Зарваниця (Тернопільський район)
село у Золотниківській сільській громаді Тернопільського району Тернопільської області України З Вікіпедії, вільної енциклопедії
село у Золотниківській сільській громаді Тернопільського району Тернопільської області України З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Зарвани́ця — село в Україні, у Золотниківській сільській громаді Тернопільського району, Тернопільської області, розміщене на лівому березі річки Стрипа.
| село Зарваниця | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна |
| Область | Тернопільська область |
| Район | Тернопільський район |
| Громада | Золотниківська сільська громада |
| Основні дані | |
| Засноване | 1458 |
| Населення | ▼ 285 |
| Площа | 2,266 км² |
| Густота населення | 150,93 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 48142 |
| Телефонний код | +380 3551 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°13′08″ пн. ш. 25°22′09″ сх. д.H G O |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 48115, Тернопільська обл, Тернопільський р-н, с Золотники, вул. Містечко, буд 25 |
| Карта | |
  Зарваниця | |
 Зарваниця | |
| Мапа | |
 | |
|
| |
Давніше було містечком. До 2015 року адміністративний центр колишньої Зарваницької сільради, якій було підпорядковане село Сапова. Від вересня 2015 р. увійшло до складу Золотниківської сільської громади. До Зарваниці приєднаний хутір Раків Кут. Поштове відділення — Вишнівчицьке.
Населення — 285 осіб (2017 р.).
Для християн усього світу Зарваниця добре відома чудотворною іконою і цілющим джерелом, біля якого з'являлася Божа Матір. Зараз на цьому місці споруджено Марійський духовний центр — комплекс церковних споруд з Собором Зарваницької Матері Божої, що належать Українській греко-католицькій церкві. Щороку сотні тисяч паломників приходять сюди на прощу.
На північний схід від Зарваниці розміщене с. Вишнівчик, на північний захід — Котузів, на південний захід — Гниловоди, на південь — Сапова з присілком Полісюки.
Поблизу Зарваниці виявлено археологічні пам'ятки культури кулястих амфор.
У книзі Андрія Мельника про археологічні знахідки написано:
| «властитель села, п. Роман Охоцький робив розкопки за двором в стороні цвинтаря, де сьогодні дерев'яний хрест, та там викопав кам'яну домовину, а в ній людський кістяк та камінний топірець. Ці археологічні здобутки подарував до музею графів Дідушицьких у Львові». |
Є кілька версій щодо назви села.
Легенда розповідає:
| Один із київських ченців чудом врятувався від ворожих наїзників і опинився на галицькому Поділлі в лісах над рікою Стрипою. Довге скитальство та нестерпний голод так знесилили його, що, умиротворений надією на допомогу Богоматері, чернець заснув. У сні відкрилась перед ним райська місцина: оповита чарівним серпанком долина, погаптована різнобарвними квітами і освітлена дивним сяйвом. В його блиску з'явилася Мати Божа з двома ангелами, які мали в руках білі лілії. Чернець упав перед Пречистою Дівою Марією на коліна. Вона із усміхом подала йому в руки край свого омофора. Пробудившись, побачив чудову долину, оточену віночком густого лісу. Раптом у росяній траві засвітилося джерело чистої води, а над ним спалахнула небесним промінням ікона Пресвятої Діви Марії з малим Ісусом на руках.
Чернець пригадав сон і склав поклін Пречистій. Це місце, де зарвав його сон, назвав Зарваницею. Згодом він збудував біля кринички каплицю і примостив у ній ікону Богоматері. Сюди, почувши про чудо, почали приходити люди і поселятися. З роками у затишному видолинку виросли церква і монастир, селянські обійстя. Так почалася Зарваниця. |
| з трьох боків оточена водою Стрипи. З гори оглядаючи цю місцину, здається, що це ріка зарвала шмат землі, на якому розложилось село.[1] |
30 липня 1436 р. — в «Актах ґродських і земських» (найдавніші записки галицьких судів 1435—1475 років) згаданий Ianussio de Zerwanycza (лат., тобто Януш із Зе(а)рваниці).[2] Ще одна письмова згадка — 1458 р. Архівні документи XVIII ст. підтверджують, що Зарваниця обіймала нинішній Вишнівчик і Полісюки.
Владислав Опольчик наприкінці XIV ст. передав Зарваницю та навколишні територю у спадкове володіння. Власниками села у XV ст. були шляхтичі Зарваницькі (їхні родичі — Копичинські з Бествіни гербу Топач[3]), пізніше — Ходоровські, Уміньські, Тимборські, Маковецькі, Вистемпи[4], Куровські, Овадовські. Від останніх Зарваниця перейшла до Пйотра Міхала Мьончиньського, після його смерті — онук Іґнація, правнука Матеуша. У 1836—1864 рр. дідичем був Томаш Охоцкі, власником табулярної маєтности до 1910 р. — Зеферин Охоцкі та його спадкоємці. Кілька років власником табулярної маєтности був єврей Фелікс Вайсгляс, від якого маєток викупив (за 1 млн корон[5]) у 1913 р. Андрей Шептицький. У власності митрополії УГКЦ маєток був до 1939 р.[6]
Населений пункт розвивався і в XVI ст. поселення стало містечком, було третім за кількістю мешканців у Теребовлянському повіті (після Теребовлі, Підгайців). 28 грудня 1548 р. король Сигізмунд І дав дозвіл Йоахімові Подвербецькому на заснування містечка, разом з тим запроваджував ярмарки та увільняв міщан від податків на 20 років[7]. У 1564 р. була церква в містечку (напевне, дерев'яна).[8]
Для захисту Зарваниці від турецьких нападників викопали з висипаним високим валом рів, який з'єднував Стрипу, і спорудили в'їзну браму. Збереглися письмові свідчення про існування в середні віки мурованого замку, який був на присілку Полісюки.На даний момент з місця замку не залишилося нічого.
