Remove ads
український радянський скульптор та кінорежисер З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Іва́н Петро́вич Кавалері́дзе (13 квітня 1887, Ладанський — 3 грудня 1978, Київ) — український радянський скульптор, кінорежисер, драматург, сценарист, художник кіно; член Спілки радянських художників України з 1944 року та Спілки кінематографістів Української РСР з 1958 року. Народний артист Української РСР з 1969 року; почесний громадянин Сум[4]. Чоловік актриси Надії Капельгородської[5].
Кавалерідзе Іван Петрович | |
---|---|
Народився | 1 (13) квітня 1887[1] Новопетрівка, Роменський район, Україна |
Помер | 3 грудня 1978[2] (91 рік) Київ, Українська РСР, СРСР |
Поховання | Байкове кладовище |
Країна | Російська імперія Українська Держава СРСР |
Діяльність | скульптор, актор, кінорежисер, режисер, сценарист, драматург, кіносценарист |
Галузь | кінорежисураd[3], кіносценаристикаd[3], скульптура[3] і драма[3] |
Alma mater | Гімназія Готліба Валькера, Київське художнє училище (1909) і Петербурзька академія мистецтв (1910) |
Вчителі | Балавенський Федір Петрович, Гінцбург Ілля Якович, Аронсон Наум Львовичd і Оґюст Роден |
Знання мов | українська[3] |
Заклад | Одеська кіностудія, Кіностудія ім. О. Довженка і АА УРСР |
Членство | Спілка радянських художників України і Національна спілка кінематографістів України |
Magnum opus | Пам'ятник Ярославу Мудрому (Київ) |
У шлюбі з | Кавалерідзе Надія Пилипівна |
Нагороди | |
IMDb | ID 0442519 |
Народився 1 [13] квітня 1887 року на хуторі Ладанському (нині село Новопетрівка Роменського району, Сумської області, Україна) в селянській сім'ї Килини Луківни Кухаренко та солдата Петра Кавалерідзе — сина Васо Кавалерідзе, нащадка грузинського князівського роду, якого в середині XIX століття привіз в Україну московський генерал Ладонський після закінчення Кавказької війни. Охрещений 2 квітня (за старим стилем) 1887 року в Покровській церкві села Перекопівки Роменського повіту Полтавської губернії. Дитинство провів в селі Талалаївці Полтавської губернії (нині село Стара Талалаївка Прилуцького району Чернігівської області). 1899 року закінчив початкову земську школу.
У дитинстві захоплювався ліпленям з глини фігурок людей та тварин, що привернуло увагу його дядька — художника й археолога Сергія Мазаракі. Він забрав хлопчика до Києва, де Іван навчався у приватній гімназії Готліба Валькера. Протягом 1907—1909 років навчався у Київському художньому училищі, де наставником у нього був скульптор Федір Балавенський. Дипломна робота — скульптурні композиції «Творчість» і «Скорбота»[6]. У 1909—1910 роках продовжив навчання у Петербурзькій академії мистецтв у Іллі Гінцбурга; у 1910—1911 роках удосконалював художню майстерність у Наума Аронсона й Огюста Родена у Парижі, після чого повернувся до Києва, щоби взяти участь у конкурсі на найкращий проєкт пам'ятника княгині Ользі.
Від 1911 року — художник-декоратор кінофірми П. Тімана та Ф. Рейнгарда. Працював разом з режисерами Яковом Протазановим та Володимиром Гардіним. У лютому 1915 року мобілізований до Російської армії й направлений для проходження служби у 119-й запасний батальйон, дислокований у В'ятці, а в квітні 1915 року його перевели до школи прапорщиків у Петергоф, згодом — до 3-го Зведеного гвардійського запасного батальйону в Царському Селі, що стояв на варті біля покоїв останнього російського імператора Миколи II у лютому 1917 року.
