Бородай Василь Захарович

Васи́ль Заха́рович Борода́й (18 серпня 1917, Катеринослав — 19 квітня 2010, Київ) — український скульптор; член Спілки радянських художників України з 1955 року (голова правління у 1968—1982 роках). Член-кореспондент Академії мистецтв СРСР з 1967 року, дійсний член — з 1973 року; почесний член Російської академії мистецтв з 1991 року; академік Академії мистецтв України з 1997 року. Батько художниць Тетяни та Галини Бородаїв, дід художниці Дарії Одайник. Прадід художниці Ходченко Ольги.

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Бородай.

Бородай Василь Захарович
Народився	5 (18) серпня 1917 Катеринослав, Російська імперія
Помер	19 квітня 2010(2010-04-19) (92 роки) Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Країна	Російська республіка  УНР  СРСР  Україна
Діяльність	скульптор, викладач
Alma mater	Дніпропетровське художнє училище і Київський державний художній інститут (1953)
Вчителі	Гайчук-Раздорська Таїсія Іванівна, Муравін Лев Давидович, Яблонська Олена Нилівна, Болдирєв Володимир Степанович, Лисенко Михайло Григорович і Глухенька Наталія Олександрівна
Відомі учні	Корчовий Василь Іванович, Кисельов Юрій Олександрович, Олійник Микола Олексійович, Непорожній Анатолій Кузьмович, Кулябко-Корецька Людмила Мефодіївна, Кущ Анатолій Васильович, Швецов Валерій Валентинович, Гордєєв Віктор Сергійович, Древецький Анатолій Анатолійович, Липовка Віктор Романович, Загайкевич Стефан Михайлович, Єршов Геннадій Олексійович, Лисаківський Микола Михайлович, Олашин Василь Степанович, Дмитрів Михайло Андрійович, Белень Михайло Олексійович, Найда Руслан Анатолійович, Валієв Анатолій Васильович, Багаліка Юрій Васильович, Атаманчук Володимир Борисович, Прокопов Євген Йосипович і Олексієнко Сергій Миколайович
Заклад	Київський державний художній інститут
Учасник	німецько-радянська війна
Членство	Спілка радянських художників України
Magnum opus	Монумент Великій Жовтневій соціалістичній революції (Київ)
Партія	ВКП(б)
Діти	Бородай Галина Василівна
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народився 5 [18] серпня 1917(19170818) року в місті Катеринославі (нині Дніпро, Україна) в сім'ї листоноші. Протягом 1932—1934 років навчався у школі фабрично-заводського учнівства «Юний металіст» у рідному місті, по закінченні якої працював токарем верстатобудівного заводу. У 1936 році вступив до Дніпропетровського художнього училища, яке закінчив з відзнакою^[1].

У Червоній армії з серпня 1941 року^[2]. Учасник німецько-радянської війни, під час якої спочатку командував ротою розвідників^[3], потім звільняв від нацистів Польщу, Чехію, Румунію^[4]. Член ВКП(б) з 1945 року.

Після війни повернувся до Дніпропетровська й працював майстром у скульптурному цеху^[4]. Упродовж 1947—1953 років навчався в Київському художньому інституті, був учнем Михайла Лисенка, Лева Муравіна, Олени Яблонської, Володимира Болдирєва^[5], Таїсії Гайчук-Раздорської^[6]. Дипломна робота — скульптура «Олександр Невський»^[4][7].

Могила Василя Бородая.

