Loading AI tools
радянський комуністичний діяч та політик З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Хрущо́в Мики́та Сергі́йович (рос. Хрущёв Никита Сергеевич; 3 [15] квітня 1894, с. Калиновка, Дмитріївський повіт, Курська губернія, Російська імперія — 11 вересня 1971, Москва, РФСР, СРСР) — радянський державний діяч, перший секретар ЦК КПРС у 1953–1964, Голова Ради Міністрів СРСР (1958–1964). Член ЦК КП(б)У в червні 1938 — вересні 1952 року. Член Політичного і Організаційного бюро ЦК КП(б)У в січні 1938 — грудні 1949 року. Член ЦК ВКП(б) (ЦК КПРС) у лютому 1934 — березні 1966 року. Кандидат у члени Політичного бюро ЦК ВКП(б) в січні 1938 — березні 1939 року. Член Політичного бюро (Президії) ЦК ВКП(б) (ЦК КПРС) в березні 1939 — жовтні 1964 року. Депутат Верховної Ради СРСР 1—6-го скликань, депутат Верховної Ради УРСР 1—4-го скликань, депутат Верховних рад союзних республік. Герой Радянського Союзу (1964), тричі Герой Соціалістичної Праці (1954, 1957, 1961), генерал-лейтенант (1943).
| Микита Сергійович Хрущов | ||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| рос. Никита Сергеевич Хрущёв | ||||||||||||||||||||||||||||
 | ||||||||||||||||||||||||||||
 Перший секретар ЦК КПРС  | ||||||||||||||||||||||||||||
| 14 вересня 1953 — 13 жовтня 1964 | ||||||||||||||||||||||||||||
| Попередник | Йосип Сталін | |||||||||||||||||||||||||||
| Наступник | Леонід Брежнєв | |||||||||||||||||||||||||||
| Голова Ради Міністрів СРСР | ||||||||||||||||||||||||||||
| 27 березня 1958 — 15 жовтня 1964 | ||||||||||||||||||||||||||||
| Попередник | Микола Олександрович Булганін | |||||||||||||||||||||||||||
| Наступник | Олексій Миколайович Косигін | |||||||||||||||||||||||||||
 3-й Перший Секретар ЦК КП(б)У .svg){kind=small} | ||||||||||||||||||||||||||||
| 27 січня 1938 — 3 березня 1947 | ||||||||||||||||||||||||||||
| Попередник | Посада відновлена; Станіслав Вікентійович Косіор як Генеральний Секретар ЦК КП України | |||||||||||||||||||||||||||
| Наступник | Лазар Мойсейович Каганович | |||||||||||||||||||||||||||
Голова Ради Народних Комісарів (Ради Міністрів) УРСР  | ||||||||||||||||||||||||||||
| 5 лютого 1944 — 26 грудня 1947 | ||||||||||||||||||||||||||||
| Попередник | Леонід Романович Корнієць | |||||||||||||||||||||||||||
| Наступник | Дем'ян Сергійович Коротченко | |||||||||||||||||||||||||||
| 5-й Перший Секретар ЦК КПУ | ||||||||||||||||||||||||||||
| 18 грудня 1947 — 18 грудня 1949 | ||||||||||||||||||||||||||||
| Попередник | Лазар Мойсейович Каганович | |||||||||||||||||||||||||||
| Наступник | Леонід Георгійович Мельников | |||||||||||||||||||||||||||
| Народився | 3 (15) квітня 1894 с. Калиновка, Дмитріївський повіт, Курська губернія, Російська імперія | |||||||||||||||||||||||||||
| Помер | 11 вересня 1971 (77 років) Москва, РФСР, СРСР | |||||||||||||||||||||||||||
| Похований | Новодівичий цвинтар[1][2] | |||||||||||||||||||||||||||
| Відомий як | політик, військовослужбовець, революціонер | |||||||||||||||||||||||||||
| Громадянство | Російська імперія→ СРСР | |||||||||||||||||||||||||||
| Національність | росіяни[3][4][5] | |||||||||||||||||||||||||||