Упродовж 1918—1928 років жив у місті Ромнах, де працював у відділі народної освіти та викладав малювання у шести школах. Протягом 1925—1930 років обіймав посаду головного режисера Роменського пересувного робітничо-селянського театру; у 1928—1933 роках — режисера Одеської кінофабрики Всеукраїнського фотокіноуправління. З 1934 по 1941 рік працював на Київській кіностудії художніх фільмів.
Протягом німецько-радянської війни керував відділом культури Київської міської управи. По закінченні війни, коли російська окупаційна влада цькувала митця за перебування під німецьким началом, а Київська кіностудія виселила його зі службової квартири, майстра прихистила театральна актриса Любов Гаккебуш у своєму помешканні на Великій Житомирській, № 17.
З 1944 по 1948 рік працював старшим науковим співробітник відділу монументальної скульптури Академії архітектури Української РСР. З 1957 по 1962 рік — знову на Київській кіностудії. Нагороджений орденом Червоної Зірки.
Протягом 1954—1978 років[a] мешкав у Києві в будинку № 12 на вулиці Червоноармійській, у двокімнатній квартирі № 3 на третьому поверсі[7]. Помер у Києві 3 грудня 1978 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 50). На могилі встановлений надгробний пам'ятник роботи скульптора Ростислава Синька[8].
Працював у галузях монументальної та станкової скульптури, кіномистецтва, драматургії та мистецтвознавства.
На скульптурній творчості позначилися впливи символізму, академізму, конструктивізму, кубізму (середина 1920-х) й соцреалізму, проте переважало почуття монументальної форми і реалістичне трактування. Станкові твори — це преважно портрети і композиції присвячені діячам культури, науки та історичним особам. Серед робіт:
Крім згаданих музеїв, роботи митця зберігаються у Лебединському, Полтавському, Сімферопольському, Сумському, Бердянському художніх музеях[11], Конотопському і Роменському краєзнавчих музеях, Чорнохинському літературно-меморіальному музеї Григорія Сковороди[12].
Автор проєту пам'ятника Ярославу Мудрому у Києві (1944—1960 роки; встановлений у 1997 році).
Княгині Ользі |
Т. Шевченку в Ромнах |
Г. Сковороді у Лохвиці |
Т. Шевченку в Полтаві |
Т. Шевченку в Сумах |
Артему в Святогірську |
Автор меморіальних дошок у Києві: Михайлу Врубелю (1962)[15], Вадиму Іванову (1963)[16], Григорію Сковороді (1964), Юрію Шумському (1965), Миколі Доброхотову (1968), Любові Гаккебуш (1970), Борису Гмирі (1973).
Михайлу Врубелю |
Вадиму Іванову |
Григорію Сковороді |
Юрію Шумському |
Миколі Доброхотову |
Любові Гаккебуш |
Борису Гмирі |
У 1950-ті роки створив барельєфи, вписані в тонго по периметру одного з ярусів вежі на будинку по Георгіївському провулку № 2 в Києві (не збереглися)[17].
Брав участь у республіканських виставках з 1927 року, всесоюзних — з 1951 року, зарубіжних — з 1955 року, зокрема:
Персональна виставка відбулася у Києві у 1962 році.
Працюючи у кінофірмі «Тіман і Рейнгардт» оформив кінокартини:
Як кінорежисер, створив 9 повнометражних фільмів та 1 короткометражний:
1941 року у Карпатах в селі Жабйому розпочав зйомки фільму про Олексу Довбуша «Пісня про Довбуша», які не завершив у зв'язку з початком німецько-радянської війни[19].
Автор п'єс «Вотанів меч» (1966), «Перша борозна» (1969; обидві поставлено у Тернопільському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка), «Перекоп» (1967, Харківський театр української драми)[13], «Міст через Гниле море», «Сіль»; статей про мистецтво, зокрема «Роздуми про кіномистецтво» («Сабчота хеловнеба». Тбілісі, 1965, № 6)[11]; спогадів.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.