Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Микóла Архипович Шýдря (псевдоніми — Архипенко, Полтавець, Полтавченко) (*5 січня 1935, Веселий Поділ[2], (хут. Іванівка) Семенівський район, Полтавська обл. — †27 березня 2012 Київ) — український письменник, кінодраматург, журналіст, перекладач. Лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка 1991 р. Заслужений діяч України (2006).
| Микола Архипович Шудря | |
|---|---|
 в день свого 75-річчя | |
| Народився | 5 січня 1935 Веселий Поділ, Семенівський район, Полтавська область |
| Помер | 27 березня 2012 (77 років) Київ, Україна |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Громадянство |  Україна |
| Діяльність | письменник, журналіст, кінодраматург, журналіст, перекладач |
| Галузь | література[1], журналістика[1], перекладацтво[d][1], педагогіка[1] і фільм[1] |
| Alma mater | ННІ журналістики КНУ ім. Т. Шевченка |
| Знання мов | українська[1] |
| Заклад | КДУ ім. Т. Шевченка |
| Членство | Національна спілка журналістів України і Національна спілка кінематографістів України |
| У шлюбі з | Шудря Катерина Петрівна |
| Нагороди |  |
Навчався в Веселоподільській семирічній школі Семенівського району (нині - Кременчуцький район) Полтавської області, де і почав писати свої перші вірші, нариси, фейлетони які друкував у шкільній стінній газеті «Зміна», редактором якої він був. Надсилав свої вірші і у республіканські газетиі місцеву газету.[3]
По закінченню семирічки відвідує Семенівську середню школу, де його обрали комсомольським секретарем, а згодом «худорлявого, бідового й безвідмовного, хутко „висунули“ в члени бюро райкому та обкому комсомолу».
Захоплюється математичними науками, він стає учасником Міжнародної математичної олімпіаді в Празі, де посідає перше місце.
1953 році здобув середню освіту в смт. Семенівці на Полтавщині.
Постійно друкувався зі студентських років. Улюблені жанри — нарис, репортаж, есей-розвідка, документальна повість.[4]
Шкільний «вождь» усе зробив, щоб найкращий учень школи не став золотим медалістом, що й відгукнулося під час вступу до університету. Коли Миколі повідомили, що він зарахований студентом за конкурсом, юнак пішов до музею Тараса Шевченка, що поруч з університетом, і залишив у Книзі відвідувачів такий запис: «Тарасе Григоровичу, клянусь Тобі, що, як і Ти, присвячу своє слово боротьбі з несправедливістю».[5]
У 1953—1958 рр. - навчався на факультеті журналістики Київського державного університету імені Тараса Григоровича Шевченка, там же навчався в аспірантурі[6]
Любив читати, особливим місцем для нього була бібліотека. Саме тут він познайомився з майбутньою своєю дружиною Катериною Колесниковою. Після закінчення університету Микола з Катериною побралися у них народилась донечка, яку назвали Наталкою.
Про себе письменник писав так:[7]
 |
Я – Шудря: той, хто доглядав лан, сіяв пшеницю, молотив для людства хліб. Мій рід, од часів Трояню й до сьогодення, справді не має переводу; він – невмирущий, бо мудрий і працьовитий. Я – це Полтавщина, Трипілля, Кубань, Причорномор’є, Месопотамія, Індія… Це все – історична пра Україна, від краю до краю: з Карпатського нагір’я до Підкавказьких станиць, од Білої Русі до Чорноморських узбереж… Скрізь, де на Багат-вечір готують кутю – ритуальну кашу із пшеничних зерен |  |
З 1956 року працював у редакціях газет: «За радянські кадри» (університетська багатотиражка), «Колгоспне село», «Київський комсомолець».
1957—1960 рр. завідувачем газети «Київський комсомолець».
1960—1961 рр. старший редактор Київського обласного книжного-газетного видавництва.
1961—1962 рр. позаштатний кореспондент газети «Радянська Україна».
У 1961 році визнано кращим публіцистом у журналах «Україна».
1963-1965 рр. - працює в Київському державному університеті імені Тараса Григоровича Шевченка.
Одночасно М. Шудря викладав історію книги і сценарну майстерність у Київському інституті культури (1969—1976 рр.).
1965—1966 рр. старший редактор журналу «Народна творчість та етнографія»[8].
1967—1970 рр. літпрацівник, кореспондент, завідувач відділу критики газети «Літературна Україна».
1972-1973 рр - Київському відділенні Львівського поліграфічного інституті ім І. Федорова.
1970-1974 рр. - старший викладач і доцент Київського інституту культури (тепер національний університет культури і мистецтва).
1976—1978 рр. позаштатний кореспондент, редактор відділів журналу «Україна».
Редактор щомісячника «Трибуна лектора» (1978—1979 рр.).
