Loading AI tools
чеський письменник-сатирик, драматург, фейлетоніст З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Я́рослав Матей Франтишек Га́шек (чеськ. Jaroslav Hašek; 30 квітня 1883, Прага — 3 січня 1923, Липниці-над-Сазавою) — видатний чеський письменник-сатирик, автор сатиричного роману «Пригоди бравого вояка Швейка», учасник Першої світової війни. У 1918–1920 роках служив у Червоній армії на Східному фронті, був членом раддепу Іркутська.
| Ярослав Гашек | ||||
|---|---|---|---|---|
| чеськ. Jaroslav Hašek | ||||
 Ярослав Гашек | ||||
| Ім'я при народженні | Ярослав Гашек | |||
| Народився | 30 квітня 1883 Прага, Богемське королівство, Австро-Угорщина[1][2][…] | |||
| Помер | 3 січня 1923 (39 років) Липниці-над-Сазавою, Чехословацька республіка ·туберкульоз | |||
| Поховання | Starý hřbitovd | |||
| Громадянство | .svg){kind=small} Австро-Угорщина→ Чехословаччина | |||
| Національність | Чех | |||
| Діяльність | Письменник, солдат | |||
| Сфера роботи | література[3], журналістика[3], гумор[3], сатира[3], кабаре[3] і публіцистика[3] | |||
| Alma mater | Reálné gymnázium v Ječnéd | |||
| Мова творів | чеська | |||
| Роки активності | з 1900 | |||
| Magnum opus | Пригоди бравого вояка Швейка | |||
| Партія | Party for Moderate Progress Within the Bounds of the Lawd (невідомо) і Чеська соціал-демократична партія (невідомо) | |||
| Конфесія | католицька церква | |||
| Батько | Josef Hašekd | |||
| У шлюбі з | Jarmila Haškovád[4] і Alexandra Lvovad | |||
| Діти | Richard Hašekd | |||
| Автограф |  | |||
| Учасник | Перша світова війна | |||
|
| ||||
 Ярослав Гашек у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
 Роботи у Вікіджерелах | ||||
Батько, Йозеф Гашек, виходець із селян, був учителем реального училища, потім гімназії, а згодом став службовцем у банку «Славія». Мати, Катержина Ярешова, також була з селянської родини. Малим підробляв як примар[уточнити], отримуючи 10 крейцерів. 1889 р. хлопець почав відвідувати початкову школу, 1893 р. вступив до гімназії на Житній вулиці, де серед його вчителів був видатний чеський романіст Алоїс Їрасек. 1896 р. від студениця помер Ярославів батько. Матеріальне становище родини, неблискуче й раніше, ще більше погіршилось. Хлопець, що відзначався стільки ж своїми здібностями, скільки незалежністю вдачі, почав без суворого батькового нагляду вчитися гірше й нарешті залишив гімназію, не закінчивши четвертого класу. 1897 року брав участь у заворушеннях. Спершу він пішов учнем до аптеки Кокошина, де пробув недовго. 1899 р. склав іспити до торговельного училища. Закінчивши його на відмінно 1902 р., почав працювати в банку (в тому, де раніш працював його батько), але старанного службовця з нього не вийшло. Вподобавши піші мандри по країні, він двічі без дозволу залишав роботу задля подорожі до Словаччини, і 1903 р. його було звільнено. Відтоді Гашек починає жити винятково з літературної праці.
Дебют — збірка віршів «Травневі вигуки», яку він видав 1903 р. разом з приятелем Л. Гаєком і яка мала пародійний характер. Далі була величезна кількість гумористичних оповідань та фейлетонів, що друкувалися в періодичній пресі й згодом частково ввійшли до збірок, виданих у 1912–1915 рр. У період з 1900 до 1915 року він створив численні твори під 80 псевдонимами. Гашек якийсь час брав участь у літературному угрупованні, що складалося з молоді. Серед учасників було кілька молодих письменників, які згодом посіли помітне місце в чеській літературі (І. Маген, Р. Тесноглідек). На 1904 р. припадає зближення Гашека з анархістською групою. Гашек відвідував збори анархістів, які влаштовував поет С. К. Нейман і на яких бував також Франц Кафка, вступивши у 1907 році до партії чеських анархістів (анархо-комуністів). Водночас вийшов з Католицької церкви. В чеському анархістському русі Гашека приваблювало гостро негативне ставлення до австрійської монархії, антиміщанська й антимілітаристська спрямованість. Певний час Гашек був співробітником анархістської преси, виступав за доручення організації на робітничих зборах, 1907 року він став редактором анархістського журналу «Комуна», але вже наступного року від анархістського руху відійшов. 1908 року редагував журнал «Жіночий огляд».
