Loading AI tools
російська православна церква, заборонена в Україні з 2024 року З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Українська православна церква (московського патріархату)[a] (УПЦ МП, РПЦвУ) — релігійна організація в Україні, самоврядна православна церква з правами широкої автономії[сумнівно ] (у канонічному праві відсутнє таке утворення) в складі Російської православної церкви (РПЦ)[сумнівно ][6][7][8]. Офіційно зареєстрована як Київська митрополія Української православної церкви[9]. Самоназва згідно зі статутом організації — «Українська православна церква» (УПЦ)[10].
|
Українська православна церква | ||||
|---|---|---|---|---|
| ||||
 | ||||
| Свято-Пантелеймонівський жіночий монастир у Феофанії, Київ | ||||
| Засновники | Російська православна церква | |||
| Дата заснування | 27 жовтня 1990 | |||
| Статус |
з 15 грудня 2018 статус невизначений | |||
| У складі | Російської православної церкви | |||
| Перший предстоятель | Філарет (Денисенко) | |||
| Чинний предстоятель | Онуфрій (Березовський) | |||
| Центр | Київ, Україна | |||
| Кафедральний собор | Собор Воскресіння Христового (будується) | |||
| Основна юрисдикція |
 Україна | |||
| Юрисдикція для діаспори | парафії за кордоном відкриваються починаючи з травня 2022[1] | |||
| Церковний календар | юліанський, подекуди новоюліанський[b] | |||
| Єпископів | 108 | |||
| Єпархій | 53 | |||
| Монастирів | 161[2] | |||
| Парафій | 8097 (Травень 2024)[3] | |||
| Священиків | 9111 (священники і ченці)[2] | |||
| Вірних |
4,2 % (липень 2022)[4] 4 % (січень 2023)[5] | |||
| Офіційний сайт | church.ua | |||
Після собору 27 травня 2022 року зі статуту організації було видалено згадки про залежність від РПЦ, окрім посилання на грамоту, видану патріархом Алексієм 1990 року. Нова редакція статуту з супровідним листом до Держетнополітики були (дані опубліковані 12.12.2022)[11]. В документах РПЦ збереглися згадки про залежність УПЦ МП від неї[8]. На думку деяких експертів, після собору статус церкви залишається невизначеним[12][13].
Після Об'єднавчого собору українських православних церков 15 грудня 2018 року канонічний статус заперечується Вселенським патріархатом та Православною церквою України. З кінця 2018 року також перерване євхаристичне спілкування зі Вселенським патріархатом.
УПЦ МП нарівні з ПЦУ та УГКЦ вважає себе прямою спадкоємицею Київської митрополії X століття[14][15].
Офіційна назва Українська православна церква (абревіатура УПЦ). Загальновживаною вважається Українська православна церква (Московського патріархату), Російська православна церква в Україні; абревіатури УПЦ (МП), УПЦ МП, РПЦвУ. Неофіційна назва УПЦ МП зустрічається на вивісках[16] та інколи використовується ієрархами самої церкви[17] 2017 року в тимчасово окупованому Криму почали зникати написи з храмів, які вказували про їхню приналежність до УПЦ МП. Замість них чіпляли таблички із надписом «Сімферопольська і Кримська єпархія. Московський патріархат».[18]
20 грудня 2018 року ВРУ ухвалила закон «Про внесення змін до Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації“»[19], за яким зобов'язала змінити назву церкви як такої, керівний центр якої знаходить у державі, що здійснила військову агресію проти України[20]. Відповідно до результатів релігієзнавчої експертизи, затвердженої Наказом Міністерства культури № 37 від 25 січня 2019 р., УПЦ МП має називатись «Українська Православна Церква в єдності з Російською православною церквою».[21]
22 квітня 2019 року Окружний адміністративний суд Києва призупинив процес перейменування.[22][23] 16 грудня 2019 року Верховний суд України дозволив зберегти назву «Українська православна церква»[24]. 18 грудня 2019 року Міністерство культури, молоді та спорту України заявило, що Верховний суд не дозволяв використовувати самоназву «Українська Православна Церква»[25]. 27 грудня 2022 року Конституційний суд визнав конституційним закон «Про свободу совісті та релігійні організації», який передбачає перейменування УПЦ МП.[26][27]
.jpg)
Православна митрополія у складі Константинопольського патріархату на території України з'явилась після Хрещення Русі у 988 році.
Наприкінці XVII століття РПЦ звернулася до Константинопольського патріархату з проханням дозволити підпорядкувати їм Київську митрополію, і Константинополь у 1687 році це погодив. Ця подія вважається надзвичайно суперечливою, оскільки виходило, що церкву-матір, з якої походить сама РПЦ, примусово підпорядкували церкві-дочці. Попри суперечності цього акту, протягом трьох століть Константинопольський патріархат визнавав його легітимним, а його нелегітимність визнав лише 2018 року. У 2008 році у зверненні Вселенського Патріарха Варфоломія І до української нації він пояснив рішення Константинопольського патріархату 1687 року дозволити РПЦ поглинути Київську митрополію тим, що того вимагали тогочасні історичні обставини. Зокрема Варфоломій I наголосив, що те рішення було ухвалене під тиском тогочасного правителя Росії Петра І і зумовлене бажанням Константинополя «не примножувати бід побожного українського народу» після анексії України Росією.[28][29]
Через несприятливий історичний хід подій Київська митрополія так і не змогла набути адміністративної самостійності від Російської православної церкви. У 1770 році вона фактично втратила статус митрополії та стала просто сукупністю єпархій Російської православної церкви на території України.
Напередодні революції РПЦ мала на сучасній території України такі єпархії:
7 січня 1918 року в Києві за благословенням Патріарха Московського і Всеросійського Тихона (Беллавіна) скликано Всеукраїнський церковний собор під головуванням єпископа Пимена (Пегова), де більшістю голосів (150 проти 60) була відкинута ідея автокефалії православної церкви в Україні[31].
25 січня вбито Київського митрополита Володимира (Богоявленського).
Від 2 січня до 7 квітня 1918 року в Москві відбувалася друга сесія Всеросійського помісного собору, де, зокрема, прийняли «Положення про тимчасове Вище Церковне Управління Православної Церкви в Україні». З огляду на громадянську війну це Положення надавало колишнім єпархіям Російської православної церкви на території України статус автономного церковного округу на чолі з Київським митрополитом[31].
