Вулиця Дорошенка (Львів)
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Ву́лиця Петра́ Дороше́нка — одна з центральних вулиць міста Львова у Галицькому районі. Сполучає проспект Свободи з вулицею Степана Бандери, утворюючи перехрестя з вулицями Словацького, Бібліотечною та площею Шашкевича. Прилучаються вулиці Банківська, Костюшка та Каменярів.
Вулиця Дорошенка Львів | |
---|---|
Місцевість | Історичний центр Львова, Новий Світ |
Район | Галицький, Залізничний |
Назва на честь | Дорошенка Петра Дорофійовича |
Колишні назви | |
Мікульчиньська, Міхелькунчовська, Сикстуська (Сікстускенґассе), Сикстуська, Оборони Львова (част.), Сикстуська (част.), Жовтнева, Сикстуська, Сикстусштрассе, Сикстуська, Жовтнева | |
польського періоду (польською) | Mikulczyńska, Michelkunczowska, Sykstuska (Sixtusken Gasse), Sykstuska, Obrony Lwowa (cz.), Sykstuska (cz.) |
радянського періоду (українською) | Жовтнева, Сикстуська, Жовтнева |
радянського періоду (російською) | Октябрьская, Сикстуская, Октябрьская |
Загальні відомості | |
Протяжність | 910 м |
Координати початку | 49°50′25″ пн. ш. 24°01′39″ сх. д. |
Координати кінця | 49°50′05″ пн. ш. 24°01′04″ сх. д. |
поштові індекси | 79000[1] |
Транспорт | |
Автобуси | № 9, 45; приміський — № 114, 138[2] |
Трамваї | № 1, 2[2] |
Маршрутні таксі | № 15, 24, 48[2] |
Зупинки громадського транспорту | «Вул. Петра Дорошенка»[2] |
Рух | односторонній, нижня частина частково двостороння для громадського транспорту |
Покриття | бетон, бруківка |
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура | |
Будівлі | № 1—77[3] |
Архітектурні пам'ятки | № 1, 5, 6, 9, 11, 14—17, 19, 22, 23, 26, 29, 31, 32, 34, 41, 45, 47, 49, 51, 53, 55, 57, 59, 61, 73, 77[4] |
Поштові відділення | ВПЗ № 1 (вул. Словацького, 1)[1] |
Забудова | історизм, сецесія, конструктивізм 1930-1970-х років |
Зовнішні посилання | |
У проєкті OpenStreetMap | пошук у Nominatim |
Мапа | |
Вулиця Дорошенка у Вікісховищі |
Історія вулиці Дорошенка починається з 1470 року. У документах того часу згадується якийсь «лан Зиндріха». Це була ділянка землі у верхній частині вулиці, яка належала пані Мікулинській, або Мікулині. Дорога, що вела до цього маєтку, й послужила основою теперішньої Дорошенка.
Із 1535 вулиця існує як Сикстуська або Сікстускенґассе. Назва походить від прізвища Еразма Сикста, доктора медицини, відомої постаті середньовічного Львова, його фільварок був біля костелу Святої Марії Магдалени. Вулиця називалася Сикстуською незмінно з 1871 року. Перед другою світовою війною, у 1938 році, її ділянка від Головної пошти до вулиці Леона Сапєги (сучасна Степана Бандери) отримала назву Оборони Львова.
У грудні 1940 року вулиця отримала назву Жовтнева. Ще і зафіксовано такий факт: коли в 1944 році було проведено часткове перейменування вулиць, Жовтневої в списках не було.
У верхній частині вулиці в XVII столітті були побудовані арсенал Сенявських і монастир домініканок з костелом Святої Магдалени, які утворили фортифікаційну ділянку на захід від міських укріплень. У XVIII столітті верхня частина вулиці належала князю Августу Чарториському: тут розташовувався його палац, у якому в листопаді 1792 року зупинявся Тадеуш Костюшко. Від давніх володінь князя Чарториського залишився тільки арсенал Сенявських, збудований 1639 року відомим інженером-фортифікатором П. Ґродзицьким. На початку XIX століття споруду придбала родина Баворовських. Наприкінці століття граф Віктор Баворовський розмістив у давньому арсеналі свою унікальну бібліотеку та колекцію мистецтва, нині тут є відділ мистецтв [[[Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника|львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника НАН України]].
До кінця XVIII століття нижню частину вулиці займали багнисті місця і болота, де львів'яни полювали на диких качок. Ці ділянки почали швидко забудовуватися в середині XIX століття після знесення міських стін та формування майбутніх площі Міцкевича та проспекту Свободи.
У XIX столітті верхня частина Сікстуської вважалася далекою від міста, сюди приїжджали на відпочинок. Велика ділянка землі непарної сторони вулиці разом із садом займав костел і монастир домініканок, а після ліквідації ордену в 1792 році цю нерухомість посіла греко-католицька духовна семінарія.
Частину цієї ділянки у 1890 році зайняли будівля Головпоштамту та новий будинок семінарії. Вдало були виконані житлові будинки № 45-61 (архітектор Якуб Менкер) та № 60-71 (архітектор Вітольд Мінкевич), які утворили лінію одностильових будинків з яскравими індивідуальними рисами. Комфортабельність цих будинків (зручне планування, висота стелі, співвідношення житлової і функціональної площі) зумовило те, що після остаточного приєднання Львова до УРСР у 1944 році значну частину житла тут зайняли обласні керівники високого рангу.
У 1894 році по нижній частині Сікстуській проклали лінію електричного трамваю від залізничного вокзалу до Гетьманських валів, звідки вона розгалужувалася до Галицької крайової виставки на Софіївці та через площу Ринок на Личаків.
До 1939 року на вулиці Сікстуской перебувало кілька польських видавництв і редакцій газет: офіційні газети «Wiadomości Gminne», «Gazeta kościelna» і «Głos prawa», газети «Wschód», «Zorza nowa».
Під час другої світової війни дві будівлі в нижній частині вулиці були зруйновані через бомбардування. Ділянка, що звільнилася, стояла пусткою, частково була зайнята будівлею — «пеналом» офісної будівлі, де розташовані служби Львівської філії АТ «Укртелеком» та трамвайної зупинкою. За радянських часів у верхній частині вулиці було побудовано також будівлю Львівського медичного училища.
Досі зберігається привабливість запрограмованого архітекторами європейського рівня комфорту — і вважались ці помешкання чи не найпрестижнішими та найбільш комфортними. Понині надалі їхня ціна залишається досить високою.
У романі сучасної української письменниці Ганни Медвідь «Маґда, батькова дочка» єдиною точною географічною локацією можна вважати кафе на вулиці Жовтневій (радянська назва вулиці Дорошенка):[7]
Зимового вечора, сидячи в маленькому затишному кафе на вулиці Жовтневій, Микола дивився на мене якось особливо. |
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.