Поплавський Михайло Михайлович

Миха́йло Миха́йлович Попла́вський (нар. 28 листопада 1949, с. Мечиславка Голованівського району Кіровоградської області) — український педагог, виконавець пісень, політик, доктор педагогічних наук (1990), професор (1990), повний кавалер ордена «За заслуги» (2007), лауреат національної премії «Людина року» (2009), заслужений діяч мистецтв України, народний артист України, продюсер, телеведучий, режисер-постановник. Ректор (1993–2015) та Президент (станом на 2021 рік)^[4] Київського університету культури і мистецтв. Народний депутат України IV, VII та VIII скликань. Голосував за «диктаторські» закони 16 січня 2014 року^[5].

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Поплавський.

Михайло Михайлович Поплавський
Прізвисько	Співочий ректор, Юний Орел
Народився	28 листопада 1949(1949-11-28)[1] (74 роки) Мечиславка, Ульяновський район, Одеська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство	Україна
Діяльність	політик, співак, телеведучий, педагог, музичний продюсер, професор, музичний директор
Галузь	співак, телеведучий і музичний продюсер
Відомий завдяки	співак, продюсер, режисер, політик
Alma mater	КНУКіМ
Науковий ступінь	доктор педагогічних наук[d]
Вчене звання	професор[d]
Заклад	КНУКіМ
Членство	Верховна Рада України VIII скликання, Верховна Рада України VI скликання і Верховна Рада України IV скликання
Посада	народний депутат України[2], народний депутат України[3], народний депутат України і ректор
Партія	Аграрна партія України
Нагороди	Орден «За заслуги» І ступеня Орден «За заслуги» ІІ ступеня Орден «За заслуги» ІІІ ступеня Заслужений артист України
Сайт	poplavskiy.com
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
IV скликання
За єдину Україну!	14 травня 2002	—	25 травня 2006
VII скликання
Суверенна європейська Україна	15 січня 2014	—	27 листопада 2014
VIII скликання
Воля народу	27 листопада 2014	—	29 серпня 2019
Картка на сайті Верховної Ради України

Біографія

Народився 28 листопада 1949 року в селі Мечиславка Голованівського району Кіровоградської області в родині колгоспників Михайла Романовича (1923—1999)^[6] та Меланії Григорівни (1925—2011) Поплавських.

• 1967–1968 — учень ПТУ, Горлівка.
• 1968 — машиніст електровозу шахти № 6, Кіровське Донецької області.
• З 1969 р. — служба в лавах збройних сил СРСР.
• 1971–1973 — директор Великотроянівського сільського будинку культури.
• 1973–1975 — директор Ульяновського районного будинку культури Кіровоградської області.
• 1975–1979 — студент, голова профкому, КДІК.
• 1979 — заступник директора Республіканського будинку народної творчості УРСР.

Навчався в аспірантурі Академії педагогічних наук СРСР.

• З 1985 р. — ст. викладач, доцент, професор, завідувач кафедри, декан факультету.
• У 1990 році захистив докторську дисертацію «Соціально-педагогічні основи організації дозвілля учнівської молоді» в Ленінградській Академії культури^[7].
• 1995–1997 — ректор Київського державного інституту культури.
• 1997–1999 — ректор Київського державного університету культури.
• 1999–2014 — ректор Київського національного університету культури і мистецтв.
• З 2021 — президент Київського національного університету культури і мистецтв^[8].

Мистецька діяльність

Михайло Поплавський відомий як співак, генеральний продюсер, головний режисер-постановник, автор численних мистецьких проєктів, зокрема: Всеукраїнського дитячого телеконкурсу «Крок до зірок»; кулінарної телепередачі «Шеф-кухар країни» (на яку, бувши ведучим, Поплавський запрошував відомих і шанованих людей як гостей програми)^{[9][10][11][12]}; батл-шоу «Наша пісня»; Шевченківського вечора «Ми діти твої, Україно!»; концертної програми до Міжнародного дня матері «Мамо, вічна і кохана»; музичного телемарафону «Пісня об'єднує нас» та ін.

На думку редактора телекритики І. Долженкової, М. Поплавський зберігає популярність завдяки тому, що він «інтуїтивно апелює до прадавніх, але успішно придушених вимушеною цивілізованістю рис української ментальності з її неодмінним сентиментом до свого „ставка, млинка й вишневого садка“» і залишається єдиним діячем, що пропагує в українському телеефірі українську пісню^[13]. Одночасно Поплавського критикували за несмак, зокрема політик Ганна Герман^[14]. Критик Тамара Гундорова відзначає у творчості Поплавського використання стереотипних кліше української ідентичності — «вареники», «сало», «борщ», за допомогою яких продукується «спрощений, екзотично забарвлений образ українського світу»^[15].