9 липня Всеукраїнський церковний собор визнав положення Всеросійського собору й створив автономну Українську православну церкву, яку очолив тодішній митрополит Київський Антоній (Храповицький). З 1919 року митрополит Антоній був в еміграції (висланий урядом Директорії), а тимчасово керуючим Київською єпархією був Назарій (Блінов), єпископ Черкаський[31].
У 1921 році Патріарх Московський ліквідував автономію Української церкви й установив для неї статус екзархату. Екзархом був призначений Михаїл (Єрмаков), згодом митрополит Київський.
У грудні 2017 року СБУ зняла гриф «цілком таємно» з документів НКДБ про створення Московської Патріархії. В них, зокрема, стверджується, що всі делегати т. з. Помісного Собору РПЦ МП 1945 року були завербовані чекістами. Того ж року РПЦ звузила права «широкої автономії», яку має УПЦ МП, зокрема не можна канонізовувати місцевошанованих святих без узгодження Архієрейського собору РПЦ[32].
лист, направлений у вересні 1944 року на місця за підписом начальника 2-го управління НКДБ СРСР Федотова і керівника п'ятого відділу 2-го управління Карпова[33]
З розсекречених документів випливає, що НКДБ СРСР і його підрозділи в союзних і автономних республіках, краях і областях займалися підбором кандидатів для участі в соборі з представників духівництва та мирян. З цією метою намічали «осіб, що мають релігійний авторитет серед духовенства та вірних і в той же час, перевірених на агентурній або патріотичній роботі».
6—9 червня 1989 року на Помісному соборі у Москві прийнято новий устав, що підтверджував статус Українського екзархату та надавав йому право називатися «Українська православна церква».
27 жовтня 1990 року Архієрейський собор Російської православної церкви, що проходив 25—27 жовтня, скасував Український екзархат і знову заснував самоврядну і з правами широкої автономії Українську православну церкву.
Ухваленням Архієрейського собору Російської православної церкви 25—27 жовтня 1990 року, у відповідь на звернення українського єпископату до Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II і всього єпископату Російської православної церкви, за Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Філарета (саме такий титул було надано Митрополитові Київському у 1990 році), Українській православній церкві було надано незалежність і самостійність в управлінні та права широкої автономії (що не є тотожним канонічному статусу автономії, яким володіє, наприклад, Церква Фінляндії чи Японії). Такого канонічного утворення як «Церква з правами широкої автономії» в православному канонічному праві взагалі не існує. Свого часу було вигадано таку перехідну форму, котрою хотіли заспокоїти тих людей, які бажали автокефалії. Це утворення не є ані автокефальною Церквою, ані навіть автономною. З точки зору помісних автокефальних Церков, УПЦ Московського Патріархату є сукупністю єпархій РПЦ на території держави Україна.[34]
У 1992 році митрополита Київського і всієї України Філарета (Денисенка) Архієрейський Собор УПЦ (МП) (за його відсутності) змістив з посади і обрав нового предстоятеля — Володимира (Сабодана), що був на той час митрополитом Ростовським і Новочеркаським (Росія). Філарет не визнав цього рішення і утворив УПЦ КП.
У 1993 році синод УПЦ МП заявив:
Ми також прагнемо, щоб Українська православна церква стала Помісною, рівноправною сестрою в сім'ї Православних церков, але йдемо ми до цього канонічним шляхом. Поспішність або антиканонічність в діях, пов'язаних з отриманням автокефалії, завжди породжувала і буде породжувати розколи, що є поштовхом і до порушення громадянського миру в державі[35].
1997 року за поданням єпископату УПЦ (МП), Архієрейський Собор Російської православної церкви видав «Акт про відлучення від Церкви монаха Філарета (Денисенка)» (сану митрополита його було позбавлено в 1992) за «розкольницьку діяльність». Апеляцію Філарета Вселенський Патріархат та інші помісні церкви не розглянули, визнавши таким чином акт відлучення (анафему).
У 2000 році на Архієрейському Соборі Російської православної церкви уточнено статус УПЦ МП і скасовано дію окремих положень статуту РПЦ стосовно УПЦ МП. Але статусу автономії Українська церква так і не отримала. Можливо тому, що чинним залишається прохання про надання автокефалії, подане у 1991 році, на яке Російська церква зобов'язана дати відповідь на Помісному Соборі.
У 2007—2008 роках керівництво УПЦ МП здійснило ряд кроків спрямованих на закріплення та розширення самостійності від Російської православної церкви, на розбудову відмінної від російської системи адміністративного управління Церквою, на оновлення системи духовної освіти, подолання проросійських та політичних тенденцій всередині Церкви.
У липні 2011 року на супротив надання більшої автономії УПЦ МП виступив головний її спонсор донецький мільярдер Віктор Нусенкіс, заявивши, що згортає фінансову підтримку церкві. Натомість, він має намір посилити фінансування організацій, що виступають проти автокефалії УПЦ (МП)[36] Після важкої хвороби митрополит Володимир фактично був усунений від управління церквою, управління церковними справами перейняв синод УПЦ МП на чолі із митрополитом Агафангелом, який є противником автономії УПЦ-МП та відзначається шовіністичними поглядами.[37]
Навесні 2012 митрополит Володимир одужав і почалися активні зміни. З важливих посад усунено деяких учасників зимової спроби «перевороту», почалися активні кадрові ротації в єпископаті, відбулося багато нових архієрейських свячень та після значної перерви продовжилося подальше подрібнення єпархій[38].
15 грудня 2018 року відбувся помісний об'єднавчий собор українських православних церков. За неофіційними даними 10 єпископів були готові прийти на собор, проте лише два єпископи УПЦ (МП), митрополит Вінницький Симеон (Шостацький) та Переяслав-Хмельницький Олександр (Драбинко), взяли участь у соборі та перейшли у новостворену Православну церкву України. Черкаський митрополит Софроній обмежився відеозверненням до собору[39].