| Alma mater | Всесоюзна промислова академіяd і ДВНЗ ДонНТУ | |||||||||||||||||||||||||||
| Політична партія | КПРС | |||||||||||||||||||||||||||
| У шлюбі з | Єфросинія Хрущова (пом.) Маруся Хрущова (розлуч.) Ніна Хрущова | |||||||||||||||||||||||||||
| Діти | Хрущов Сергій Микитович, Хрущов Леонід Микитович, Юлія Микитівна Хрущоваd, Аджубей Рада Микитівна і Єлена Микитівна Євреінова(Хрущова)d | |||||||||||||||||||||||||||
| Релігія | Атеїзм | |||||||||||||||||||||||||||
| Нагороди |
Закордонні:
| |||||||||||||||||||||||||||
| Підпис |  | |||||||||||||||||||||||||||
Період правління Хрущова часто називають «відлигою»: були випущені на свободу багато політичних в'язнів, в порівнянні з періодом правління Сталіна активність репресій значно знизилася. Зменшився вплив ідеологічної цензури. Радянський Союз досяг великих успіхів у підкоренні космосу. Розгорнув активне житлове будівництво. Разом з тим з ім'ям Хрущова пов'язані і організація найжорсткішої в післявоєнний період антирелігійної кампанії, розстріл робітників в Новочеркаську, судові процеси з винесенням смертних вироків проти валютників і цеховиків, яких радянська пропаганда називала «розкрадачами соціалістичної власності», і ухвалення помилкових рішень в сільському господарстві (зокрема, прорахунки при освоєнні цілини), у зовнішній політиці, придушення Угорського повстання 1956 року, цькування Бориса Пастернака, цькування художників-авангардистів. У період його правління посилилася напруга в стосунках між СРСР і США (так звана Холодна війна). Політика ЦК КПРС під його керівництвом з десталінізації призвела до розриву з комуністичними режимами Мао Цзедуна в Китаї і Енвера Ходжі в Албанії.
Народився в селі Калиновка Ольховської волості Дмитріївського повіту Курської губернії (тепер Курська область) на межі українських етнічних земель у селянській родині. Його батько Сергій Никанорович та дід Никанор Сергійович були селяни (за однією з версій Микита Хрущов — незаконно народжений син польського поміщика Александра Гаспитського, в якого мати Хрущова, Ксенія Іванівна, працювала служкою). Будучи підлітком, Микита працював підпаском — пас вівці, телята в поміщиці Шаусової.
У 1909 його родина переїхала на Успенський рудник, недалеко від Юзівки — робітничого селища з населенням 40 тисяч людей, однією лікарнею та десятками винних і пивних крамниць. Микита знову найнявся пасти корови, чистив казани на шахтах. З травня 1909 по 1912 рік був учнем слюсаря на заводі Боссе в Юзівці, допомагав ремонтувати шахтарське обладнання. З 1912 по 1913 рік — слюсар на Рутченківському руднику, з 1913 по 1914 рік — слюсар на Горшковському руднику, з 1914 по 1915 рік — слюсар на Пастуховському руднику біля Юзівки. У 1915—1916 роках — слюсар головних майстерень шахти № 11 Рутченківського рудника, у 1916—1917 роках — слюсар майстерень шахти № 11 і машиніст шахти № 31 Рутченківського рудника на Донбасі. Сучасні дослідження проведені Тетяною Карацубою показують, що в 1914 р. його рідний батько відписав Микиту Хрущова від призову до війська. За деякими даними, Хрущов працював управителем помістя в німця Кірша, який був власником шахт в Юзівці.
У 1917 році — член Рутченківської Ради, член Рутченківського революційного комітету, голова Рутченківської ради руднично-заводських комітетів Спілки металістів гірничорудної промисловості. У 1917—1918 роках — голова комітету бідноти села Калинівки Дмитріївського повіту Курської губернії. Член РКП(б) з листопада 1918 року.
У 1919—1920 роках — червоноармієць, голова осередку, політрук, комісар батальйону 9-ї стрілецької дивізії 13-ї армії РСЧА, інструктор політичного відділу 9-ї Кубанської армії РСЧА. У 1920—1922 роках — політпрацівник Донецької трудової армії РСЧА, політичний керівник Рутченківського кущового управління. У 1922 році — помічник керуючого рудника Рутченківського рудоуправління на Донбасі.
У 1922—1925 роках — студент робітничого факультету, політичний керівник, секретар осередку КП(б)У робітфаку при Донецькому гірничому технікумі імені Артема.
У 1925—1926 роках — секретар Петрово-Мар'їнського районного комітету КП(б)У Сталінського округу Донбасу. У 1926—1928 роках — завідувач організаційного відділу, заступник секретаря Сталінського окружного комітету КП(б)У. У 1928 році — заступник завідувача організаційно-розподільного відділу ЦК КП(б)У в Харкові. У 1928—1929 роках — завідувач організаційного відділу, заступник секретаря Київського окружного комітету КП(б)У.
Його кар'єра як визначного партійного керівника починається з 1929, коли він навчався в Московській Промисловій академії (закінчив два курси у 1931 році) в одній групі з дружиною Сталіна Надією Алілуєвою і, завдяки персональній характеристиці, що вона дала[6], здобув довіру Сталіна, якою користувався до смерті останнього. З вересня 1929 по січень 1931 року — студент, секретар осередку ВКП(б) Промислової академії імені Сталіна у Москві.
З січня по липень 1931 року — 1-й секретар Бауманського районного комітету ВКП(б) міста Москви. З липня 1931 по січень 1932 року — 1-й секретар Краснопресненського районного комітету ВКП(б) міста Москви. 30 січня 1932 — 16 січня 1934 року — 2-й секретар Московського міського комітету ВКП(б).
24 січня 1934 — 10 лютого 1938 року — 1-й секретар Московського міського комітету ВКП(б). Одночасно 24 січня 1934 — 7 березня 1935 року — 2-й секретар Московського обласного комітету ВКП(б), 7 березня 1935 — 10 лютого 1938 року — 1-й секретар Московського обласного комітету ВКП(б).
27 січня — 13 червня 1938 року — в.о. 1-го секретаря ЦК КП(б)У. Одночасно з 17 квітня по 31 травня 1938 року — в.о. 1-го секретаря Київського обласного і міського комітетів КП(б)У. 18 червня 1938 — 3 березня 1947 року — 1-й секретар ЦК КП(б)У. Одночасно у червні 1938 — 22 березня 1947 року — 1-й секретар Київського обласного і міського комітетів КП(б)У.
У 1939 році в Москві безуспішно виступав за входження Поліського воєводства (Берестейщини) до складу УРСР, сперечався щодо цього питання з першим секретарем ЦК Компартії Білоруської РСР Пантелеймоном Пономаренком[7][8][9]. Сталін, побачивши проект Хрущова про розмежування між УРСР і БРСР, розгнівано запитав: «Петлюри вже немає, Скоропадського — немає, Винниченка — немає, тож хто ж це складав?» (рос. «Петлюри уже нет, Скоропадского — нет, Винниченко — нет, так кто же это составлял?»)[9].
Під час входження радянських військ у Бессарабію, 29 червня виступав на мітингу в Кишиневі. Під час радянського вторгнення до Польщі очолював Військову Раду КОВО.
