Бишки
село в Україні, в Козівському районі Тернопільської області З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Би́шки — село в Україні, у Козівській селищній громаді Тернопільського району, Тернопільської області. Розташоване на річці Ценівка, на заході району. До 2020 року - адміністративний центр колишньої Бишківської сільської ради Козівського району.
 | Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (лютий 2017) |
| село Бишки | |
|---|---|
| Країна |  Україна |
| Область | Тернопільська область |
| Район | Тернопільський район |
| Тер. громада | Козівська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA61040230030047079 |
| Облікова картка | Бишки |
| Основні дані | |
| Населення | 567 (2003) |
| Територія | 0.235 км² |
| Густота населення | 2468.09 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 47613 |
| Телефонний код | +380 3547 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°31′16″ пн. ш. 25°1′56″ сх. д. |
| Водойми | Ценівка |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 47601, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, смт Козова, вул. Грушевського, буд. 38 |
| Карта | |
  Бишки | |
 Бишки | |
| Мапа | |
 | |
Населення — 567 осіб (2003).
Село Бишки розташоване за 12 км на північний схід від міста Бережан. Простягається вздовж берега річки Ценівки та вздовж обох берегів її притоки — річки Конюхи.
Доріччя Ценівки від села Баранівки аж до східного кінця села Бишок, а відтак доріччя річки Корсівки, творять межу між Поділлям та Опіллям. На захід згаданої лінії простягається смуга великих лісів, що тягнуться від Карпат до Волині; на схід і північний схід — починається Подільська височина — розлогі степові рівнини, розчленовані глибокими каньйонами приток Дністра.
У селі Бишки є такі кутки, від заходу на схід:
- Цвяхи,
- Могилки,
- Вороняки,
- Середина,
- Хоботи,
- Загребля,
- Кінець.
Існує 3 основні теорії щодо походження назви та початки заселення Бишок:
- Перша теорія побудована на переказах старожилів і пов'язує назву села зі словом біси. У цьому переказі оповідається, що давним-давно, долину річки Ценівки було перегороджено великою греблею між долішнім кінцем Бишок і горішнім кінцем села Куропатник. В цей спосіб постало велике озеро-став, що залляло цілу долину річки Ценівки і частину Корсівки, відгороджуючи лісову смугу від степової на віддалі б км. На північ від ставу-озера простягались недоступні густі ліси, де мовляв, лише «біси» мешкали. Під час нападів різних кочівничих орд на українські землі, люди ховались у тих лісах, де частина населення оставалась постійно жити. Так постали перші оселі на території сьогоднішнього села під назвою «Біски».
- Друга теорія-легенда походить з часу, як жителі прокопали греблю, щоб витекла вода і на тому місці виростали розкішні трави до сьогоднішніх часів. На тих розлогих сіножатях-болотах, мешканці села випасали багато рогатої худоби, у тому чимало самців-биків, від цього, мовляв, й походить назва села «Бички» а згодом «Бишки». Саме ж слово бишки в українській мові означає вигук, яким кличуть телят[1].
- Третя теорія пов'язує назву села з місцевим поміщиком Бишем. На узгір'ї, недалеко греблі, стояв з твердого каменю побудований замок з численними будинками та довгою алеєю розлогих лип, що росли там до 1944 року. Власником замку в старину був землевласник, на прізвище Биш. В руїнах замку знайдено погруддя чоловіка з підписом латинським письмом — «Биш».
Польський період
Перша писемна згадка — 1450.
1626 року внаслідок нападу татар село було повністю зруйноване[2].
Австрійський період
Перша світова війна, Українська революція
У 1916–1917 роках село було цілковито знищене, а посередині села були окопи австрійських військ. Всі жителі села були евакуйовані до інших сіл поза фронтом. У тому часі була спалена стара дерев'яна церква з усіми старовинними її скарбами. Фронтова лінія між австрійськими та російськими військами проходила селами: Куропатники, Потік, Ценів, Вибудів і ці села контролювали російській війська; австрійські війська стояли на другій стороні, а саме в Баранівці. Бишках-Цвяхів та Конюхах-Звіринець.
У період перших Визвольних Змагань у 1918 році більшість молоді села зголосилася воювати в лавах Української Галицької Армії та Українських Січових Стрільців.
Міжвоєнний період
Під час пацифікації у 1930 році, поляки знищили читальню місцевої «Просвіти», з якої зробили катівню, здемолювали кооперативу і її майно, закатували в домівці читальні «Просвіти» кількох українців. Це викликало масове обурення селян, що у наступне десятиліття вилилося у напруження українсько-польського протистояння та активізації українських громадських та політичних організацій, зокрема УВО та ОУН.
