Яворів - Wikiwand

Я́ворів — місто в Україні, адміністративний центр Яворівської міської громади та Яворівського району Львівської області. Населення становить 15 тис. осіб (у 1968 — 8 900, у 2001 — 13 500 осіб, у 2022 - 12785).

Коротка інформація Яворів, Основні дані ...

Яворів


Герб Яворова	Прапор Яворова

Основні дані

Яворівська міська громада

Код КАТОТТГ

UA46140110010091191

Засноване

Перша згадка

1436

Магдебурзьке право

перша половина XV століття (перше надання), 2 липня 1569 (повторне надання)

Статус міста

від 1939 року

Населення

▼ 12,785 (01.01.2022)^[1]

- повне

▼ 12,785 (01.01.2022)^[2]

23,35 км²^[3]

552 осіб/км²

81000

+380-3259

49°56′23″ пн. ш. 23°23′09″ сх. д.^{H G O}

Висота над рівнем моря

229 м

Водойма

р. Шкло;

Яворівський кар'єр

Назва мешканців

яворівець
яворівчанка
яворівці

Міста-побратими

Ярослав^[4], Венгожево^[5],
Любачів^[6]

День міста

23 червня

Відстань

Найближча залізнична станція

Яворів

До обл./респ. центру

- залізницею

54 км

- автошляхами

53 км

Міська влада

Адреса

81000, Львівська обл., Яворівський р-н, м. Яворів, вул. Львівська, 15

Вебсторінка

Сайт міськради

Яворів у Вікісховищі

Мапа
Яворів
Яворів

Закрити

Географія

Місто Яворів розташоване над річкою Шкло, (притокою Сяну), на відстані 50 км на північний захід від обласного центру міста Львів. У Яворові є залізнична станція, місто має автобусне сполучення зі Львовом, сусідніми районами та кількома прикордонними містами Республіки Польща.

За 5 км від центру міста знаходиться Яворівське озеро.

Топоніми

Назву топоніма «Яворів» виводять від яворів, яких багато зростає в долині річки Шкло^[7]. За іншою версією назва міста як краю пішла від легендарного княжича Я́вора, про якого згадується в давньоруських хроніках XIII—XIV століть.

Урбаноніми:

Докладніше: Вулиці Яворова

В Яворові нараховується понад 97 вулиць, в тому числі 4 провулки та 1 площа^[8].

Історія

Узагальнити

Перспектива

Докладніше: Історія Яворова

Перша письмова згадка про місто датується 1436 роком. У документі надання Яворова з рядом сіл Казимиром Ягеллончиком у заставне володіння познанському каштелянові Петрові Шамотульському (1456 р.) міститься згадка про аналогічне надання Вінценту Шамотульському 20-річної давності^[9]. Яворів у ньому згаданий як місто — таким чином, магдебурзьке право він отримав ще на початку XV ст. (а можливо, й раніше). Твердження про те, що Яворів вперше згадується 24 червня 1376 року у документі надання Владиславом Опольським братам Рейнгольду і Нитку сіл Нових Селиськ та Порудного^[10] є помилковим — поселення з такою назвою у тексті не зафіксоване^[11]. Ще один акт з нібито першою фіксацією Яворова — надання Анджеєм Шамотульським гербу Наленч торгових яток місцевим шевцям, датоване 1 травня 1408 р. Насправді, названий документ пізнішого походження — ймовірно, його слід датувати 1478 (або 1488) роком^[12].

Виникло як хліборобське, торгове і ремісниче поселення на торговельному шляху Львів — Ярослав^[13].

2 липня 1569 року місто повторно отримало магдебурзьке право, а з кінця XVI століття у місті діяло братство.

За підтримку Богдана Хмельницького у національно-визвольній боротьбі 1648—1657 років багато яворівців було страчено, а на місто наклали контрибуцію.

У другій половині XVII століття Я́ворів був фортифікованим містом, у якому часто перебував король Ян III Собеський, до 1772 року Яворів — торгово-ремісничий осередок (переважно шевство) на шляху Львів — Ярослав.