Займав посаду старшого редактора Головного управління газет і газетних поліграфічних підприємств Комітету у справах преси при Раді міністрів УРСР.
1980—1991 рр. ректор відділу англомомвного додатку «Юкрейн» та редактор і завідувач відділу журналу «Україна».
У 80-х роках письменник захопився журналістськими розвідками, відкривши окремий розділ в журналі «Україна», де друкувалися рукописи письменників-класиків, літературно-мистецькі знахідки, «заборонені історії із суспільного життя», А. Косенко підкреслює, що «незважаючи на цензуру йому вдалося надрукувати задовго до реабілітації спогади Н. Махна, листи до дружини М. Леонтовича, щоденник Ю. Яновського, Л. Курбаса, нотатки Ю.Тютюнника, багато матеріалів про О. Довженка. За його сприяння побачили світ заховані в архівах і приватних бібліотеках твори М. Зерова, Г. Косинки, Л. Курбаса, І. Кавалерідзе.»[9]
Шудря завжди мав активну громадську позицію, тож на вибух на Чорнобильській АЕС відгукнувся одним із перших. З третього по дванадцяте травня 1986 року він працював у чорнобильській зоні, і журнал «Україна» публікував його репортажі — правдиві свідчення очевидця-ліквідатора. За ці публікації одержав премію Спілки журналістів України «Золоте перо».[10]
З 1991 року став головним редактором журналу «Зоряний ключ», який не побачив світ та журналу «Сільські обрії».
1992—1995 рр. оглядач відділу політики газети «Наш час».
1994—1995 рр. редакор часопису «Скарб».
1995 р - у зв'язку з тяжкою недугою, не працює.
Про його подвижницьку працю на ниві української духовності образно сказав у газеті «День» народний художник України, всесвітньо знаний майстер мікромініатюрних творів Микола Сядристий:
|
Кожна людина має хоч раз у своєму житті зробити «мертву петлю» над страхом чи безсиллям, долаючи себе та труднощі. Микола Шудря робив такі «петлі» не раз над історією, літературою, публіцистикою, а нині й над хворобою... | |
Перша дружина Миколи Архиповича Катерина Петрівна була мистецтвознавцем, доктором філософських наук (з 1983р). В 1996 році в родині Шудрі трапилася трагедія — в січня від саркоми крові померає дружина.
25 квітня 1998 року він одружується вдруге з Євгенію Стефанівну Смоляк, дослідницю українського декоративного мистецтва і майстера вишивки, і пара у шлюбі прожила чотирнадцять років.
Друг М. Шудрі Олексій Дмитренко писав[11] про неї:
|
Євгенія Смоляк-Шудря дивотворить барвистою ниткою, вона – художниця, майстриня самобутніх гобеленів…яка не дозволила, щоб «золоте перо» випало раптом із підкошених недугою чоловічих рук, із рук Майстра. | |
Тривалий час викладав у вищій школі:
Написав понад 100 сценаріїв документальних та науково-популярних фільмів (головним чином для «Укркінохроніки»), сценарії телепередач про Олену Телігу, Марію Башкирцеву, Тарас Шевченка, Олега Ольжича, Тодося Осьмачку, Симона Петлюру та ін.
У співавторстві з полтавцем Олексієм Дмитренком опублікував повість-есе "Верховіть череватого дуба" (про Тараса Шевченка). Високу оцінку одержала книга "Сто великий українців : історія державотворення в іменах". Перу належить дослідження про Олександра Довженка "Геній найвищої проби".
Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1991 р. (разом із Олександром Костенком (режисером), Ролланом Сергієнком (режисером), Олександром Ковалем (оператором), за документальні фільми "Відкрий себе", "Тарас" Української студії хронікально-документальних фільмів)[13].
Переклав твори: Жуль Верна, Ярослава Гашека, Івана Пташникова, Джакомо Казанови, І. Нарадова та багатьох інших.
Член Національної спілки журналістів України (1960 р.).
Член Національної спілки кінематографістів України (1989 р.).
Член Національної спілки письменників України (1997 р.).
Заслужений діяч мистецтв України (2006 р.).
Особовий фонд М. А. Шудрі зберігається в Інституті рукописів НБУ ім. В. І. Вернадського, ЦДАМЛМ України, Центральному державному кінофотофоноархіві України ім. Г. С. Пшенічного.
Помер в Києві 27 березня 2012 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 30).
Сценаріїв телепередач про Олену Телігу, Марію Башкирцеву, Олега Ольжича (1994).
Розвідка про О. Довженка (1995) та ін.
У місті ірпінь вулицю 8 Березня перейменували на вулицю Миколи Шудрі.[15]
Дослідник Божою милістю. Про Миколу Архиповича Шудрю
Мельничук А. Дослідник Божою милістю: про Миколу Архиповича Шудрю
Тарас Шевченко в їхньому житті
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