Польська окупаційна влада за підозру у тому, що активні працівники у вихованні селянської молоді дістають директиви від УВО, а згодом від ОУН, заарештовували та тримали довгими місяцями в слідстві, пізніше судили на довгорічні кари у в'язницях корінної Польщі. Серед іншого, ув'язнення відбували у Березі Картузькій. Під закидом приналежності до УВО, польська окупаційна влада спочатку заарештувала, а потім закатувала колишнього сотника УГА Кирила Ґемзюка, голову товариства «Луг». Селяни, особливо молодь, проходили військові перевишколи в навколишніх лісах. Навчаннями керував сержант польської армії Гриць Ґоляш.
Друга світова війна
До 1939 діяло товариство «Просвіта».
У 1943 в Бишках була штаб-квартира генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича.
У червні 1946 в селі відбулася Конференція ОУНР. На ній було вирішено перейти від повстанської до підпільної тактики боротьби, основою якої стала політично-пропаґандистська діяльність. Відділи УПА мали бути розчленовані на самостійні підвідділи з 11-50 осіб. При переході на підпільну тактику боротьби ОУН і УПА фактично об'єднувались в одну організацію — збройне підпілля ОУН-УПА. Перейшовши в глибоке підпілля, український визвольно-революційний рух своїх збройних акцій не припинив, змінився тільки їх характер. Це були вже не бої сотень і куренів УПА, а сутички з ворогом розчленованих, але керованих із одного центру підпільних груп.
Повоєнний період
З липня 1944 — під радянською окупацією. Протягом 1944-1950 років селяни зазнали репресій з боку радянської влади. До кінця 1950-х в навколишніх лісах тривали бої між відділами УПА та енкаведистами.
У боях загинули: член краєвого проводу ОУН і УПА Арсенич Михайло, Кінґа, командир Творковський, командир сотні «Чорноморці» Сич, Зенон Голубок, Токар, Арон, член краєвого проводу ОУН — УПА Степовий, обласний а згодом краєвий провідник Арпад, Вогун, та командири і боєвики уродженці села: Іван Костів, колишній війт села, Ілля Урбанський, Гриць Безкоровайний, Степан Безкоровайний, Теодор Гірняк, Василь Івашків, Мирон Федечко, Іван Антоляк, Микола Левицький, Василь Ґоляш та інші, що були в лавах УПА в різних теренах Бережанського повіту[4].
Незалежна Україна
У 2017 році в селі, де у 1943-1945 роках діяла штаб-квартира УПА, створили музей повстанців. Як повідомили УНІАН в прес-службі облдержадміністрації, музей облаштували в будинку Лихолатів, в якому функціонувала підпільна криївка. Зокрема в цьому будинку перебували генерал-хорунжий УПА Роман Шухевич та весь крайовий провід, керівник Служби безпеки УПА Микола Арсенич, керівник бойової референтури Дмитро Грицай і член ОУН Ярослав Старух, Ярослав Бусел. Також біля 17 помешкань, де у часи визвольних змагань знаходилися криївки УПА, молодь встановила пам’ятні знаки[5].
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Козівської селищної громади[6].
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Козівського району, село увійшло до складу Тернопільського району[7].
15 жовтня 2023 року у селі Бишки Козівської громади відбулося відкриття пам’ятників Степану Бандері та Роману Шухевичу. Приурочено захід 80-ій річниці розташування у селі Головного штабу ОУН-УПА.
