Едмунд Гляйзе фон Горстенау

Едмунд Гляйзе фон Горстенау, також відомий як Едмунд Гляйзе-Горстенау (нім. Edmund Glaise von Horstenau; нар. 27 лютого 1882 — пом. 20 липня 1946) — австрійський офіцер в Австро-Угорській армії, останній віце-канцлер Австрії перед аншлюсом у 1938 році, військовий історик і архіваріус,^[6] генерал Вермахту під час Другої світової війни.

Едмунд Гляйзе фон Горстенау
нім. Edmund Glaise-Horstenau
Народився	27 лютого 1882(1882-02-27)[1][2][…]  Браунау-на-Інні, Верхня Австрія, Австрія[1]
Помер	20 липня 1946(1946-07-20)[1][3][4] (64 роки)  Лангвассерd, Нюрнберг, Середня Франконія, Баварія, Американська зона окупації Німеччини, Німеччина[1]
Поховання	Südfriedhofd
Країна	Австрія
Діяльність	політик, військовий історик, викладач університету, військовослужбовець, історик
Знання мов	німецька[2][5]
Заклад	Віденський університет
Учасник	Перша світова війна і Друга світова війна
Членство	СА
Роки активності	з 1903
Посада	Віце-канцлер Австрії
Військове звання	генерал від інфантерії, групенфюрер
Партія	Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини і Вітчизняний фронт
Нагороди	Лицарський Хрест Воєнних заслуг з мечами Хрест Воєнних заслуг I класу з мечами Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами Ювілейний хрест Медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) Орден Залізної Корони 3 ступеня Кавалер офіцерського хреста ордена Франца Йосифа Військовий хрест Карла (Австро-Угорщина) Залізний хрест 1-го класу Залізний хрест 2-го класу Орден «За військові заслуги» 4-го класу (Баварія) Орден Меджида 3 ступеня Великий срібний почесний знак «За заслуги перед Австрійською Республікою» Пам'ятна військова медаль (Австрія) Хрест «За вислугу років» (Австрія) Орден Відродження Польщі (Командорський Хрест) Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій) Великий хрест ордена Заслуг (Австрія) Великий хрест ордена Заслуг (Угорщина) Почесний знак Німецького Червоного Хреста Срібний німецький хрест Маріанський хрест Орден Корони короля Звоніміра
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Народився у Браунау-на-Інні, син офіцера, навчався у Терезіанській академії, служив у Першу світову війну при Генеральному штабі австро-угорської армії, де з 1915 р. очолював відділ преси Верховного командування збройних сил. Після війни вивчав історію у Віденському університеті, паралельно працевлаштувавшись в Австрійському воєнному архіві (де був директором із 1925 по 1938 рік), а в 1934 році ще й дослужився до полковника в розвідувальній службі австрійських збройних сил.

Бувши на початку монархістом, став у середині та кінці 1930-х років другою за значенням людиною в ієрархії забороненої в Австрії нацистської партії після керівника країни Артура Зейсс-Інкварта. Щоб поліпшити відносини з нацистською Німеччиною, був призначений членом «державної ради» (Staatsrat) Федеральної Держави Австрії з 1934 року в ранзі міністра без портфеля, а з 1936 по 1938 рік — як федеральний міністр внутрішніх справ у кабінеті канцлера Курта Шушніга після свого призначення під тиском Гітлера. На зустрічі Гітлера з Шушнігом біля Берггофа у Берхтесгадені 12 лютого 1938 р. Німеччина вимагала, серед іншого, щоб Гляйзе-Горстенау зробили міністром війни в новому, нацистському уряді, і що він після цього встановить тісні оперативні відносини між німецькою та австрійською арміями, що вело в кінцевому підсумку до поглинання австрійської німецькою.^[7] Після того, як Шушнігу 11 березня довелося піти у відставку, Гляйзе-Горстенау протягом двох днів був віце-канцлером Австрії за врядування Зейсса-Інкварта.

Хорватія

Зігфрід Каше, Горстенау та Анте Павелич у Загребі

Після аншлюсу вступив у Вермахт, а 14 квітня 1941 року призначений повноважним представником у Незалежній Державі Хорватії. Там він був шокований звірствами усташів (хорватські фашистські воєнізовані формування), які він неодноразово засуджував і яким протистояв.^[8][9] Ще 28 червня 1941 року він повідомив Німецькому верховному командуванню таке:

...за достовірними повідомленнями від незчисленних німецьких військових і цивільних спостерігачів, протягом останніх декількох тижнів усташі просто знавісніли.

10 липня він додав:

Нашим військам доводиться бути німими свідками таких подій; це не позначається добре на їхній в інших випадках високій репутації ... Мені часто кажуть, що німецькі окупаційні війська мали б, нарешті, втрутитися у скоєння злочинів усташами. Це, кінець кінцем, може статися. Прямо зараз з наявними силами я не міг би просити таких дій. Принагідне втручання у поодиноких випадках могло б надати німецькій армії відповідального вигляду на тлі незліченних злочинів, яким вона не змогла запобігти в минулому.[10]

Недостатня реакція ОКВ на критику Гляйзе-Горстенау методів усташів дедалі більше засмучувала його і викликала глибоку напруженість у стосунках з поглавником (провідником) НДХ Анте Павеличем. До 1944 року його взяла така скруха від тих звірств, яким він був свідком, що він виявився серйозно замішаним у змові Лорковича-Вокича, націленій на повалення режиму Павелича та заміни його урядом, прихильним до західних союзників.^[11]

Подальший провал цієї спроби перетворив Гляйзе-Горстенау на «персону нон грата» як для хорватської керівної верхівки, так і для нацистів. Відтак протягом першого тижня вересня Павелич і німецький посол Зігфрід Каше змовилися і змістили його з посади 25 вересня. Відхід Гляйзе-Горстенау від справ відкрив двері для повальної політизації збройних сил Хорватії, яка відбулася упродовж наступних кількох місяців.^[12]

Після цього Гляйзе-Горстенау перейшов у «резерв фюрера» (Führer-Reserve) і йому дісталися нічим не примітні обов’язки військового історика Південного Сходу аж до його захоплення у полон армією США 5 травня 1945 року. Побоюючись екстрадиції в Югославію, він 20 липня 1946 року у військовому таборі Лангвассер поблизу Нюрнберга скоїв самогубство^[13].

Звання

• Лейтенант (18 серпня 1903)
• Обер-лейтенант (1 травня 1909)
• Гауптман (1 травня 1913)
• Майор (1 листопада 1917)
• Оберст-лейтенант запасу (23 вересня 1921)
• Оберст запасу (29 вересня 1934)
• Генерал-майор запасу (30 червня 1938)
• Оберст (1 лютого 1941)
• Бригадефюрер СА (1 лютого 1941)
• Генерал-майор (1 березня 1941)
• Генерал-лейтенант (1 серпня 1942)
• Группенфюрер СА (1943)
• Генерал піхоти (1 вересня 1943)

Нагороди

• Ювілейний хрест
• Маріанський хрест
• Бронзова медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
• Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) 3-го класу з військовою відзнакою
• Орден Залізної Корони 3-го класу з військовою відзнакою і мечами — нагороджений двічі.
• Орден Франца Йосифа, офіцерський хрест з військовою відзнакою
• Військовий Хрест Карла
• Залізний хрест 2-го і 1-го класу
• Орден «За заслуги» (Баварія) 4-го класу з мечами
• Орден Меджида 3-го ступеня з мечами
• Великий срібний почесний знак «За заслуги перед Австрійською Республікою» (25 січня 1932)
• Почесний доктор Мюнхенського університету (1932)
• Пам'ятна військова медаль (Австрія) з мечами
• Хрест «За вислугу років» (Австрія) 2-го класу для офіцерів (25 років)
• Орден Відродження Польщі, командорський хрест
• Почесний хрест ветерана війни з мечами
• Орден Заслуг (Австрія), великий хрест (1937)
• Орден Заслуг (Угорщина), великий хрест
• Орден Меча, командорський хрест
• Орден «За військові заслуги» (Болгарія), великий офіцерський хрест
• Почесний знак Німецького Червоного Хреста, зірка
• Хрест Воєнних заслуг 2-го і 1-го класу з мечами
• Німецький хрест в сріблі (8 березня 1943)
• Орден Корони короля Звоніміра 1-го класу із зіркою
• Лицарський хрест Хреста Воєнних заслуг з мечами (8 листопада 1944)

Публікації

• The collapse of the Austro-Hungarian empire, translated by Ian F.D. Morrow, London, Toronto: J.M. Dent, 1930 (Die Katastrophe, Die Zertrümmerung Österreich-Ungarns und das Werden der Nachfolgestaaten, Amalthea Verlag, Zürich-Leipzig-Wien, 1929)
• Edmund Glaise von Horstenau: Ein General im Zwielicht: die Erinnerungen Edmund Glaises von Horstenau, Volume 76, Böhlau, 1988, ISBN 9783205087496