І́рма Григо́рівна Віто́вська-Ва́нца (справжнє ім'я Ірина; нар. 30 грудня 1974, Івано-Франківськ) — українська акторка театру та кіно, телеведуча, продюсерка, громадська діячка та благодійниця; працює в Молодому театрі (з 1998), театрі «Золоті Ворота» та Франківському драмтеатрі. Заслужена артистка України (2016)[1].
| Ірма Вітовська | ||||
|---|---|---|---|---|
.jpg) | ||||
| Ім'я при народженні | Ірина Григорівна Вітовська | |||
| Народилася | 30 грудня 1974 (49 років) Івано-Франківськ, Українська РСР | |||
| Громадянство |  Україна | |||
| Діяльність | акторка театру, телеакторка, кіноакторка, акторка, телеведуча | |||
| Alma mater | Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка (1998) | |||
| Заклад | Київський національний академічний Молодий театр | |||
| Роки діяльності | 1998 — тепер. час | |||
| Чоловік | Віталій Ванца | |||
| Діти | Орест (2011) | |||
| IMDb | ID 2257436 | |||
| Нагороди та премії | ||||
 «Золота дзиґа» (2019, 2020) «Кіноколо» (2018, 2019) «Київська пектораль» (2016) | ||||
|
| ||||
 Ірма Вітовська у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Дворазова лавреатка національних кінопремій «Золота дзиґа» (2019, 2020) і «Кіноколо» (2018, 2019) за роль баби Прісі у фільмі «Брама» (2017) та роль Галини Ротт у стрічці «Мої думки тихі» (2019). Володарка премії «Телетріумф» (2012). Лавреатка театральної премії «Київська пектораль» (2016). Володарка «Золотого Дюку» на Одеському міжнародному кінофестивалі за найкращу акторську роботу у фільмі «Мої думки тихі» (2019). Також акторка отримала премію «Київ» їм. І. Миколайчука за вагомий внесок у розвиток українського кіномистецтва (2020). Лауреат премії «Woman in Art» у категорії «театр та кіно» від ООН та Українського інститутуту МЗС.
Є активною громадською діячкою, відстоює реформи у сфері культури.
Учасниця міжнародних театральних і кінофестивалів, кілька років поспіль входить у список відомих митців і громадських діячів за версіями видань «НВ» і «Фокус».
Життєпис
Ірина Вітовська народилася 30 грудня 1974 року в Івано-Франківську. Коріння батька походить із села Медуха Галицького району Івано-Франківської області. Прадід по материнській лінії – росіянин, а його дружина – латишка[2].
Мріяла стати археологинею, кілька років поспіль намагалася вступити до Прикарпатського інституту ім. Стефаника. Відвідувала театральний гурток при Палаці піонерів в Івано-Франківську[3].
1998 року закінчила Львівський державний музичний інститут за спеціальністю «Акторка драматичного театру», курс народного артиста України Богдана Козака.
З 1999 по 2016 рік була у шлюбі з Володимиром Кокотуновим, актором Молодого театру. 29 березня 2011 року народила сина Ореста.
8 квітня 2016 року одружилася з Віталієм Ванцою з Борислава Львівської області[4].
«Вважаю, що я щаслива. Здорова, руки-ноги на місці — що ще треба? Щоб бути щасливим, треба жити у гармонії з собою. Навіть коли настає депресія, треба їй віддаватися» — на запитання «Що для вас щастя?»[5].
Кар'єра
З 1998 року працює у Молодому театрі, де грає і по сьогодні[6].
У 2015 році була тренеркою в шоу «Маленькі гіганти» на «1+1»[7]. На каналі ICTV вела проєкти «Народна зірка», «Шлюбні ігри». Ірма Вітовська брала участь у вокальному шоу «Народна зірка» на каналі «Україна».
