Оле́г Святосла́вич (дав.-рус. Ѡлегъ Свѧтославичъ, Ѡлегъ Ст҃ославичь; 1053 — 1 серпня 1115[1][2]) — руський князь з династії Рюриковичів. Князь володимирський (1074[2]/1077[3][1]—1077), тмутороканський (1083—1094), чернігівський (1094—1096)[3][1] і сіверський (1097—1115)[2]. Син київського князя Святослава Ярославича, онук Ярослава Мудрого. Засновник роду Ольговичів. Намагався зброєю захопити Чернігів, за що був засланий до Візантії на острів Родос. Користувався довірою візантійського імператора Никифора III Воніата, був одружений з візантійською аристократкою Феофанією Музалоніссою. 1082 року за підтримки Києва й Константинополя здобув Тмуторокань. Титулував себе «архонтом Матрахи, Зіхії і всієї Хозарії» (грец. Áρχωντ[ι] Ματράχ[ων] Ζιχίας χαί πάσης [Χ]αβαρίας), карбував власну монету, підкреслюючи свою суверенність.[2] Хрещене ім'я — Михайло. У «Слові о полку Ігоревім» прозваний Горесла́вичем / Гориславичем (дав.-рус. Горислáвличь)[4] за розпалювання міжусобиць.
Коротка інформація Прапор Князь володимирський, 1074 — 1077 ...
Закрити