За словами митрополита Епіфанія (ПЦУ), після надання ПЦУ томосу про Автокефалію за півтора року (січень 2019 — червень 2020) до ПЦУ від УПЦ МП перейшло близько 600 парафій.[40]
Станом на грудень 2023 року 589 українських релігійних громад перейшли від УПЦ (МП) до ПЦУ від початку повномасштабного вторгнення. Найбільше релігійних установ змінили свій патріархат на Київщині (138), Хмельниччині (125) та Вінниччині (67).[41]
Після початку повномасштабного російського вторгнення в 2022 році РПЦ напряму анексувала 8 єпархій УПЦ МП на окупованих територіях, проте не послідувало жодної реакції на такі дії.[42][43][44]
27 травня 2022 року у Свято-Пантелеймонівському жіночому монастирі пройшов Собор УПЦ МП. На соборі були внесені зміни до статуту про управління церквою, направлені на самостійність і незалежність УПЦ МП, засуджена позиція патріарха Кирила Гундяєва щодо російської агресії, проголошений заклик до діалогу з ПЦУ[45][46]. Нова редакція статуту з супровідним листом до Держетнополітики були опубліковані 12 грудня 2022 року[11]. Рішення собору не були прийняті Донецькою[47] та Симферопольською єпархіями[47][48], які забажали залишитися в єдності з РПЦ.
На думку очільника ПЦУ митрополита Епіфанія, собор УПЦ МП нічого не змінив, організація зберегла єдність із РПЦ[49][50].
 | Частина інформації в цій статті застаріла. |
УПЦ (МП) називає себе незалежною в управлінні частиною Московського патріархату з правами широкої автономії. «Права широкої автономії» (але не сам канонічний статус автономії з внесенням у диптих) було надано Архієрейським Собором Російської православної церкви у 1990 році у відповідь на звернення українського єпископату до Патріарха Московського та всієї Русі Алексія ІІ і всього єпископату РПЦ.
Українська православна церква визнає себе правонаступницею давньої Київської Митрополії Константинопольського Патріархату (у межах України) та Українського Екзархату РПЦ.
Київський митрополит, предстоятель церкви, є постійним членом Синоду Російської православної церкви, а український єпископат бере участь в Архієрейських та Помісних Соборах РПЦ, у виборах Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі. Натомість, вплив Московського патріархату на внутрішній устрій УПЦ МП обмежений, усі рішення приймає Архієрейський Собор УПЦ (МП). Митрополит Київський та всієї України підпорядковується лише Священному синоду та Соборам УПЦ (МП).
Органами управління в УПЦ МП є Собор, Собор єпископів, Священний синод та синодальні установи (відділи, комісії, місії), управління справами. Низку важливих повноважень має Предстоятель. УПЦ МП поділяється на дрібніші місцеві церкви — єпархії, які мають своїх предстоятелів (єпархіальних архієреїв) органи управління (єпархіальні збори, єпархіальна рада, єпархіальне управління) та установи (благочиння, монастирі, парафії).
 |
Собор єпископів діє на підставі священних канонів Церкви, постанов Помісних і Архієрейських Соборів Руської (російської) Православної Церкви, а також Соборів УПЦ МП. |  |
— Розділ 3 пункт 5 статуту УПЦ МП, [51] | ||
Найвищим органом управління УПЦ МП є Собор, який діє в межах, що визначаються священними канонами Православної церкви, Статутом про управління УПЦ (МП), постанов Помісних і Архієрейських Соборів РПЦ, а також Соборів УПЦ (МП)[6]. Іноді ці Собори називаються також помісними або всеукраїнськими. Собор наглядає за збереженням чистоти православного віровчення та норм християнської моралі, вирішує принципові богословські, канонічні, богослужбові та пастирські питання, що стосуються УПЦ (МП), наглядає за збереженням канонічної єдності зі Вселенським православ'ям, затверджує Статут УПЦ (МП).
У період між Соборами Церкви скликаються Собори єпископів УПЦ (МП) (Архієрейські собори), які є другим органом управління УПЦ (МП). За Статутом Собор єпископів має скликатися щонайменше раз на рік, однак на практиці це відбувається рідше. Собор єпископів канонізує святих і ухвалює богослужбові чинопослідування, складені на їхню честь, він є церковним судом вищої інстанції, вносить зміни до Статуту (з подальшим його затвердженням Собором Церкви), а також обирає Митрополита Київського і всієї України й визначає процедуру його обрання.
Чинний митрополит, Онуфрій, провів реформування ряду відділів церкви[52]. Так, 16 вересня 2014 створено Митрополичу раду з питань культури, а також про реорганізацію (в тому числі ліквідації) деяких синодальних відділів і комітетів. Синод також утворив Синодальний просвітницький відділ, включивши його до складу Митрополичої ради з питань культури. Його очолив протоієрей Георгій (Коваленко), якого звільнили з посади голови Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ (МП).
Одночасно відбувається реорганізація Синодального інформаційно-просвітницького відділу шляхом перетворення його в Синодальний інформаційний відділ. Його головою призначено єпископа Ірпінського Климента[52].
Крім того, створено Синодальний відділ УПЦ (МП) з соціально-гуманітарних питань. Його очолив протоієрей Владислав (Диханов). До новоствореного відділу приєднався відділ з благодійності та соціального служіння при Священному синоді[52].
На засіданні також ліквідований комітет з біоетики та етичних питань при Священному синоді. Його функції відтепер належать до компетенції Синодального відділу з питань охорони здоров'я та пастирської опіки медичних закладів[52].
Ліквідовано також Синодальний відділ у справах пастирської опіки воїнів-інтернаціоналістів. Цими питаннями тепер займатиметься Синодальний відділ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України[52].
Священний синод є третім органом управління УПЦ (МП), що діє у період між Соборами єпископів. Синод очолюється Митрополитом Київським і всієї України або Місцеблюстителем і складається з десяти, включаючи Митрополита Київського, єпархіальних архієреїв — семи постійних і трьох тимчасових членів. Синод засновує і ліквідовує єпархії, обирає і поставляє єпархіальних та вікарних архієреїв, переводить їх на іншу кафедру, засновує і ліквідовує монастирі та вирішує низку дрібніших питань. При синоді діє ряд установ: комісії, відділи, місії тощо.
Рішення про утворення чи ліквідацію єпархій, що входять до УПЦ МП, і про визначення їх територіальних меж приймаються її Синодом із подальшим затвердженням Архієрейським Собором РПЦ[8].
За даними 2018 року УПЦ (МП) налічувала 49 єпархій[53]. Усі єпархії були на території України.
27 травня 2022 року Сімферопольська і Кримська єпархія заявила, що залишається під омофором патріарха РПЦ Кирила Ґундяєва.[54]
31 травня 2022 року Ровеньківська єпархія заявила, що єпархія залишається під омофором патріарха РПЦ Кирила Ґундяєва та зупиняє поминання за богослужінням митрополита Онуфрія[55].