Після першого поділу Польщі 1772 року, Яворів перебував у складі Австрії (від 1867 року — Австро-Угорщина)^[14].

У XIX столітті й до 1939 року Яворів — повітове місто. Від середини XIX — на початку XX століть в Яворові відбувається українське культурно-патріотичне піднесення.

3 березня 1918 року в місті відбулося «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, в якому взяли участь близько 20 000 осіб.^[15].

Західноукраїнська Народна Республіка, ОУН та УПА

1 листопада в повіті Яворів було встановлено Українську владу — ЗУНР.^[16] Яворівським повітовим військовим комендантом був Микола Хархаліс^[17].

Повітовим комісаром став професор гімназії Михайло Білик, після нього — вчитель гімназії Дмитро Ліськевич, адвокат Михайло Крижанівський. Голова міської Ради — управитель товариства «Народний Дім» Іван Загаєвич.^[18]

Яворівці брали участь у визвольних змаганнях українців 1-ї половини XX століття — у створенні ЗУНР (1918), воювали у лавах УГА, ОУН-УПА.

26 вересня 1939 року німецька авіація бомбардувала місто, внаслідок чого було зруйновано історичне Велике передмістя. 27 вересня місто зайняв 17-й стрілецький корпус Червоної армії^[19].

У радянський період (від 1939 року) в Яворові комуністичною владою чинились утиски національних і релігійних потреб місцевого українського населення.

З листопада 1942 року по квітень 1943 року в міті знаходилося гетто. За цей час в ньому загинули від голоду, холоду і різних хворіб понад 1000 євреїв, ще 4400 було розстріляно на Піщаній горі 16 квітня 1943. ^[20]

З демократизацією життя в СРСР наприкінці 1980-х років у Яворові з новою силою здіймається хвиля українського національного піднесення, відроджується офіційно релігійне життя.

Від 1991 року — у складі незалежної України — триває розбудова держави, український культурний розвиток.

З 1998 року спостерігалось стрімке економічне та інфраструктурне зростання м. Яворова в складі Яворівського району внаслідок активної діяльності державного діяча, почесного громадянина району Степана Лукашика, а саме створення СЕЗ «Яворів», будівництво нового пункту пропуску через державний кордон Краківець та ін.

Кожного року відзначаються уродини України^[21] та Яворова^[22].

Населення

Національний склад

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року^[23]:

Більше інформації Національність, Відсоток ...

Національність	Відсоток
українці	96,54%
росіяни	2,66%
поляки	0,24%
білоруси	0,23%
інші/не вказали	0,33%

Закрити

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[24]^[25]:

Більше інформації Мова, Чисельність, осіб ...

Мова	Чисельність, осіб	Доля
Українська	12 880	96,95%
Російська	358	2,70%
Білоруська	18	0,14%
Вірменська	8	0,06%
Польська	8	0,06%
Болгарська	3	0,02%
Румунська	1	0,01%
Угорська	1	0,01%
Єврейська	1	0,01%
Інші/Не вказали	7	0,04%
Разом	13 285	100%

Закрити

Культові, архітектурні та історичні пам'ятки

Узагальнити

Перспектива

Докладніше: Пам'ятники Яворова

Руська (українська) православна парафія існувала, найімовірніше від першої письмової згадки про місто (1376). Після польського завоювання краю у 1454 році королевич Вацлав заснував яворівську латинську парафію.

Першою латинською сакральною спорудою в Яворові був дерев'яний парафіяльний костел Найсвятішої Марії, заснований у тому ж 1454 році, що проіснував до 1776 року. Саме в цьому костелі в 1678 році було охрещено сина короля Яна Собеського Костянтина. Другий парафіяльний костел, вже кам'яницю, було зведено 1639 року.

У Яворові діє костел святих Петра і Павла.

У Яворові існувала низка православних та греко-католицьких церков. У теперішній час (2000-ні) у Яворові діє 5 храмів УГКЦ^[26], один православний та римо-католицький костел.

