Адольф Вільгельм Герман Кольбе

Адольф Вільгельм Герман Кольбе (нім. Adolph Wilhelm Hermann Kolbe; 27 вересня 1818, Елліхаузен, нині частина Геттінгена — 25 листопада 1884, Лейпциг) — німецький хімік-органік.

Адольф Вільгельм Герман Кольбе
Adolph Wilhelm Hermann Kolbe
Народився	27 вересня 1818(1818-09-27) Елліхаузен (Геттінген)
Помер	25 листопада 1884(1884-11-25) (66 років) Лейпциг
Місце проживання	Прусське королівство
Країна	Прусське королівство
Діяльність	хімік, викладач університету
Alma mater	Марбурзький університет
Галузь	хімія
Заклад	Марбурзький університет Лейпцизький університет
Науковий ступінь	професор
Науковий керівник	Роберт Вільгельм Бунзен Фрідріх Велер
Вчителі	Роберт Вільгельм Бунзен[1]
Відомі учні	Йоганн Петер Грісс Зайцев Олександр Михайлович Теодор Курціус Бекман Ернст Отто Карл Грейб Оскар Лева Костянтин Фальберг Меншуткін Микола Олександрович Марковников Володимир Васильович Джейкоб Фольхард Людвіг Монд Олександр Крам Браун Максвелл Сімпсон Фредерік Гатрі
Аспіранти, докторанти	Фредерік Гатрі Генрі Едвард Армстронг[2]
Членство	Лондонське королівське товариство Саксонська академія наук Шведська королівська академія наук Баварська академія наук Прусська академія наук
Родичі	Hermann Ostd
Нагороди	медаль Деві (1884) іноземний член Лондонського королівського товариства[d] (13 грудня 1877)
Адольф Вільгельм Герман Кольбе у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кольбе.

Біографія

З 1838 по 1842 рік навчався в Геттінгенському університеті, де вивчав хімію у Ф. Велера. У 1842—1845 роках асистент Р. В. Бунзена в Марбурзькому університеті. У 1845—1847 роках працював в Гірській школі в Лондоні, в 1847—1865 роках в Марбурзькому університеті (з 1851 професор). З 1865 року до кінця життя професор Лейпцизького університету ^[3].

Наукова робота

Наукові роботи Кольбе відносяться виключно до області органічної хімії ^[4]. 1845 року Кольбе синтезував з елементів (через сірковуглець) оцтову кислоту. 1847 року спільно з Е. Франклендом отримав пропіонову кислоту омиленням етилціаніду, відкривши тим самим загальний метод отримання карбонових кислот з спиртів через нітрили. 1849 року запропонував електрохімічний метод отримання насичених вуглеводнів електролізом розчинів натрієвих або калієвих солей карбонових кислот (пізніше цей метод названо реакцією Кольбе). 1860 року синтезував саліцилову кислоту дією CO₂ на феноляти лужних металів (реакція Кольбе — Шмітта)^[5][6]. Отримав (1872) нітроетан. Вніс ряд удосконалень в лабораторну апаратуру; зокрема, одним з перших застосував зворотний холодильник (1847).

Вніс істотний внесок у теоретичну органічну хімію. Розвиваючи уявлення теорії складних радикалів, в 1850-і роки створив свою теорію, в якій органічні речовини вироблялися від вуглекислоти через заміщення кисню складними радикалами. Незалежно від Ф. А. Кекуле висловив припущення про чотиривалентність вуглецю. Передбачив (1857) існування вторинних і третинних спиртів і сприяв з'ясуванню їх природи, а також природи альдегідів, кетонів, сульфокислот. Кольбе був, проте, противником теорії хімічної будови О. М. Бутлерова та стереохімії Я. Г. Вант-Гоффа; роботу останнього назвав у своїй статті «фантастичною нісенітницею, геть позбавленою будь-якої фактичної підстави і абсолютно незрозумілою серйозному дослідникові» ^[7].

У 1847—1851 роках був редактором «Словника чистої та прикладної хімії» («Handwörterbuch der reinen und angewandten Chemie»), який видавали Юстус Лібіх, Йоганн Поггендорф і Фрідріх Велер. У 1869—1884 роках видавав «Журнал практичної хімії» («Zeitschrift für Praktische Chemie»). Автор підручника органічної хімії. Опублікував нарис розвитку теоретичної органічної хімії ^[8].

Серед численних учнів і співробітників Германа Кольбе такі видатні хіміки, як Т. Курціус, В. В. Марковников, М. О. Меншуткін, О. М. Зайцев, Е. Франкленд.