Лівий комунізм
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Лівий комунізм — це позиція лівого крила комунізму, яка критикує політичні ідеї та практики, що підтримуються марксистами-леніністами та соціал-демократами.[1] Ліві комуністи відстоюють погляди, які вони вважають істинно марксистськими, на противагу позиціям марксизму-ленінізму, підтримуваних Комуністичним Інтернаціоналом після його більшовизації Йосипом Сталіним і під час його другого конгресу.[2][3][4]
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/8/82/Liste_1924_-_19.svg/640px-Liste_1924_-_19.svg.png)
Загалом існують дві течії лівого комунізму, а саме італійська та голландсько-німецька. Комуністична лівиця в Італії була сформована під час Першої світової війни у таких організаціях, як Італійська соціалістична партія та Комуністична партія Італії. Італійські ліві вважають себе леніністами за своєю природою, але засуджують марксизм-ленінізм як форму буржуазного опортунізму, що матеріалізувалась у Радянському Союзі за Сталіна. Італійські ліві зараз представлені в таких організаціях, як Інтернаціоналістична комуністична партія та Міжнародна комуністична партія. Голландсько-німецькі ліві відокремилися від Володимира Леніна ще до початку правління Сталіна і твердо підтримують комуністичну та лібертарну марксистську точку зору, на відміну від італійських лівих, які наголошували на необхідності міжнародної революційної партії.[5]
Лівий комунізм відрізняється від більшості інших форм марксизму переконанням, що комуністи не повинні брати участь у буржуазних парламентах, а деякі виступають проти участі у консервативних профспілках. Однак багато лівих комуністів розділилися з приводу своєї критики більшовиків. Ретекомуністи критикували більшовиків за елітарні партійні функції та наголошували на більш автономній організації робітничого класу без політичних партій.
Хоча Роза Люксембурґ була вбита в 1919 році до того, як лівий комунізм став окремою тенденцією, вона сильно вплинула на більшість лівих комуністів, як політично, так і теоретично. Серед прихильників лівого комунізму були Герман Ґортер, Антон Паннекук, Отто Рюле, Карл Корш, Амадео Бордіґа та Пауль Маттік. Конкретні течії, які можна назвати частиною лівого комунізму, включають бордиґізм і люксембурґіанство.[6]