатомів и гістологів, що відбувся у Києві. На ньому виступали Микола Кольцов, Юрій Філіпченко, Олександр Любищев.
З 1931 року Балінський почав викладати в Київському університеті. У 1933 році в 28 років Балінський був вже професором ембріології в університеті.
4 липня 1934 року в сім'ї Бориса і Катерини народився син, якого назвали Іваном на честь діда. Невдовзі після народження дитини Балінських у Ленінграді сталося вбивство Сергія Кірова, що призвело до хвилі репресій. За спогадами Балінського, співробітники НКВС прийшли з обшуком до його дружини, проте, побачивши немовля, швидко пішли.[4]
У лютому 1935 року Балінського призвали до Червоної армії солдатом 135-го артилерійського полку[ru], що розташовувався в Чернігові. Але вже в травні клопотанням Івана Шмальгаузена його звільнили від військової служби.[5]
1936 року Шмальгаузена призначили директором інституту в Москві. За домовленістю з президентом АН УРСР академіком Богомольцем Шмальгаузен переїхав до Москви, але залишився директором Інституту біології Академії наук УРСР. Реальне керівництво інститутом було запропоновано Балінському, з призначенням його заступником директора. Іншим заступником був комуніст Малашенко. Балінського призначили заступником директора інституту 15 червня 1936 року, а 29 березня 1937 — завідувачем відділу механіки розвитку. 1 червня 1937 року він отримав посаду голови секції динаміки розвитку в НДІ біології Київського університету.[6]
Катерина працювала як в Інституті біології, так і в університеті й проявляла принциповість в оцінюванні знань студентів і абітурієнтів. Це стало приводом доносів та її арешту 22 жовтня 1937 року. Далі був каргопольський табір, де їй вдалося вижити, працюючи медсестрою в лазареті та секретаркою. Балінського змусили піти у відставку з посади заступника директора Інституту біології, його позбавили курсу лекцій, а потім і звільнили з університету. Проте в нього залишилася лабораторія в інституті, де йому вдавалося продовжувати свої наукові експерименти. У 1938 році йому двічі пощастило побачитися з дружиною в таборі. Вдало подана апеляція спрацювала і в березні 1939 року Катерина вийшла на волю. Невдовзі Балінський звернувся за допомогою до президента АН УРСР Олександра Богомольця, і Катерину відновили на її посаді в Інституті біології. Це значно підняло дух вченого і його працездатність. Він почав роботу над двома монографіями, присвяченими ембріології рептилій та порівняльній ембріології[3].
У 1940 році Балінського було нагороджено відновленою медаллю Ковалевського АН СРСР за роботу з дослідження ентодерми зародку земноводних. У 1941 році він був призначений професором Київського медичного інституту.
В червні 1941 Балінський із родиною перебував у Криму, на Карадазькій біостанції, до розвитку якої він доклав великих зусиль. Звістка про початок війни спонукала його до думки піти добровольцем на фронт. Проте через кілька днів Балінський заспокоївся і вирішив спочатку дістатися Києва. Але потяги з Криму до Києва вже не ходили, довелося їхати до Харкова. У Харкові Балінський знову став працювати в евакуйованому Київському медичному інституті, а також влаштувався на посаду керівника відділу дератизації залізниці. Борис дізнався від знайомих, що в Києві перед відступом Червоної армії були розстріляні «неблагонадійні» за списками. Там і визріла ідея залишитися в окупації. Переховуючись від співробітників НКВС, Балінські дочекалися захоплення міста німцями. З великими труднощами їм вдалося повернутися до окупованого Києва. Там Балінський знайшов роботу в Інституті рибництва, одному з небагатьох дозволених німцями наукових центрів Києва. Тут він продовжував дослідження з диференціації клітин ентодерми амфібій, а також вивчав розвиток зародків промислових риб: коропа, щуки, плітки.
Ідеї емігрувати далі на Захід опиралася Катерина, дружина Бориса. Але раптом 31 березня 1943 року після нетривалої хвороби вона померла від перитоніту. Балінський, його мати Єлизавета і дев'ятирічний Іван подорожували до Познані. Там Борис намагався закінчити роботу з дослідження зародків риб, але невдовзі Інститут рибництва евакуюють до Марбурга, де його вже ніколи не було відновлено. У переїзді було втрачено фіксовані ембріони риб та чернетки статей із замальовками їхніх стадій розвитку.