Православні

дерев'яна церква про яку згадано в реєстрі податків 1515 року.
дерев'яна церква Успіння Пресвятої Богородиці (на Великому передмісті), збудована 1568 року, затверджена королем Стефаном Баторієм 15 травня 1578 року. Згоріла 1636 р. Відбудована в другій половині XVII століття. Згоріла 2007 року внаслідок підпалу. У результаті пожежі вогнем знищено середню частину будівлі та майно церкви. Після тривалої довгої дискусії було вирішено будувати новий мурований храм, який відповідатиме сучасним потребам. Автором нової споруди є архітектор Юрій Горалевич, який подарував проєкт своєму рідному місту. Новий храм, зведений на попелищі, було освячено в 2013 році.
дерев'яна церква Святого Юрія, збудована 1588 року на основі привілею короля Сигізмунда II. Від неї збереглася набагато пізніша, також дерев'яна, дзвіниця (1764).
дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці (1572).
дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці (на Малому передмісті) 1670 р.
церква Ікони Почаївської Божої Матері (ПЦУ).

Греко-католицькі

Святопокровський монастир сестер ЧСВВ (1621)^[27] (УГКЦ).
кам'яна Церква Святого Юрія (нова), збудована у 1899—1902 роках.

У 1658 році в Яворові було засновано синагогу. Мурована з цегли синагога постала в XIX столітті на площі на південний захід від Ринку. Розпланувально-просторову синагогальну структуру традиційно увиразнювали три аркові вікна чоловічої молитовної зали й дві осі лучкових вікон двоярусних приміщень пуліша з жіночими галереями на південному фасаді. Велика будівля була увінчана профільованим карнизом, підкреслена наріжними пілястрами, покрита бляшаним дахом. У радянський час приміщення перебудували на лазню, що призвело до втрати архітектурного вистрою споруди, зокрема було перерубано віконні прорізи, абсолютно знищено інтер'єр. На початку 1990-х років на замовлення Яворівського міськвиконкому Інститут «Укрзахідпроектреставрація» провів наукові дослідження будівлі й підготував пропозиції щодо її адаптації. Проте невдовзі колишню синагогу таки розібрали^[28].

У 1931 році в місті було засновано завдяки старанням і наполегливості Михайла Фільца історико-етнографічний музей «Яворівщина», який відновив роботу в тому самому приміщенні, що має історичне значення, в 2002 році. Серед інших історико-архітектурних пам'яток: яворівська ратуша (кінець XIX століття), будинок міської ради (XIX століття), Народний Дім (1908).

У Яворові встановлено низку пам'ятників діячам української культури та релігії — Тарасові Шевченку, Михайлові Вербицькому, Митрополиту Андрею Шептицькому, Осипу Маковею, що є виключною заслугою державного діяча Лукашика Степана Івановича.

Релігійні споруди

Церква Покрови Пресвятої Богородиці (УГКЦ)
Церква Різдва Богородиці (УГКЦ)
Церква Святого Юрія (УГКЦ)
Римо-католицький костел святих Петра і Павла
Церква Преображення Господа Нашого Ісуса Христа
Церква Почаївської Ікони Божої Матері (ПЦУ)
Церква Християн Віри Євангельської
Зал Царства Свідків Єгови
Святопокровський монастир сестер Чину Святого Василія Великого

Економіка: промисловість, ремесла і сфера послуг

У Яворові розвинуті деревообробна, харчова, хімічна і меблева промисловість.

Серед основних підприємств міста:

ТзОВ «Снєжка-Україна»;
ТзОВ «КЕН-ПАК ЯВОРІВ»;
ТзОВ «УКР ПАК»;
ВАТ «Яворівський хлібозавод»;
ТзОВ «Леомарк»^[29];
ВАТ «Яворівський завод „Металопластмас“».

У Яворові працює метеостанція, дислокується сучасно озброєна військова бригада.

У місті діє школа-майстерня мистецької обробки дерева. Яворів — давній осередок художніх ремесел (різьблення на деревині, іграшкарство, декоративний розпис, вишивка, ткацтво, виробництво сувенірів).

