Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Володимир Васильович Марковников (рос. Владимир Васильевич Марковников; 13 (25) грудня 1837, Княгинін, Нижньогородська губернія — 29 січня (11 лютого) 1904, Москва) — видатний російський хімік[2]. Представник казанської школи[ru] хіміків-органіків. Почесний член Університету св. Володимира та Харківського університету.
Марковников Володимир Васильович | |
---|---|
рос. Владимир Марковников | |
Народився | 22 грудня 1838[1] Княгинино, Нижньогородська губернія, Російська імперія |
Помер | 29 січня (11 лютого) 1904 (65 років) Москва, Російська імперія |
Поховання | Ваганьковське кладовище |
Країна | Російська імперія |
Діяльність | хімік, снайпер, шпигун |
Alma mater | Імператорський Казанський університет |
Галузь | хімія |
Заклад | Імператорський Казанський університет ОНУ ім. І. І. Мечникова Імператорський Московський університетd |
Вчителі | Бутлеров Олександр Михайлович |
Відомі учні | Ivan Alekseyevich Kablukovd Nikolay Demyanovd |
Аспіранти, докторанти | Прянишников Дмитро Миколайович Чичибабін Олексій Євгенович Nikolai Kischnerd Nikolay Demyanovd Ivan Alekseyevich Kablukovd Коновалов Михайло Іванович |
Марковников Володимир Васильович у Вікісховищі |
Розвинув теорію хімічної будови органічних сполук. Сформулював власне правило про направлення хімічних реакцій заміщення, відщеплення та приєднання за подвійним зв'язком і ізомеризації залежно від їх хімічної будови, нині відоме як правило Марковникова[3]. Виявив новий клас вуглеводнів — нафтени[4]. Основоположник наукового напряму — нафтохімії[5].
Найвідоміший з-поміж учнів Олександра Бутлерова[6].
Народився у дворянській родині в місті Княгинін (нині місто Княгиніно Нижньогородської області). Закінчив у 1856 році середній навчальний заклад Нижнього Новгорода, який по типу наближався до класичних гімназій, однак був інститутом[ru]. Вступив до Імператорського Казанського університету, який у 1860 році успішно закінчив. З 1862 року читав у цьому ж університеті лекції, викладав[7].
У 1865 році захистив магістерську дисертацію, яка була присвячена ізомерії насичених кислот[2]. Після захисту декілька років працював за кордоном у лабораторіях Беєра, Ерленмеєра та Кольбе в Берліні, Мюнхені та Лейпцизі.
У 1868 році разом з Дмитром Менделєєвим, Олександром Воскресенським, Петром Алексєєвим та іншими вченими заснував Російське хімічне товариство[7].
У 1869 році захистив докторську дисертацію, яка була присвячена впливу атомів у хімічних сполуках[2]. Присвоєно звання професора.
У 1871 році на знак протесту проти відсторонення від посади Петра Лесгафта та накладення на нього заборони викладати — разом з групою вчених покинув Казанський університет[7]. Того ж року запрошений до Новоросійського університету (нині Одеський національний університет імені І. І. Мечникова), де очолив кафедру хімії. Тут працював до 1873 року. За короткий час перебування в Одесі виконав п'ять циклів дослідження, присвячених взаємному перетворенню ізомерів альдегідів і карбонових кислот[2].
У 1873 році переїхав до Москви. З того часу постійно працював у Московському університеті[4].
Помер у 1904 році. Похований у Москві на Ваганьковському кладовищі[8].
У 1864 році одружився з Любов'ю Ричковою (онукою історика Петра Ричкова)[9], яка народила сина — Миколу Марковникова[ru], відомого російського архітектора.
Наукові дослідження вченого були присвячені розвитку теорії хімічної будови, вивченню нафти й аліциклічних вуглеводнів.
У 1865 році на прикладі масляних і ізомасляних кислот вперше показав існування ізомерії серед жирних кислот.
У 1869 році, у своїй дисертаційній роботі, яка ґрунтувалася на основі поглядів Олександра Бутлерова, шляхом експериментальних досліджень виявив ряд закономірностей, що стосуються реакцій заміщення, приєднання і розщеплення[7]. Започаткував принцип в органічній хімії, що використовується нині для передбачення регіоселективності реакції приєднання протонних кислот і води до несиметричних алкенів і алкінів, й іменується на честь нього.
У 1870-х роках отримав усі передбачені теорією будови ізомерні двохосновні кислоти[7].
З початку 1880-х років систематично досліджував кавказьку нафту. Відкрив вуглеводні нового класу, яким дав назву нафтени, виділив з нафти ароматичні вуглеводні[4] і виявив їх здатність давати з вуглеводнями інших класів азеотропні суміші[7]. Вивчав Астраханські соляні озера з метою використання солей у промисловості[2].
У 1890 році синтезував аліциклічні сполуки з циклами у 4, 7 та 8 атомів карбону[2] та дослідив сполуки з циклами у 5 та 6 атомів карбону, що були вперше синтезовані Вільямом Перкіним та Миколою Зелінським.
У 1892—1893 роках описав умови та характер полімеризації семичленного циклу в шестичленний[10].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.