Волноваха
місто у Волноваському районі Донецької області. Адміністративний центр Волноваської міської громади. З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Волнова́ха (раніше — Вовноваха[2]) — місто в Україні, адміністративний центр Волноваської міської громади і Волноваського району Донецької області.
| Волноваха | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
 | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна | ||||||||
| Область | Донецька область | ||||||||
| Район |  Волноваський район | ||||||||
| Громада | Волноваська міська громада | ||||||||
| Засноване | 1881 | ||||||||
| Статус міста | з 1938 року | ||||||||
| Населення | ▼ 21 116 (01.01.2022)[1] | ||||||||
| Площа | 11.24 км² | ||||||||
| Густота населення | 2002 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 85700-85706 | ||||||||
| Телефонний код | +380-6244 | ||||||||
| Координати | 47°35′52″ пн. ш. 37°29′01″ сх. д. | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 271 м | ||||||||
| Водойма | р. Мокра Волноваха | ||||||||
| Назва мешканців | волнова́шець, волнова́шка, волнова́шці | ||||||||
| Міста-побратими | Луцьк | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Волноваха | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - фізична | 48,5 км | ||||||||
| - залізницею | 58 км | ||||||||
| - автошляхами | 58,4 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - фізична | 597 км | ||||||||
| - залізницею | 802 км | ||||||||
| - автошляхами | 755 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 85700, м. Волноваха, вул. Центральна, 88 | ||||||||
| Вебсторінка | Волноваська міськрада | ||||||||
| Міський голова | Гукай Тетяна Євгенівна | ||||||||
|
| |||||||||
Волноваха розташована на півдні Донецької області, місто є залізничним вузлом на лінії Маріуполь — Донецьк та Маріуполь — Запоріжжя. Через місто проходить автошлях Н20 (Слов'янськ — Маріуполь). Відстань до обласного центру залізницею — 58 км, асфальтованою дорогою — 54 км.
6 березня 2022 року Указом Президента України з метою відзначення подвигу, масового героїзму та стійкості громадян, виявлених у захисті своїх міст під час відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України місту надано почесну відзнаку «Місто-герой України»[3].
Загальна характеристика
Місто займає територію 20 км², з них 59 % під забудовою. На одного жителя припадає 448 м² зелених насаджень. Поблизу розташована одна з найвищих точок Приазовської височини — Могила-Гончариха (278 м над рівнем моря). У місті працює метеостанція.
На північний захід від міста простягнувся Великоанадольський лісовий масив, закладений у 40-х роках XIX в. російським ученим-лісоводом В. Е. Граффом. Це перше лісонасадження в українському степу. Сьогодні Великоанадольський ліс є еталоном степового лісорозведення. Його площа становить 2500 га. Тут виростають десятки порід дерев і чагарників. Значна колекція екзотичних видів із різних країн світу зібрана в дендрологічному парку лісництва.
Клімат
Місто знаходиться у зоні помірного клімату. Найтепліший місяць — липень з середньою температурою 21.7 °C (71 °F). Найхолодніший місяць — січень, з середньою температурою (-6 °С (20 °F).[4]
| Клімат Волновахи | |||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Показник | Січ. | Лют. | Бер. | Квіт. | Трав. | Черв. | Лип. | Серп. | Вер. | Жовт. | Лист. | Груд. | Рік |
| Абсолютний максимум, °C | 10 | 19 | 20 | 32 | 33 | 35 | 37 | 41 | 36 | 33 | 18 | 14 | 41 |
| Середній максимум, °C | −1 | −1 | 3 | 18 | 21 | 23 | 25 | 25 | 19 | 12 | 5 | 1 | 12 |
| Середня температура, °C | −6 | −2 | 1 | 9 | 15 | 20 | 21 | 21 | 16 | 9 | 3 | −2 | 9 |
| Середній мінімум, °C | −10 | −5 | −1 | 6 | 12 | 16 | 17 | 16 | 12 | 6 | 1 | −5 | 6 |
| Абсолютний мінімум, °C | −32 | −30 | −18 | −7 | 0 | 7 | 11 | 6 | −1 | −7 | −11 | −17 | −32 |
| Днів з дощем | 8 | 6 | 8 | 10 | 10 | 9 | 7 | 5 | 7 | 6 | 10 | 11 | 97 |
| Днів зі снігом | 13 | 9 | 7 | 1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1 | 3 | 7 | 35 |
| Джерело: Weatherbase | |||||||||||||
Заснування та розвиток
Поселення засноване як залізнична станція в 1881 р. під час будівництва Єкатерининської залізниці. На початку ХХ ст. у Волновасі було 45 дворів, мешкало близько 250 чоловік. До 1915 р. нараховувалося 108 дворів і 634 жителів. Були крамниця, базар, приватна пекарня, школа.
У 1895 р. на станції побудували вокзал, у 1896 р. — паровозне депо, в 1900 р. між Юзівкою і Маріуполем через Волноваху прокладена друга колія. У 1905 р. станція стала вузловою. У 1908 р. у Волноваху з Дебальцевого була переведена школа артільних старост — перша в Росії школа з підготовки майстрів (артільних старост) для будівництва залізниць.
_Василия_Веселаго.jpg)
У 1914—1916 роках у Волновасі становим приставом 2-го стану Маріупольського повіту в чині губернського секретаря служив Василь Сергійович Веселаго. Василь Веселаго закінчив фельдшерську школу в Кронштадті, служив на флоті в Севастополі. Емігрував в 1919 році. Як лікар брав участь у французькому Русі Опору[5].
Українська революція
З початком Української революції за Волноваху конкурувала низка політичних сил. З проголошенням Української Народної Республіки стала її частиною. Пізніше, в часи Першої радянсько-української війни контроль над населеним пунктом переходить до союзних з більшовиками загонів анархіста Нестора Махна, Вільної території. У жовтні 1919 року на підступах до Волновахи йшли запеклі бої між частинами Збройних сил Півдня Росії і махновцями, в ході яких контроль над містом на деякий час перейшов до ЗСПР. Однак через кілька місяців сили ЗСПР відступили, і Волноваха знову повернулася до махновців, фактично ставши прикордонною базою аж до захоплення міста РСЧА в 1920 році, коли воно остаточно опинилося під радянською окупацією.
Радянський період
Розвитку залізничного вузла і селища сприяла індустріалізація країни. У роки перших п'ятирічок побудовані хлібозавод, завод безалкогольних напоїв, харчокомбінат, друкарня.
Статус міста Волноваха отримала в 1938 р. Населення її в 1939 р. склало 15,3 тис. чол. Тут працювали дві середні і семирічна школи, дві лікарні, поліклініка, дитячий сад, стадіон, фабрика-кухня, палац культури, три бібліотеки, близько 20 магазинів. У структуру міста входили два колгоспи і радгосп.
Протягом Другої світової війни радянські війська відступили з міста 11 жовтня 1941 року. Волноваха опинилося під німецькою окупацією.
У повоєнні роки місто стало значним центром харчової промисловості і будівельної індустрії. 1949 року повністю було завершено відновлення міського комунального господарства. Протяжність водопроводу збільшилася вдвічі проти довоєнним періодом. У Волновасі з'явився новий Будинок культури.
У 1950-ті роки прискореними темпами розвивалися харчова промисловість та будівельна індустрія. Докорінно було реконструйовано молочний завод, він почав переробляти молока втричі більше. Значно розширилися потужності та харчосмакової фабрики: були побудовані нові цехи газованих та фруктових вод, консервування, кондитерський та інші. В результаті річний обсяг продукції, що випускається, збільшився вдвічі. Зміцнювалася економіка колгоспів та радгоспів району. Ряд спеціалізованих організацій міста широко розгорнули будівництво на селі. Тільки Волноваський «Міжколгоспбуд» щороку став здавати в експлуатацію будівлі та споруди вартістю до мільйонів рублів. Створюються механізовані столярні та деревообробні цехи, завод збірного залізобетону. У 1957 році в районі організується Волноваське об'єднання «Сільгосптехніка» із сучасними майстернями, складами для зберігання добрив та хімікатів, великим парком автомашин. В 1958 вступили в дію нові цехи комбінату хлібопродуктів.