За виконання ролі баби Прісі у виставі «Сталкери» (режисер Стас Жирков) Вітовська стала володаркою театральної премії «Київська пектораль» у 2016 році.
Акторка також стала лавреаткою національної премії «Благодійна Україна» за проєкт «Оскар і рожева пані» (реж. Р. Держипільський), де виконала головну роль, а також ініціаторка та креативна продюсерка проєкту, що покликаний на допомогу розвитку системи дитячої паліативної допомоги в Україні. Проєкт отримав благословення Ради Церков України та став володарем Гран-прі «Київська Пектораль» (2016). Проєкт є першим лавреатом премії «Дзеркало сцени» від газети «Дзеркало тижня» (2016).
Ірма Вітовська створила образ Гертруди в проєкті Ростислава Держипільського «HAMLET»[8], що став лавреатом національної театральної премії «Гра» 2018 р.
На арені Національного цирку, в співпраці з «Диким театром» та продюсерською групою, у яку вона входила, втілила проєкт «Афродизіак» (режисер Максим Голенко), який за 7 вистав (1 сезон) подивилось понад 14 000 глядачів, що стало рекордом в театральній галузі.
У фільмі «Брама» Ірма Вітовська знову виконала роль баби Прісі — 86-літньої мешканки зони відчуження, за що яку отримала премії «Кіноколо» (2018) і «Золота дзиґа» (2019). Це перший випадок в Україні, коли один і той же актор утілює той самий образ у різних трактуваннях матеріалу двох різних режисерів та в різних напрямках, як-то кіно й театр, а також отримує найвищі нагороди за свої роботи.
За роль матері головного героя Галини Ротт у фільмі «Мої думки тихі» (реж. Антоніо Лукіч), який вийшов у 2020 році, акторка отримала визнання аудиторії і критики, а також першу в кар'єрі премію «Золотий Дюк» Одеського міжнародного кінофестивалю в категорії «Найкраща акторська робота», другу нагороду «Кіноколо» та другу «Золоту дзиґу». Стрічка також отримала «Кришталевий глобус» на 54-му міжнародному кінофестивалі класу А в Карлових Варах, перемігши в категорії «Приз глядацьких симпатій», і нагороджена «FIPRESCI» на ОМКФ.
У 2020 році відбулася прем'єра фільму «Казка старого мельника», де Вітовська зіграла Параску Забрьоху. За цю роль акторка була номінована на «Золоту дзиґу» в категорії «Найкраща акторка другого плану». Вона написала звернення до кіноакадеміків, у якому натякала на те, що цього року нагороду заслуговують інші номінантки[9].
Ролі в театрі
- 1980 — «За двома зайцями» за п'єсою Михайла Старицького; реж. Віктор Шулаков — Франтиха / Кінозірка
- 1985 — «Золоте курча» за п'єсою Володимира Орлова; реж. Віктор Шулаков — Жабка
- 1991 — «Король та морква» за п'єсою Владислава Кшемінського; реж. Я. Козлов — Герольд
- 1998 — «Малюк» за п'єсою Жана де Летраза; реж. Володимир Бегма — Лулу / Кристін
- 1999 — «РЕхуВІлійЗОР» Миколи Гоголя та Миколи Куліша; реж. Станіслав Мойсеєв — Марія Антонівна
- 2000 — «Русалонька» Людмили Разумовської за казкою Ганса Крістіана Андерсена; реж. Станіслав Мойсеєв — Русалонька
- 2000 — «Трагедія Гамлета, принца данського» за п'єсою Вільяма Шекспіра; реж. Станіслав Мойсеєв — Акторка
- 2000 — «Кайдаші» Івана Нечуя-Левицького; реж. Микола Яремко — Мелашка
- 2001 — «Стальова воля» М. Корочкіна; реж. Дмитро Богомазов — Стальова воля
- 2002 — «Чарівник Смарагдового міста» Олександра Волкова; реж. Г. Воротченко — Еллі