З Марбурга Балінські на початку 1945 року переїжджають до Тюбінгена, де Борис влаштовується до університету. Проте після закінчення війни він розуміє, що порятунок від примусової репатріації в СРСР лежить лише через переховування в американській окупаційній зоні. Саме туди, у місто Гайдельберг, тікає родина Балінського. Згодом Борис став професором гістології у тимчасовому університеті, заснованому ООН у Мюнхені. У Мюнхені він познайомився з Елізабет Штенгель, з якою одружився 15 березня 1947. Після закриття тимчасового університету Балінський шукав роботи у США, але американські спецслужби прискіпливо ставилися до всіх, хто співпрацював із німцями, тому шансів здійснити мрію в нього не було. У пошуках роботи він звернувся до вже відомого на той час американського генетика, що тривалий час працював в Києві і знав Балінського особисто, Феодосія Добжанського. На жаль, Добжанський не міг підтримати колегу, але написав знайомим.
За рекомендацією Добжанського Балінський погодився на пропозицію роботи у Конрада Воддінгтона в Інституті генетики тварин в Единбурзі та з жовтня 1947 року переїхав до Шотландії. Матір, дружину та сина вдалося перевезти до Британії лише через півроку. Балінський працював у лабораторії Воддінгтона два роки. Відносини з керівником були складними, а тема дослідження, ембріологія мишей, не давалася легко і не була особливо цікавою для дослідника амфібій. Через це Борис став шукати альтернативне місце[7].
У 1949 році в другій сім'ї Бориса народилася дочка Гелен. У вересні того ж року Балінський переїхав до Південно-Африканського Союзу і зайняв посаду викладача кафедри зоології Вітватерсрандського університету у Йоганнесбургу. У 1955 році він вже очолив кафедру зоології та обійняв посаду начальника відділення біології.
У 1956 році Балінський, перебуваючи у відрядженні в Єльському університеті у США, познайомився із двома піонерами електронної мікроскопії в біології — докторами Джорджем Паладе і Кітом Портером[en] з Рокфеллерівського інституту в Нью-Йорку. Після повернення в Йоганнесбург Балінський розпочав інтенсивно поєднувати свої дослідження в галузі біології розвитку кінцівок у амфібій з електронною мікроскопією. Він був одним із перших, хто запровадив електронну мікроскопію біологічних об'єктів у Південній Африці, а також заснував Товариство електронної мікроскопії Південної Африки, де виконував обов'язки президента з 1962 по 1973[8].
Балінський очолював кафедру зоології і відділення біології до 1973 року. З 1965 по 1967 роки він був деканом факультету природничих наук. Незважаючи на вихід на пенсію у 1973 році, працював до останніх днів свого життя. Залишався почесним професором Вітватерсрандського університету, а 1984 року отримав звання асоційованого співробітника Трансваальського музею. Наприкінці життя досліджував метеликів вогнівок та генетику лускокрильця Acraea horta[8].
Балінський пережив безліч соціальних потрясінь (революції, дві світові війни, громадянську війну, голод, репресії). Перед приїздом у ПАР колеги попереджали його, що у країні нестабільна ситуація, яка може вибухнути революцією у будь-який момент. У спогадах 1988 року Борис посміявся над цими попередженнями, заявивши, що в той час республіка була найспокійнішим місцем. Вже за 2 роки він зміг переконатися у власній помилці — режим апартеїду впав[8].
У 1988 році Балінський закінчив писати власні мемуари, де описав бурхливу історію життя своєї родини. Після відновлення незалежності України двічі відвідав батьківщину — в 1991 і 1993 році. Балінський подарував Національному природничому музею власну колекцію з 3 тисяч метеликів[9].
1 вересня 1997 року професор Борис Іванович Балінський помер.
Син — Іван (Джон) Балінський (1934—1983), південно-африканський і американський зоолог. Працював у Вітватерсрандському, Лондонському, Колумбійському університетах. З 1976 до смерті був завідувачем кафедри зоології в університеті штату Айова. Досліджував регуляцію адаптації клітини до середовища і під час розвитку.[10]
Донька — Гелен Давид (народилася у 1949 році). Проживає у ПАР.
За власними спогадами, Балінський усе життя захоплювався музикою, добре грав на фортепіано. У молодості кожне літо намагався ходити у походи: у Крим, на Кавказ, на Урал. Під час сходження на Ельбрус влітку 1929 року група Балінського зустрілася із походом, яким керував Бухарін[3]. Також Балінський писав вірші та малював олією.