У 1662–1704 рр.[8] Зарваницю кілька разів стустошували турки і кримські татари. Вони спалили селянські оселі, церкву (в 1732 р. діяла в хаті[8]) і монастир. Багатьох людей було вбито, захоплено в полон. Однак ікону Божої Матері вдалося врятувати. Її перенесли до нової дерев'яної церкви, побудованої в центрі Зарваниці (Церква святого Івана Хрестителя, 1738 р.[8]). У ній примостили також чудотворний образ Розп'ятого Спасителя, який було короновано, за дозволом Папи Римського, у 1742 р. в присутності Митрополита Київського — предстоятеля Української (Руської) Греко-Католицької Церкви Атанасія Шептицького.
У 1747 р. церковна громада почала будівництво мурованого храму з каменю в стилі бароко.[9] В 1754 р. дерев'яна церква згоріла. На місці, де вона стояла, отець Петро Білинський поставив кам'яний хрест. Того ж року за фінансової допомоги тодішнього власника села графа Пйотра Міхала Мьончиньського завершено спорудження храму Пресвятої Трійці. Її будували із каміння, взятого зі зруйнового кримськими татарами замку в Полісюках. Це був четвертий храм з часу заснування Зарваниці, його освятив отець Ілія Білинський.
До нової церкви урочисто перенесено обидві чудотворні ікони. У 1784 р. храм розмалював митець Андрій Солецький, у 1859 р. інтер'єр відновив живописець Антоній Корчмарський.[9] У 1867 р. заходами пароха о. Порфирія Мандичевського було урочисто короновано ікону Зарваницької Матері Божої, старанням кардинала Івана Сімеоді папа Пій IX надав Зарваниці статус відпустового місця. Відтоді починаються відпустові дні, коли тисячі прочан відвідують це святе місце. В 1894 р. біля джерела вимурувано каплицю. У 1902 р. тут під час першої канонічної візитації подільських деканатів перебував Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський Андрей (Шептицький), мав проповідь; у 1906 р. відновив Зарваницький деканат УГКЦ.[10]
Часто відвідував Зарваницю майбутній Патріарх Української греко-католицької церкви Йосиф Сліпий. Монастир мав також свій водяний млин і пекарню, опікувався бідними людьми.
Більшість хат, монастирські будівлі згоріли (в т. ч. помешкання пароха, сотрудника); снаряди пошкодили дах, притвор, стіни в Церкві Пресвятої Трійці. Дзвін російські солдати вивезли до Підгаєць, там під час відступу залишили (після війни повернули назад). До закінчення ремонту храму відправи були в Золотниках. Ікона Божої Матері Зарваницької була пошкоджена, зберігалась у сховку церкви в Підгайцях.
У 1936 р. на фасаді при вході до церкви Пресвятої Трійці живописець Володимир Іванюк (вихованець Олекси Новаківського) відтворив у мініатюрі святі культи і духовні споруди Зарваниці, людей, що йдуть до них, ангелів, сцену Вознесіння Христа.[11]
1944 р. було спалено дерев'яну монастирську церкву, 1946 р. знищено монастир, у 1961 р. — каплицю. Джерело обгородили колючим дротом. Ставили міліційні заслони у відпустові дні. Однак у лісі та в хатах проводилися підпільні богослужіння. У 1975 р. завідателем поруйнованої більшовиками церкви в Зарваниці був призначений отець-митрат Василь Семенюк. Він із благословення митрополита Володимира Стернюка, працюючи душпастирем у катакомбних церквах, водночас став керівником підпільної духовної семінарії. Так тривало до кінця 1980-х рр..
З благословення архієрея Михаїла Сабриги отець-митрат Василь Семенюк, за активної участі парафіян і семінаристів, сприяв відбудові у 1991 р. каплички біля джерела, ремонту знищеної церкви, спорудженню біля неї великої каплиці, у якій відправляються під час відпустів богослужіння, а також Хресну дорогу. Зведено реколекційний будинок, де проводять реколекції священики багатьох єпархій, семінаристи, родини, молодь, діти.
Відбудовуються Святотроїцький монастир Студійського Уставу та монастирська церква.
До липня 2021 року село входило до складу Теребовлянського району.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[12]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 100% |
Спорудження й облаштування Зарваницького духовного центру триває.
Головні пам'ятники та пам'ятні знаки:
Діють філія Тернопільської духовної семінарії, клуб, бібліотека, відділення зв'язку, торговельний заклад, будинок для гостей.
Про населений пункт видано такі книги, альбоми, путівники:
