Loading AI tools
модель автомобіля З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Alfa Romeo 75 (162B), у Північній Америці знана як Milano — компактний спортивний задньоприводний седан, який вироблявся італійською фірмою Alfa Romeo з 1985 по 1992 роки. 75 була відносно успішною — протягом 3-х років було вироблено 170,000 машин[2] і до 1992 року зробили ще близько 187,300.[3]
| Alfa Romeo 75 | |
|---|---|
 Alfa Romeo 75 2.0 TwinSpark (1988-1992) | |
| Виробник | Alfa Romeo |
| Батьківська компанія | Fiat Group (з 1986) |
| Також називається | Alfa Romeo Milano |
| Роки виробництва | 1985-1992 (386 767 авто) |
| Місце виробництва | Арезе, Мілан, Італія |
| Попередник(и) | Alfa Romeo Alfetta Alfa Romeo Giulietta |
| Наступник(и) | Alfa Romeo 155 |
| Клас | Клас D |
| Стиль кузова | 4-дверний седан |
| Компонування | FR |
| Двигун(и) | Бензинові: 1.6 L Р4 1.8 L Р4 1.8 L Р4 турбо 2.0 L Р4 2.5 V6 3.0 V6 Дизельні: 2.0 L Р4 турбо 2.4 L Р4 турбо |
| Коробка передач | 5-швидкісна ручна[1] 3-швидкісна автоматична[1] |
| Колісна база | 2510 мм |
| Довжина | 4331 мм |
| Ширина | 1631 мм |
| Висота | 1349 мм |
| Маса | 1100—1300 кг |
| Споріднені | Alfa Romeo GTV6 Alfa Romeo SZ |
| Подібні | Audi 80 (B3) BMW 3 Серії (E30) Lancia Prisma Mercedes-Benz 190 Saab 900 |
| Дизайнер | Ерманно Крессоні |
75 була продемонстрована у травні 1985 році[2] для заміни Alfetta та Giulietta Nuova (з якими у неї дуже багато спільних компонентів), і була названа з нагоди 75-річчя фірми. Дизайн кузова, створений головою Alfa Romeo Centro Stile Ерманно Крессоні, був виконаний у вигляді ударного клину, що звужується до фронтальної частини з фарами у формі паралелепіпеду і відповідної радіаторної решітки (подібне рішення було застосоване на Alfa 33 905-ї серії, дизайн якої також зробив Крессоні).
У 1986 році на виставці у Турині, разом з модернізованою версією седана, показали прототип універсалу 75, привабливий попередник 156 Sportwagon. Однак випуск цієї версії було скасовано, коли Фіат отримала контроль над Альфою. Автомобіль був зроблений італійським кузовним майстром Райтоном Фіссоре і використовував 75 Турбо як основу, за що й називався 75 Turbo Wagon.[4] В 1987 році на автомобільному шоу в Женеві показали дві версії універсалів, одним з яких був Turbo Wagon, а інший був маркований як Sportwagon.[5]
Alfa Romeo 75 виглядає як всебічно покращена модель Giulietta, схожість видно неозброєним оком. Зовнішній дизайн не можна назвати інакше, ніж консервативним і мінімалістичним — основними елементами є плоский дах і прямі лінії корпусу. Кузов має досить незграбну форму, далеку від сучасних аеродинамічних конструкцій. На передній його частині розміщуються квадратні головні фари і така ж фальшрадіаторна решітка, в центрі якої в декоративному трикутнику знаходиться логотип компанії. Бампери виконані з використанням міцного пластику.
Автомобіль має досить простору в задній частині салону для розміщення двох людей звичайної комплекції і дитини.мБагажне відділення досить містке і підійде для перевезення, наприклад, малогабаритних покупок або декількох валіз середнього розміру. Салон автомобіля зберіг деякі фірмові особливості Alfa Romeo. Перемикачі передніх електричних склопідйомників вбудовані в стелю, а кнопки управління радіо розташовані позаду важеля перемикання передач, що не дуже зручно. У салоні є система кондиціонування, яка добре справляється з контролем температури[6].
У 75 було застосовано декілька дуже незвичних технічних рішень, найзначнішим з яких був факт практично ідеального балансу між передньою та задньою віссю.[7]Це було досягнуто за допомогою використання схеми Транзаксель — встановлення звичайної 5-швидкісної КПП позаду і поєднання її із заднім диференціалом (задній привід). Спереду в підвісці була застосована торсіонна балка, ззаду — складний трикутник Де Діон; ця конструкція оптимізувала керованість автомобіля; більш того, задні гальмівні диски були встановлені посеред задньої осі — біля групи КПП-диференціал. Колінчастий вал двигуна був приєднаний безпосередньо до двосекційного карданного валу, який ішов вздовж усього автомобіля від двигуна до коробки передач і обертався зі швидкістю двигуна. Секції валу були з'єднані еластичними муфтами для запобігання вібраціям та пошкодженню двигуна або КПП. 2-літровий Твін Спарк та 3-літровий V6 додатково оснащувалися самоблокованим диференціалом.[8]
На 75 встановлювали дуже сучасний діагностичний комп'ютер, який називався Alfa Romeo Control та був здатний слідкувати за системами двигуна та попереджати водіїв про потенційні проблеми.
Було збудовано усього лише 500 екземплярів версії Turbo Evoluzione навесні 1987, щоб задовольнити нормативи групи А.[9]Машина зазнала великої кількості змін порівняно зі звичаною турбо версією. Двигун був розміром у 1762 см3 (звичайний — 1779 см3) та заявлена потужність була аналогічною до звичайної версії, але двигун був здібніший до покращення своїх властивостей.[10]
Від запуску можна було придбати 75 з одним із чотирьох двигунів — 4-циліндрових 1.6, 1.8, та 2.0-літрових бензинових карбюратнорних двигунів або 2.0-літрового турбодизеля з інтеркулером виробництва VM Motori,[11] та 2.5-літрового інжекторного V6. У 1986 представили 75 Turbo, який мав інжекторний 1779 см3 двигун Twin Cam з використанням турбокомпресор Garrett T3, інтеркулер та масляний радіатор.[12]
У 1987 році додався 3.0-літровий V6 та 2.0-літровий Twin Cam був реконструйований для використання двох запальних свічок на кожному з циліндрів; цей двигун був перейменований на Twin Spark. З паливним інжектором та регульованими фазами газорозподілення цей двигун був здатен видавати 148 к.с.[12] У Північній Америці, де машина була знана як Milano, продавалися тільки версії з двигунами V6, від 1987 до 1989 року.
У 1988 році знов пройшло оновлення двигунів, був доданий більший дизельний двигун та карбюраторний 1.8-літровий двигун був замінений на інжекторну версію (також 1.8). Наприкінці 1989 такої ж зміни зазнав 1.6-літровий двигун, та у 1990 турбована та трилітрова версії отримали більше потужності та оновлену підвіску.[12]
Альфа Ромео та її гоночна команда Alfa Corse змагалася на 75 Turbo групи А у World Touring Car Championship у сезоні 1987 року; серед водіїв команди були присутні такі гонщики, як Нікола Ларіні, Габриелє Тарквіні, Сандро Нанніні, Жак Лаффіт та Маріо Андретті.[13]
Джанфранко Бранкателлі виграв Italia Superturismo Championship у 1988 на Альфі 75 Turbo і Джорджіо Франчіа посів друге місце у ITC 1991 року.[14]Дев'ята Giro d'Italia 1988 року була виграна командою Мікі Б'язіон, Тіціано Сів'єро та Рікардо Патрезе на 75 Turbo Evoluzione IMSA.[15]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