Балінський також цікавився астрономією, мав аматорський телескоп. Він був одним із небагатьох, хто двічі в житті спостерігав проходження комети Галлея поблизу Землі[11]
Борис Балінський був онуком православного священника та загалом мав сентиментальність до православної релігії. У Південній Африці він брав активну участь у житті православної російської емігрантської громади Йоганесбурга, був читцем[en] під час богослужінь у російській парафії на честь святого князя Володимира аж до її закриття[12].
Балінський опублікував понад 140 наукових праць, з них 22 українською мовою, інші — англійською, німецькою, російською; декілька книг, переважно в галузях експериментальної ембріології та ентомології[8].
Першою студентською роботою Балінського була пересадка зачатку вуха тритона 1925 року. Таким чином були відтворенні досліди Ганса Шпемана і Гільди Мангольд та підтверджено наявність явища ембріональної індукції. Пересадка зачатку вуха призводила до індукції розвитку додаткової кінцівки. П'ятипалий тритон став емблемою наукової роботи Балінського. Також Балінський продемонстрував, що перенесення ділянки мезодерми, взятої збоку від нервової трубки, до боку тіла чи голови, індукує розвиток додаткової кінцівки. Чим ближче до передньої чи задньої частини тіла переноситься індуктор, розвивається передня чи задня кінцівка відповідно.[13] Надалі було встановлено, що за індукцію кінцівки відповідають два фактори росту: FGF8 та FGF10[14]
Його перша книжка, присвячена ембріональному розвитку, «Розвиток зародка. Проблема детермінації в ембріональному розвитку» («рос. Развитие зародыша. Проблема детерминации в эмбриональном развитии») була опублікована в Москві у 1936 році, друга — підручник гістології («нім. Vorlesungen über Histologie») — у Мюнхені у 1947 році.
У 1936 році Балінський узяв участь у дискусії щодо двох напрямів у радянській ембріології — «механіки розвитку» та «динаміки розвитку» Михайла Завадовського[15].
У 1939 році Балінський незалежно від Отто Мангольда, який здійснив це у 1936 році, видалив у зародків амфібій ентодерму, не пошкоджуючи мезодерми. В оброблених таким чином зародків не формувалося серце.[16] Багато уваги у власних експериментах Балінський приділяв питанню детермінації розвитку. У 1940 році він запропонував власне визначення детермінації, як стійкості процесів диференціації ембріональних клітин, здатності їх розвиватися в певному необоротному напрямку.[17]
У 1947 році Балінський досліджував розвиток кишкової трубки в амфібій за допомогою вітальних барвників. Він вперше описав схему розвитку ентодермальних органів амфібій на прикладі тритона, а також детально описав інші деталі їхнього органогенезу.[18]
У Південній Африці Балінський вивчав ембріологію безхвостих амфібій. Він дослідив розвиток 13 видів жаб і ропух у лабораторних умовах. Ембріолог порівнював шість видів за можливістю сформувати кришталик після видалення очного пухира[en] у зародків, і виявив, що види відрізняються за шляхами диференціації клітин. У наступній серії робіт Балінський робив пересадку клітин ембріону одного виду жаб до ембріонів інших видів та спостерігав зміни в органогенезі. Праці з порівняльної ембріології амфібій були перервані роботою з впровадження електронної мікроскопії. Паралельно Балінський вивчав екологію амфібій і навіть створив визначник для яєць і пуголовків різного віку 11 південноафриканських видів. Його цікавив вплив умов середовища на ембріогенез, і для цього він вивчав види, які жили на висотах до 1750 м над рівнем моря. Балінський також звернув увагу, що період розмноження у гірських видів подовжений до півроку і більше, на відміну від амфібій помірних широт. Він зв'язав це з неселективною (без добору) загибеллю пуголовків, яка вимагає повторних парувань і відкладання яєць. Таку можливість Балінський довів експериментально. Також він показав, що пуголовки видів, які розвиваються у тимчасових водоймах, мають швидший хід розвитку ніж ті, які розвиваються у постійних водоймах. Балінський дослідив і оптимальні температурні умови для розвитку 6 видів земноводних. Він виявив, що яйця і пуголовки досить стійкі до перегріву, проте переохолодження часто викликає вади розвитку.[19]
Світове визнання отримав підручник Балінського «Вступ до ембріології», вперше опублікований 1960 року. Згодом він перевидавався п'ять разів англійською, двічі іспанською, а також японською та італійською мовами. Це був найпопулярніший і найпоширеніший підручник з ембріології у світі. За словами видатного біолога розвитку Скотта Гілберта, підручник Балінського вплинув на вибір його галузі зацікавлення в біології[7].
