Югославський фронт Другої світової війни

Югославський фронт Другої світової війни (1939–1945) ^{[а 1]}, відомий як Народно-визвольна війна Югославії^{[а 2]} — збройний конфлікт між Народно-визвольною армією Югославії та її союзниками з окупаційними військами нацистської Німеччини, фашистської Італії та їх прибічників після вторгнення військ країн Осі до Югославії у квітні 1941 року в ході операції «Ауфмарш 25». Воєнні дії між місцевим населенням країни розпочалися практично негайно після того, як Королівство Югославія було знищено супротивником і сталося розчленування країни між Німеччиною, Італією, Угорщиною, Болгарією та маріонетковими державами, що були ними утворені.

Югославський фронт Другої Світової Війни
Друга світова війна
Зверху зліва зо годинниковою стрілкою: — візит керівника Незалежної Держави Хорватії Анте Павелича до Адольфа Гітлера в Берггоф; хорватський партизан Степан Філіпович перед стратою вигукує «Смерть фашизму, свобода народу!»; генерал Драголюб Михайлович зі своїми четниками; усташі з німецькими солдатами в концентраційному таборі Ясеноваць; лідер НВАЮ маршал Йосип Броз Тіто з представниками британської місії Зверху зліва зо годинниковою стрілкою: — візит керівника Незалежної Держави Хорватії Анте Павелича до Адольфа Гітлера в Берггоф; хорватський партизан Степан Філіпович перед стратою вигукує «Смерть фашизму, свобода народу!»; генерал Драголюб Михайлович зі своїми четниками; усташі з німецькими солдатами в концентраційному таборі Ясеноваць; лідер НВАЮ маршал Йосип Броз Тіто з представниками британської місії
Дата: 6 квітня 1941 — 15 травня 1945 Місце: Югославія Результат: Вторгнення військ країн Осі до Югославії; розкол країни між окупантами та створення маріонеткових держав; партизансько-повстанська війна протягом усього періоду окупації; беззастережна капітуляція гітлерівської Німеччини та її союзників; перемога НВАЮ; утворення Демократичної Федеративної Югославії, у подальшому —соціалістичної держави СФРЮ Територіальні зміни: приєднання частки італійської території до Югославії
Сторони
Нацистська Німеччина Королівство Італія (до 8 вересня 1943 року) Угорське королівство Румунське королівство (до 31 серпня 1944 року) Болгарське царство (до 9 вересня 1944 року) Хорватія Уряд Національного порятунку Четники (1942—1945)	Четники (1941—1942)	Югославські партизани Народно-визвольна армія Югославії  Албанія Народно-Визвольна Армія Албанії  Велика Британія (обмежено з 1943)  СРСР (1944—1945) Болгарське царство (з 9 вересня 1944 року)
Командувачі
Адольф Гітлер Максиміліан фон Вайкс Александер Лер Едмунд Гляйзе фон Горстенау Іон Антонеску Шаблон:Дані країни Угорське королівство (1920—1946) Міклош Горті Маріо Роатта Анте Павелич Віктор Павічич Славко Кватерник Милан Недич Коста Печанац Леон Рупник Секула Дрлевич	Драголюб Михайлович Ілія Трифунович-Бирчанин Павле Джуришич Момчило Джуїч Воїслав Лукачевич Доброслав Евдевич Петар Бачович Захаріє Остоїч	Йосип Броз Тіто Мілован Джилас Александр Ранкович Коста Надь Пеко Дапчевич Коча Попович Петар Драпшин Светозар Вукманович Сава Ковачевич Арсо Йованович Іван Гошняк Федір Толбухін Фіцрой Маклейн Енвер Ходжа
Військові сили
~ 1 000 000 321 000[1] 262 000[2] бл. 21 000[3] бл. 15 000 бл. 70 000		800 000 (1945)[4] 580 000 (3-й Український фронт)
Втрати
24 267 загиблих 12 060 зниклих безвісти; Колаборанти: 209 000 загиблих[5]		Партизани: 237 000[5] ~ 350 000 партизан загиблі; 400 000+ поранених[6]
Загинуло цивільного населення: ~581 000[5]Загальні втрати населення Югославії: ~1 200 000

Спочатку війна розпочалася як повстанська і партизанська під проводом прокомуністичних сил за визволення країни від окупантів, але поступово перетворилася на війну і проти місцевих маріонеткових режимів, як-от: Незалежної Держави Хорватія, Королівства Чорногорії та сербського Уряду Національного порятунку. Водночас, це була кривава громадянська війна між партизанами та сербськими монархістами, так званими четниками, які підтримували окупантів^[7].

Із моменту вторгнення військ агресорів на територію країни як югославські партизани, так і монархічно налаштовані четники билися за незалежність Югославії разом. Однак після 1941 року, рух четників перейшов до політики колабораціонізму і розпочав плідно та систематично підтримувати італійські окупаційні війська. У вересні 1943, після капітуляції фашистської Італії, четники перейшли на бік німців та усташів^[7][8]. Війська Вермахту за підтримки місцевих колабораціоністів неодноразово здійснювали спробу знищити осередки партизанського руху держави і взимку та навесні 1943 були дуже близькі до успіху. Однак попри програні битви югославським партизанам вдавалося швидко відновити свою боєздатність і завоювати підтримку лідерів країн-союзників антигітлерівської коаліції, а після завершення війни заснувати нову соціалістичну державу. Отримуючи регулярну підтримку своїх дій, а також матеріальні та інші запаси, необхідні для ведення боротьби, югославські партизани спромоглися відвоювати власну країну, а на завершальній фазі у взаємодії з військами 3-го Українського фронту маршала Радянського Союзу Ф.Толбухіна звільнити столицю і остаточно розгромити окупаційні сили.