7 червня 2022 року на синоді РПЦ відбулась анексія Кримських єпархій УПЦ МП. З анексованих єпархій синод РПЦ вирішив утворити на території Криму Кримську митрополію РПЦ у складі Сімферопольської, Джанкойської та Феодосійської єпархій, а її головою призначити члена Священного синоду УПЦ (МП) митрополита Сімферопольського та Кримського Лазаря[56][57].
Найвідомішими монастирями УПЦ (МП) є три лаври — Свято-Успенська Києво-Печерська, Успенська Почаївська та Успенська Святогірська.
Інші значні монастирі: Бахчисарайський Успенський печерний монастир, Свято-Усікновенський скельний чоловічий монастир, Свято-Знаменський жіночий монастир, Свято-Климентівський Інкерманський чоловічий монастир, Свято-Троїцький чоловічий монастир (Китаївська Пустинь), Свято-Троїцький Густинський жіночий монастир, Спасо-Преображенський Новгород-Сіверський чоловічий монастир, Свято-Покровський Красногірський жіночий монастир, Софроніївський Мовчанський Різдва Богородиці Печерський монастир, Дерманський монастир, Спасо-Преображенський Мгарський чоловічий монастир.
Станом на 2017 рік, згідно з даними Держкомнацрелігій, в УПЦ МП налічувалося 208 монастирів та 4807 ченців і черниць[58]. Жодна інша православна конфесія в Україні не може зрівнятися з УПЦ за розвитком чернечого життя. Так, наприклад, УПЦ КП мав того часу 60 монастирів та 219 ченців і черниць, а Українська автокефальна православна церква — 21 ченця у 13 монастирях[58].
Українська православна церква має розгалужену систему духовної освіти — академії, семінарії, інститут, училища, ліцей, курси та недільні школи. Станом на 1 серпня 2011 року налічується 10 вищих духовних навчальних закладів: Київські духовні академія і семінарія, Волинська духовна семінарія, Одеська духовна семінарія, Полтавська місіонерська духовна семінарія, Почаївська духовна семінарія, Таврійська духовна семінарія у Сімферополі, Харківська духовна семінарія, Чернівецький православний богословський інститут і Луганський богословський університет на честь Архістратига Михаїла. У 2015 році відкрито Сумську духовну семінарію.
Діють також Регентські курси при Одеській семінарії та Регентське відділення у Кременці Почаївської духовної семінарії, Алчевське Духовне училище, Володимир-Волинське регентське Духовне училище, Городоцьке Духовне училище регентів-псаломників, Київське Духовне училище, Луганське Духовне училище, Миколаївське Духовне училище, Мукачівське Духовне училище, Корецьке регентсько-катехізаторське Духовне училище, Свердловське Духовне училище, Чернігівське духовне училище, Луганська православна класична гімназія імені святої великомучениці Тетяни та Вищі Свято-Володимирські православні богословські курси.
Предстоятелем УПЦ (МП) згідно зі статутом є «Митрополит Київський і всієї України» з титулом «Блаженніший». Його резиденція — Успенська Києво-печерська лавра. У 1992—2014 роках ним був Володимир (Сабодан). З 2014 року Митрополитом Київським став Онуфрій (Березовський).
Згідно зі статутом організації, її керівник називається «митрополитом» і є постійним членом синоду Російської православної церкви[60].
Станом на 1 липня 2019 року УПЦ (МП) налічувала 98 єпископів: 52 керівні архієреї[61], 39 вікарних[62] та 7 архієреїв на спочинку[63]. Від часу надання прав автономії у 1991 році УПЦ (МП) залишили дев'ятеро архієреїв: троє — митрополит Філарет (Денисенко), єпископи Андрій (Горак) і Яків (Панчук) — перейшли до УПЦ КП, двоє — митрополити Симеон (Шостацький) і Олександр (Драбинко) — до ПЦУ, а четверо перейшли в інші юрисдикції Московського Патріархату. Ще 19 єпископів за цей період померли, майже половина з них несли архієрейське служіння ще з 1960—1970-х років. Загалом в УПЦ збереглася повна спадкоємність ієрархії з Українським екзархатом Московського патріархату (1918—1991), у якого, у свою чергу, була повна спадкоємність з ієрархією Російської православної церкви на території України (1620—1918).
Митрополит Агафангел (Саввин) був своєрідним ідейним лідером проросійського крила УПЦ (МП). Активним прибічником автокефалії та «проукраїнського крила» був митрополит Черкаський і Канівський Софроній (Дмитрук). Предстоятель і переважна більшість архієреїв займають нейтральні позиції, намагаючись протистояти проявам як українського, так і російського націоналізму в Церкві.
Протягом 2007 року було рукоположено 13 архієреїв — майже стільки, як за попередні 10 років. Це пов'язано з адміністративною реформою, яка подрібнювала єпархії для зручності керування за зразком Елладської Церкви. Це прохолодно сприймалося Російською церквою, оскільки таким чином кількість українських єпископів могла зрівнятися з кількістю єпископів самої РПЦ і на її Помісному Соборі (де право голосу мають усі єпископи) українські архієреї могли б ухвалити практично будь-яке вигідне для УПЦ (МП) рішення. Після обрання патріархом Московським Кирила (Гундяєва) адміністративну реформу призупинили, у 2009 було рукоположено лише двоє архієреїв, жодну єпархію не розділили.
3 грудня 2022 року Служба безпеки України оприлюднила перелік діячів УПЦ (МП), які потрапили під дію санкцій Ради національної безпеки і оборони України[64][65]:
11 грудня 2022 року Президент України Володимир Зеленський ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України щодо запровадження санкцій ще до семи діячів УПЦ (МП)[66][67]:
УПЦ МП за статутом є «самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої» та «самокерованою частиною Російської Православної Церкви»[8][68].
Православною церквою Америки (вважається самокерованою частиною Московського патріархату та автокефалію якій надала РПЦ) УПЦ (МП) розпізнається як автономна на рівні з Фінляндською чи Японською[69].