| Населення села | ||
|---|---|---|
| Період | Населення | %± |
| 1900 | 1236 | |
| 1939 | 1380 | |
| 2001 | 580 | |
| 2003 | 567 | |
Населення села в минулому[8]:
Мова
За даними перепису населення 2001 року у селі мешкало 580 осіб[9]. Мовний склад населення села був таким[10]:
| Мова | Число ос. | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 577 | 99,48 |
| російська | 3 | 0,52 |
Місцева говірка належить до наддністрянського говору південно-західного наріччя української мови. До «Наддністрянського реґіонального словника» внесено такі слова та фразеологізми, вживані у Бишках:
- анцуґ (у значенні «костюм»),
- а-псика (уживають, щоб відігнати кота),
- байтура («духовка»),
- барлаки («сукняні чохли, які натягають на чоботи взимку»),
- баська («вербові котики»),
- батішкє («ситник»),
- біґа («кайло, кирка»),
- бімбати («повільно йти»),
- біндюги («сани, що складаються із двох частин»),
- біс (у значенні «смужка шкіри, пришита до халяви чобота»),
- бомки вити («нічого не робити»),
- бомок («шпилька для волосся»),
- бормашина («свердел для сверління оΑтвору в металі»),
- бохонок («круглий хліб»),
- буква (у значенні «насіння бука»),
- бумкати («говорити невиразно»),
- бурачинка («гичка буряків»),
- верхниця («верхня частина печі»),
- в'єз («поперечка в санях, що з'єднує копила»),
- викрижовуватися («танцювати викручуючись»),
- вікнина («озерце»),
- вінкіль («косинець для вимірювання прямих кутів»),
- віхтуватисі («харчуватися»),
- вобаринок («бублик»),
- вогірчанка («огірковий суп»),
- взєти вочі в руки («пильно дивитися»),
- вивалити вочі («витріщитися»),
- звести до вока («влаштувати зустріч віч-на-віч»),
- одно воку на нас, а друге за нас («про косооку людину»),
- воковита («горілка, оковита»),
- вопцас («каблук», також «пояс штанів»),
- вурвитіль («бешкетник, розбишака», пох. з пол. urwicel),
- гаманове вухо («тісто у формі трикутника, посередині якого покладено повидло, а кінці загнуто доверху»),
- гіляґа («гілляка»),
- гливи («сивий гриб, що росте у грабині»),
- глоєна, глоїна («глід»),
- гнені сани («спеціально гнуті сани»),
- гольник («подушечка для голок»),
- грисік, ґрисік («манна крупа»),
- ґлянк («частина підошви від каблука до основи великого пальця»),
- ґумовці («ґумові чоботи»),
- дубільтак («рубанок із двома ножами»),
- заклатка («шматок шкіри, вставлений у задню частину халяви чобота»),
- залубні («виїзні сани з кузовом»),
- засипанці («страва з рідкої каші та порізаної картоплі»),
- кайстра («великий дерев'яний ящик, у якому гасять вапно»),
- калиніник («посудина, у якій розробляють білу глину»),
- карлякати («погано, неохайно писати»),
- карніші («карнизи»),
- квасниці («сорт кислих яблук»),
- квач («намотане на кінець палиці клоччя, яким змазують долівку в хаті»),
- кидра («смужка твердої шкіри між підошвою і пришвою»),
- кишка («ковбаса, начинена гречаною кашею з кров'ю; кров'янка»),
- клиниц («трикутна жіноча хустка; косинка»),
- кобильоха («сорт великих слив»),
- копаниця («полоз у санях»),
- коп'єк («малий круглий стіжок»),
- копило («короткий брусок, який з'єднує полози саней; копил»),
- корсо («планка, що з'єднує перед полозів»),
- косатинс («ірис»),
- кривулити («кутильгати»),
- крижилец («малий яструб»),
- крілє («крілик»),
- крілице («кролиха»),
- кубашка, кубашок («отвір, через який вибирають попіл із попільника»),
- куртина («плащ із домотканого сукна без підкладки, вишитий кольоровими нитками»),
- кухонька («мала кухня»),
- куць-куць (уживають, щоб підкликати свиней),
- лабец («клапан на кишені»),
- лате («довгі жердини або дошки, які кладуть упоперек кроков»),
- лєте тісто («рідке тісто на яйцях, яке ложкою вливають в окріп»),
- либидє («лебедя»),
- либидиха («лебідка»),
- майзиль, майзіль («долото, яким пробивають дірки в залізі», пох. від нім. Meisel),
- матечка («монахиня»),
- матийолі («матіоли»),
- маченка («густа маса зі зварених і розтертих грушок (подають, зазвичай, на весіллі)»),
- мізерія («порізані огірки, заправлені сметаною»),
- морелі («сорт великих червоних вишень»),
- наморжні, намуржні («паралельні полозам, поздовжні бруски ходової частини в санях»),
- насторція («настурція»),
- нудгибель («рубанок, яким вирізують рівчик для скла у віконних рамах»),
- нюнька («неговірка людина»),
- пакованс («плечики для верхнього одягу, зроблені з вати»),
