Журів

Жу́рів — село в Україні у Рогатинській міській територіальній громаді, Івано-Франківського району, Івано-Франківської області, на межі з Ходорівською МТГ Стрийського району Львівської області.

село Журів
Країна	Україна
Область	Івано-Франківська область
Район	Івано-Франківський район
Тер. громада	Рогатинська міська громада
Код КАТОТТГ	UA26040270220052510
Основні дані
Засноване	1394
Населення	472
Площа	9,814 км²
Густота населення	48,09 осіб/км²
Поштовий індекс	77051
Телефонний код	[phone]
Географічні дані
Географічні координати	49°18′12″ пн. ш. 24°26′40″ сх. д.
Водойми	Свірж
Відстань до обласного центру	61 км. км
Відстань до районного центру	61 км. км
Найближча залізнична станція	Букачівці
Відстань до залізничної станції	7 км
Місцева влада
Адреса ради	77001, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н, м. Рогатин, вул. Галицька, 65
Карта
Журів
Журів
Мапа
Журів у Вікісховищі

Село знаходиться на Ходорівському Опіллі, що є частиною великого Рогатинського Опілля, на заході Подільської височини. Тут переважають лісостепові ландшафти.

Історія

Костел святого Станіслава єпископа

Перша згадка про Журів у грамоті 29 червня 1394 р^[1].

У податковому реєстрі 1515 року Журів документується як спалене містечко, де був млин^[2]. Збереглася згадка про спалення Журова татарами в 1599 р. До 1539 р.відомий правник, геральдик та генеалог Адам Бонецький вказував, що Журів інколи в документах згадувався, як «Джурів^[3]». В історичних джерелах є також згадка про Журівський замок, який в 1648 р. був зруйнований під час визвольної боротьби українців під проводом гетьмана Богдана Хмельницького.

У 1987 р. біля села виявлено сліди давнього поселення голіградської культури фракійського гальштату. Дану пам'ятку взято під державну охорону.

За часів Речі Посполитої, Журів, як містечко перебував у власності шляхетського роду Даниловичів. Зокрема, «з Журова» підписувались Микола Данилович, його син Іван Миколай ,^[4] донька Петра Даниловича Олена (Гелена) Урсула Даниловичівна^[5], дружина Софія-Теофі́ля Даниловичі́вна (Собєська), мати короля Яна ІІІ Собєського, 1607, Журів — 27 листопада 1661, Жовква) — шляхтянка Королівства Польського русинського походження, донька руського воєводи Івана Даниловича і Зофії (Софії) з Жолкевських, внучка Станіслава Жолкевського. Містечко Журів до поділу Речі Посполитої у 1772 р. знаходилось на межі з Галицьким повітом та належало до Жидачівського повіту Львівської землі Руського воєводства. (Ру́ське воєво́дство (лат. Palatinatus Russiae, пол. Województwo ruskie) — адміністративно-територіальна одиниця Королівства Польського та Корони Польської в Речі Посполитій. Існувало в 1434–1772 роках).

У XIX ст. Журів — як містечко Бережанського, а потім Рогатинського повітів, Королівства Галичини та Володимирії. У 1870-х — 1880-х рр. містечко мало власну печатку з зображенням сухого дерева (типовий для галицької сфрагістики австрійської доби «природничий» символ) і латинським написом: «Sigillum Communitatis Żurow».

1 січня 1934 р. Радою Міністрів РП з розпарцельованого (розділеного) Журівського фільварку ,що знаходився в 10 км. на захід від Журова, було утворено нову самостійну адміністративну гміну - Луковець- Журівський^[6].

У 1939 році в містечку проживало 1410 мешканців (470 русинів, 480 поляків, 360 латинників, 30 євреїв)^[7].

Населення села станом на 09.12.1931 р. становило 1297 осіб, на 01.01.1993 р. — 467, на 01.01.2009 р. — 432.

Місцеву школу в 2018 - ліквідовано^[8]

У селі знаходиться селянське фермерське господарство «Промінь».

12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 714-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Івано-Франківської області», увійшло до складу Рогатинської міської громади.^[9]

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Рогатинського району, село увійшло до складу новоутвореного Івано-Франківського району^[10].