З 1953 року працював скульптором науково-реставраційної майстерні при Архітектурному управлінні Ради Міністрів УРСР. У 1966—1973 роках обіймав посаду ректора Київського художнього інституту (професор з 1971 року). Серед учнів: Атаманчук Володимир Борисович, Багаліка Юрій Васильович, Белень Михайло Олексійович, Бурда Василь Федорович, Валієв Анатолій Васильович, Гайдар-Прудка Ольга Олександрівна, Ганзенко Володимир Миколайович, Глемязь Петро Васильович, Гоголь Василь Данилович, Голець Ірина Павлівна, Головко Володимир Пилипович, Гордєєв Віктор Сергійович, Грицюк Владислав Михайлович, Дідур Денис Іванович, Дідур Іван Денисович, Дмитрів Михайло Андрійович, Древецький Анатолій Анатолійович, Єрмаков Сергій Володимирович, Єршов Геннадій Олексійович, Забой Аліса Василівна, Загайкевич Стефан Михайлович, Закревський Василь Васильович, Калуєв Валерій Георгійович, Карпов Євген Олександрович, Карунський Олександр Михайлович, Кисельов Юрій Олександрович, Козлов Леонід Леонідович, Концевий Володимир Павлович, Корвач Андрій-Василь Богданович, Корчовий Василь Іванович, Кудрявченко Георгій Олександрович, Кулябко-Корецька Людмила Мефодіївна, Кухар Роман Романович, Кущ Анатолій Васильович, Липовка Віктор Романович, Лисаківський Микола Михайлович, Марголіна Діна Марківна, Марченко Юрій Андрійович, Мацюк Олександр Васильович, Михайлевич Валентина Вікторівна, Міненко Володимир Олексійович, Найда Руслан Анатолійович, Небоженко Володимир Павлович, Непорожній Анатолій Кузьмович, Нікулін Георгій Владленович, Новак Юлія Вікторівна, Озюменко Андрій Сергійович, Озюменко Петро Сергійович, Олашин Василь Степанович, Олексієнко Сергій Миколайович, Олійник Микола Олексійович, Прокопов Євген Йосипович, Швецов Валерій Валентинович.

Обирався депутатом Верховної Ради УРСР 9-го і 10-го скликань (1975—1985 роки). Був делегатом XXV з'їзду Компартії України (10—13 лютого 1976 року).

Мешкав у Києві в будинку на вулиці Великій Житомирській, № 8 а, квартира № 14. Помер у Києві 19 квітня 2010 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52а).

Творчість

Працював у галузях станкової та монументальної скульптури. Серед робіт:

станкові роботи

композиції

• «Юність» (гіпс тонований, 1951; Сімферопольський художній музей);
• «Уходили комсомольцы…» (1955—1957; Національний художній музей України);
• «Земля моя» (1957, Одеський національний художній музей);
• «Козак-бандурист» (гіпс тонований, 1961; Черкаське управління культури^[8]);
• «Дума про волю (Тарас Шевченко)» (гіпс тонований, 1961; разом з Іваном Воропаєм; Національний музей Тараса Шевченка);
• «Тарас Шевченко» (оргскло, 1964, разом з Анатолієм Білостоцьким та Оксаною Супрун; Національний музей Тараса Шевченка);
• «Мовчання» (граніт, 1964);
• «Вода прийшла» (1964);
• «Деснянка» (оргскло, 1973);
• «Пам'яті товариша» (мідь, 1974);
• «Вічна слава героям» (1975);
• «Маршал Радянського Союзу Георгій Жуков» (бронза, 1975)^[8];
• «Перемога» (оргскло, 1975)^[8];
• «Україна» (оргскло, 1976);
• «А мати чекає» (1985);

портрети

• «Іван Богун» (гіпс тонований, 1954; Національний музей історії України);
• «Петро Панч» (мармур, 1960; Дніпровський художній музей);
• «Угорська студентка» (1960; Закарпатський художній музей);
• «Павло Тичина» (граніт, 1963; Чернігівський історичний музей);
• «Лев Ревуцький» (дерево, 1963; Національний художній музей України);
• «Василь Касіян» (1973; Національний художній музей України);
• «Тетяна Яблонська» (1974; Національний художній музей України).

Автор серії скульптурних та графічних творів «По Єгипту» (1961—1964): «Спрага» — кована мідь, «Мовчання» — граніт, «Ранок» — граніт та інші^[9].

