Loading AI tools
літературно-побутовий жанр, фіксація побаченої, почутої, внутрішньої пережитої події, яка щойно сталася З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Щоде́нник (застар. діаріуш, діяріуш, діарій) — літературно-побутовий жанр, фіксація побаченої, почутої, внутрішньої пережитої події, яка щойно сталася. Щоденник може бути фрагментарним, веденим тільки у певний період (творчого піднесення, фіксація зустрічей з уславленою особою, частіше, у періоди закоханості), а може бути постійним і слугувати переліком тем для статей чи літературних творів. Щоденник передбачає використання датування. Щоденник може мати як тільки тексти, так і малюнки, іноді надзвичайно талановиті й художньо вартісні (напр.: архітектор Нікодемус Тессін або художник Павло Корін під час перебування у Італії створили щоденник, що мав малюнки надзвичайної художньої вартості).
Спроби вести щоденні записи відомі в культурах з розвиненою писемною культурою. Розкопки на територіях сучасної держави Ірак, цієї батьківщини декількох стародавніх цивілізацій, надали європейським науковцям тисячі глиняних таблиць. Потрощені і викинуті або ретельно складені в стародавніх чи то «бібліотеках», чи то архівах, вони до паперових носіїв інформації зберегли сторінки минувшини. Серед вивезених в Британський музей в Лондоні опинились тисячі фрагментів глиняних таблиць з клінописом. Серед них і знайшли щоденні записи якогось вавилонського астролога (і астронома) з ретельними записами спостережень за зірками та відомими тоді планетами (тобто «мобільними зірками») та магічні тлумачення зв'язку руху зірок із тогочасними подіями. Серед побутових записів і навіть вказівок на тогочасні ціни на зерно знайдені і згадки про появу армії Александра Македонського та перші битви між вавилонянами, персами та греками-чужинцями, датовані 331 роком до н. е. …
Щоденники в сучасній формі на паперових носіях виникають в протестантських країнах Європи. Цьому сприяли протестантські настанови управління «внутрішнім світом» вірянина, його звітом в зробленому за день перед Богом, передуманого і відчутого. Логічно, що перший такий щоденник належав протестанту-англійцю. Ним був Семюел Піпс (1633—1703).
Піпс починав як бідняк, але вдало піднімався наверх кар'єрою чиновника, був обраний до британського Парламенту, в 1679 переобраний, але за звинуваченням у співучасті у змові, точніше — за намовою ворогів і заздрісників, звільнений і на кілька місяців був ув'язнений у лондонському Тауері. 1683 року був посланий з місією в місто Танжер, з 1684 — він секретар самого короля з військово-морських справ, активно сприяв створенню в імперії сучасного флоту при Карлі, а з 1685 — при Якова II Стюарті. В 1689, після відсторонення від влади і втечі з країни короля Якова і обрання королем голландця-протестанта Вільгельма Оранського, Піпс програв на парламентських виборах, був змушений покинути високу посаду. За підозрою в симпатіях до короля вигнанця Якова був короткочасно ув'язнений у 1689 та 1690 роках. Відійшов від публічного життя, а в 1700 покинув Лондон, усамітнившись у своєму маєтку, де через кілька років і помер. Йому було що пригадувати і описувати.
Семюел Піпс приятелював з британськими науковцями Ісааком Ньютоном і Робертом Бойлем, Джоном Драйденом і математиком та архітектором Крістофером Реном. Він грав в карти, займався живописом, складав вірші. Але найвизначнішим здобутком його життя став «Щоденник», який писав у 1660–1669 роках і в якому з властивою йому сумлінністю відтворив як загальні катастрофи — Велику лондонську чуму 1665 року і Велику лондонську пожежу 1666 року, бої між народами (Друга англо-голландська війна 1665–1667 років), політичні колізії і придворні чвари, так і подробиці власного побуту, дієти, власних любовних авантюр та інше. Піпс перестав вести записи через проблеми із зором, а диктувати їх сторонній особі не хотів. Його щоденник — з політичних і родинних міркувань — був зашифрований за системою Томаса Шелтона і зберігався незмінним у бібліотеці коледжу Св. Магдалини до початку XIX ст. Записи були розшифровані текстологом Джоном Смітом. Вперше «Щоденник» Піпса видано 1825 року, в добу романтизму, коли культура ведення щоденників набула розповсюдження.
Щоденник пишеться для себе і не розрахований на публічне сприймання, у ньому нотуються переважно явища особистого, приватного життя, здебільшого у монологічній формі, хоча може бути й внутрішньо ділогічна (полеміка із самим собою, з уявним опонентом тощо). Ці ознаки особистого щоденника сприяли його поширенню у художній літературі, особливо наприкінці 18 ст., коли поглиблювався інтерес до людської душі, що притаманне сентименталізму («Сентиментальні мандри» Л. Стерна). Певні особливості щоденника використовувались у пригодницькій літературі, скажімо, у Ж. Верна, філософських текстах («Щоденник зрадника» С. К'єркегора) тощо.
Коли інтернет став загальнодоступним, дехто почав використовувати його як медіум для записів подій свого життя, з можливістю мати додаткову аудиторію. Першим онлайн щоденником вважається «Open Diary» Клаудіо Пінханеза, що публікувався на сайті MIT Media Lab з 14 листопада 1994 року до 1996.[1]
 | Цей розділ потребує доповнення. (липень 2014) |
В українській літературі щоденники багатьох письменників стали незамінними історичними та духовними документами. Найвідомішим з них є щоденник, написаний Тарасом Шевченком (див. Щоденник Тараса Шевченка).
Інші відомі щоденники були створені такими українськими письменниками та дячами культури:
Щоденники мають важливе значення як свідчення очевидців певних історичних подій. Нижче наводиться декілька прикладів таких щоденників, які стосуються історії України.
В цьому розділі наводиться хронологічний список книжок про ведення щоденників та хронік, включаючи поради щодо ведення, психологію, та обговорення щоденника як виду літератури.
| Цей розділ потребує доповнення. (липень 2014) |
.jpg)
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
