Loading AI tools
українська акторка З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Іри́на Іва́нівна Стеше́нко (22 червня (5 липня) 1898, Київ — 30 грудня 1987) — українська драматична акторка, письменниця й перекладачка, членкиня Спілки письменників СРСР. Дочка Івана й Оксани Стешенків, онука Михайла Старицького[2].
Ірина Іванівна Стешенко | ||||
---|---|---|---|---|
Інші імена | Орися Стешенко | |||
Народилася | 22 червня (5 липня) 1898 Київ | |||
Померла | 30 грудня 1987 (89 років) Київ, Українська РСР, СРСР | |||
Поховання | Байкове кладовище | |||
Громадянство | СРСР | |||
Діяльність | акторка, письменниця й перекладачка | |||
Alma mater | Київські вищі жіночі курси (1918) і Вищий музично-драматичний інститут імені М. Лисенка (1920) | |||
Заклад | Перший театр Української Радянської Республіки імені Шевченка, Березіль[1] і Харківський академічний український драматичний театр імені Тараса Шевченка | |||
Батьки | Стешенко Іван Матвійович, Стешенко Оксана Михайлівна | |||
Брати / сестри | Стешенко Ярослав Іванович | |||
Членство | Національна спілка письменників України і СП СРСР | |||
| ||||
Народилася 5 липня 1898 у Києві. У віці трьох років познайомилася з німецькою та англійською мовами, та добре їх вивчила. Так само українську, російську, французьку та італійську мови[3]. У 1915 році закінчила київську гімназію. У 1918 році, в розпал революційних і воєнних подій, закінчила Вищі жіночі курси. У 1920 році вступила до Вищий музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка на акторське відділення, де викладала її тітка Марія Старицька[4].
У 1960-ті роки в її помешканні у Києві у комунальній квартирі на вулиці Пушкінській, № 20, квартира № 31, відбувалися літературно-мистецькі салони. У цьому ж помешканні знаходилася її колекція малярства, посуду та архів Старицької-Черняхівської, що систематично досі не опрацьований. На початку 1970-х років виключена зі Спілки письменників України за «співпрацю з дисидентами». Формальним приводом був наклеп, опублікований поетом Миколою Холодним у «Літературній Україні»[?]
Померла Ірина Стешенко на дев'яностому році,30 грудня 1987 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі, центральній алеї (ділянка № 2; поруч із загиблим батьком, Іваном Матвійовичем Стешенком).
У 1917 році Ірина Стешенко взяла шлюб з інженером Володимиром Корольовим, проте ненадовго.
У 1918 році одружується зі своїм колегою, актором Лесем Сердюком. Разом вони грали в Київському драматичному театрі ім. Тараса Шевченка, а від 1923 року — в Курбасівському театрі «Березіль». У 1927 році вони розлучилися, і Ірина Стешенко одружилася з актором, співаком, художником — Олександром Романенком з яким прожила 37 років[5].
У 1920–1923 роках працювала в театрі імені Т. Шевченка (Київ), у 1923–1933 роках — у «Березолі» -українському театрі-студії, заснованого Лесем Курбасом, та пережила переформування його в Театрі імені Т. Шевченка. Грала у ньому по 1947 рік включно, перебувши німецьку окупацію в Казахстані[5].
Головні ролі: Матільдонька, Рина («Народний Малахій», «Мина Мазайло» М. Куліша), Дорина («Тартюф» Ж.-Б. Ж.-Б. Мольєра), Відьма («Макбет» В. Шекспіра), Арабелла («Змова Фієско в Ґенуї» Ф. Шиллера), Сірчиха («За двома зайцями» М. Старицького) та інші.
Вона грала характерні ролі у виставах: «Гайдамаки» за Шевченком, «Жакерія» Меріме, «Сава Чалий» Карпенко — Карого та інші.
Ірині Стешенко належать численні переклади західноєвропейських, російських класиків і деяких російських радянських письменників. Ще коли вона грала в Київському театрі імені Шевченка, завліт театру і поет Павло Тичина, запропонував їй спробувати сили в перекладі світової драматургійної класики на українську. Так з'явилися в першій редакції переклади комедій Мольєра «Скапен-штукар» («Витівки Скапена»), «Хворий, та й годі», «Міщанін-шляхтич»[5].
1950-ті роки — час активної перекладацької праці Ірини Іванівни. У 1958 році вийшла українською книга «Комедії» Мольєра, більша частина перекладів, а саме: «Кумедні манірниці». «Дон Жуан, або Кам'яний гість», «Лікар мимоволі», «Міщанин — шляхтич», «Витівки Скапена», «Хворий та й годі» — належала Стешенко[5].
В її активі такі переклади: «Єгор Буличов та інші» Горького, «Вовки і вівці» Островського, комедії Гольдоні, «Еґмонт» Й.-В. Ґете, «Дон Карлос» Шиллера, «Пригоди Гекльберрі Фінна» пізніша, неавторизована, редакція Паламарчука — «Гекльберрі…») Марка Твена, трагедії та комедії Шекспіра, оповідання Джека Лондона в його українському дванадцятитомнику, двадцять новел Генрі Ловсона[6], окремі твори Ґ. Мопассана, Г. Ібсена. Стешенко — авторка багатьох досі не опублікованих рецензій для різних видавництв і міністерства культури на перекладні й оригінальні п'єси.
У видавництві «Дніпро» упродовж 1984-1986 років вийшов шеститомник перекладів з Вільяма Шекспіра. У ньому значний внесок І. Стешенко. Це «Отелло, венеціанський мавр», Ромео і Джульєтта, «Двоє сеньйорів з Верони», «Комедія помилок», «Венеціянський купець», «Багато галасу з нічого». На сценах п'єси Шекспіра, Мольєра і Гольдоні ішли й понині йдуть саме в перекладах Ірини Стешенко[6].
На початку 1980 — х років, у книжці новел Стефана Цвейга «Лист незнайомої», опубліковано дві новели у перекладі Стешенко з німецької — «Страх» й «Гувернантка»[7].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.