Журналіст О. Супруненко свідчить про принцип «сім П», що лежить в основі успіху команді Поплавського: «професіоналізм, патріотизм, порядність, потужно працювати та прєданность Поплавському»^[16].

У 2006—2010 роках М. Поплавський дав ряд концертів, що називалися «прощальними» в різних містах України^[17][18], що не завадило, однак, продовжити Поплавському виступати й надалі. Пізніше Поплавський публічно оголошував про «завершення» співочої кар'єри у 2013 році^[19] та 2019 роках^[20]

У 2021 році Поплавський знову оголосив про завершення кар'єри, причому не тільки співацької, а й ректорської^[21][22].

Політична діяльність

• 1998 — балотувався на виборах до Верховної Ради України, виборчий округ № 100 (Кіровоградська область), зайняв 2-ге місце, 15,5 % (голосів).
• 2002–2006 — Народний депутат України 4-го скликання (виборчий округ № 101, Кіровоградська область, 48,44 % голосів). 12 червня 2002 року обраний на посаду заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності. Протягом 2002–2005 років був членом депутатських Фракцій «Єдина Україна» та «Трудова Україна».
• 2004 — стає президентом міжнародної громадської організації «Об'єднання українців світу».
• У 2010 році був обраний депутатом Київської обласної ради за виборчим округом № 63 (місто Ірпінь), як кандидат від Партії Регіонів^[23].
• У 2012 році балотувався у народні депутати по мажоритарному округу № 91 (Київщина) як самовисуванець^[24] (за повідомленнями преси — за підтримки Партії регіонів^[25]), але поступився представнику партії «УДАР» Руслану Сольвару (набрав 16,97 %)^[26].
• З 15 січня 2014 року — Народний депутат України 7-го скликання, самовисуванець на повторних виборах по одномандатному округу № 194 (Черкащина)^[27], група «Суверенна європейська Україна», його довірена особа — Костиря Інна Олександрівна. На другий день після складання присяги, 16 січня 2014 року, попри порушення регламенту, голосував та підтримав закони про диктатуру^[28] Після кривавих подій 18-20 лютого підтримав проєкт Постанови про засудження застосування насильства, що призвело до загибелі мирних громадян України^[29] і Постанову про самоусунення Януковича від виконання конституційних повноважень^[30].
• На парламентських виборах 2014 року балотувався по мажоритарному виборчому округу № 101 (Кіровоградська область), здобувши 31,45 % голосів^[31]. Бувши народним депутатом, увійшов до депутатської групи «Воля народу». Член Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти. Більшість засідань прогуляв^[32][33], не підтримав ані «Звернення… про визнання Російської Федерації державою-агресором»^[34], ані законопроєкт, що накладав обмеження на право трансляції російських кінофільмів^[35], ані законопроєкт про обов'язкове володіння держслужбовцями українською мовою^[36], хоча й підтримав закони про декомунізацію^{[37][38][39][40]}. Підтримав Проєкт Закону про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади)^[41]
• Очолив виборчий список Аграрної партії на парламентських виборах 2019 року^[42], але до парламенту — не потрапив.

Власність

Мережа ресторанів "Батьківська Хата", Еко-крамничка "Поплавок", Мережа кав'ярень "Star кава".

Нагороди

• Грамота Президії ВР УРСР (1984).
• Лауреат загальнонаціональної програми «Людина року» (1997, номінація "Діяч культури і мистецтв)
• Лауреат всеукраїнського рейтингу популярності «Золота фортуна» (1998).
• Орден М. Грушевського IV ст. «За розбудову України» (2000).
• Золота медаль «За заслуги в освіті» Всеукраїнського рейтингу «Софія Київська» (2001).
• Повний кавалер ордена «За заслуги» (2000 р. — ІІІ ст., 2001 р. — II ст., 2007 р. — I ст.)
• Володар титулу «Людина року»

Друковані роботи

Автор підручників:

• «Менеджер культури» (1993, 1996);
• «Азбука паблік-рілейшенз» (1997, 2-е вид. 2007);
• «Ректор» (1997);
• «Менеджер шоу-бізнесу» (1999);
• «Формула успіху» (2000);
• «Шоу-бізнес: теорія, історія, практика» (2001);
• «Антологія сучасної української естради» (в 2 т., 2003).