З точки зору помісних автокефальних Церков УПЦ Московського Патріархату є сукупністю єпархій РПЦ на території держави Україна, а її предстоятель Онуфрій — один із митрополитів РПЦ. Так, наприклад, ім'я Онуфрія не згадують при літургічному поминанні всіх предстоятелів Церков, бо його немає у Диптиху. Проте ім'я митрополита Київського і всієї України Епіфанія поминають за богослужінням у Константинопольській ПЦ.[70][71][72]
Керується у своєму устрої та діяльності грамотою Патріарха Московського 1990 року та Статутом УПЦ (МП), який містить пункти, що вказують на автокефальний статус церкви, проте заперечуються іншими пунктами статуту РПЦ.[73] Так, наприклад, у статуті УПЦ МП йдеться, що вона є самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої, а у статуті РПЦ прописано, що УПЦ обов'язково має виконувати рішення Архієрейських Соборів і Помісних соборів РПЦ, а найвищим церковним судом для УПЦ МП є суд Архієрейського Собору РПЦ.
|
1. УПЦ МП є самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої. 2. Найвищими органами церковної влади та управління є Собор, Собор єпископів та Священний Синод на чолі з Митрополитом Київським і всієї України. 3. Українська Православна Церква з'єднана з Помісними Православними Церквами через Руську Православну Церкву. [...] 5. Українська Православна Церква ... є самокерованою частиною Руської Православної Церкви. |
|
— із синоду УПЦ МП | ||
Після об'єднавчого собору українських православних церков канонічний статус Української православної церкви оскаржується Константинопольською православною церквою та Православною церквою України. На канонічному статусі УПЦ МП наголошує Російська православна церква.
12 жовтня 2018 патріарх Варфоломій написав листа митрополиту Онуфрію, де закликав його взяти участь у майбутньому соборі та зазначив, що після виборів предстоятеля Української він не зможе еклезіологічно і канонічно носити титул Митрополита Київського і всієї України[74]
14 жовтня 2018 року РПЦ вона розірвала євхаристичне спілкування з Константинопольським патріархатом через рішення останнього надати автокефалію новій українській церкві[75]. З того часу між двома церквами розпочався розкол.
6 жовтня 2020 року Вселенський патріарх Варфоломій у своєму листі до українських журналістів пояснив, що «11 жовтня 2018 р. Святий і Священний Синод Вселенського Патріархату, Церкви Матері Київської Митрополії, скасував Патріаршу та Синодальну Грамоту видання від 1686 р., яка, як форму „поблажливості“, надавала Московському патріарху право лише висвятити митрополита Київського, котрий повинен бути обраний духовно-мирянськими зборами своєї єпархії і поминатиме під час Божественної літургії „серед перших“ Вселенського патріарха, „який є джерелом і початком, що височить скрізь над усіма парафіями та єпархіями“, проголошуючи та підтверджуючи свою канонічну залежність від Церкви Матері Константинополя». Таким чином, після Об'єднавчого собору і надання Томосу "нова автокефальна церква України є єдиною канонічною Православною Церквою на території Української Держави, та Блаженніший Митрополит Київський та всієї України має бути визнаний її канонічним предстоятелем. Відповідно до канонічного принципу територіальності, який є невід'ємним і постійним фактом православної еклезіології, жодна Церква не може бути присутньою в межах юрисдикції Церкви України, — підкреслив у листі Вселенський патріарх Варфоломій. «Тим не менше, в дусі пастирської чуйності, ми тимчасово терпимо існування українських ієрархів під Росією не як місцевих правлячих єпископів, а лише як титулярних або тих, що перебувають (мають резиденцію) в Україні, ієрархів, згідно з каноном 8 Першого Нікейського собору, сподіваючись, що, волею Божою, вони незабаром об'єднаються з помісною Церквою». Через це Варфоломій не вважає Онуфрія канонічним (легітимним) митрополитом Київським, але як ієрархом, що проживає в Києві, як це було надруковано у Щорічнику Вселенського патріархату на 2020 рік[76].[77][78][79]
Архієрейський Собор Польської Православної Церкви виступив проти визнання рішення про автокефалію ПЦУ та з підтримкою УПЦ МП в декількох рішеннях та заявах (від 9 травня та 15 листопада 2018, 2 та 4 квітня, 29 жовтня 2019 року)[80][81][82][83][84].
28 лютого 2019 року Сербська православна церква в офіційній заяві наголосила, що єдиною церквою, яку Сербська церква визнає в Україні, є Українська Православна Церква на чолі з митрополитом Київським і всієї України Онуфрієм[85].
Занепокоєння розколом у православ'ї з питання автокефалії в Україні та закликом до вирішення спору на православному соборі виступили синод Румунської церкви[86], антіохійський патріарх Іоанн Х[87], голова Албанської церкви архієпископ Анастасій[88].
З критикою позиції Константинопольського патріархату виступив відомий богослов митрополит Константинопольської церкви Калліст (Вер)[89].
У січні 2023 року експертна група, створена Державною службо України з етнополітики та свободи совісті на виконання рішення Ради національної безпеки й оборони України від 1 грудня 2022 року, зробила висновок про те, що УПЦ МП є структурним підрозділом РПЦ[93].
|
Не пізніше трьох місяців після звільнення кафедри Предстоятеля УПЦ МП Місцеблюститель і Священний Синод УПЦ МП скликають Собор єпископів УПЦ МП для обрання її Предстоятеля — Митрополита Київського і всієї України та представлення його Святішому Патріархові Московському і всієї Русі для отримання Благословенної грамоти. | |
— Розділ 5 пункт 16 статуту УПЦ МП, [51] | ||
|
Ім’я Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України підноситься за богослужінням у всіх храмах і монастирях УПЦ МП після імені Святішого Патріарха Московського і всієї Русі. | |
— Розділ 5 пункт 5 статуту УПЦ МП, [51] | ||
Українська православна церква Московського патріархату де-факто має статус автономної церкви і має менші права ніж автокефальні церкви. Після надання Томосу ПЦУ, питання автокефалії для УПЦ МП знову почало обговорюватись.
