Loading AI tools
металічний посуд з нагрівачем, призначений для кип'ятіння води З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Самова́р (тат. sanabar — «чайний фонтан»[1]) — пристрій для кип'ятіння води та приготування чаю. Спочатку вода нагрівалася внутрішньою топкою, що являє собою високу трубку, яку наповнювали деревним вугіллям. Пізніше з'явилися інші види самоварів — гасові, електричні та ін.
| Самовар | |
 | |
 Самовар у Вікісховищі |
Сучасна класифікація самоварів:
Самовар дуже стародавній прилад для кип'ятіння води, що встановити місце його походження неможливо. Під час археологічних розкопок Азербайджану (село Дашуст, Шекинського району) виявлено глиняні самовари, яким не менше 3600 років[2]. Залишки мідного самовару знайшли в руїнах поволзького середньовічного золотоординського міста Бельджамен, нині — Дубовка. Очевидно, що він був булгарського виробництва[3].
Пристрої такого типу давно були відомі в Китаї[4], але вони не служили для приготування чаю. На ранні російські самовари дуже схожа давньогрецька автепса[en] (грец. αὐθέψης : αὐτός + ἕψω, «само + кип'ятячий», «само-варячий»)[5]. Первісною Батьківщиною самовара в Росії є Урал. На російську традицію самовара, ймовірно, вплинули візантійська та середньоазіатська культури[6].
Про появу перших документально зафіксованих самоварів у Росії (у Тулі) відомо таке. У 1778 році на вулиці Штиковій, що в Заріччі, брати Іван і Назар Лисицини виготовили перший самовар у невеликому закладі. Засновником цього закладу був їхній батько, зброяр Федір Лисицин, який у вільний від роботи на збройовому заводі час побудував власну майстерню і виготовляв у ній різні вироби з міді.
Вже в 1803 на них працювали четверо тульських міщан, сім зброярів, двоє візників, 13 селян. Разом 26 осіб. Це була вже фабрика, і капітал її становив 3000 рублів, дохід — до 1500 рублів. Чималі гроші. Фабрика в 1823 році перейшла до сина Назара — Микити Лисицина.
Самовари Лисицина славилися розмаїттям форм і оздоблень: барила, вази з карбуванням і гравіюванням, самовари яйцеподібної форми, з кранами у вигляді дельфіна, з петлеподібними ручками.
Самоварне виробництво виявилося вельми прибутковим. Кустарі швидко перетворювалися на фабрикантів, майстерні — в фабрики.
У 1785 році відкривається самоварний заклад А. М. Морозова, у 1787 році — Ф. М. Попова, у 1796-му — Михайла Медведєва.
У 1808 році в Тулі працювало вісім самоварних фабрик. У 1812 році відкривається фабрика Василя Ломова, у 1813 році — Андрія Курашова, у 1815 році — Єгора Черникова, в 1820 році — Степана Кисельова.
Василь Ломов разом зі своїм братом Іваном випускали самовари високої якості, за 1000—1200 штук на рік, і отримали високу популярність. Самовари тоді продавалися на вагу і коштували: з латуні — 64 рубля за пуд, з червоної міді — 90 рублів за пуд.
У 1826 році фабрика купців Ломових випускала за рік 2372 самовара, Микити Лисицина — 320 штук, братів Черникових — 600 штук, Курашова — 200 штук, міщанина Малікова — 105 штук, зброярів Мінаєва — 128 штук і Чигінського — 318 штук.
У 1850 році в одній тільки Тулі було 28 самоварних фабрик, які випускали близько 120 тисяч штук самоварів на рік і безліч інших мідних виробів. Так, фабрика Я. В. Ляліна виробляла в рік понад 10 тисяч штук самоварів, фабрики І. В. Ломов, Рудакова, братів Баташових — по сім тисяч штук кожна.
Наприкінці XIX — початку XX століття з'являються нові типи самоварів — гасовий, самовар «Паричко» і мідні самовари фабрики Черникових з пристроєм труби збоку. В останніх подібний пристрій посилював рух повітря і сприяв швидкому закипанню води.
Самовари гасові з резервуаром для палива випускала (поряд з жаровими) заснована в 1870 році фабрика російського підданого Рейнгольда Тейле, і робили їх тільки в Тулі. Цей самовар знайшов великий попит там, де був дешевий гас, особливо на Кавказі. Гасові самовари продавалися і за кордоном.
Самовар був важливим атрибутом російських хатніх господарств і трактирів, використовувався всіма верствами населення — від найбідніших селян до найвищих класів[7][8]. Вираз «сісти біля самовара» означав «вести невимушену бесіду під час чаювання».
У 1908 році парова фабрика братів Шахдат і К° випустила самовар зі знімним глечиком — самовар «Паричко». Його винайшов інженер А. Ю. Паричко, який продав свій патент Шахдату і К°. Ці самовари були безпечні в пожежному відношенні, не могли розпаятися або зіпсуватися, як звичайні самовари, якщо при топці в них не опинялося води. Завдяки влаштуванню верхнього піддувала і можливості регулювати тягу, вода в них довго залишалася гарячою. І чистити їх було зручно. Працювали вони на вугіллі, спирті і іншому паливі. Газета «Тульскій говоръ» за 1908 рік писала про самовар «Паричко» як про видатний винахід, як про добрий подарунок до свята. Самовар, що зберігається в музеї, має тавро: «Самовар Паричко. Єдине у світі виробництво парової самоварної фабрики товариства братів Шахдат і К°».
Революція 1917 року внесла свої корективи. У цей період самоварна промисловість майже припинила своє існування. У 1918 році відбувається націоналізація самоварних підприємств. У 1919 році в Тулі утворюється державне об'єднання самоварних фабрик. У 1922 р. виробництво самоварів організовується на Першому державному мідеобробному заводі в м. Кольчугіно (нині ЗАТ ТД Кольчуг-Міцар).
У XX столітті, з поширенням газових і електричних плит, а також електричних чайників використовування самоварів сильно зменшилося, вони сприймаються як пам'ятки минулої епохи. Самовар є популярним сувеніром для зарубіжних туристів[9].
У 1950 році Тульський патронний завод був перейменований в «Штамп». Після війни це був єдиний завод у Тулі, який випускав самовари. З 1956 року завод «Штамп» почав випускати електричні самовари, що прийшли на зміну вугільним. А в 1964 році тут же почали випускати самовари-сувеніри «Ясна поляна». У цей час у «Штампі» діє заводський музей самоварів, в якому більше 400 експонатів.
У 1990 році в Тулі на вулиці Менделєєвська біля стін Кремля було відкрито музей «Тульські самовари».
У парк-готелі «Грумант» Щекинського району Тульської області експонується приватна колекція самоварів (різних епох, фабрик та географії) Михайла Борщова. У колекції понад 400 експонатів. «Онлайн-музей» колекції Михайла Борщова відкрито на сайті www.samovaroff.net. Незабаром для колекції планується побудувати окремий музей.
Незважаючи на різноманітність форм, влаштовані самовари однаково.
Кожен самовар складається з нижче перелічених частин:
.jpg)
На глек часто встановлюється Г-подібна труба для відводу диму, зроблена зі сталі чи латуні. На руських печах передбачався спеціальний канал-димохід з отвором-душником, куди вставляється верхній кінець самоварної труби.
Коли самовар не використовувався, паливо могли залишати в глеку, де воно злегка тліло; а коли треба було нагріти воду, полум'я роздмухували міхом (для цієї мети нерідко використовували чобіт, хоча промисловістю випускалися і спеціальні міхи)[10].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