Гашек був відомий не тільки як письменник-гуморист. Він став популярним у празьких літературних і позалітературних колах як представник літературної богеми. Невлаштований і матеріально незабезпечений побут, залежність від випадкових гонорарів, постійні мандри або блукання по шинках, нескінченні дотепи, жарти та витівки — все робило Гашека постаттю майже легендарною. Читачам завжди хочеться, щоб письменник був подібний до своїх творів, — і про гумориста Гашека, як колись про Рабле, розповідають безліч історій та анекдотів, які після його смерті переходять у біографічні праці. В. Мегнер у своїй книзі «Людський профіль Гашека» хоч і сам наводить таких анекдотів немало, проте зауважує, що Гашек мусив би прожити сто років, щоб пережити все те, що йому приписувано, якби воно було хоч наполовину правдою. Багато, справді, навигадувано, немало Гашек навигадував і сам. Але слід спинитися все-таки на одній Гашековій витівці, що справді мала місце і вийшла далеко за межі богемного жарту: Гашек заснував політичну партію. Відбувалися збори і багатолюдні мітинги, виголошувалися промови, Гашека навіть висунуто кандидатом від цієї партії під час виборів до австрійського парламенту. Це була бездоганно виконана пародія на першу-ліпшу угодовську буржуазну партію, блискуча сатира була вже в самій назві Гашекової партії: «Партія поміркованого прогресу в межах закону» (офіційно її заарестовано у 1911 році). Як і годиться, після розпуску партії Гашек написав її історію, що належить до найблискучіших зразків його сатиричної творчості.
Хоча Гашекові оповідання мали свого читача, до того ж численного, письменник більш був знаний як яскрава богемна постать, аніж як поважний літературний діяч. Частково до цього спричинявся сам Гашек. Він ніколи не вдягався в тогу жерця мистецтва і, бувши взірцевим літературним трудівником, пишучи багато, виробляючи власну манеру й вдосконалюючи свою майстерність, він (до речі, як і його земляк Кафка) ладен був не надавати своїм творам особливої художньої ваги, трактувати їх серйозно. Ось що пізніше з цього писав І. Маген: «Ми часом страшенно любили Гашека, бо він був саме втілення дотепу. А він, можливо, нас не любив, бо ми гралися в літераторів. І вся суть полягає в тому, що він творив літературу значно інтенсивніше, ніж ми всі, що він власне був літератором, а ми всі відчайдушно тільки намагалися бути літераторами». Ця уявна і вдавана позалітературність Гашека частково призвела й до недооцінки його творчості, що помітна в деяких історико-літературних працях. Ось, приміром, відома «Історія чеського письменства» Арне Новака. Автор уже зважає на світовий розголос «Швейка» ладен у ньому вбачити навіть проблиски геніальності. Але присвячує письменникові лише кілька побіжних уваг і не втримується від твердженні, що перед війною Гашек був «представником літературної периферії». Щоправда, тут для недооцінки були й інші причини.
З біографічних фактів варта уваги ще чотирирічна закоханість Гашека. Об'єкт його захоплення — Ярміла Майєрова, дочка заможного ремісника (штукатура й скульптора). Батьки не погоджувались на шлюб своєї дочки з людиною підозрілої репутації, до того ще й анархістом, без певного життєвого становища і заробку. Але письменник відійшов від анархістського руху, навіть обійняв посаду редактора журналу «Світ тварин». При цьому повернувся до Католицької церкви. Так він переборов опір батьків, і 1910 р. молодята побрались. Але їхнє спільне життя не тривало довго. Як Гашек редагував «Світ тварин», читачі «Швейка» добре знають: про це розповідає однорічник Марек, якого автор зробив героєм цього епізоду з власної біографії.[5]
Цілком зрозуміло, що Гашек швидко позбувся посади. У 1911—1912 роках редагував орган чеської націонал-соціалістичної партії «Чеське слово». Давні богемні звички, несподівані й постійні мандри, зникання з дому невідомо куди й невідомо на скільки — все це не сприяло родинному життю. Не змінило становища й народження сина. 1912 р. подружжя розлучилося, Ярміла Гашекова повернулась до батьків. До речі, вона лишила певний слід у чеському письменстві як автор кількох збірок оповідань, почасти гумористичних. Написала також спомини про свого колишнього чоловіка, якого пережила на вісім років.
