Класифікація Бібліотеки Конгресу (англ.Library of Congress Classification (LCC)) є системою бібліотечноїкласифікації, розробленої Бібліотекою Конгресу США. Вона використовується у більшості дослідницьких та академічних бібліотек у США та низці інших країн. Більшість публічних бібліотек і невеликі академічні бібліотеки продовжують використовувати стару Десяткову класифікацію Дьюї (DDC)[1]. LCC не варто плутати з LCCN, системою класифікації книг і авторів, яка також визначає URL-адреси своїх інтернет-каталогових записів, таких як «82006074» та «http://lccn.loc. gov/82006074».
Класифікація була винайдена Гербертом Патнемом у 1897 році, якраз перед тим, як він взяв Бібліотеку Конгресу під своє управління. У основі класифікації лежала Розтяжна класифікація[en], розроблена у 1880 році Чарльзом Аммі Каттером і під впливом DDC, розробленою Мелвілом Дьюї у 1876-му. Класифікація Патнема була розроблена спеціально для зборів Бібліотеки Конгресу, щоб замінити фіксовану систему місця розташування, розроблену Томасом Джефферсоном. До часу залишення Патнемом своєї посади у 1939 році, усі класи, окрім K (закон) і частини B (філософія і релігія), були добре розвинені.
LCC була піддана критиці за відсутність теоретичної основи. Більшість з класифікаційних рішень були викликані практичними потребами цієї бібліотеки, а не епістемологічними міркуваннями. Хоча вона розподіляє предмети на широкі категорії, це, фактично, перелічувальна модель за своєю природою. Тобто, вона надає інформацію про книги у колекціях однієї бібліотеки, а не загальносвітову класифікацію.
