Loading AI tools
село в Калуському районі Івано-Франківської області (Україна) З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Підмихайля — село Калуського району Івано-Франківської області. Розміщене між річкою Лімниця та лісовим масивом на крутому правому березі річкової долини.
село Підмихайля | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Івано-Франківська область |
Район | Калуський район |
Рада | Підмихайлівська сільська рада |
Код КАТОТТГ | UA26060190080076393 |
Основні дані | |
Засноване | 1453 |
Населення | 2845 |
Площа | 18,56 км² |
Густота населення | 153,29 осіб/км² |
Поштовий індекс | 77352 |
Телефонний код | +380 03472 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 48°59′49″ пн. ш. 24°24′19″ сх. д.H G O |
Водойми | Бережниця, Лімниця |
Місцева влада | |
Адреса ради | 77352, с. Підмихайля, вул. Скородинського, 103а |
Карта | |
Мапа | |
|
За версією Н. Руско (без посилання на документ) перша письмова згадка про Підмихале належить до 1394 року[1]. Назва походить від розміщення села під монастирем св. Михайла, який був на горі Жбир (21 листопада 2010 року Свято-Михайлівський Підмихайлівський чоловічий монастир відроджено[2]). В 1971—1989 рр. село називалося «Підмихайло». 1 жовтня 1989 р. рішенням облради уточнено найменування населеного пункту.[3]
Існує давній переказ, що село заснував сам Архистратиг Михаїл. Інший переказ твердить, що разом із монахами, які спорудили монастир на території Підмихайля, прибуло і декілька десятків світських людей, які поселилися нижче монастиря, в тій частині села, яке йменують «Метлищі». Саме ці люди стали осередком населення села, яке почали йменувати «Підмихайлом», - поселенням під монастирем святого Архангела Михаїла. Звідси і назва «Підмихайля».
28 листопада 1435 року Ромаж з Підмихайля позивається в галицькому суді щодо 20 свиней і шкоди до Сидка з Кураша[4]. У податковому реєстрі 1515 року документується 2 лани (близько 50 га) оброблюваної землі[5].
За Королівською люстрацією 1565 року в селі налічувались 14 господарів, отаман Кость і піп (отже, була й церква).[6]
Селяни активно взяли участь у повстанні 1648 року[7].
Після окупації Західноукраїнської Народної Республіки поляками в 1919 році в селі був осередок ґміни Подміхалє та постерунку поліції.
За переписом 1931 р. у селі було 682 двори і 2469 жителів, з яких 800 — поляки (однак польська статистика до них зараховувала і латинників, і українську шляхту, й українську інтелігенцію). Підтверджене повітовим плебісцитом бажання більшості селян навчати дітей українською мовою зневажив війт-поляк Старчевський[8]. У 1939 році в селі проживало 3100 мешканців (2470 українців, 50 поляків, 550 латинників і 30 євреїв)[9].
Після анексії СРСР в 1939 році Західної України почата насильна радянізація. На «виборах» 22 жовтня 1939 р. делегатом Народних Зборів Західної України від округу № 46 обрана Анастасія Захарівна Семаньків, 1899 р. н. У жовтні — листопаді 1940 р. вивезено до Сибіру сім родин. Рішенням Калуського РК КП(б)У від 31.01.1941 р. (затвердженим 13.02.1941 р. Станіславським обкомом КП(б)У) в селі був створений колгосп, названий на честь одного з організаторів Голодомору — імені Молотова. Результатом «діяльності» колгоспу був голод 1941—1942 років. Понад сорок чоловіків насильно мобілізовано до Червоної армії, більшість із них не повернулося до рідних домівок.
3 липня 1941 року в село вступили мадяри. Наступного дня провели схід села. Війтом став Тома Тимофійович Лесів. В березні 1942 року почалось вивезення на примусові роботи в Німеччину, вивезли 184 жителі села. У травні 1943 р. шість підмихайлівчан записалися до дивізії Галичина. 30.07.1944 в село знову ввійшла Червона армія. Насильно мобілізовано 107 чоловіків, 59 з них не повернулись[10].
За 1941—1944 роки в селі було спалено двадцять шість хат, загинуло двадцять троє мешканців. У боротьбі в рядах УПА проти окупантів загинули чотири односельці, вісімнадцять потрапили в полон і кинуті в концтабори Сибіру. За підтримку повстанців ув'язнено в концтабори чотирнадцять жителів села, сімнадцять родин (сорок чотири особи) виселено в Сибір і Казахстан.
В 1945—1946 роках в Підмихайля переселено українців із сіл Закерзоння: Переводів, Святкова Велика, Святкова Мала, Жидівське, Тиханя, Котань, Ожинна.
В січні 1946 р. для боротьби з УПА в кожному селі був розміщений гарнізон НКВД, в Підмихайлі — із 35 осіб (на допомогу готові були 1300 в Калуші, 300 — в Ріп'янці, 300 — в Яворівці і т. д.).
10 грудня 1948 р. рішенням Калуського райвиконкому № 17 утворено колгосп імені Молотова зі 108 селянських господарств, а вже на квітень 1949 р. туди було загнано 242 господарства. В липні 1957 р після викинення Молотова з ЦК КПРС колгосп перейменовано на «40-річчя Жовтня». А в лютому 1959 р. називають в честь свіжоспеченого хрущовського ідеологічного дійства — «ХХІ з'їзду КПРС». У січні 1965 р. після кремлівського перевороту і скинення Хрущова знову перейменовують — «Авангард». У червні 1976 р. колгосп приєднано до новицького «Вільне Прикарпаття», а через 10 років — від'єднано і надано останню назву «Прогрес». 26 січня 2000 р. першими в районі жителі села на сході прийняли рішенні про проведення земельної реформи, в результаті 457 мешканців села отримали акти на землю, розпайовано було і майно колгоспу.
Кампанія 1951 року проти неугодних священиків торкнулась і місцевого пароха Підлисецького Е. Б., в якого комуністична влада відібрала житловий будинок, господарські будівлі та землю[11].
Радянська влада використовувала підмихайлівців гарматним м'ясом у військовому загарбанні Камбоджі, Єгипту (по одній людині), Чехословаччини (15), Афганістану (7). Ще семеро осіб були ліквідаторами аварії ЧАЕС,
В селі був дерев'яний костел Святого Архангела Михаїла, збудований у 1880—1881 роках. Серед іншого облаштування у 1895 році встановлено орган. У1908 році утворено експозитуру в Підмихайлі, що об'єднувала римокатоликів Бережниці Шляхетської, Берлогів, Вістови, Добровлян, Грабівки, Завою, Ляндештрою, Мислова, Новиці, Підмихайля, Ріп'янки, Угринова Середнього, Угринова Старого і Яворівки. У 1925 році утворено парафію, до якої увійшли римокатолики перелічених сіл, за винятком Вістови. У 1945 році костел закритий після виїзду поляків до Польщі[12].
Після утворення колгоспу костел використовувався під склад отрутохімікатів і добрив. Подальша доля костелу була визначена рішенням правління колгоспу 17.06.1985 (протокол № 8, голова — В. І. Кидик, секретар — М. Ф. Іванюк) про відведення під будівництво клубу ділянки площею 0,5 га за рахунок аварійних споруд: комплексно-приймального пункту, культової споруди, автоваги колгоспу та павільйону автозупинки, а також присадибних ділянок. А 14.08.1985 Калуська районна рада рішенням № 183 «освятила» зруйнування костелу. 28 січня 1988 року о першій годині ночі колгоспним високопосадовцем костел спалено в ході підготовки місця під клуб, будівництво якого на кошти колгоспу розпочали негайно, а скінчили громадою аж через 23 роки у незалежній Україні 28 серпня 2011 року[13].
Парафіяльна школа відкрита в 1823 р., очолював її парох Павло Голендерський, навчалося 39 дітей, громада винаймала велику двокімнатну хату. В 1846 р. звели школу неподалік від церкви. В 1864 р. заснована народна школа державного підпорядкування, учителем був Лазар Гумінілович, навчалося 73 дитини. В 1874 р. з 343 дітей села відвідували школу тільки 84 (24 %), через що утворена етатова школа, яку утримувала і визначала вчителя громада. І вже 1895 року з 379 дітей школу відвідували 292 (77 %) при єдиному вчителі калушанині Титі Пітулею. Тому наступного року ввели другий клас і ще одного вчителя, а в 1899 р. — третій. В 1905 р. відкрито ще один паралельний клас і рільничий курс, працювало 5 вчителів, навчалося 294 учні.