Під час Німецько-радянської війни перебував у Червоній армії. З серпня по жовтень 1941 року — член Військової ради Головного командування Південно-Західного напрямку. 26 вересня 1941 — 12 липня 1942 року — член Військової ради Південно-Західного фронту. У грудні 1941 — червні 1942 — член Військової ради Головного командування Південно-Західного напрямку. 12 липня — 5 серпня 1942 року — член Військової ради Сталінградського фронту і по-суті очолював політичну раду оборони Сталінграда, а генерал Єременко був головнокомандувач. 23 серпня — 28 вересня 1942 року — член Військової ради Південно-Східного фронту. 28 вересня — 31 грудня 1942 року — член Військової ради Сталінградського фронту. У січні — лютому 1943 року — член Військової ради Південного фронту. У березні — 20 жовтня 1943 року — член Військової ради Воронезького фронту. 20 жовтня 1943 — серпень 1944 року — член Військової ради І-го Українського фронту.
5 лютого 1944 — 26 грудня 1947 року — голова Ради Народних Комісарів (Ради Міністрів) Української РСР.
У 1944 році виступив з пропозицією приєднати Холмщину до України, створивши у складі УРСР Холмську область (зрештою край відійшов до ПНР)[10]. У 1945 році безуспішно звертався до Сталіна з пропозицією включити до Закарпатської області УРСР український етнічний край Пряшівщину (включена зрештою до ЧСР)[11]. Обстоював також приєднання до Закарпаття української частини Мараморощини (залишилася зрештою у складі Румунії)[12].
У серпні 1945 наголошував на потребі привселюдних страт через повішання учасників Українського національно-визвольного руху в містах Заходу України[13].
26 грудня 1947 — 16 грудня 1949 року — 1-й секретар ЦК КП(б)У[14].
У грудня 1949 року повернувся до Москви, де був секретарем ЦК ВКП(б) (з 16 грудня 1949 по 7 вересня 1953) і 1-м секретарем Московського обласного комітету партії (з 16 грудня 1949 по 10 березня 1953).
За життя Сталіна Хрущов був вірним виконавцем його доручень, чим і заслужив довіру могутнього протектора. Сталінську політику, бувши першим секретарем ЦК КП(б)У, Хрущов неухильно здійснював і в Україні. На цей період його діяльності в Україні припадають: важкий останній рік єжовщини, окупація, а потім приєднання до УРСР Галичини й Волині (1939) та Буковини (1940), наступний, особливо на початку війни, кривавий терор на західноукраїнських землях, організація радянського підпільно-партизанського руху під час Другої світової війни, голод 1946—1947 і післявоєнне посилення боротьби з українським повстанським рухом.
По смерті Сталіна Хрущов став 7 вересня 1953 року 1-м секретарем ЦК КПРС, з 25 лютого 1956 року очолив Бюро ЦК КПРС по Російській РФСР, а з 27 березня 1958 року зосередив у своїх руках партійне й державне керівництво, ставши головою Ради Міністрів СРСР. 14-15 жовтня 1964 року внаслідок внутрішнього заколоту в Політбюро ЦК КПРС Хрущова позбавлено всіх посад і усунено від державного й партійного керівництва.
Очоливши по смерті Сталіна КПРС, а згодом і уряд СРСР, сміливістю господарсько-політичних перебудов Хрущов виявив себе як найяскравіша індивідуальність, єдина серед спадкоємців Сталіна. На XX з'їзді КПРС (лютий 1956) він виступив з доповіддю «Про культ особи та його наслідки», розпочавши цим боротьбу проти культу особи Сталіна. М. Хрущов ужив рішучих заходів до забезпечення країни харчами, розпочавши аграрну реформу[15]: встановлено підвищені, обґрунтованіші, ніж раніше, закупівельні ціни на сільгосппродукцію; щоб розв'язати зернову проблему, ініційовано освоєння цілинних земель (від 1954 року); більш ніж 120 000 спеціалістів сільського господарства переведено з керівного апарату на роботу до села; розпочато реорганізацію МТС, здійснено продаж техніки колгоспам; списано борги колгоспів минулих років; скасовано податок на особисте господарство; почали призначати пенсії колгоспникам; дозволено видавати паспорти сільським жителям. Здійснено перебудову кермування промисловістю й сільським господарством: утворено раднаргоспи, промислові райони, поділено обкоми КПРС на сільські та міські тощо.
