Loading AI tools
український громадський діяч, дитячий письменник, журналіст і видавець З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Анті́н Льво́вич Лото́цький (13 січня 1881, с. Вільховець, нині Тернопільський район, Тернопільська область — 28 травня 1949, Львів) — український громадський діяч, учасник національно-визвольних змагань 1914–1920 років, активний діяч Пресової Кватири Українських Січових Стрільців, учитель Рогатинської приватної гімназії, дитячий письменник, журналіст і видавець. Син Лева Антоновича, брат Володимира-Богдана та Михайла Лотоцьких.
| Антін Львович Лотоцький | ||||
|---|---|---|---|---|
 Антін Лотоцький | ||||
| Псевдонім | Ярослав Вільшенко, Я. Вільшенко, Вуйко Тонцьо, Я. Вко, ТотоДолото, А. Бей, Лотан, Самособою не Руданський, А.Л., Л.А. та ін. | |||
| Народився | 13 січня 1881 село Вільховець, Королівство Галичини і Володимирії, .svg){kind=small} Австро-Угорщина | |||
| Помер | 28 травня 1949 (68 років) Львів,  УРСР | |||
| Поховання | поле № 51, Личаківський цвинтар, Львів | |||
| Громадянство | Австро-Угорщина, Польща, СРСР | |||
| Національність | українець | |||
| Діяльність | поет, прозаїк, журналіст, видавець, педагог, громадський діяч | |||
| Сфера роботи | література[1][1], дитяча та підліткова літератураd[1][1], журналістика[1][1] і видавнича справа[1][1] | |||
| Alma mater | ЛНУ ім. І. Франка | |||
| Мова творів | українська | |||
| Роки активності | кінець 1890-х років—1949 | |||
| Жанр | казка, оповідання, повість, поезія, статті | |||
| Magnum opus | книга історичних оповідань «Княжа слава» | |||
| Членство | СП СРСР і Національна спілка письменників України | |||
| Батько | Лотоцький Лев Антонович | |||
| Учасник | Перша світова війна | |||
|
| ||||
 Лотоцький Антін Львович у Вікісховищі | ||||
 Роботи у Вікіджерелах | ||||
Народився 13 січня 1881 року в селі Вільховець у Галичині (Австро-Угорщина) в родині педагога і письменника Лева Лотоцького. В сім'ї панувала творча атмосфера та український патріотичний дух. Це вплинуло на світогляд хлопчика, сформувало любов до України, до її історії, до свого народу. Змалку почав складати казки, писати оповідання, віршував.
Навчався у Бережанській гімназії, в якій разом із братом Володимиром видавав гумористичний журнал «Небелиці». Під час навчання в гімназії був членом таємного гуртка «Молода Україна». Після гімназії продовжив навчання у Львівському університеті на філософському факультеті, де історичну тему його літературній творчості прищепив український історик Михайло Грушевський. Співпрацював з газетою «Діло».
За студентських часів (1907—1910) з'явилися перші друковані літературні твори А. Лотоцького, які були видані Товариством «Просвіта».
З 1911 року викладав у Рогатинській приватній гімназії.[2] 1912 року, учні та вчителі Рогатинської гімназії здійснили мандрівку «Пішки на гору Маркіяна», присвячену 100-річчю натхненник національного пробудження Галичини Маркіяна Шашкевича. Автором ідеї був директор гімназії Михайло Галущинський. За сім днів (2-8 липня) він, четверо викладачів (Антін Лотоцький, Микола Венжин (Угрин-Безгрішний), Микола Щуровський, Лев Смулка) і дев'ятеро учнів (Іван Верб'яний, В. Воробець, Іван Горянський, Михайло Дорошенко, Стефан Кіржецький, Коритко, Юліан Соколовський, Степан Велитович, В. Дзера) пішки пройшли від Рогатина до Підлисся і назад[3].
Після Другої світової війни перебрався до Львова, де мешкав в інтернаті для старих, часто хворів і страждав від голоду. У 1946 році його прийняли до Спілки письменників УРСР, хоча за радянських часів було перевидано лише один його літературний твір – казку «Котигорошок».[4]
Помер у Львові 28 травня 1949 року. Похований на 51 полі Личаківського цвинтаря.
У його доробку близько 13 книг оповідань, сценічних картин, віршів, повістей.
Перші друковані літературні твори побачили світ за сприяння Товариства «Просвіта» — «Цвіти з поля» (1907), «Ведмедівська попівна» (1909), історична повість з часів Хмельниччини «Триліси» (1910). У творах проявилося життєве кредо молодого письменника — розповідати дітям про події героїчної та складної історії українського народу, виховувати любов до рідного краю.
Разом з М. Угрином-Безгрішним видав «Коротку граматику української літературної мови» (1936).
У 1930-х роках твори Антона Лотоцького поширювались серед української діаспори, зокрема у США через українську газету «Свобода»[5] (наприклад, книжки для дітей «Роксоляна», «Козак Байда», «Мандрівка Мишки-Гризикнижки по Львові»).
1991 — перевидано збірки історичних оповідань «Княжа слава», «Хрест над Дніпром», повісті «Кужіль і меч». Того ж року з ініціативи тодішнього головного редактора редакційно-видавничого відділу обласного управління по пресі Б. Мельничука у Тернополі було перевидане оповідання А. Лотоцького «Роксоляна».
1992 — перевидано збірку творів «Козак Байда» (крім однойменного, оповідання «Смертне зілля», «Три побратими», стрілецька легенда «Чого червоних маків так багато?»).
«Казка про змія, князівну і Гриця» А.Лотоцького разом з творами Р. Завадовича і Б. Лепкого увійшла до збірки «Три казки» (бібліотека газ. «Селянська доля», 1992).
Ряд віршів для дітей були представлені в читанках «Рости на щастя України-мами» (1991) і «Я дитина українська» (1993), а також в антології духовної поезії західноукраїнських авторів «Богославень» (1994).
Ім'я Антона Лотоцького носить гімназія в м. Снятині вулиця, на якій вона розташована[6].
У 1993 році вулиця Аджарська у Львові отримала назву на честь Антона Лотоцького. Вулиця переважно забудована одноповерховими будинками 1930-х років, є нові житлові забудови 2000-х років[7].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
