Зелінський Микола Дмитрович

|портрет=

Микола Дмитрович Зелінський
Народився	25 січня (6 лютого) 1861 Тирасполь, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер	31 липня 1953(1953-07-31) Москва, Російська РФСР, СРСР
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	Російська імперія→СРСР
Діяльність	хімік, викладач університету, винахідник
Alma mater	Новоросійський університет
Галузь	органічна хімія
Заклад	МДУ
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	докторський ступінь і доктор наук[d]
Науковий керівник	Вериго Олександр Андрійович
Відомі учні	Дорошевський Антон Григоровичd Глінка Микола Леонідович
Аспіранти, докторанти	Дорошевський Антон Григоровичd Глінка Микола Леонідович Казанський Борис Олександровичd
Членство	Російська академія наук Академія наук СРСР
Діти	Q114887611?
Нагороди
Висловлювання у Вікіцитатах  Зелінський Микола Дмитрович у Вікісховищі

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Зелінський.

Микола Дмитрович Зелінський (нар. 25 січня (6 лютого) 1861(18610206), Тирасполь — 31 липня 1953, Москва) — видатний український, радянський та російський вчений, хімік-органік, академік АН СРСР. Дід радянського хіміка, іноземного члена НАН України, академіка РАН М. А. Плате.

Біографія

Могила М. Д. Зелінського на Новодівичому цвинтарі в Москві

Народився 6 лютого 1861 року в місті Тирасполі Херсонської губернії. Батьки рано померли і він залишився на вихованні бабусі Марії Петрівни Васильєвої. Вона уважно стежила за його фізичним і духовним розвитком, турбувалася про освіту.

Початкові знання Микола Зелінський отримав удома. Потім три роки він навчався у Тираспольському повітовому училищі, а після — у Рішельєвській гімназії в Одесі, де зацікавився природничими науками. Важливу роль у виборі його життєвого шляху відіграли й лекції знаменитого фізіолога І. Сєченова.

У 1880 році Микола Зелінський закінчив Рішельєвську гімназію та поступив на фізико-математичний факультет Новоросійського університету (нині — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова). У 1884 р. він отримав диплом про закінчення університету та залишився працювати в ньому на кафедрі хімії. Згодом його направили для стажування до Геттінгенського університету (Німеччина). У 1888 р. молодий учений повернувся в Одесу і став приват-доцентом Новоросійського університету, а вже через три роки захистив докторську дисертацію, яка стала першим у Російській імперії значним дослідженням зі стереохімії.

У 1893 р. М. Д. Зелінського запросили професором на кафедру органічної й аналітичної хімії Московського університету. У 1911 р. царський уряд спробував втрутитись у життя Московського університету. На знак протесту М. Д. Зелінський разом із групою прогресивних професорів покинув університет, де він створив одну із найкращих лабораторій, і переїхав у Петербург. Майже рік він не міг знайти роботу. У 1912 р. М. Д. Зелінський очолив Центральну лабораторію Міністерства фінансів у Петербурзі. Одночасно він викладав у Політехнічному інституті. Під час Першої світової війни, коли застосовувались бойові отруйні речовини, професор М. Зелінський розробив протигаз, який допоміг зберегти життя тисячам солдатів.

У 1917 р. М. Д. Зелінський повернувся у Московський університет. У 1924 р. він став член-кореспондентом Академії наук, а у 1929 — академіком. Учений був одним із засновників Інституту органічної хімії Академії наук СРСР. Пізніше він організував і очолив хімічний сектор Всесоюзного інституту експериментальної медицини.

Помер у Москві влітку 1953 року, похований на Новодівичому цвинтарі.

Педагогічна діяльність

Великою заслугою Миколи Дмитровича перед наукою є створення всесвітньо відомої школи хіміків-органіків, куди увійшли Верещагін, Баландій, Кочетков, Казанський, Несмєянов, Лавровський та ін.

Наукова діяльність

Його наукові праці стосуються вивчення органічного каталізу, хімії амінокислот і білків. Провів низку досліджень зі встановлення органічного походження нафти, досліджував хімічний склад продуктів її переробки, синтезував низку органічних сполук, у тому числі бензен з ацетилену. Винайшов вугільний протигаз. У 1930-ті рр. розв'язав нагальну для народного господарства проблему виробництва синтетичного каучуку.

Нагороди

З 1926 р. — заслужений діяч науки СРСР. З 1929 р. — академік АН СРСР. З 1935 р. — засновник і керівник кількох лабораторій Інституту органічної хімії АН СРСР. Почесний член Всесоюзного хімічного товариства ім. Д. Менделєєва (з 1941). Лауреат Ленінської премії (1934), Сталінської премії (1942, 1946, 1948). Герой Соціалістичної Праці (з 1945).

Вшанування пам'яті

Його ім'ям названо Інститут органічної хімії у Москві, одну з московських вулиць, а також, у будинку де він мешкав, створено меморіальний музей.

Джерела та література

• Я. Л. Шолох. Зелінський Микола Дмитрович [Архівовано 6 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 325. — ISBN 966-00-0610-1.
• Національна бібліотека України для дітей. «Творці хімії з України» [Архівовано 12 грудня 2009 у Wayback Machine.]
• Андрусев М. М. Н. Д. Зелинский: Кн. для учащихся / М. М. Андрусев, А. М. Табер.- М.: Просвещение, 1984.- 79 с.- (Люди науки).
• Волков В. А. Зелинский Николай Дмитриевич / В. А. Волков, Е. В. Вонский, Г. И. Кузнецова // Химики.- К., 1984.- С. 198—199.
• Галерея русских химиков: Зелинский Николай Дмитриевич // Химия.- 1996.- № 35.- С. 3.- (Прил. к газ. «Первое сентября»).
• Николай Дмитриевич Зелинский // Биографии великих химиков / Г. Фукс, К. Хайниг, Г. Кертшер и др.; Пер. с нем. В. А. Криц-мана.- М., 1981.- С. 212—219.
• Степанов Б. Крупнейший химик нашего времени: (К 90-летию академика Н. Д. Зелинского) // Знание — сила.- 2001.- № 2.- С. 7.