Пам'ятки

• костел святого Станіслава єпископа-мученика(знищений за часів СРСР у 50 рр. ХХ ст.). Перед 1568 роком у Журові була заснована латинська парафія, та закладено латинський костел святого Станіслава єпископа-мученика, Львівської архідієцезії РКЦ. У 1598 році дерев'яний костел у Журові став відомим через євхаристійне чудо, що трапилося під час Богослужіння. Відтоді люди з навколишніх сіл стали часто сюди навідуватися. Після пожежі у 1621 році костел відновлено за кошти Миколи Даниловича, а саме був збудований мурований храм, який посвятили Найсвятішій Богородиці — Журівській. Протягом XVII — XVIII ст. споруда кілька разів страждала від пожеж, тому перебудовувалася в різних стилях (готика, ренесанс). 1885 року костел учергове згорів, але чудотворна ікона, яку винесли з вогню, була чудом врятована. Відбудований костел до 1935 року виконував роль локального санктуарію Богородиці-Журівської — це було відпустове місце, яке відвідували вірні як римо-католики, так греко-католики (католики візантійського обряду). Магнат Микола Данилович прикрасив чудотворний образ Пречистої Діви Марії срібними ризами та коронами. Ікона славилася численними чудами і ласками, була прикрашена 213-ма вотами — дарами за зцілення. Під час монголо-татарської навали люди винесли образ на мур. Стріли ворогів перестали долітати, обложені врятувалися. У польському віснику за 1925 рік збереглася стаття про чуда за посередництвом образу Пресвятої Богородиці-Журівської. Зокрема, багато ласк зазнав на собі місцевий римо-католицький священник Вінцент Бонковський. У статті описано випадок, коли жінка на ім'я Мар'яна Дашкевичова прибігла до костелу з помираючою дитиною. Вона благала священника про допомогу. Отець побачивши безнадійність ситуації, адже дитина не подавала ознак життя, порадив матері вклякнути під головним вівтарем і віддати себе з дитиною в опіку Пресвятої Богородиці. Згорьована матір так і зробила. Враз дитина почала дихати і заплакала. Напередодні Першої світової війни при костелі було засноване згромадження сестер домініканок. У 1938 році у згромадження було три черниці. Головний вівтарний образ цього костелу - образ святого Станіслава єпископа-мученика зараз знаходиться в римсько-католицькому костелі св. Станіслава єпископа-мученика,у с.Липівка (кол.Фірлеюв),що на півшляху між Рогатином і Перемишлянами ,що на межі з Львівською областю. У костелі було два вівтарі, один з яких відведено для богослужінь греко-католиків (католиків візантійського обряду) з причини нищення місцевої церкви пожежею. Даний факт свідчить про мирне співжиття мешканців містечка, адже воно було багатоетнічним  та поліконфесійним (у ньому проживали поляки, українці(русини), євреї). Доля костелу — трагічна: з приходом радянської влади- влади тотального нищення пам'яток і традицій, Журівський костел було зруйновано, майно пограбовано, а поховання місцевих магнатів-фундаторів костелу Констанції Данилович (в народі білої пані) та ін., які були поховані у крипті храму- сплюндровано.ЦЕГЛУ ЗІ ЗРУЙНОВАНОЇ СВЯТИНІ ВИКОРИСТАНО ДЛЯ РЕМОНТУ МІСЦЕВИХ ДОРІГ.
• церква Св. Димитрія Солунського де тепер зберігається Чудотворний образ матері Божої Журівської, який раніше знаходився в місцевому римсько-католицькому костелі св. Станіслава єпископа-мученика.

Відомі люди

• Зеновій Карась, священик УГКЦ, просвітянин, педагог, багаторічний політв'язень, почесний громадянин міста Коломия,свого часу редактор газети Коломийської-Чернівецької Єпархії УГКЦ «Християнський вісник». Народився 9 березня 1929 року у Журові. Закінчив Рогатинське педучилище у 1948 році. Працював учителем на Городенківщині та Рогатинщині. Пізніше, у 1954 році виїхав із сім'єю до Казахстану до вуйка своєї дружини Юліана Борисікевича, якого свого часу було з родиною депортовано з України. За звинуваченням в антирадянській агітації З. Карась був засуджений обласним судом м. Кустанай (Казахська РСР) на 10 років совєтських концтаборів. відбував покарання в системі ГУЛАГ в Іркутській області та Мордовській АССР (Росія) з вересня 1957 по вересень 1967 року. Помер 4 березня 2014 року у місті Коломия^[11].

Дідичі

• Микола Данилович
• Софія Теофіла Даниловичівна
• Ян Потоцький
• Теодор Потоцький

Примітки

1. 64. Владислав, польський король, дарує Данилові Задеревецькому села під Галичем i Зудечовом. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 10 січня 2016.
2. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 166 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
3. Boniecki Adam. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Cz. 1. — t. 4, 1904. — S. 86. (пол.)
4. W. Hejnosz. Daniłowicz Jan Mikołaj z Żurowa h. Sas (†1649) / Polski Słownik Biograficzny.— Kraków, 1937.— t. IV/1, zeszyt 16.— S. 415. (пол.)
5. Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … [Архівовано 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.] — T. 4. — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743.— 820 s.— S. 333. (пол.)
6. Dz.U. 1922 nr 101 poz. 926. Архів оригіналу за 12 жовтня 2016. Процитовано 22 вересня 2016.
7. Володимир Кубійович. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939, стор. 69 — Вісбаден, 1983. — 205 с.
8. Журівська філія Рогатинського ліцею №1. Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 8 грудня 2020.
9. Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Івано-Франківської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 12 листопада 2021. Процитовано 12 листопада 2021.
10. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
11. На Прикарпатті відновили знищені іменні таблички на унікальному різьбленому іконостасі. ВІДЕО. Архів оригіналу за 19 червня 2017. Процитовано 20 червня 2017.

Джерела

• Żurów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 867. (пол.) — S. 867—868. (пол.)
• Ярослав Марків. Село Журів — колишнє містечко Рогатинщини. Історико-епічний нарис/Марків Я., Карась З., Короташ В. — Журів-Коломия: Коломийська друкарня ім. Р. Шухевича, 2001. — 216 с. http://chtyvo.org.ua/authors/Markiv_Yaroslav/Selo_Zhuriv_-_kolyshnie_mistechko_Rohatynschyny_/ [Архівовано 21 березня 2018 у Wayback Machine.]
• Журів: літературно-документальне видання / упоряд. З. Карась. — Львів, НФВ «Українські технології», 2007 — 84с., іл.. ISBN 978-966-345-130-5