Коли вибухнула світова війна, Гашека мобілізували до 91-го Будейовицького піхотного полку, якому відтоді судилася безсмертна слава, бо саме з цим полком пов'язані всі Швейкові подвиги. У червні 1915 р. Гашек вирушив на фронт до Галичини. 19 липня 1915 року 9-та піхотна дивізія, до якої належав піхотний полк № 91, прибула до селища Обидів, поруч із містом Кам’янка-Струмилова (сучасна назва - Кам’янка-Бузька), де планувалося форсування річки Західний Буг. Натомість, 21 липня дивізія вирушила на північ, щоб підсилити 1-шу армію, яка брала участь у битві під Сокалем, а саме на панівних висотах на південному сході від міста.
22 липня полк маршем дійшов до селища Опільско, на захід від Сокаля, а наступного дня вже був на позиціях біля селища Поториця, за кілька кілометрів на південь від Сокаля. 25 липня 1915 року пролунала команда штурмувати російські позиції на пагорбах 254 (Гора Сокаль), 237 та 234. Це була жорстока битва з жахливими втратами з обох сторін. Підраховано, що 9-та піхотна дивізія втратила близько половини особового складу — загиблими, пораненими і зниклими безвісти. Батальйон Гашека займав одну з найбільш відкритих позицій і зазнав значних втрат. Гашек служив вістовим, завданням якого було доставляти накази та повідомлення до бойових побратимів. Він зумів відзначитися під час бойових дій. Після битви під Сокалем його було підвищено до гефрайтера, а 18 серпня 1915 року у селищі Жджари (сучасна назва: Заставне), що за 15 км північніше Сокаля, він був нагороджений срібною медаллю 2-го ступеня "За хоробрість", виявлену під час боїв біля Поториці 25 липня[6].
У 1924 році батько “швейкології” та “гашекології”, Ян Моравек у своїй серії статей у газеті Večerní České Slovo розповсюдив версію, що Гашек був нагороджений за взяття у полон 300 солдатів російської армії. Ці статті базувалися на інтерв'ю з прямим командиром Гашека, оберлейтенантом Рудольфом Лукашем. Пізніше, у некрологах про Лукаша 1938 року, з'явилися нові деталі цього епізоду. Документ описував, що Гашек отримав завдання провести групу російських полонених до штабу дивізії в Сокалі, але, незважаючи на вказівки Лукаша, він дозволив їм залишити зброю при собі. Це викликало паніку, коли вони прибули в штаб[7]. У 2014 році було віднайдено наказ, згідно з яким Гашека було нагороджено. У цьому документі не згадуються російські полонені[6]. У наказі йдеться про те, що Гашек нагороджений медаллю за те, що у боях 25 липня біля Поториці "невтомно та, нехтуючи власною безпекою, передавав важливі накази та повідомлення про ситуацію на лінії фронту. Він також підбадьорював особовий склад жартами і вигуками, добровільно проводив розвідку та вів невеликі групи до потрібних позицій[8]."
24 вересня 1915 року Гашек добровільно здався в російський полон біля селища Хорупань[9]. Як військовополонений № 294 217 він побував у таборах військовополонених у Дарниці під Києвом та в Тоцькому (колишня Самарська губернія). Дізнавшись, що в російській армії існують чеські військові частини, утворені з чеських колоністів, виявляє бажання увійти до їх складу (став членом легіону у 1916 році), навіть організовує з полонених батальйон добровольців, з якими прибуває до Києва.
Тут бере участь у роботі «Спілки чесько-словацьких товариств», стає співробітником газети «Чехослован», органу Київського чесько-словацького товариства. На першому плані у Гашека — пропаганда збройної боротьби проти Австро-Угорської монархії, створення військових легіонів для національного визволення чехів і словаків. Певний час Гашек стояв навіть на монархічних позиціях, вважаючи, що чеським королем має стати хтось із династії Романових.
Події Лютневої революції, а потім Жовтневого перевороту кардинально змінили світогляд Гашека. Він зрадив національний табір. Коли командування чеських легіонів стало боротися з комуністами, Гашек порвав з легіонами. В березні 1918 р. він переїхав з Києва до Москви, де згодом вступив у чехословацьку секцію Комуністичної партії. 1918 року вдруге оженився на Олександрі Григорівні Львовій. Протягом двох років був на відповідальній роботі в Червоній армії: очолював групу комуністів-агітаторів у Самарі, був помічником коменданта міста Бугульми, завідував друкарнею в Уфі, випускав газети кількома мовами, друкуючи в них багато власних статей та фейлетонів. Якийсь час Гашек був начальником іноземної секції політвідділу П'ятої армії, виявивши надзвичайну енергію та працездатність.
