Курська губернія
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
51°43′00″ пн. ш. 36°11′00″ сх. д.
| Курська губернія | |
| Герб | |
 | |
| Дата створення / заснування | 12 (23) грудня 1796 |
|---|---|
 | |
| Офіційна назва | рос. Курская губерния |
| Країна | Російська імперія |
| Столиця | Курськ |
| Адміністративна одиниця |
Російська імперія Російська республіка Російська СФРР РСФРР Московська область[d][1][2] Російська СФРР |
| Замінений на | Центрально-Чорноземна область |
| На заміну | Курське намісництво |
.svg) | |
.png) | |
 | |
| Курська губернія у Вікісховищі | |
Ку́рська губе́рнія — одна з центральних чорноземних губерній європейської частини Російської імперії, що належали Київській губернії, утворена в 1796. Центр — місто Курськ. Площа губернії становила 40 821 квадратну версту. Населення на 1897 становило 2 371 012 осіб.
У 1917 році мешканці Суджі і Суджанського повіту присягли на вірність українській владі, оголосили про вихід зі складу Курської губернії і попросили прийняти їх до Української Народної Республіки [3]
14 серпня 1918 року значна частина Курської губернії колишньої Російської імперії увійшла до складу Української Держави [3]. Зокрема, Путивльський і Рильський повіти були включені до Чернігівщини, а Суджанський, Грайворонський, Білгородський, Корочанський і Новооскольський — до Харківщини [3]. Ця постанова стала одним із результатів Київської мирної конференції — переговорів про юридичні підсумки програної більшовиками Першої радянсько-української війни [3].
16 жовтня 1925 до складу УРСР від Курської губернії було передано Путивльський повіт (окрім Крупецької волості) та Криничанську і Миропільську волості Суджанського повіту.
Повіти
У 1727 році зі складу Київської губернії була виділена Бєлгородська губернія, до складу якої були включені провінції Бєлгородська, Орловська, Севська, а також частина Української лінії і 5 полків слободських козаків Київської губернії (у самій Київській губернії залишилося 10 українських полків). Згодом з Бєлгородської губернії була виділена Курська губернія. [4]
Курська губернія мала 15 повітів:
- Білгородський;
- Грайворонський;
- Дмитріївський;
- Корочанський;
- Курський;
- Льговський;
- Новооскільський;
- Обоянський;
- Путивльський;
- Рильський;
- Старооскольський;
- Суджанський;
- Тимський;
- Фатежський;
- Щигровський.
Губернатори
- 1797—1798 — Бурнашев Іван Миколайович
- 1798—1799 — Комбурлей Михайло Іванович
- 1799—1803 — Верьовкін Олександр Матвійович
- 1803—1806 — Протасов Павло Іванович
- 1806—1811 — Прозоровський Дмитро Олександрович
- 1811—1818 — Нелідов Аркадій Іванович
- 1818—1826 — Кожухов Олексій Степанович
- 1826—1830 — Лісовський Степан Іванович
- 1830—1831 — Ганскау Яків Федорович
- 1831—1834 — Демидов Павло Миколайович
- 1834—1835 — Паскевич Степан Федорович
- 1835—1839 — Муравйов Михайло Миколайович
Особливості етнічного складу населення
Узагальнити
Перспектива
Північні та центральні повіти губернії, що не були частиною Східної Слобожанщини, мали майже повністю російське населення — Фатежський 99,87 % росіян, Щигровський 99,76 %, Дмитріївський 99,18 %, Тимський 98,87 %, Курський 97,19 %, Льговський 95,15 %, Старооскольський 91,35 %.
Південні ж повіти, суміжні з Харківською губернією, які були частиною Східної Слобожанщини, мали змішане населення, подекуди з перевагою українців — так, Грайворонський населяло 58,58 % українців, Путивльський 52,52 %, Новооскільський 51,01 %.
Українці становили майже половину (47,92 %) населення Суджанського повіту, третину (34,31 та 30,09 % відповідно) населення Корочанського та Рильського повітів, п'яту частину (21,23 %) населення Білгородського повіту, десяту частину (10,74 %) Обоянського повіту. Льговський та Старооскольський повіти були «перехідними» зі смуги заселення росіян до українців, адже мали відповідно 4,48 та 8,81 % населення українців.
За працею російського військового статистика Олександра Ріттіха «Племенной состав контингентов русской армии и мужского населения Европейской России» 1875 року серед чоловіків призовного віку Курської губернії українців було 23,7 %, росіян — 76,19 %, інших національностей — 0,11 %; значна частка українців була серед чоловіків призовного віку Грайворонського (56,3 %), Новооскільського (54,9 %), Путивльського (49,6 %), Суджинського (46,2 %), Рильського (41,6 %), Білгородського (34 %), Короченського (27,1 %), Старооскільського (12,2 %), Обоянського (11,2 %) та Льговського (9,5 %) повітів[5].
Примітки
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.