Музичні альбоми

• 2001 — Кропива
• 2012 — З добром до людей

Відео

• «Юний орел» (1996)
• «Кропива» (2 версії, 1998)
• «Міша+Вєра» (2001)
• «Ти моє сонце»
• «Ти моє кохання»
• «Любов»
• «Блюз еротичних думок»
• «Поклич мене» (2002)
• «Шаланди» (2003)
• «Сало» (2 версії, 2006)
• «Батько» (2008)
• «Банька» (2008)
• «Мамина черешня»
• «Варенички»
• «Ми були молоді»
• «Моя Україна»
• «Здрастуй, рідне село»
• «Дорогі мої батьки»
• «Пам'яті друга»
• «Хава нагіла»
• «Прощання»
• «Сніг кружляє»
• «Полем» (2009)
• «Сину мій» (2009)
• «Приречений на любов» (2013)
• «Я твій Міша» (2021)
• «Далі буде» (2021)
• «А нам сьогодні 50» (2021)

Ролі в кіно

• 2000 — Чорна рада — Вуяхевич, генеральний писар^[43]
• 2019 — Великі Вуйки — міністр інфраструктури

Критика

Пройшовши до Верховної Ради 7 скликання та отримавши депутатський мандат під час Революції гідності, 15 січня 2014 року, Михайло Поплавського звинувачували в тому, що він підтримав сумнозвісні «Диктаторські закони», але цю інформацію офіційно спростували^[44].

За повідомленнями авторитетних видань, Михайло Поплавський, як ректор Національного університету культури і мистецтв, створив корупційну схему, яка дозволяла йому заробляти щорічно понад 20 мільйонів гривень. А саме, Поплавський заснував приватний вищий навчальний заклад «Київський університет культури», студенти якого де-факто навчалися в державному виші. Студенти на трьох перших курсах офіційно зараховувалися до приватного університету, якому сплачували гроші за контрактами. Насправді ж вони навчалися на базі державного ВНЗ. Після третього курсу їх відраховували з КУКу і переводили на контракт у Національний університет культури і мистецтв, де вони й отримували дипломи^[45][46].

У липні 2005 року Київрада своїм рішенням (№ 885/3460) надала у постійне користування Київському національному університету культури і мистецтв, ректором якого є Михайло Поплавський, земельну ділянку площею 2,3 га поблизу станції метро "Печерська" (м. Київ, вул. Щорса, 36) для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних корпусів, гуртожитку та житлового будинку. Проте ділянку було використано не за цільовим призначенням та забудовано елітним житлом на продаж — про це йшлося в журналістському розслідуванні «Наших Грошей», передрукованому авторитетними виданнями^[47][48].

Скандали

З моменту заснування Приватний вищий навчальний заклад «Київський університет культури» (КУК) тісно співпрацює із Київським національним університетом культури і мистецтв (КНУКіМ)^[49]. Університети відомі спільною реалізацією освітніх програм та спільною організацією освітнього процесу^[49]. Вони провадять схожі напрями діяльності, зокрема, в галузі культури і мистецтва, спільно проводять наукові, культурні, мистецькі та освітні заходи^[49]. У 2014 році така тісна співпраця піддавалася критиці^[50], після чого в діяльності університетів спостерігається розмежування^[51][52]. Схема працює так: студентів-контрактників зараховують до приватного КУКу, де вони вчаться на базі державного КНУКіМ. Після третього курсу їх відраховують з КУКу і переводять на контракт до державного університету, де вони отримують відповідні дипломи.^[50] За даними реєстру фізичних та юридичних осіб, прямий засновник Приватного вищого навчального закладу «Київський університет культури» – компанія «Укрконцерт»^[53]. Остання, у свою чергу, має двох засновників. Це ректор державного Київського національного університету культури і мистецтв Михайло Поплавський та його син Олександр.^[50] Згідно з електронною декларацією Михайла Поплавського за 2015 рік, він отримав 2,90 млн грн. у вигляді роялті від "Київського університету культури"^[54].

У липні 2020 року на адресу Михайла Поплавського пролунали звинувачення в сексизмі. Наприклад, колишня в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун повідомила, що в цивілізованих країнах за подібні відео та поведінку він міг би отримати декілька справ^[55][56].