У Яворові розташована однойменна залізнична станція, місто має автобусне сполучення зі Львовом, сусідніми районами та кількома прикордонними містами Республіки Польща.

У місті діють численні торговельні підприємства, кафе, підприємства обслуговування громадян, відділення провідних банків — «Ощадбанку», «Укрексімбанку», «Аваль», «ПриватБанку», «НадраБанку».

Соціальна сфера: медицина та освіта

У місті працюють поліклініка та районна лікарня.^[30].

Навчальні заклади Яворова

Яворівська гімназія імені Осипа Маковея^[31];
Яворівська середня загальноосвітня школа I-III ступенів № 2^[32];
Опорний заклад «Яворівський ЗЗСО І-ІІІ ступенів №3 ім.Тараса Шевченка»;
Польська суботня школа^[33];
Яворівський навчально-виховний комплекс «дошкільний навчальний заклад-загальноосвітня школа І ступеня».

Культура

Культурні установи Яворова:

Яворівський Народний дім;
Школа мистецтв імені Михайла Вербицького;
Яворівський районний центр дитячої та юнацької творчості;
Яворівська центральна районна бібліотека імені Юрія Липи;
Яворівська центральна районна дитяча бібліотека.

За незалежності з ініціативи державного діяча Степана Лукашика у місті запрацювали 2 музеї: відновив свою роботу історико-етнографічний музей «Яворівщина» (2002) і розпочав свою діяльність садиба-музей письменника Осипа Маковея (1992).

Далеко за межами Галичини відомими є яворівські творчі колективи — Народний хор «Яворівщина» та народна академічна капела «Акколада».

В радянські часи, коли працювало училище художньої обробки дерева і фабрика художніх виробів імені Т. Г. Шевченка, там викладали знані майстри-різьбярі Яворівщини І. Лісовенко, Й. Станько, В. Прийма, С. Гиндик.

Нині Яворів велично відзначає річниці незалежності України, ювілеї своїх земляків: О. Маковея, М. Вербицького, Й. Лозинського, налагоджує добросусідські відносини з прикордонними містами Ярославом та Любачевом (Республіка Польща).

Пам'ятки

Яворівська забавка — іграшки, що майструються в основному з осики та прикрашаються традиційним яворівським розписом — «вербівкою».
Яворівська різьба — різновид художнього плоского різьблення.
Яворівський картопляно-гречаний пиріг — є незамінною стравою яворівчан на весіллях, ювілеях, традиційно на Зелені свята, а в більшості родин — і просто на недільний обід. Як і червоний борщ, яворівський пиріг у кожної господині особливий.

Природоохоронні об'єкти

У Яворові — 5 ботанічних пам'яток природи місцевого значення:

Спорт

У місті є стадіон імені Є. Смука^[34], функціонує ДЮСШ «Явір». Найвідоміша спортивна команда Яворова — хокейний клуб «Явір»^[35], домашньою ареною якої є «Льодова арена» міста Новояворівськ (на 600 місць).