пам'ятники

• Миколі Щорсу у Києві (у співавторстві, 1954; демонтований 9 грудня 2023);
• Лесі Українці в Міському парку Києва (бронза, 1957);
• Партизанам-ковпаківцям у місті Яремче Івано-Франківської області (кована мідь, граніт, 1967; архітектори Анатолій Ігнащенко, Семен Тутученко);
• Чекістам у Києві (1967; демонтований 28 травня 2016 року^[10]);
• Юліушу Словацькому в Кременці (бронза, граніт, 1969; архітектор Анатолій Ігнащенко);
• Тарасові Шевченку в Арров-парку поблизу Нью-Йорка у США (бронза, граніт, 1970; архітектор Анатолій Ігнащенко);
• Василю Скопенку у місті Сандомирі в Польщі (1971)^[11];
• Жовтневій Революції на теперішньому майдані Незалежності в Києві (1977, у співавторстві з Валентином Знобою; демонтований 12 вересня 1991 року);
• Батьківщина-Мати у Києві (1981);
• Засновникам Києва у Києві (1982);
• «А мати жде…» у селі Миколаївці, Макарівського району, Київської області;
• Тарасові Шевченку у Білому Бірі у Польщі, (граніт, 1986);
• Петру Калнишевському у селі Пуствійтівці Роменського району Сумської області (1992, у співавторстві);
• Тетяні Яблонській у смт Седневі Чернігівської області, на території творчої бази Національної спілки художників України (2006)^[11].

Миколі Щорсу	Чекістам	Юліушу Словацькому	Жовтневій революції	Батьківщина-Мати»	Засновникам Києва	«А мати жде…»	Тарасу Шевченку у Польщі

Брав участь у всеукраїнських виставках з 1954 року, всесоюзних з — 1951 року. Персональні виставки відбулися у Києві та Москві у 1964 році, Одесі у 1965 році^[9], Копенгагені у 1968 році. Групова виставка разом з Тетяною Яблонською, Євгеном Волобуєвим, Миколою Глущенком пройшла протягом 1965—1968 років у Баку, Кишиневі, Ризі, Мінську.

Відзнаки

Нагороджений

• радянськими орденами: Вітчизняної війни І (4 лютого 1945^[2]) і ІІ (2 вересня 1944^[2]; 6 квітня 1985^[12]) ступенів, Червоної Зірки і Червоного Прапора (28 квітня 1945)^[2], Трудового Червоного Прапора (1967^[11]), Леніна (2 липня 1971^[2]), Жовтневої Революції (1982)^[11], Дружби народів (1987)^[11];
• українськими орденами: «За заслуги» ІІІ ступеня (1997), Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (1999), князя Ярослава Мудрого V ступеня (20 серпня 2007)^[13];
• срібною медаллю Академії мистецтв СРСР (1965; за скульптурну композицію із серії «По Єгипту»);
• золотою медаллю імені Митрофана Грекова (1969; за пам'ятник партизанам-ковпаківцям в Яремче);

Почесні звання СРСР

• Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1960 року;
• Народний художник УРСР з 1964 року;
• Народний художник СРСР з 1977 року.

Лауреат Ленінської премії (1984; за меморіальний комплекс «Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років»).

Інше

У журналі «Перець» № 16 за 1977 рік розміщено дружній шарж Анатолія Арутюнянца з нагоди 60-річчя митця^[14].

Примітки

1. Василь Бородай — корифей мистецтва пластики / Блоги ukrhome.net.
2. Бородай Василий Захарович / Память народа. (рос.)
3. Олександра Залогіна. Василь Бородай: народний художник. / Портал «ДніпроКультура».
4. Василь Бородай — батько монументальних символів Києва / Український інтерес.
5. Бородай Василь Захарович / Довідник членів Національної спілки художників України. Київ. 2003. С. 129.
6. О. Є. Голуб. Гайчук-Раздорська Таїсія Іванівна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
7. Художники народов СССР, 1972, с. 44.
8. Очерки о художниках Советской Украины, 1980.
9. Художники народов СССР, 1972, с. 45.
10. У Києві демонтували пам'ятник чекістам на Либідській площі / Еспресо. 28 травня 2016
11. Сайт Академії мистецтв України. Архів оригіналу за 6 лютого 2011. Процитовано 20 квітня 2010.
12. Бородай Василий Захарович / Память народа. Юбилейная картотека. (рос.)
13. Указ Президента України від 20 серпня 2007 року № 715/2007 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій з нагоди Дня незалежності України»
14. Журнал перець 1977 16. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 19 квітня 2021. Процитовано 7 квітня 2021.

Література

• Лобановський Б. Б. «Василь Захарович Бородай». — К., 1964;
• Бородай Василь Захарович // Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1966. — Т. 1 : А — Кабарга. — С. 221.;
• Фогель З. В. «Василь Захарович Бородай». — М. : Советский художник, 1968, 111 с., илл. (рос.);
• Бородай Василий Захарович // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).;
• Бородай Василь Захарович // Українські радянські художники : довідник / відпов. ред. І. І. Верба. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 55—56.;
• Бородай, Василий (Василь) Захарович // Художники народов СССР. Биобиблиографический словарь. — Москва : «Искусство», 1972. — Т. 2 (Бойченко—Геонджиан). — С. 44—45. (рос.);
• Бородай Василь Захарович // Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — 272 с.;
• Бородай Василь Захарович // Шевченківський словник / відповідальний редактор Є. П. Кирилюк. — Інститут літератури імені Тараса Шевченка Академії наук Української РСР, Головна редакція Української радянської енциклопедії. — Київ : «Поліграфкнига», 1976. — Т. 1 А—Мол. — С. 416 с. ., С. 76;
• Бородай, Василий Захарович // Искусство стран и народов мира. Краткая художествення энциклопедия. — Москва : «Советская энциклопедия», 1978. — Т. 4 (Руанда и Бурунди — Филиппины). — С. 598. (рос.);
• Бородай Василь Захарович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1977. — Т. 1 : А — Борона. — 542, [2] с., [38] арк. іл. : іл., табл., портр., карти с.;
• Л. И. Попова, В. П. Цельтнер. Бородай Василий Захарович // Очерки о художниках Советской Украины. — Москва : «Советский художник», 1980. — С. 29—49. (рос.);
• Бородай Василий Захарович // Популярная художествення энциклопедия. — Москва : «Советская энциклопедия», 1986. — Т. 1 (А—М). — С. 92. (рос.);
• Бородаї // Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 86 . — ISBN 5-88500-042-5.;
• Бородай Василь Захарович // Мистецтво України: Енциклопедія в 5 томах. / А. В. Кудрицький, відповідальний редактор. — К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. — Т. 1 : А—В. — С. 240. — ISBN 5-88500-27-1;
• Бородаї // Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 81 . — ISBN 5-88500-071-9.;
• Бородай Василь Захарович // Хто є хто в Україні. — Київ : К.І.С., 1997. — С. 59. — ISBN 966-7048-03-9.;
• Василь Бородай // Художники Києва. Живопис. Графіка. Скульптура. Декоративно-прикладне мистецтво : творчо-біографічний довідник / С. Журавель. — Київ : Іпрез, 2000. — С. 28. — ISBN 966-95504-1-6.;
• Ткачова Л. І. Бородай Василь Захарович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.;
• Д. В. Степовик. Бородай Василь Захарович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2004. — Т. 3 : Біо — Бя. — 695 с. — ISBN 966-02-2682-9.;
• Бородай Василь Захарович // Художники України : Енциклопедичний довідник : Вип. 1 / Академія мистецтв України, Інститут проблем сучасного мистецтва ; редкол. В. Д. Сидоренко (голова) та ін. ; автор-упор.: М. Г. Лабінський. — К. : Інтертехнологія, 2006. — С. 92. — ISBN 978-966-96839-3-9.;
• Станіслав Бушак. Бородай Василь Захарович // Шевченківська енциклопедія: У 6-ти т / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2013. — Т. 1 А—В. — С. 492. — ISBN 978-966-02-6421-2.;
• Г. Скляренко. Бородай Василь Захарович // Словник художників України. Біобібліографічний довідник. Книга 1 : А-В / [головний редактор Г. Скрипник]; НАН України, ІМФЕ імені М. Т. Рильського. Київ: видавництво ІМФЕ, 2019. С. 152—153. ISBN 978-966-02-8960-4.