У березні 2023 року низка вітчизняних ЗМІ оприлюднили сюжет, у якому Михайло Поплавський у ході спілкування з абітурієнтами під час Дня відкритих дверей у Київському університеті культури і мистецтв опинився в центрі гучного скандалу^[57][58][59].

Примітки

1. Catalog of the German National Library

   d:Track:Q23833686
2. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=4
3. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7
4. Київський національний університет культури і мистецтв | Реєстр суб'єктів освітньої діяльності. registry.edbo.gov.ua. Процитовано 16 лютого 2021.
5. Дошка ганьби, або поіменний список тих, хто голосував за диктаторський закон. Українська правда - Блоги. Процитовано 30 січня 2022.
6. Архівована копія. Архів оригіналу за 9 лютого 2015. Процитовано 26 серпня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
7. Поплавский, Михаил Михайлович. Социально-педагогические основы организации досуга учащейся молодежи: диссертация … доктора педагогических наук : 13.00.05 / Ленингр. гос. ин-т кул-ры им. Н. К. Крупской. — Ленинград, 1990. — 428 с.
8. Михайло Поплавський - персональний сайт Ректор. Михайло Поплавський - персональний сайт (укр.). Процитовано 21 жовтня 2023.
9. Шеф-повар страны (сериал 2010 – ...). КиноПоиск. Процитовано 25 квітня 2020.
10. Шеф-кухар країни. shefkuhar.com. Процитовано 25 квітня 2020.
11. Кулинарная телепрограмма «Шеф-повар страны» - гость программы Александр Жеребко.
12. Новости Черкассы. Михаил Поплавский и Александр Жеребко готовили для всей страны | Новости Черкассы (ru-RU) . Архів оригіналу за 5 лютого 2020. Процитовано 26 квітня 2020.
13. Імперія Поплавського. Архів оригіналу за 5 червня 2014. Процитовано 1 червня 2014.
14. [Герман хоче закрити університет Поплавського, як несмак в українській культурі несмак в українській культурі"]. {{cite web}}: Перевірте схему |url= (довідка)
15. Хто боїться Вєрки Сердючки?.
16. Секрети успіху Михайла Поплавського. Архів оригіналу за 5 червня 2014. Процитовано 1 червня 2014.
17. Поплавський дасть у Львові прощальний концерт. Архів оригіналу за 2 червня 2014. Процитовано 1 червня 2014.
18. Михайло Поплавський дав прощальний концерт.
19. Михайло Поплавський завершує свою співочу кар’єру – UaReview. uareview.com. Архів оригіналу за 16 лютого 2021. Процитовано 16 лютого 2021.
20. Треба пожити для себе: Поплавський заявив про завершення кар’єри » МІА Вектор Ньюз. vectornews.net. Архів оригіналу за 16 лютого 2021. Процитовано 16 лютого 2021.
21. 71-річний Михайло Поплавський завершує кар’єру співака та ректора. ТСН.ua (укр.). 5 червня 2021. Процитовано 10 червня 2021.
22. Поплавський оголосив про завершення музичної та педагогічної кар'єри. OBOZREVATEL NEWS (укр.). 6 червня 2021. Процитовано 10 червня 2021.
23. Київська обласна рада. ЦВК. 2010.
24. інформація ЦВК^{[недоступне посилання з грудня 2021]}
25. Поплавський йде в депутати під крилом ПР.
26. підсумки на сайті ЦВК^{[недоступне посилання з грудня 2021]}
27. дані ЦВК
28. Результати поіменного голосування за проєкт Закону про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян (№ 3879) — за основу і в цілому. Архів оригіналу за 20 січня 2014. Процитовано 20 січня 2014.
29. Поіменне голосування про прийняття в цілому проєкту Постанови про засудження застосування насильства, що призвело до загибелі мирних громадян України (№ 4158). Архів оригіналу за 2 березня 2014. Процитовано 1 червня 2014.
30. Поіменне голосування про проєкт Постанови про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень. Архів оригіналу за 12 березня 2014. Процитовано 1 червня 2014.
31. дані ЦВК
32. Поплавський Михайло Михайлович. Голосування депутат
33. Поплавський Михайло Михайлович. Письмова реєстрація депутата
34. Поіменне голосування про проєкт Постанови про Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором (№ 1854) — за основу та в цілому
35. Поіменне голосування про проєкт Закону про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України (№ 1317) — у другому читанні та в цілому