Незалежна Україна
Кінець XX — початок XXI століття
У травні 2015 року у місті зареєстрована громада Української Православної Церкви Київського Патріархату[6].
У жовтні 2015 року, під час проведення в Україні декомунізації, знесено пам'ятник Володимиру Леніну[7].
В травні 2018 року освячено храм Святого Миколая Чудотворця Київського патріархату, побудований на честь 18-х загиблих бійців 51-ї окремої механізованої бригади[8].
17 червня 2018 року у Волновасі відкрили та освятили новий храм УГКЦ Благовіщення Пречистої Діви Марії[9].
У 2020 році, під час проведення адміністративної реформи, місто стало центром новоутворених Волноваського району та Волоноваської об'єднаної територіальної громади. Крім того, населений пункт потерпає від пандемії COVID-19.
Російсько-українська війна
Вночі з 21 на 22 травня 2014 року, ближче о 06:00 години ранку між Великоанадолем (Ольгинка) і Володимирівкою поблизу міста Волноваха стались бойові зіткнення бойовиків так званої «ДНР» з українськими військовими 51-ї механізованої бригади[10]. За словами очевидців, бойовики приїхали на інкасаторських авто «Приватбанку», стріляли з гранатометів і ПЗРК, кулеметів. Солдатів було чоловік 30, 3 БТР або БМП. Під час обстрілу один із зарядів влучив у бойову машину, яка перебувала на блокпосту, що спричинило вибух боєкомплекту. Внаслідок бою 16 військових загинуло, 18 поранено. Загалом до місцевої лікарні було доправлено з вогнепальними пораненнями 31 людину[11][12][13]. Відповідальність за напад на українських військових взяв на себе підполковник ГРУ ГШ Збройних Сил Російської Федерації Ігор Безлер[14]. За його словами, серед нападників є один загиблий[15]. Цей напад бойовиків став найкривавішим за кількістю жертв від початку антитерористичної операції на сході України, кількість загиблих була більшою, аніж у боях 13 травня на околицях села Маячка Слов'янського району[16]. За словами в.о. президента України Олександра Турчинова, під час протистояння між терористами та військовими загинули 13 українських бійців[17]. За даними департаменту охорони здоров'я Донецької облдержадміністрації загальна кількість загиблих станом на 22 травня становила 16 осіб[18]. 7 липня 2014 року, після двох місяців під контролем проросійських терористів з «ДНР», над міською адміністрацією знову замайорів український прапор. Уранці 21 серпня 2014 р. зазнав смертельного поранення лейтенант 1129-го полку Андрій Єременко під час артилерійського обстрілу терористами позицій зенітно-ракетної батареї, захищаючи особовий склад підрозділу та старшого за званням офіцера. 29 серпня на блокпосту під Волновахою загинув лейтенант 72-ї бригади Олександр Устименко. 2 вересня з'явилася інформація, що українські добровольчі батальйони відходять з міста після значного збільшення регулярних російських військ в зоні конфлікту, щоб укріпитися на березі річки Кальміус. 7 вересня підрозділ 72-ї бригади під керунком старшого лейтенанта Олександр Білаша після попередньої розвідки здійснив обстріл позицій терористів з реактивної артилерійської установки БМ-21 «Град». Внаслідок цих дій було знищено 5 одиниць важкої техніки та живу силу противника біля міста Волноваха. На початку жовтня-2014 до Волновахи стягуються російські підрозділи, йдуть перестрілки, зранку 7 жовтня знову почалися бої українських військових з терористами[19]. 10 жовтня під Волновахою зазнав множинних поранень солдат Держприкордонслужби Рустам Росул. У день виборів до Верховної Ради 26 жовтня 2014 року в місті неподалік від місця ОВК № 60 почалися бойові дії, члени окружної комісії тимчасово призупинили роботу[20].