Ціна чотирирічної борні колосальна. Хоча точна кількість жертв цієї війни залишається предметом суперечок, у цілому дослідники історії Югославії погоджуються з висновком, що втрати серед населення країни становлять щонайменше 1 мільйон чоловік.

Активну участь у народно-визвольній війні Югославії брали понад 6000 громадян СРСР багатьох національностей, які воювали у складі 188 частин, з'єднань і військових установ НВАЮ, у тому числі «російських» військових формувань^[9].

Див. також

• Операція «Рессельшпрунг» (1944)
• Народно-визвольна армія Югославії
• Балканська кампанія (Друга світова війна)
• Сім антипартизанських наступів в Югославії
• Другий антипартизанський наступ в Югославії
• Третій антипартизанський наступ в Югославії

Література

• Ambrose, S. The Victors — The Men of World War II, London, 1998. ISBN 9780684856292
• Bailey, R. H. (original edition from 1978). Partisans and Guerrillas (World War II; v. 12). Chicago, Illinois, USA: Time-Life Books. 1980.
• Ciglic, B. and Savic, D. 'Dornier Do 17 The Yugoslav story, Operational Record 1937—1947. Jeroplan, Belgrade, 2007. ISBN 978-86-909727-0-8
• Cohen, Philip J.; Riesman, David (1996). Serbia's Secret War: Propaganda and the Deceit of History. Texas A&M University Press. ISBN 0890967601.
• Dilas, M., Wartime, Harcourt Brace Jovanovich, New York, 1977. ISBN 0-15-694712-9
• Martin, D. Ally Betrayed: The Uncensored Story of Tito and Mihailovich, Prentice Hall, New York, 1946.
• Pavličević, Dragutin (2007). Povijest Hrvatske. Naklada Pavičić. ISBN 978-953-6308-71-2.
• Pavlowitch, S.K., Hitler's New Disorder: the Second World War in Yugoslavia, Columbia University Press, New York, 2008. ISBN 978-0-231-70050-4
• Savic, D. and Ciglic, B. Croatian Aces of World War II, Osprey Aircraft of the Aces — 49, Oxford, 2002. ISBN 1841764353
• Shaw, L. Trial by Slander: A background to the Independent State of Croatia, Harp Books, Canberra, 1973. ISBN 0-909432-00-7
• Thomas, N., Mikulan, K. and Pavelic, D. 'Axis Forces in Yugoslavia 1941-45 Osprey, London, 1995. ISBN 1855324733
• Thomas, N., Abbot, P. and Chappell, M. 'Partisan Warfare 1941-45 Osprey, London, 2000. ISBN 0850455138
• Tomasevich, Jozo; Vucinich, Wayne S. (1969). Contemporary Yugoslavia: Twenty Years of Socialist Experiment. University of California Press.
• Tomasevich, Jozo (2001). War and Revolution in Yugoslavia, 1941–1945: Occupation and Collaboration. Stanford University Press. ISBN 0804708576.

Примітки

Виноски

1. сербохорв. Jugoslavenski front або Jugoslovenski front, Југословенски фронт; мак. Југословенски фронт; словен. Jugoslovanska fronta
2. сербохорв. Narodnooslobodilački rat, Народноослободилачки рат; мак. Народноослободителна борба; словен. Narodnoosvobodilna borba

Джерела

1. Tomasevich 2001, p. 255.
2. Vucinich, Wayne S. (September 1974). Yugoslav Resistance in the Second World War: The Continued Debate. Reviews in European History. 1 (2): 274. In September 1943, the total strength of the armed forces of the Independent State of Croatia (regular army and Ustashe militia) was about 262,000 officers and men.
3. Тимофеев А. Ю. (2011). Сербские союзники Гитлера. с. 144-145.
4. Perica, Vjekoslav (2004). Balkan Idols: Religion and Nationalism in Yugoslav States. Oxford University Press. с. 96. ISBN 0195174291.
5. 'Yugoslavia manipulations with the number Second World War victims, — Zagreb: Croatian Information center,1993 ISBN 0-919817-32-7. Архів оригіналу за 27 лютого 2021. Процитовано 29 січня 2014.
6. Tomasevich 1969, p. 120.
7. Ramet, Sabrina (2006). The three Yugoslavias: state-building and legitimation, 1918—2005. New York: Indiana University Press. pp. 145—155. ISBN 0253346568
8. Tomasevich, Jozo (1975). War and Revolution in Yugoslavia, Volume I: The Chetniks. San Francisco: Stanford University Press. p. 246. ISBN 0804708576.
9. Радянські люди у визвольній боротьбі югославського народу 1941—1945 р.(Советские люди в освободительной борьбе югославского народа 1941—1945 г.) спогади, документи і матеріали, укладач Бушуєва Т. С. — М.: Наука, 1973. — С.196