З 1924 р. діяла 5-класна школа у 6-кімнатному будинку колишнього поміщика Трохніцького, проданому ним громаді. З 1929 р. школа стала 6-класною, з 1938 р. — 7-класною.
Під час німецької окупації діяла 6-класна школа. Після приходу радянської влади засновано прогресуючу середню школу і вже в 1948 р. відбувся перший випуск 10-го класу. У школі впродовж 1955—1959 рр. працював вчителем української мови і літератури відомий дисидент, член Координаційної ради Української Гельсинської Спілки Володимир Васильович Андрушко разом із дружиною — підмихайлівчанкою Магдою Крушельницькою.
В 1966 р. було зведено новий корпус школи, а в 1977 р. —— нову школу. 19 грудня 2016 р. відкрито дошкільний підрозділ на 50 місць у Підмихайлівському НВК (дошкільний заклад не функціонував у селі більше 20 років)[14].
3 вересня 1993 р. було відкрито дитячу музичну школу з контингентом 57 учнів[15].
Обов'язки голови Підмихайлівської сільської ради виконували: Семаньків Михайло Гнатович-1939-1941
Семаньків Михайло Гнатович -1945-1949
Мельник Іван Степанович -1949-1953
Штогрин Афанасій Дмитрович 1953—1955
Семаньків Михайло Юркович — 1955—1957
Томащик Йосиф Васильович -1957-1959
Завадецький Харитон Васильович -1960-1963
Після об'єднання сільських рад сіл Підмихайля та Бережниця: Петрів Василь Юстинович -1963-1965
Завадецький Харитон Васильович — 1965—1970
Габчак Галина Іванівна -1970-1987
Галій Тарас Васильович — 1988—1991
Томащик Василь Михайлович -1991-1992
Гулима Ярослав Михайлович — травень-серпень 1992
Прокопів Ярослав Андрійович -1992-2002
Литвак Михайло Іванович — 2002—2005
Олевич Галина Миколаївна — січень 2005 — квітень 2006
Кінаш Петро Йосипович — 2006—2010
Кубрак Ігор Васильович — 2010—2015
Мазур Богдан Васильович — з 2015.
На околиці села з 1950-х років ведеться видобуток газу (18 свердловин Гриньківського газового родовища). Лісництво веде розробку лісового масиву.
У 1970-х роках збудовано обвідний канал річки Бережниця завдовжки 2,66 км з метою запобігання повеневого затоплення села. Побічний ефект даного заходу виявляється зниженням рівня води у криницях та необхідністю їх поглиблення.
З усіх мостів (крім мосту через канал на Калуш) місцевий осередок комуністів позрізав металеві поруччя і поздавав на брухт, вдовольняючи таким чином щоденну потребу в самогоні. Хоча знаменитим на всю Україну село стало через інший місток — через Лімницю[20]. На тому місці стояв повноцінний міст ще за Австрії, зруйнований Першою світовою війною і відновлений за Польщі, спалений радянськими військами при втечі в 1941 році, але відбудований за півтора місяця німцями та ними ж остаточно зруйнований при відступі. Саме тут 6 липня 1965 року загинуло троє жителів села: М. Д. Федорів 1944 р.н., М. М. Богусевич 1943 р.н. та А. П. Богусевич 1933 р.н. У 1970-х роках був збудований пішохідний місток на тросах, який періодично ставав аварійним[21], а 24 липня 2008 року зірваний повінню і прибитий до калуського берега. Тільки зійшла вода — під'їхали міліціонери й болгаркою порізали і викрали металеві кутники і троси. До приходу режиму Януковича встигли виготовити за 91 тис. грн. проект містка. У 2012 році обіцянка збудувати місток стала на довиборах ключем перемоги члена партії регіонів (прокуратура мала незакриту проти нього справу на 1 млн грн). Активну участь (їх поїли горілкою) взяв осередок комуністів, та й осередок «Батьківщини» повним складом перейшов у партію регіонів. Але обіцянка — цяцянка, а мандат новоспечений депутат райради використав для витіснення з села укладачів якісного асфальтування вулиць і загріб собі всі підряди. Його «асфальт» сплив разом зі снігом, та й місток стовбичив недобудовою, а депутат утік. Тільки телескандал спричинив термінове фінансування в 2015 р. облрадою будівництва[22]. Та слугував людям місток тільки 5 років — до наступної повені.[23]
У селі є вулиці[24]:
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.