![cover image](https://wikiwandv2-19431.kxcdn.com/_next/image?url=https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/9/9e/Benjamin_Kordt.jpg/640px-Benjamin_Kordt.jpg&w=640&q=50)
Кордт Веніамін Олександрович
український історик, бібліотекар, історик, бібліограф, бібліотекознавець, викладач, історико-картограф, археограф, джерелознавець, літера / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:
Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Кордт Веніамін Олександрович?
Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини
Веніамі́н Олекса́ндрович Ко́рдт, повне ім'я Христофо́р Йо́ганн Веніамі́н Ко́рдт (19 лютого 1860(18600219), Дерпт — 24 грудня 1934 Київ) — український бібліотекар, історик, бібліограф, бібліотекознавець, викладач, історико-картограф, археограф, джерелознавець, літературознавець, архівіст німецького походження[7].
Директор бібліотеки Університету святого Володимира у 1894–1928 роках. Завідувач відділу картографії Всенародної бібліотеки України в 1918–1933 роках. Кандидат дипломатії та професор бібліотекознавства. Приват-доцент кафедри російської історії, викладач історичної картографії та історії картографії Університету святого Володимира. Старший інструктор підсекції академічної та державної бібліотеки бібліографічної секції підвідомства «Книга» Губнаросвіти (Київ). Член (з 21 листопада 1918 року) і голова (1920–1923) Тимчасового комітету для заснування Національної бібліотеки Української держави в місті Києві, пізніше Всенародної бібліотеки України (у 1918–1923 роках), бібліотекар, науковий співробітник, член секції бібліотекознавства Науково-дослідної комісії бібліотекознавства та бібліографії (з 1926 року), завідувач Мапографічного кабінету (з 1927 року), університетських картографічних відділів (1928–1930), картографічного відділу Всенародної бібліотеки України (1930–1933). Голова комітету академічної та державної бібліотеки Народного комісаріату освіти (1920).
Один із засновників Української академії наук, Всенародної бібліотеки України та Київського археологічного інституту 1917 року[8].
Почесний член Імператорського Московського археологічного товариства, член Естонського наукового товариства для вивчення мови, літератури та історії[de], Одеського товариства історії і старожитностей (1900), дійсний член Московського товариства любителів природознавства, антропології й етнографії[ru] (1906), учасник Товариства істориків у Ризі (1911), член Історичного та Географічного товариств Європи, член Міжнародної комісії для видання старовинних карт (1913), Історичного товариства в Утрехті[nl] (1924)[8].
Автор наукових праць з історіографії та картографії, відзначених преміями імені Геймбюргера Дерптського університету (1902, 1907), Макарівською премією (1907), медаллю імені Петра Семенова-Тянь-Шанського Російського географічного товариства[ru] та іншими державними нагородами. Член археографічної ВУАН (1921–1930 роках). Організував виставку картографічних матеріалів до XI Археологічного з’їзду в Києві (1899), відзначений почесною Уварівською премією. У 1918 році урядовець для особливих доручень Міністерства закордонних справ Української держави[8].
Засновник історичної картографії України, досліджував історичну географію, історичні подорожі, історію дипломатії, історію торгівлі, енциклопедистику, літературу та інше. Володів голландською, данською, німецькою, російською, шведською та українською мовами. Відіграв величезну роль у формуванні фондів нинішньої картографічного відділу Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського, які дивують дослідників своїм багатством[9]. Чотиритомне факсимільне видання середньовічних карт України та Росії із його коментарями залишається актуальним. За словами Ярослава Дашкевича, воно «становить золотий фонд картознавства України»[10].