- пампух («пончик»),
- пантрувати («стерегти»),
- пасічниско («пасіка»),
- песик («гачок на кінці дишля (у возі, санях)»),
- пикарнина («кухня, де печуть хліб»),
- пикильний п'єц («піч, у якій печуть хліб»),
- пипкати («курити»),
- півкругла гладилка («молоток із півкруглим обухом, яким заокруглюють осі або круглі валики»),
- підбитє («відстань від пришви до підошви»),
- піти як богачови по смерть («піти за чимось і довго не повертатися»),
- піти на поділе («посварившись із чоловіком, піти на кілька днів жити до хати батьків»),
- пішва («наволочка на перину»),
- пйон («шнур із тягарцем для визначення прямої»),
- плечі («задня частина хати»),
- полудинішник («вид городньої квітки»),
- попільник («піддувало, куди через решітку сиплеться попіл»),
- посмич («передня перекладина в бороні»),
- пражуха («соус із борошна, сала чи масла; запражка»),
- праса («машинка для виготовлення вощини з воску»),
- прикрут («залізна частина бороні, за яку чіпляють гак»),
- прискринок («перегородка у скрині»),
- приспа («призьба»),
- псюра (сорт сливи),
- рашпіль («прилад для загинання цвяхів»),
- ребус («прилад для проведення ліній від краю дошки»),
- ринчина («низенька каструля із двома ручками»),
- рихва («залізна оковка на розворі»),
- рівна гладилка («молоток із прямокутним обухом, яким вирівнюють залізо»),
- робит чорно — і не видно («тяжко працює і нічого з того не має»),
- силована смитана («сметана, яку отримують у результаті скисання кип'яченого молока впродовж 8-10 годин у глечику, внутрішні стінки якого змащені сметаною»),
- сокотати («прати білизну»),
- струг («ніж, яким обрізають копито коня»),
- таринок («залізна основа, що скріплює подушку воза з віссю»),
- тарілка («абажур у формі тарілки»),
- тєж («петля в ланцюгу плуга, до якої прикріплюють гряділь»),
- тичок («місце, де влітку ставлять вулики із бджолами»),
- торочити («базікати»),
- тріпачка («пристрій, яким вибирають мед із вощини»),
- трісцє («трясовина»),
- фавда («фалда, складка»),
- фартух («спідниця»),
- фартушок («фартух із нагрудником»),
- фильцак («рубанок, яким по краю дошки вирізують паз»),
- фіякер («бричка»),
- фталендра («клаптик м'якої шкіри, що прикриває закладку в чоботях»),
- футрівка («шкіра, підшита всередині чобота»),
- ходити на зальоти («залицятися, свататися»),
- чворак («вулик, для чотирьох роїв бджіл»),
- чопец («чіпець»),
- чуйка («піджак»),
- шальок («шарф, шаль»),
- шлюфка («залізне кільце на орчику, у яке входить гак штельваги»),
- шпіцкапа («тверда шкіра в носку взуття»),
- штаба («залізо для обручів»),
- штивники («твердий клаптик шкіри, який використовують, щоб халяви не згиналися»).
Національні меншини
Ще на початку XX століття була нечисленна єврейська громада, проте згодом усі євреї виїхали, остання єврейська родина добровільно покинула село після заснування кооперативи.
У селі працюють підприємства:
- селянська спілка «Бишківська» — займається м'ясним та молочним скотарством;
- спільне мале підприємство «Агівіс» — займається виробництвом виробів з бетону для будівництва;
- приватне агропромислове підприємство «Світанок» — вирощує зернові та технічні культури;
- фермерське господарство «Бишківське» — вирощує зернові та технічні культрури.
Є церква Воскресіння Господнього (1938; кам'яна).
Встановлена «фігура» Божої Матері (1998).
Споруджено:
- хрест на честь скасування панщини,
- хрест-пам'ятник до Дня незалежності України (1991)
- пам'ятник-стела Борцям за волю України (2000).
- Скульптура Матері Божої
Щойновиявлена пам'ятка монументального мистецтва. Розташована біля церкви.
Робота масового виробництва, виготовлена із гіпсу (встановлена 1998 р.).
Скульптура — 1,5 м, площа — 0,0009 га.[11]
Стела борцям за волю України
Стела борцям за Волю України виготовлена з токівського граніту. На стелі — просторовий тризуб з міді і 9 дощок з іменами жертв, виготовлені з чорного граніту «габро». Сходи постаменту з червоного пісковика. Навколо стели тротуарна плитка. Пам'ятник розміщений на подвір'ї сільської школи[12].
Написи на дошках:
- 1 грань: «Борцям за волю України»,
- «Загинули в тюрмах 1940-41 рр.» — 17 імен,
- «Загинули в лавах УСС та УГА» — 14 імен.
- 2 грань: «Загинули в лавах ОУН-УПА» — 53 імені на 3 дошках.
- 3 грань: «Загинули в Сибіру» — 88 імен на 3 дошках.