Однак, ці його заходи або не мали успіху (наприклад, примусові посіви кукурудзи в районах, де не було сприятливих для цієї культури умов, перебудова партійних організацій за виробничим принципом), або ж їх не доведено до кінця: ініціювавши розвінчання «культу особи», сам-таки й повернувся до політики ресталінізації; допустивши певну свободу думки, з кінця 1962 розпочав переслідування т. зв. «абстракціонізму» й «модернізму» в літературі та мистецтві; початковими заходами десталінізації сприяв певному поширенню прав національних республік, але згодом їх знедійснив посиленням боротьби проти націоналізму в цих республіках. Особливо тяжкий своїми наслідками, зокрема в Україні, хрущовський закон «Про зміцнення зв'язку школи з життям» (1958), за яким запроваджено посилену русифікацію не лише освіти, а й усього культурного життя.
Ця непослідовність політики Хрущова викликала, з одного боку, розчарування й незадоволення люду, у висліді якого розвинувся рух опору в національних республіках, спрямований головно проти національної дискримінації; а з другого — у керівних колах КПРС страх перед т. зв. «волюнтаристичними» методами хрущовського керівництва, що загрожували зруйнувати тоталітарну систему, що її виробив Сталін. Це останнє й стало причиною внутрішнього заколоту в Політбюро ЦК КПРС 1964 року, внаслідок якого Хрущова усунено з усіх керівних позицій.
Хрущов залишив «Спогади», в яких дещо критично, але на загал схвально оцінює лінію партії за доби його активної політичної діяльності.
Під час жорсткого протистояння СРСР у Карибській кризі за три години до можливого удару США по Кубі зумів домовитись з президентом США Джоном Кеннеді і зупинити переростання конфлікту у війну. Домовленість полягала у взаємних поступках обох країн.
На прийомі в Москві 18 листопада 1956 Хрущов у бесіді з американськими дипломатами хотів підкреслити суперечливість двох світових систем. Він хотів процитувати тезу Маркса про те, що соціалізм є могильником капіталізму, але замість цього видав фразу «Ми вас поховаємо», яку він повторив на одній із зустрічей з журналістами в США у вересні 1959 року.
На виставці творів художників-авангардистів 1 грудня 1962 року в Москві критично і у грубій формі висловив свої оцінки щодо творів окремих художників та скульпторів[16], запропонувавши їм покинути країну[17].
Хрущов захоплювався творчістю забороненого в СРСР українського письменника Володимира Винниченка. Хрущов познайомився з творами Винниченка ще в юнацтві. Герой оповідання «Талісман» єврей Піня став для нього на все життя своєрідним зразком для наслідування. Хрущов називав себе «маленьким Пінею», і зізнавався, що виступити з розвінчанням культу особи Сталіна на XX з'їзді КПРС його надихав саме цей герой Винниченка[18].
Згідно зі спогадами колишнього 1-го секретаря ЦК Компартії України та члена Політбюро ЦК КПРС Петра Шелеста, Леонід Брежнєв, що замінив Хрущова на посту Генерального секретаря ЦК КПРС, пропонував Володимиру Семичастному, голові КДБ СРСР у період підготовки Пленуму ЦК КПРС 1964 року, фізично позбутися М. С. Хрущова, улаштувавши аварію літака, автокатастрофу, отруєння або арешт[19].
У 1960 році вийшла відома пісня італійського співака Адріано Челентано — «Nikita rock» (укр. «Рок Микити»), яка була присвячена Микиті Хрущову, тоді це було сприйнято як політична сатира[20].
Був двічі одружений:
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