Після 2004 року Українська православна церква почала здійснювати реформи, що ще більше унезалежнили її від впливу РПЦ — була створена відмінна від російської система адміністративного поділу (багато дрібних єпархій), створений власний церковний суд (який є церковним судом вищої інстанції на території України, але нижчим за Архієрейський собор РПЦ), засуджене «політичне православ'я», відправлений за штат один із реакційних єпископів (Іполит (Хилько)), почали видаватися богослужбові («Києво-Печерський молитвослов») та богословські перекладні (Христос Яннарас, Йоан Зізіулас, Калліст Уер, Іларіон (Алфеєв)) та (прот. Петро Кожушний) книги українською мовою. Усе це було увінчано інавгураційною промовою митрополита Володимира у Варшавській академії, де він обережно зазначив про можливість «удосконалення канонічного статусу» заради подолання розколу в українському православ'ї. Там же було вкотре чітко виражено офіційну позицію церкви про статус:
|
Українська Православна Церква має сьогодні такі канонічні права, які є цілком аналогічними правам Помісної Церкви, а її статус відповідає статусу, який вона мала за часів святителя Петра Могили. Більше того, порівняльний аналіз канонічних прав Української Церкви, що сьогодні є самокерованою Церквою у складі Московського Патріархату, і канонічних прав автокефальної Елладської Православної Церкви свідчить про те, що наші реальні права навіть більші від тих, які має автокефальна Церква Греції. Українська Православна Церква самостійно вирішує більшість церковних питань, і її канонічна залежність від Руської виражається лише в молитовному поминанні Патріарха Московського за богослужінням, а також у Патріаршому благословенні обраного Собором УПЦ Предстоятеля. | |
Багатьма це стало сприйматися як прихований поступ до повної автокефалії і викликало відповідну агресивну реакцію у проросійському середовищі, як у Росії, так і всередині УПЦ (МП). З обранням нового патріарха Московського Кирила (Гундяєва) цей рух до самостійності та україноцентричності УПЦ (МП) якщо й не припинився, то став більш прихованим.
В УПЦ існує традиційна система нагород — форма заохочення духовенства та мирян за працю і заслуги перед Православ'ям — у пастирському служінні, богословській, науковій та адміністративній діяльності, відродженні духовності, відновленні храмів, місіонерській, благодійній, соціальній та просвітницькій праці. Нагороди існують двох видів: ієрархічні та загальноцерковні.
Ієрархічні нагороди слугують для заохочення архієреїв і кліриків, засвідчують гідне проходження церковного служіння. До них належать: підвищення в сані (єпископа до архієпископа, ієрея до протоієрея і под., однак не хіротонія); елементи літургійного облачення, що несуть духовне значення; богослужебні відмінності (служіння Божественної Літургії з відкритими Царськими вратами до Херувимської пісні або до «Отче наш»). Відповідно до своєї градації нагороди вручаються у строгій послідовності. Існують нагороди для єпископату, священства та дияконства. Покладання нагород для священства та дияконства здійснюється керівним єпархіальним архієреєм, або, за його благословенням, вікарним архієреєм. При покладанні ієрархічних нагород архієрей виголошує «аксіос» (достойний). Нагороди кліриків у формі службових відмінностей регулюють ієрархічне місце священнослужителя під час богослужіння при соборному служінні. При наявності однакових нагород перевага належить старшому за хіротонією.
До загальноцерковних нагород УПЦ МП відносяться — ордени (Орден преподобних Антонія і Феодосія Печерських, Орден Святого рівноапостольного князя Володимира, Орден преподобного Нестора Літописця тощо), медалі, ювілейні ордени та медалі. Загальноцерковними нагородами можуть бути нагороджені Предстоятелі Помісних Церков, єпископат, духовенство, миряни, державні діячі, військові, правоохоронці, журналісти, поети, письменники, працівники — культури, мистецтв, медицини, освіти та представники інших сфер діяльності, а також іноземні громадяни.
Зі здобуттям незалежності Українська православна церква Московського патріархату поступово втрачає позиції єдиної офіційно дозволеної церкви на території Україні, які мала в статусі Українського екзархату Російської православної церкви. Так, ще в 1989 році виходить з-під заборони Українська греко-католицька церква, в 1990 році — Українська автокефальна православна церква, а в 1992 році частина вірних та єпископату УПЦ (МП) на чолі із Митрополитом Київським і всієї України Філаретом (Денисенком) проголосили створення УПЦ Київського патріархату. Таким чином УПЦ (МП) стає однією із чотирьох церков, що вважають себе прямою спадкоємницею Київської митрополії і діють на території України.
У часи президентства Леоніда Кравчука, стосунки церкви з державою стали напружені через активну підтримку владою інших православних церков та греко-католиків, тиск на Українську православну церкву, а також через втручання УПЦ в політичне життя України. За правління Леоніда Кучми Українська православна церква (Московського патріархату) отримала максимальне сприяння з боку влади. За Віктора Ющенка декларувалося рівне ставлення до усіх конфесій, проте оголошеного відділення церкви від держави не сталося. За часів Віктора Януковича Московський патріархат знову користувався максимальним сприянням з боку влади.
Стосунки УПЦ (МП) з ПЦУ та УГКЦ є напруженими й подекуди конфліктними.
УПЦ МП є об'єктом критики за проросійську спрямованість та співпрацю з російськими та проросійськими організаціями. Так, Іван Діяк розглядає діяльність УПЦ МП як «Церковно-політичну складову» п'ятої колони, спрямовану на підрив державного суверенітету України[95]. Участь УПЦ (МП) як проросійської політичної сили в Україні підтверджував завідувач відділу України в Інституті країн СНД К. Фролов[96], зокрема виступ УПЦ (МП) проти В. Ющенка на президентських виборах 2004 року.[97] Напередодні президентських виборів 2010 року Голова УПЦ (МП) Володимир (Сабодан) благословляв на вибори кандидата від Партії регіонів В. Януковича[98].
|
Згідно канонів нашої церкви ми не можемо здійснювати обряд стосовно прихожан інших конфесій. Священик зробив правильно, бо якби він нарушив канони, мусив би за це нести відповідальність перед Богом. Ні батьки, ні священик у ситуації, що склалася не винні, відповідальність несе ритуальна служба, яка звернулася не до тієї церкви.[101] | |
У 2020 році УПЦ МП провела форум «Люди миру» у Свято-Гірській лаврі. Журналісти звинуватили у впливі Віктора Медведчука на форум, проте в УПЦ (МП) це відкинули. Сам Медведчук підтримав форум «Люди миру»[117]. Серед учасників форуму був журналіст Молчанов Юрій, який має проросійські погляди і вважає, що «мутований націоналізм» призвів до розколу суспільства[118]. Також до оргкомітету увійшов співак, нагороджений Путіним — Олег Карамазов.[119] Також участь у проєкті взяв намісник Святогірської лаври Арсеній (Яковенко), який раніше висловлював думку, що Україна перша почала війну з Росією.[120] На форумі виступила вірянка УПЦ (МП), жителька с. Піски, яка сказала, що не розуміє навіщо звільнили її село від сепаратистів і звинуватила українських військовослужбовців у мародерстві. Вона порадила їм «викопати окопи в себе вдома»[121][122][123].