Виконавці — Олег Хамар (архітектор і скульптор), В. Олеськів, Н. Гайдук. Пам'ятник урочисто вікрили 24 вересня 2000 року з ініціативи львів'янки Марії Хмари та американця українського походження Дмитра Гайдука за спонсорства земляків з української діаспори.
Символічні могили
Насипані могили:
- воякові Легіону УСС Д. Куфтелю
- невідомим повстанцям із написом «Спіть сини в тій надії, що збудуться ваші мрії».
Некрополі
На горі Стігло, при дорозі до сіл Дрищів-Урмань, розташований цвинтар, де похоронені люди, померлі під час пошести холери. До приходу радянської влади цей старий цвинтар відвідували вірні з о. парохом щорічно, ідучи з процесією перед жнивами, благословляти всі довколишні поля.
На новішому цвинтарі серед інших похований колишній поручник УГА Гриць Лихолат з села Потока, який зазнав репресій з боку польською влади у Львові і був ув'язнений. Вийшовши з тюрми, невдовзі помер від перебутих тортур та побоїв. Також на цвинтарі є могила старшини УСС невідомого прізвища, якого вбили поляки галерці під час українсько-польської війни 1919 р. Щорічно на Зелені Свята на їхніх могилах у дорадянський період були відправи, а місцеві селяни складали вінки у їхню пошану.
Діють бібліотека, з 1999 — музей національно-визвольної боротьби ім. Я. Бусола, ідеолога ОУН, який загинув у селі.
У селі зареєстровані первинні осередки партій:
- Народний Рух України (з 2002 року)[13];
- партія «Демократичний Союз» (з 2002 року)[14];
- Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» (з 2005 року)[15];
- Народна партія (з 2005 року)[16];
- Соціалістична партія України (з 2005 року)[17];
- УРП «Собор» (з 2005 року)[18];
- Партія регіонів (з 2007 року)[19];
- Єдиний центр (з 2009 року)[20].
Адміністрація села до 1991 року
У давнину (польський, австрійський періоди) головою села був завжди війт (польською солтис). Війта вибирали радні з-поміж себе, а радних вибирали виборці на виборчих зборах. Війт разом з писарем, та радними, правив селом. Головно, його обов'язки зводилися до арбітрування та суддівства різних людських суперечках. Євстахій Манацький зауважує:
 |
Треба признати, що в часах воєнного лихоліття і різних окупацій, які приходили й відходили з наших земель і з якими війти мали звичайно урядові безпосередні зв'язки, всі війти-голови села, стояли по стороні селян, боронили їхнього майна та були сторожами прав громади, хоча не раз наражувались ворожій окупації. Через те, вони втішались пошаною та повним довір'ям усього села. |  |
У селі проводив фольклорні записи Володимир Гнатюк. Тут він записав пісні:
Народилися
- Ґоляш Григорій Іванович — організаційний референт Подільського крайового проводу ОУН
- Ґоляш Степан — громадський і церковний діяч, мемуарист, видавець, сотник УПА, член Головної управи Товариства вояків УПА (1952—2003)
- Олеськів Василь (1924—2016) — український політичний діяч, голова Організації Українських Націоналістів.
- художник М. Беднарський
- В. Беднарський — скульптор та графік, член ОУН.
- науковець, громадсько-політичний діяч, Д. Гайдук,
- диригент С. Джуровський,
- громадський діяч Є. Івашків,
- діяч ОУН С. Левицький,
- народний умілець, вишивальниця М. Хамар.
- поетеса, вчителька Ольга Лихолат.
Перебували
- греко-католицький священник, слуга Божий Микола Косович (1901—1941) — був парохом у селі в 1937—1940 роках;
- письменник А. Лотоцький, працював літератор Г. Сім'я, навчався у місцевій школі диригент і літератор М. Федчишин.
Померли
- Бусел Яків Григорович (псевдо: «Дніпровий», «Галина», «Заславський») (1912—1945) — політичний діяч, публіцист, член Проводу ОУН (з 08.1943), заступник провідника ОУН і заступник командира УПА-Північ (1-ша пол. 1944), начальник політвідділу Головного військового штабу (ГВШ) УПА (1944—1945). Лицар Золотого Хреста Заслуги (посмертно).
Видано книгу жителя І. Шагая «Село Бишки» (Лондон, 2000).
Дослідженням історії села займався Євстахій Манацький. Його розвідку, написану на основі матеріалів колишніх жителів села Івана Федечка, Миколи Івашкова та своїх власних, поміщено у збірник «Бережанська земля». Нарис опрацювали Василь Олеськів, Степан Ґоляш, Іван Гірняк.
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