Особистості

Уродженці Яворова

Олег Стальчук — український актор та телеведучий. Народний артист України;
Стефан Яворський (1658—1722) — проповідник і релігійний діяч часів Петра I (останній місцеблюститель патріаршого престолу у 1700—1721);
Лаврентій Жмурко (1824—1889) — польський математик.
Остап Волощак(1835—1918) — вчений-флорист^[36];
Іван Загаєвич (1861—1926) — громадський діяч, активіст «Просвіти», фундатор;
о. Василь Загаєвич (1866—1948) — письменник;
Осип Маковей (1867—1925) — письменник і педагог;
Іван Лісовський (1887—?) — український скульптор, майстер різьблення на дереві.
Іван Пиж (1995—2022) — солдат Збройних сил України; учасник російсько-української війни.
Омелян Сеник (1891—1941) — один з керівних членів ОУН;
Микола Загаєвич (1892—1918) — просвітницький діяч, учасник загальноукраїнських національно-визвольних змагань;
Василь Прийма (нар. 1897) — майстер різьблення і малювання на дереві.
Роман-Осип Біда (1905—1942) — співробітник бойової референтури УВО;
Михайло Ференц (нар. 1908) — майстер розпису на дереві.
Олена Недзвєцька (1911—1998) — діячка ОУН;
Богдана Фільц (нар. 1932) — композитор^[37];
Богдан Кесло (нар. 1938) — радянський футболіст;
Євген Лютий (нар. 1943) — доктор технічних наук, професор, академік Лісівничої академії наук України
Юрій Сапетний (1941—2013) — український та радянський хокейний воротар і тренер, заслужений тренер України, Заслужений працівник фізичної культури і спорту України
Андрій Покладок (нар. 1971) — відомий футболіст
Василь Тучапець (нар. 1967) — єпископ УГКЦ
Андрій Леськів (1970—2014) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2017, загинув у боях неподалік російсько-українського кордону.
Ігор Лехмінко (1973—2015) — прапорщик МВС України, учасник російсько-української війни 2014—2017, загинув у бою під Дебальцевим.
Володимир Хрущак (нар. 1964) — український прозаїк і журналіст.
Павло Бакунець (нар. 1987) — міський голова Яворова, народний депутат України 9-го скликання.
Роман Улітовський (1975—2022) — штаб-сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.

Пов'язані з містом

Працювали

Петро Іванець^[38] (нар. 1956) — поет і журналіст.
Володимир Кунанець (1909—1948) — видавець, учитель і діяч ОУН.
Северин Левицький (1890—1962) — пластовий та громадський діяч.
Юрій Липа (1900—1944) — історіософ і лікар^[39].
Дмитро Ліськевич (1883—1974) — український педагог та громадський діяч, в'язень сталінських таборів.
Йосиф Лозинський (1807—1889) — етнограф, мовознавець і громадський діяч, похований в місті.
Володимир Барагура (1910—2000) — письменник, редактор, журналіст.
Степан Лукашик (1953—2011) — державний діяч.
Михайло Слюсар — директор кооперативи в місті, поручник УГА, Армії УНР, нагороджений Хрестом УГА, Воєнним Хрестом.
Богдан Ставничий — директор Яворівської та Холмської гімназій^[40]
Йосип Станько — майстер-різьбяр.
Осип Турянський (1807—1889) — письменник і громадський діяч.
Петро Франко (1890—1941) — письменник і вчений.
Іван Чмола (1892—1939) — військовий і громадський діяч.
Ян Шеліга (пом. 1636) — друкар і книгар з Кракова^[41].

Навчались

скульптор, педагог заслужений діяч мистецтв України Іван Севера (1891—1971) (різьбарська школа в Яворові (1904—1907));
народна артистка України Оксана Білозір (нар. 1957)

Відвідували

у 1670-х роках король Польщі Ян III Собеський і король Франції Людовік XIV уклали в місті таємний антитурецький союз.
у 1680-х роках перебував у почесному полоні Георге Дука — гетьман Правобережної України, господар Молдовського князівства.
о. Михайло Вербицький (1815—1870) — парох с. Млини Яворівського повіту, громадський діяч та композитор, автор музики до національного гімну «Ще не вмерла Україна».

Яворівські старости

Анджей Шамотульський — воєвода познанський (пом. 1511 р.)^[42];
граф Анджей Ґурка — староста: генеральний Великопольщі, буський^[43];
граф Анджей Ґурка — син попереднього, староста ґнєзненський, чоловік Барбари Гербурт^[43];
Ян Саріуш Замойський — з початку 1584^[44];
Адам Єронім Сенявський — підчаший коронний (пом. 1616);
Якуб Собеський — староста красноставський;
Станіслав Казановський (пом. після 1648) — староста кросненський^[45].

Почесні громадяни

Валерій Залужний (2023)^[46]

Див. також

Кирило Веньковський — доктор права, посол (депутат) австрійського парламенту 1848—1849 рр. від Яворівського округу.
у Яворові в 1996 році мешкав і був затриманий найвідоміший в Україні серійний вбивця Анатолій Онопрієнко, який вбив 52 людини.