У березні 2014 митрополит Черкаський і Канівський Софроній звернувся до Валентини Матвієнко та Володимира Мединського, що мають походження з Черкащини, та звинуватив їх у зраді батьківщини через підтримку анексії Криму, а також назвав Володимира Путіна бандитом[124].
Керуючий Львівською та Галицькою єпархією єпископ Філарет (Кучеров) закликав Володимира Путіна вивести війська з Криму[125].
У відкриту полеміку з Філаретом (Кучеровим) вступив кримський священник Димитрій Шишкін, настоятель Покровського храму УПЦ (МП) в селищі Поштове Бахчисарайського району[126]. За його думкою, він та жителі Південного Сходу України вважають, що «якби російські війська не встали на захист народу України в Південно-Східних її областях, то війна почалася б уже кілька днів назад», оскільки «нинішня Київська влада неодмінно спробувала б встановити свою диктатуру, свої порядки і поняття». На заяву єпископа про те, що «немає ніяких передумов до того, щоб російські солдати сьогодні контролювали суспільно-політичну чи іншу ситуацію життя нашої держави», священник заперечує: "А ми говоримо, що ці передумови є, і назріли вони в результаті двадцятирічної бездарної і односторонньої національної політики ". Отець Димитрій назвав Захід учасником повалення колишньої влади України, а «оскільки погромники, які дорвалися до влади, нас не чують — ми звернулися за допомогою до братнього народу Росії». За його словами, «жителі Південно-Східної України допомогу Росії, в тому числі силову, в абсолютній більшості сприймають саме як братню допомогу однодумців». Священник попросив у єпископа права «нам самим вирішувати, як ставитися до мирних російських солдатів на нашій, дійсно нашій кримській землі». В результаті дискусії з читачами отець Димитрій Шишкін повідомив, що не вважає київську владу легітимною, і звернувся до українського офіцера переходити під командування «головнокомандувача Криму» Сергія Аксьонова, легітимність якого читачі також поставили під сумнів[126].
3 березня намісник та братія Свято-Паісіївського чоловічого монастиря у с. Морозівка встали між російськими військовими, що блокували українську військову частину в Балаклаві, та входом у частину для недопущення кровопролиття[127].
Митрополит Сімферопольський та Кримський Лазар відмовився доводити до вірян інформацію про влаштований Росією у березні кримський референдум[128].
У Черкаській єпархії дозволили не поминати за богослужінням патріарха Кирила, якщо це викликає протести серед людей[129].
Група священників УПЦ (МП) нагороджена медалями «За визволення Криму і Севастополя» від України. Ось їхні імена: — архімандрит Силуан (Макей Сергій Іванович), настоятель Свято-Успенського монастиря (м Бахчисарай); священник Георгій (Поляков Юрій Петрович), священник Свято-Нікольського храму (м. Севастополь); священник Олексій (Тупиков Олексій Леонідович), доглядач Володимирського храму — усипальниці адміралів (м. Севастополь); протоієрей Сергій (Халюта Сергій Михайлович), благочинний Севастопольського округу. Колесніченко Вадим Васильович, народний депутат України від Севастополя, керівник Всеукраїнської громадської організації «Російськомовна Україна», співголова міжфракційної депутатської групи «В підтримку канонічної Церкви», лідер Всеукраїнської Координаційної Ради організацій російських співвітчизників (ВКРОРС)[130].
Кандидат богослов'я, викладач Одеської духовної семінарії УПЦ протоієрей Георгій Городенцев 1 березня 2014 визнав вторгнення російських військ на територію України законним та висловив надію, що російські війська займуть територію всієї України[131].
Секретар Одеської єпархії УПЦ МП протоієрей Андрій Новіков, учасник Асоціації православних експертів, яка виступила 4 березня з вимогою до Президента Росії Путіна «ввести обмежений миротворчий російський контингент на Україну для захисту Православ'я», виступав із підтримкою військового вторгнення Росії на територію України. Влітку 2014 року він був виведений за штат та переїхав у Росію[132].
Пізніше 2014 року служители УПЦ МП в Криму відкрито виражали підтримку російським державним та військовим службовцям у регіоні.
18 березня 2016 року в Криму відзначили «День возз'єднання Криму з Росією». Від імені УПЦ (МП) в урочистостях взяв участь благочинний Севастопольського округу Кримської єпархії протоієрей Сергій Халюта[133].
Кримська єпархія УПЦ (МП) відкрито підтримує сепаратизм, регулярно публікуючи на своєму офіційному сайті матеріали відповідного змісту. 29 січня 2016 року синод УПЦ МП ухвалив рішення призначити на півострів єпископом архімандрита Каллініка (Чернишова), який також відкрито підтримує сепаратизм[134].
13 січня російські окупаційні війська у Севастополі вивели зенітно-ракетні комплекси протиповітряної оборони С-400 «Тріумф» на бойове чергування, влаштувавши урочистий ритуал освячення, який провели клірики УПЦ (МП) в Криму у районі мису Фіолент.[135]
28 червня 2018 року Митрополит УПЦ Сімферопольський і Кримський Лазар (Швець) відслужив молебень для російських військ, визнавши Росію «нашою Вітчизною» і «великою морською державою». На молебні були присутні прем'єр-міністр Росії Дмитро Медведєв і інші високопоставлені чиновники РФ. Вони разом відзначали в Севастополі День хрещення Русі, а потім — День Військово-Морського флоту Росії[136]. У грудні 2019 року редакція газети «Кримська світлиця» отримала скан-копію угоди між командувачем Чорноморського флоту РФ і митрополитом Сімферопольським і Кримським (УМП МП) Лазарем від 2 квітня 2015 року щодо співпраці.[137]
Позиція УПЦ (МП) щодо російських провокацій на сході України та війни на сході України є неоднорідною.
Під час Євромайдану переховували на території Києво-Печерської лаври російських бойовиків Ігора Гіркіна.[138][139][140][141]
 | Цей розділ потрібно повністю переписати відповідно до стандартів якості Вікіпедії. Причина — серпень 2024. |
Деяких представників УПЦ МП критикують за яскраво виражену антиукраїнську позицію, якої вони на найвищому рівні продовжують притримуватись, зокрема, протягом всієї російської війни проти України.
