Законодавча регуляція проституції
законодавчі моделі регулювання проституції / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Криміналізація проституції ― це кримінальне покарання за участь у проституції для людини, зайнятої проституцією, сутенера (посередника) або покупця (клієнта). В більшості країн проституція криміналізована протягом історії для всіх трьох сторін[1], що не впливає на її скорочення та негативні наслідки. Декриміналізація різних форматів (декриміналізація для повій, повна декриміналізація, легалізація) тестується у світі з дуже різними результатами і є темою дискусій та досліджень.
Прихильники повної декриміналізації (для повії, сутенера та клієнта) стверджують, що скасування кримінальних санкцій створює безпечніші умови для людей, що займаються проституцією[2], і допомагає боротися з торгівлею людьми. ЮНЕЙДС, ВООЗ, Amnesty International, Human Rights Watch, ЮНФПА та медичний журнал The Lancet закликали держави декриміналізувати проституцію в рамках глобальних зусиль для боротьби з епідемією ВІЛ/СНІДу та для доступу проституйованих до медичних послуг.[3][4][5][6] Майже всі організації, якими керують проституйовані, виступають за декриміналізацію, і це, як правило, є їх основною метою.[7][8][9][10][11] Деякі західні вчені також виступають за декриміналізацію.[12] У червні 2003 року Нова Зеландія першою декриміналізувала проституцію[13] з вимогою застосовувати безпечні сексуальні практики.[14] Незважаючи на декриміналізацію, галузь залишається суперечливою.[15]
Статистичні дані свідчать, що декриміналізація сутенерства і покупки сексу не попереджує, а збільшує торгівлю людьми[16] і сприяє ризикам для проституйованих.[17] У резолюції Європарламенту від 26 лютого 2014 року щодо сексуальної експлуатації та проституції і її впливу на гендерну рівність зазначено, що «декриміналізація секс-індустрії в цілому та забезпечення законності купівлі не є рішенням для захисту жінок та неповнолітніх від насильства та експлуатації, натомість, має протилежний ефект і ставить їх під загрозу більш високого рівня насильства».[17]
Шведська модель протидії проституції, відома як неоаболіціонізм, на противагу традиційному підходу, декриміналізує проституйованих, а карає натомість покупців (клієнтів). Вона бере початок із шведського закону «Про заборону на купівлю сексуальних послуг» і вперше застосована у 1999 році. У 2014 році Європарламент ухвалив резолюцію на користь шведської моделі, в якій закликав держави-учасниці криміналізувати купівлю проституції та пропонувати підтримку жертвам торгівлі людьми для виходу із проституції. На сьогодні 4 із 28 держав Євросоюзу (Швеція, Норвегія, Франція) повністю або частково прийняли цю модель. В Німеччині, Іспанії, Латвії та Литві йде робота над впровадженням. Велика Британія також розглядає цей підхід.
«Ключовим переконанням ООН є те, що всі жінки, залучені у проституцію, є постраждалими. Незалежно від того, називають вони себе „секс-працівницями“ чи ні, незалежно від того, чи вважають вони це роботою, ми вважаємо їх постраждалими. А тих, хто купує такі „послуги“, вважаємо тими, хто здійснює насильство проти жінок. Тому що ми не вважаємо, що проституція — це те, що жінки обирають через „любов до професії“, це — найбільш безнадійне, найбільш нездорове та принизливе, що може трапитись з будь-якою жінкою. Це наша позиція»[18] (Заява виконавчої директорки ООН Жінки Пумзіле Мламбо-Нгука, 2020 рік)[18]