У листопаді 1920 р. за розпорядженням Центрального Чехословацького бюро при ЦК РКП(б) Гашек повернувся для партійної роботи на батьківщину. Але поразка комуністичного руху в тодішній Чехословаччині не дала йому можливості для такої роботи. Починається знову період випадкових літературних заробітків і богемного життя.
Саме тепер Гашек почав працювати над своїм найвидатнішим твором — «Пригодами бравого вояка Швейка». Роман в уривках друкувався в періодичній пресі, давній приятель Гашека художник Йозеф Лада почав робити до нього ілюстрації, що згодом стали класичними. Але видавця для окремого видання знайти не пощастило, отже довелося заснувати власне ефемерне видавництво — в складі самого автора і його друзів: письменника Ф. Сауера з братом і фотографа В. Чермака. Роман з'явився окремими випусками, що їх розпродувати довелось самим «видавцям».
Перший том був закінчений у серпні 1921 р. Тим часом стан здоров'я Гашека дедалі гіршав. Письменник приймає пропозицію художника Я. Панушки і виїздить у невеличке містечко Липниці. Друзі сподівалися, що спокій і свіже повітря поліпшать письменникове здоров'я. Навесні 1922 р. в Липницях він купив невеликий будиночок, де й працював далі над «Швейком». Роман мав великий успіх, — на той час перший том вийшов уже четвертим виданням, а другий — третім. З'явилась і перша інсценізація роману, — письменник побував на виставі в Гавлічковому Броді й був захоплений майстерною грою Карла Нолля, що виконував роль Швейка.
Але сил ставало все менше. Гашек уже не міг писати сам, а диктував секретареві, спеціально для цього найнятому. Як згадує секретар, востаннє він записував 29 грудня 1922 р., а на п'ятий день, 3 січня 1923, Ярослава Гашека не стало.
Історія українських перекладів «Пригод бравого вояки Швейка» Ярослава Гашека фрагментарно почалася ще від 20-х років XX століття. А вже в 30-х роках повний переклад з'явився чотирма частинами у Львові. Перша частина в перекладі Олександра Залужного (псевдонім Юрія Шкрумеляка) вийшла в ілюстрованому видавництві «Луна» у 1930 році, а всі решта — в перекладі Миколи Зорка (псевдонім Миколи Топольницького) в бібліотеці «Воєнні спомини», відповідно у 1930, 1932 та у 1936 роках. До речі, четверта частина була доповнена продовженням Пригоди бравого вояки Швейка в російському полоні Карела Ванєка в перекладі того ж таки Миколи Зорка. Частково цей переклад був передрукований Юрієм Шкрумеляком у 1956 році у Нью-Йорку.[10]
Майже синхронно з'явилися і дві перші частини «Швейка» в перекладі Е. Двоя за редакцією А. Березинського — перша в Харкові в Державному видавництві України (1930), а друга — в Києві у видавництві «Література і мистецтво» (1932). Доречно буде згадати, що й у цьому проєкті планувалося опублікувати продовження К. Ванєка, проте йому не судилося здійснитися.
Усі ці згадані видання належать лишень історії української перекладної літератури, натомість переклад Степана Масляка[11], вперше вийшов у Києві 1958 року у видавництві «Радянський письменник», належить до пролонґованого активу нашого письменства. Таке активне побутування цього перекладу пояснюється його якістю та фаховістю, а також постійною потребою час від часу перевидавати українського «Швейка». Це переклад є одним з якісніших та ближчих до оригіналу серед усіх існуючих. Набагато перевершує польський та російський переклад (серед слов'янських), не кажучи вже неслов'янські мови.
Існує чимало перевидань Маслякового перекладу, до того ж — за різними редакціями. Першу авторську редакцію перекладу здійснив Г. Кочур ще у 1966 році для видавництва «Дніпро». Це ж видавництво випустило перевидання цього перекладу (щоправда, вже в іншій редакції), зокрема, в серії «Вершини світового письменства» (1970) та в двотомнику творів Я. Гашека (1983). Ці та інші редакції тексту перекладу С. Масляка щось до нього додавали, а щось навіть віднімали, проте ці зміни не мали посутнього характеру.
Твори Гашека українською мовою перекладали багато відомих українських літераторів: Степан Масляк, Олександр Залужний, Микола Зорко, Остап Вишня , Юрій Лісняк, Ольга Паламарчук, О. Лєнік, Г. Паніко, Е. Двой та інші.[12]
Видавництво Луна та Друкарня Ч. Вернера
Видавництво «Радянський письменник»
Видавництво «Дніпро»
Видавництво «Фоліо»
Видавничий дім «Наутілус»
Видавництво «Фактор»
Видавництво «Школа»
Видавництво «Розумна дитина»
Видавництво «Кальварія»
Видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