21 листопада терористи намагалися підірвати блокпост української армії автомобілем з вибухівкою. Черговий на блокпосту намагався зупинити автівку попереджувальними пострілами, водій не відреагував і на швидкості врізався в бетонне укріплення. Водію вдалося утекти, в автомобілі виявлено вибуховий пристрій, сапери вибухівку знешкодили[21]. Під час контрбатарейних перестрілок та ударів української артилерії по позиціях російсько-терористичних військ в районі Волноваха — Новотроїцьке — Докучаєвськ 5 грудня, передові підрозділи противника в напрямі Волновахи зазнали суттєвих втрат. Кілька блок-постів та укріплених позицій терористів знищені; трупи й поранені терористи вивозять в район Оленівки, на деяких знищених позиціях противник не проводить вивіз тіл убитих бойовиків[22]. 29 грудня на блокпосту під Волновахою загинув солдат Львівського прикордонного загону Салівончик Володимир Володимирович[23]. Загинув у бою 30 грудня 2014 р. під Волновахою старшина 156-го артилерійського полку Валентин Драчук. 12 квітня 2015-го в місці дислокації військової частини неподалік Волновахи підірвався на гранаті солдат 1-ї танкової бригади Анатолій Дубчак — ішов перевірити перебитий електрокабель. Це сталося за 7 метрів від намету з 13 військовослужбовцями.
13 січня 2015 року внаслідок теракту бойовиків «ДНР» загинуло 12 мирних жителів, ще 16 поранено. Розслідування Служби безпеки України встановило виконавців обстрілу — незаконне збройне формування «Оплот» під командуванням полковника РФ Анатолія Сінєльнікова, і безпосереднього керівника обстрілу — командира незаконного збройного формування «Ангели аду» Шпакова Ю. М., громадянина України.[24][25][26] 4 червня 2021 року, відповідно до рішення[27] Куйбишевського районного суду Запорізької області, Шпакова заочно засуджено до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна[28].
Під час російського вторгнення 2022 року Волноваха опинилася на лінії фронту. 27 лютого окупаційні війська захопили Волноваху, але незабаром були вибиті з міста українською армією. Протягом двох діб російська армія наступала на місто, його обстрілювали з РСЗВ і артилерії, через що загинуло щонайменше 20 мирних жителів і пошкоджено житлові будинки. 3 березня російський винищувач-бомбардувальник Су-34 був збитий біля Волновахи близько 11 години. Пілоти цього літака здійснювали бомбардування цивільного населення та інфраструктури міста. Літак цього ж типу було збито наступного дня. З 11 березня 2022 року місто окуповано російськими військами[29][30]. Внаслідок бойових дій місто було майже повністю знищене, а місцеві жителі — евакуйовані[31][32].
- Загинули у боях за місто
- Вергун Олександр Ігорович (1995—2022) — старший сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув 26 лютого 2022 року в ході російського вторгнення в Україну.
Національний склад
Національний склад населення за даними перепису 2001 року[33]:
| Національність | Відсоток |
|---|---|
| українці | 75,06% |
| росіяни | 19,98% |
| греки | 2,52% |
| білоруси | 0,55% |
| вірмени | 0,46% |
| татари | 0,17% |
| азербайджанці | 0,13% |
| грузини | 0,12% |
| інші/не вказали | 1,01% |
Мовний склад
Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[34]:
| Мова | Чисельність, осіб | Відсоток |
|---|---|---|
| Російська | 13 721 | 56,30% |
| Українська | 10 346 | 42,44% |
| Грецька | 93 | 0,38% |
| Вірменська | 78 | 0,32% |
| Білоруська | 26 | 0,11% |
| Болгарська | 3 | 0,01% |
| Циганська | 2 | 0,01% |
| Німецька | 2 | 0,01% |
| Інші/Не вказали | 102 | 0,42% |
| Разом | 24 373 | 100% |
За даними перепису 2001 року населення міста становило 24373 особи, із них 42,45 % зазначили рідною мову українську, 56,3 % — російську, 0,38 % — грецьку, 0,32 % — вірменську, 0,11 % — білоруську, 0,01 % — болгарську, циганську та німецьку, а також молдовську, польську та словацьку мови[35].