36. Поіменне голосування про проєкт Закону про внесення змін до Закону України «Про державну службу» (щодо обов'язкового володіння українською мовою посадовими та службовими особами органів державної влади) (№ 1201) — за основу. Архів оригіналу за 27 вересня 2016. Процитовано 23 травня 2015.
37. Поіменне голосування про проєкт Закону про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у ХХ столітті (№ 2538-1) — за основу та в цілому. Архів оригіналу за 12 травня 2015. Процитовано 23 травня 2015.
38. Поіменне голосування про проєкт Закону про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років (№ 2539) — за основу та в цілому. Архів оригіналу за 12 травня 2015. Процитовано 23 травня 2015.
39. Поіменне голосування про проєкт Закону про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років (№ 2540) — в цілому. Архів оригіналу за 9 липня 2017. Процитовано 23 травня 2015.
40. Поіменне голосування про проєкт Закону про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки (№ 2558) — за основу та в цілому. Архів оригіналу за 7 липня 2015. Процитовано 23 травня 2015.
41. [ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radan_gs09/ns_golos?g_id=3462 [Архівовано 6 вересня 2015 у Wayback Machine.] Поіменне голосування про проєкт Постанови про попереднє схвалення законопроєкту про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади (№ 2217а/П1) — в цілому]
42. Нардеп-ректор Поплавський очолив виборчий список «Аграрної партії» УНІАН (9 червня 2019)
43. Михаил Поплавский. КиноПоиск (рос.). Процитовано 25 квітня 2020.
44. У Поплавського надали докази того, що він не голосував за «диктаторські закони» 16 січня. 14.11.2014
45. Поплавський заробляє мільйони на схемі з «клоном» держуніверситету культури / Дзеркало тижня. Україна, 12 листопада 2014, 13:21
46. Поплавський заробляє щорічно понад 20 млн гривень на схемі з «клоном» держуніверситету — ЗМІ / УНІАН, 12.11.2014 | 15:06
47. Поплавський, взявши землю для студентів, забудував її елітним житлом — ЗМІ / ЕП, 31 жовтня 2014, 11:36
48. Поплавський взяв землю для студентів і забудував її елітним житлом по $4 тис. за метр / Вголос, 01.11.2014 00:11
49. Договір про співпрацю КУК та КНУКіМ (PDF).
50. У ПОШУКАХ КУКа. Slidstvo.info (укр.). Процитовано 16 квітня 2023.
51. Головна сторінка. Київський Університет Культури (укр.). Процитовано 16 квітня 2023.
52. КНУКіМ – Київський національний університет культури і мистецтв. Процитовано 16 квітня 2023.
53. КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ — Код ЄДРПОУ 31028309. youcontrol.com.ua. Архів оригіналу за 1 березня 2020. Процитовано 29 лютого 2020.
54. Поплавський заробляв і продовжує заробляти гроші на очолюваному ним держуніверситеті | Каталог ФАР | ЧЕСНО. far.chesno.org. Процитовано 25 жовтня 2023.
55. Михайло Поплавський опинився у центрі скандалу на ґрунті сексизму – Секретні матеріали. 7 лип. 2020 р.
56. Шкарлет про звинувачення у сексизмі Поплавського: це справа суду, а не пліток. 10.07.2020, 19:53
57. Михайло Поплавський публічно принизив студентку та втрапив у сексистський скандал. Автор Марія Коробова. Дата публікації 15.03.2023, 14:09
58. "Подивись на себе": Михайло Поплавський оскандалився й публічно образив студентку. Автор Марія Касій. Дата публікації 16.03.2023, 17:17
59. “Це ж провокація”. 73-річний Поплавський потрапив у гучний скандал: образив юну дівчину на очах у всіх. Автор Софія Самосадкіна. Дата публікації 17.03.2023, 22:48

Посилання

• Персональний сайт
• Михайло Поплавський. Українські хіти
• Михайло Поплавський — герой мультфільму
• Поплавський Михайло Михайлович // Українська музична енциклопедія. — Київ: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України, 2018. — Том 5: ПАВАНА — «POLIКАРП».  — С. 377-378
• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К.І.С»

Література

1. Родовід Михайла Поплавського, сина Михайла, внука Романового. Від джерел до джерел / М. М. Ткач. — Вид. 2-ге, перероблене і доповнене. — Київ : Р. К. Майстер-принт, 2018. - 424 с. ISBN 966-617-7518-61-6