Loading AI tools
київський воєвода З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Станісла́в Пото́цький (пол. Stanisław Potocki; 1698 — 8 лютого 1760) — польський шляхтич, військовий і політичний діяч Речі Посполитої, меценат, архітектор. Єдиний син Юзефа Потоцького.
| Станіслав Потоцький пол. Stanisław Potocki | ||
.jpg) | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 19 травня 1751 — 8 лютого 1760 | ||
| Попередник: | Йосиф Потоцький | |
| Наступник: | Йосиф Потоцький | |
| ||
| ||
| ||
| Народження: |
1698[1][2][3] Тязів, Руське воєводство, Річ Посполита | |
| Смерть: |
1760[1][2] Залізці, Руське воєводство, Річ Посполита | |
| Поховання: | Збараж і Кременець | |
| Країна: | Річ Посполита | |
| Релігія: | Католицизм | |
| Рід: | Потоцькі | |
| Батько: | Юзеф Потоцький | |
| Мати: | Вікторія Лещинська | |
| Шлюб: | Маріанна Лащd і Гелена Потоцькаd[3] | |
| Діти: | Юзеф Потоцький, Вінцентій Потоцький, Анна Ельжбета Потоцькаd, Вікторія Потійd і Q123005159? | |
| Нагороди: |  | |
| Андрій Потоцький | ||||||||||||||||
| Йосиф Потоцький | ||||||||||||||||
| Анна Рісинська | ||||||||||||||||
| Станіслав Потоцький | ||||||||||||||||
| Вацлав Лещинський | ||||||||||||||||
| Вікторія Лещинська | ||||||||||||||||
| Софія Христина Опалінська | ||||||||||||||||
Народився в селі Тязів (пол. Cieżów[4] (нині Івано-Франківського району Івано-Франківської області, Україна[5]), охрещений у воді в березні 1698 року, урочистий акт хрещення відбувся в листопаді.
Правдоподібно, навчався у станиславівських школах. Під час битви під Калішем був з мамою в таборі, надалі теж перебував у ньому, між іншим у Гданську.
У 1720 та 1722 роках був маршалком галицьких сеймиків, що передували вальним сеймам тих років, на які його обирали послом від Галицької землі (також був у 1724 році). У 1723 році — маршалок Радомського трибуналу. Посол на сейм у Гродні (Городні) в 1729 (від Галицької землі, був одним з 20-ти послів, які 30 серпня підписали маніфест, що не визнавав його легальність, чим зірвали сейм) і 1730 (від Брацлавського воєводства) роках. Посол сейму 1732 у Варшаві (від Галицької землі).
Під час безкоролів'я — маршалок конфедерації, утвореної 10 березня 1733 в Галичі. 12 вересня брав участь у виборах королем Станіслава Лещинського. На момент проголошення батьком у березні 1735 року маніфесту про перехід «дому Потоцьких» на сторону короля Августа ІІІ перебував у Волощині з іншими прихильниками С. Лещинського. Відсутність єдності серед Потоцьких тішила Францішека Максиміліяна Оссолінського.
У 1736 році керував роботами зі зміцнення фортифікацій і розбудови міста Станиславова: розширено та зміцнено мури (згідно системи С. Фаубана), збудовано чотири нові вежі; у 1739 р. фортеця витримала напад козаків, за це С. Потоцький оплатив виготовлення та встановлення статуї Богородиці на Галицькому передмісті. З полковником коронної артилерії Кристіяном Дальке працювали над уфортифікуванням Кам'янця-Подільського, Ченстохови. Разом з белзьким воєводою Антонієм Міхалом Потоцьким допомагав батькові ліквідувати результати сейму 1740 р. У середині 1741 під час війни за австрійську спадщину підтримував батька в його спробах організувати конфедерацію з метою скерувати її проти Августа ІІІ та Московії.
Надвірне військо С. Потоцького складалося з 600 жовнірів-піхотинців, 200 драгунів, 200 яничарів, близько 2000 козаків. Утримував також оборонний замок у Бродах.[6]
Помер 8 лютого 1760 року. Тіло перевезл із Залізців до костелу оо. Бернардинів у Збаражі, де відбулось урочисте поховання. Промови мали ксьондзи Ян Гаєвський, Венантій Тишковский. Серце поховали в костелі оо. Реформатів у (Крем'янці).
У молодості отримав від батька частину давніх його королівщин; 1719 року був старостою гродовим галицьким і снятинським, у 1720 році старостою коломийським. 1732 р. батько за дозволом короля переказав правом «доживотя» Лежайське староство. Після батька став дідичем Умані, Бродів. Також був власником Станиславова (підписав права і привілеї діда Анджея та існування в місті вірменської ґміни, якою керували на основі магдебурзького права), Тернополя, Залізців, Золотого Потоку, Збаража (Руське воєводство), Немирова (Брацлавське воєводство), Константинова (Подільське воєводство), Юзефова (Люблінське воєводство), Кротошина (Каліське). 1751 року в Дунаївцях записав фундуш для будівництва в місті костелу капуцинів.[7] Дідичні маєтки успадкував сам. У 1755 році від старости селецького Міхала Вельгорського отримав Тисменицю — давнє дідицтво Потоцьких. Перша дружина привнесла Сосницю в Руському воєводстві.
У 1726 році батько почав домагатися надання йому посади стражника великого литовського, яку отримав у 1728 році. Воєвода смоленський (8 травня 1735 р., від Авґуста ІІІ, який хотів об'єднати «патріотів»; номінально, або титулярний), київський (призначений або номінований 4 вересня 1744, відставка у 1756), познанський (з 1746). Вживав титул генерального старости Київської землі.
Перша дружина — Маріанна з Лащів, дочка белзького воєводи Александера Міхала.[8] Діти:
Друга дружина — Гелена Замойська (від 1733 р., померла 27 грудня 1760 р. в Бродах). Діти:
Нагороджений орденом Білого Орла (3 серпня 1742 року).
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
.svg){kind=small}