Населення на 5 грудня 2001 р. склало 24,6 тис. чол., на початок 2004 р. — 24,3 тис. чол., на початок 2011 р. — 23,4 тис. мешканців.
Половина зайнятих у народному господарстві працюють на підприємствах залізничного транспорту. Основні промислові підприємства: заводи будівельних матеріалів, асфальтобетонні, молочний, хлібний, комбінат хлібопродуктів.
Місто є залізничним вузлом на лінії Маріуполь — Донецьк та Волноваха — Комиш-Зоря. Через місто проходить автошлях Н20 (Слов'янськ—Маріуполь) та Т 0512 (Волноваха — Бойківське).
У місті діють 7 загальноосвітніх шкіл, станція юних техніків, школа мистецтв, палац дитячої і юнацької творчості, 2 лікарні, професійно-технічне училище, краєзнавчий музей.
- Пам'ятник воїнам-афганцям. Відкритий 19 вересня 2012 р. [26]
- Пам'ятник В. І. Леніну (вул. Центральна, центральний парк) було демонтовано 31 жовтня 2015 р. [27]
- Пам'ятник загиблим у Другій світовій війні
- Пам'ятник загиблим танкістам
- Пам'ятник «130 років залізниці»
- Пам'ятник «Козак» (колишній пам'ятник В. І. Чапаєву) [28]. демонтований[36]
Волновасі присвятив свою поетичну збірку сучасний поет, підполковник ЗСУ, викладач у Національній академії сухопутних військ ім. П.Сагайдачного, лавреат Львівської обласної премії в галузі культури ім. М.Шашкевича Володимир Тимчук[37], який, перебуваючи у жовтні — грудні 2019 року у відрядженні до 128 ОГШБр., у Волноваському краю написав і видав поетичну збірку «Зі сходом сонця» (Львів, 2020)[38].
Народилися
- Бєлоусов Валентин Олексійович (1919—1976) — український радянський письменник.
- Болбат Сергій Сергійович — футболіст збірної України
- Лубінець Дмитро Валерійович — політик, правознавець, народний депутат України 8-го скликання
- Команов Володимир Геннадійович — головний конструктор ракетно-космічного напрямку (1986—1996), заступник Генерального конструктора КБ «Південне» у програмі «Морський старт» (1996—2003).
- Пазич Ігор Іванович (1967—2022) — капітан Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Загинули в 2022
- Ханін Андрій Павлович (1988—2022) — сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, Герой України (посмертно).
Почесний знак на честь танкістів-визволителів
Станція Волноваха
Здоба, Волноваха, грудень 2015 р.
Хліб Український поліпшений, Волноваха грудень 2015 р.
- Під час святкування 135-річчя міста у 2016 р. 3672 мешканці міста з 2227 українських рушників створили ланцюг єднання — «Донбас — це Україна» довжиною 4507 метрів. Рушники ж для цього етнопатріотичного рекорду України привезли з різних районів країни. Більшість учасників «живого» ланцюга одягнули вишиванки[39].
- 25 лютого 2015 року між м. Волноваха і м. Луцьк (обласний центр Волинської області) було підписано меморандум про співпрацю.
Друковане видання — газета «Наше слово», засноване 7 січня 1932 року.
Волноваха.City [40] — міське інтернет-видання, запущене у липні 2018 року колективом Волноваха.City та Агенцією розвитку локальних медіа «Або».[41] З початком російсько-української війни редакція релокувалася і продовжує щоденне оновлення сайту. Лишається єдиним українським медіа у тимчасово окупованому місті.
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