- 2002 — «Хоровод любові» за п'єсою Артура Шніцлера; реж. Станіслав Мойсеєв — Гризетка
- 2004 — «Маринований аристократ» за Ірени Коваль; реж. Станіслав Мойсеєв — Дружина
- 2006 — «Московіада» за романом Юрія Андруховича; реж. Станіслав Мойсеєв — Галя
- 2007 — «Четверта сестра» за п'єсою Януша Гловацького; реж. Станіслав Мойсеєв — Катя
- 2009 — «Торчалов» Микити Воронова, реж. Станіслав Мойсеєв, Валерій Легін — Лізавета
- 2014 — «Підступність і кохання» за п'єсою Фрідріха Шиллера; реж. Андрій Білоус — дружина Міллера
- 2017 — «Різня» за п'єсою Ясміни Рези; реж. Влада Білозоренко — Аннет Рей
- 2019 — «Убити чи любити» за п'єсою Робера Тома; реж. Марія Лук'янова — Габі
- 2015 — «Сталкери» за п'єсою Павла Ар'є; реж. Стас Жирков — баба Пріся
- 2015 - «Оскар і рожева пані» за романом Еріка-Емануеля Шмітта; реж. Ростилав Держипільський — Ружа
- 2017 — «Hamlet» за п‘єсою Вільяма Шекспіра; реж. Ростилав Держипільський — Гертруда
- 2022 — «Шаріка, або Кохання січового стрільця» за Ярославом Барничем; Ростилав Держипільський — Ірма, тітка Шаріки
- 2022 — «Лісова пісня на полів крові» за п‘єсою Лесі Українки; реж. Ростилав Держипільський — Мати Лукашева
Політичні погляди та громадянська позиція
У 2004 році Ірма Вітовська підтримувала Помаранчеву революцію та голосувала за Віктора Ющенка.
У 2012 році була учасницею та активісткою «Мовного майдану».
У 2013—2014 роках — активістка «Революції гідності»[10].
Після російської збройної агресії проти України Ірма Вітовська відмовилася від співпраці з російськими кіновиробниками[11]:
Війна — це не дружба між народами. Не ми взяли Ростов чи Воронеж… У митців має бути свідома громадянська позиція.
Афіші російських артистів на місці розстрілу наших хлопців мене принижують.[12]
Ірма Вітовська — активна учасниця проукраїнських акцій протесту.
У червні 2018 записала відеозвернення на підтримку ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова[13].
У 2019 році публічно підтримала Петра Порошенка[14] у другому турі Президентських виборів.
Благодійність
Ірма Вітовська є учасницею соціально-громадських програм «Діти вулиці» з 2007 та «StopБіль» з 2011 року[3].
2014 року Вітовська почала робити ляльки-мотанки, продавати їх, а виручені гроші передає на допомогу армії. Найдорожча коштувала 2,5 тисячі гривень[15]. За ці кошти була придбана тепла спідня білизна для берегової охорони і пластикові картки з молитвами для п'ятого батальйону.
З Іреною Карпою Ірма Вітовська зібрали на творчому вечорі гроші для взуття батальйону Добровольчого українського корпусу «Правий сектор».
Як членкиня руху «StopБіль», ініціювала та виконала головну роль в артпроєкті «Оскар і рожева пані», створеному для збору коштів на потреби невиліковно хворих дітей. Прем'єра вистави відбулася 7 жовтня в Івано-Франківську та 11 жовтня у Києві, отримала кілька театральних нагород та зібрала понад 700 тис. грн[16] на паліативні дитячі відділення, а також на виїзні бригади, які будуть працювати з такими дітьми[17]. На 2019 р. збір «Оскар і рожева пані» перевищив 1 675 000 грн.
Ірма Вітовська віддала на лікування поранених у АТО більшу частину свого гонорару за зйомки у фільмі «Пограбування по-жіночому»[18].
Фільмографія
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