Перший план підручника Балінський накидав ще 1949 року. План складався з «вертикального» та «горизонтального» перерізу. Розгляд ембріології йшов від гаметогенезу та запліднення через всі стадії ембріогенезу (дроблення, гаструляція, органогенез) до росту та диференціації. Кожен розділ «горизонтально» розглядався з позицій описової морфології (класичної ембріології), причинного аналізу (експериментальної ембріології), фізіології й біохімії, генетичних основ. На той час, роль генетичних змін в ембріології не була загально визнаною, тому виділення генетичної лінії в підручнику випереджало свій час.[7]
У підручнику Балінський запропонував класифікацію морфогенетичних рухів клітин та груп клітин, названу в літературі «схемою Давенпорта-Балінського»[20]:
Одними з найбільших наукових здобутків Бориса Балінського були методи, які він вперше запровадив для електронно-мікроскопічних досліджень ультраструктури на ранніх етапах розвитку організму, а також його передбачення про важливу роль молекулярної біології у з'ясуванні ключових механізмів ембріогенезу. Балінський протягом одинадцяти років був президентом електронно-мікроскопічного товариства ПАР. Робота Балінського, присвячена електронно-мікроскопічним дослідженням розвитку жаби, була відзначена як найбільш цитована у своїй галузі в 1984 році[7].
Чималим є також ентомологічний доробок вченого, він відкрив і описав десятки видів комах, здебільшого веснянок, лускокрилих[21] та бабок[22].
Ще під час перебування у Великій Британії він подав статтю з описом нових видів веснянок з Кавказу. Під час роботи у ПАР він продовжив дослідження веснянок і відкрив ще декілька видів. Там же він зацікавився бабками. Першу бабку Балінський зловив 26 квітня 1950 року (це була золотохвістка Allocnemis leucosticta, біля містечка Моджаджісклооф, а протягом наступних 25 років його особиста колекція склала більш як 4000 екземплярів 160 видів. Колекцію він подарував Музею Трансвааля 1984 року. Балінський описав 11 нових видів бабок у Південній Африці (зокрема стрілку Пінхея (1954, описана 1963, з передмістя Йоганнесбурга Крейгхол), дракенсберзьку лютку, стрілку Балінського, стрілку Умсінгазі, оранжеву стрілку).[23]
В останні роки свого життя захопився дослідженням метеликів родини вогнівок, нових видів яких описав близько сотні.
Був членом таких наукових товариств:
Борису Балінському довелося працювати під керівництвом двох класиків епігенетики — Воддінгтона і Шмальгаузена. Крім того, він працював у лабораторії Нобелівського лауреата Паладе, а в Единбурзі з ним поруч працювала і готувала дисертацію Мері Лайон, яка надалі відкрила інактивацію X-хромосоми. Під час роботи на Мурманській станції у 1930 році разом із Балінським там перебував Ісай Презент, що пізніше був соратником Трохима Лисенка[3].
Ім'я Балінського є відомим у науковій спільноті Південно-Африканської республіки. З 2000 року під час щорічного зібрання Товариства електронної мікроскопії Південної Африки відбувається читання Лекції імені Бориса Балінського. Також на честь сторіччя від народження Балінського в ПАР у 2005 році було проведено меморіальну конференцію з електронної мікроскопії, а 20 жовтня того ж року — урочисте засідання Королівського товариства Південної Африки[24].
Південноафриканські науковці назвали його ім'ям рід місцевих веснянок Balinskycercella у 1995 році[25], а 2019 року на його честь був названий рід метеликів Balinskyia з родини вогнівкові[26].
В радянські часи ім'я Балінського на території України було під забороною. Лише на початку 2000-х років про нього почали згадувати. У 2017 році вийшов історичний роман Івана Корсака «На розстанях долі», одним з персонажів якого є Борис Балінський.[27] 2022 року вулицю Академіка Костичева в Голосіївському районі Києва було перейменовано на честь біолога Бориса Балінського[28]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