У період 2005—2013 років УПЦ (МП) брали активну організаційну участь в проведенні в Києві та інших українських містах Російських маршів до дня єднання росії,[232][233][234][235] та приурочених хресних ходів, зокрема з Києво-Печерської лаври активно залучаючи пов'язані «козачі організації».[236][237][238]
_купал-баня_і_маскоўскі_(расейскі)_купал-цыбуліна.jpg)
Після активізації релігійного життя у 1990-х роках набула поширення реконструкція пам'яток сакральної архітектури, що використовуються УПЦ (МП). Ці реконструкції здійснюються з порушенням чинного законодавства у сфері охорони пам'яток і характеризуються цілеспрямованою посадкою позолочених бань-цибулин, зміною автентичного вигляду окремих архітектурних елементів, використанням будівельних матеріалів та методів, неприпустимих при реставрації.
У 1987-1994 роках Низкиницька парафія була першим приходом Павла (Лебідя). Будучи настоятелем Успенського храму в Низкиничах під його керівництвом було зруйнувано частину історично-архітектурної спадщини часів Адама Киселя — знищено внутрішній декор з фамільними гербами Адама Киселя, а також зник унікальний бароковий іконостас XVIII століття.[283]
Будівництво в 2009—2013 роках Преображенського собору та кількох нових корпусів в російському стилі на території пам'ятки національного значення в Почаївській лаврі.
Руйнування францисканського Костелу Успіння Діви Марії (пам'ятка національного значення) в 2006-т.ч. роках в Кам'янці-Подільському.
Пребудова Зимненського монастиря в російському стилі, уподібнення до перебудованого за радянських часів Корецького монастиря.
Широко практикується плюндрування старовинних дерев'яних сільських церков з обшиванням їх пластиковою вагонкою, або бляхою, вставленням метало-пластикових вікон і тому подібне.
У Національному Києво-Печерський історико-культурному заповіднику зафіксовано велика кількість порушень, найгрубіші з них — незаконна забудова. Загалом УПЦ МП збудувало 36 об'єктів, серед них 15 капітальних споруд, які не передбачені генеральним планом розвитку і збереження цих пам'яток[284]. 13 квітня 2023 року слідчі поліції Києва розпочали кримінальне провадження за ст. 298 ККУ «Незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини» на території Києво-Печерської лаври[285].
У Кременецько-Почаївському державному історико-архітектурному заповіднику також зафіксована велика кількість порушень, зокрема новобудов, які порушують архітектурний ансамбль, порушення історичної пам'ятки, виявлено факти незаконного відбирання комунальної власності в громади до московської церкви та незаконного переведення земель.[286] Виявлене розграбування поховань у криптах під собором у Кременці.[287]
На території Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів Стародавній" комісія Мінкульту визнала стан Спасо-Преображенського, Троїцького та Успенського соборів, які були у користуванні УПЦ МП, як незадовільний. На думку комісії, ці культові споруди потребують комплексних ремонтно-реставраційних робіт.[288][289][290]
В кінці вересня 2024 року Представники Міністерства культури та стратегічних комунікацій почали перевірку об'єктів, які використовуються релігійними організаціями. Аудит виявив велику кількість порушень пам’яткоохоронного законодавства.[291]
Широко застосовується заміна сяйних хрестів на російські восьмиконечні. Продовжується практика часів російської імперії вживання Російсько-візантійського й Псевдоросійського стилів в архітектурі новобудованих церков.
До прикладу будівництво Церкви Святої Трійці біля НСК Олімпійський у Києві 2013-т.ч. на місці шкільного стадіону Природничо-наукового ліцею № 145.[292][293][294][295][296]
Будівництво Церкви священновеликомученика Володимира, Митрополита Київського та Галицького у Бродах в 2003—2008 роках.
Будівництво церкви преподобного Сергія Радонезького (на Солом'янці) в м. Києві в 2007—2020 роках.
Відбудова церкви ікони Божої Матері «Живоносне Джерело» (Голосіївська пустинь) в 1999—2003 роках.
Велике будівництво на території жіночого монастиря св. Пантелеймона у Феофанії[297][298]
Звична практика повсюдного розставлення дерев'яних церков-МАФів, часто без погодження з місцевими громадами, щляхом самозахоплення земель,[299] інколи з подальшим узаконенням таких захоплень через корупцію в місцевих адміністраціях.[300][301][302][303]
18 серпня 2014 року прессекретар УПЦ (МП) протоієрей Георгій Коваленко в рамках пресконференції заявив, що Українська православна церква Московського патріархату розглядає тимчасово анексований РФ Крим у березні цього року як територію України і виступає за повернення півострова під контроль Києва, при цьому священнослужителі раді, що єпархії УПЦ (МП) залишаються в Криму і підкоряються Київської митрополії[304].
Ці заяви суперечать позиції РПЦ: в березні 2014 року глава синодального відділу із взаємин Церкви і суспільства протоієрей Всеволод Чаплін закликав українців не протестувати з приводу втрати півострова і висловив надію, що місія російських воїнів із захисту свободи і самобутності цих людей і самого їхнього життя не зустріне запеклого опору. Сам патріарх Кирило не зміг бути присутнім у Георгіївському залі Кремлівського палацу, де 18 березня президент Російської Федерації Володимир Путін зачитував своє звернення про приєднання Криму[304], висловивши спільно зі Священним синодом РПЦ 19 березня 2014 року наведену позицію: для світу серед віруючих Церква знаходиться поза політичними взаєминами.
У кінці серпня 2020 року священники «УПЦ МП» благословили на бойові завдання російських моряків ВМФ РФ.[305] Це відбулось повторно і у лютому 2021 року.[306] У лютому 2021 року єпископ УПЦ (МП) Калінік (Чернишов), якого висвятив Онуфрій у Ніжині, благословив хоругву на бойовий крейсер ВМФ РФ «Грайворон»[307].
18 березня 2021 року представники і священники Кримської єпархії взяли участь у в «урочистостях з нагоди Дня возз'єднання Криму з Росією». У Криму священники УПЦ МП благословляють військових ЗС РФ на «захист батьківщини»[308], а також «на ратне служіння»[309]. Служителі Кримської єпархії благословляли зброю окупаційних військ РФ, щоб вони «виганяли полки чужинців, які посягають на РФ».[310]
У листопаді 2022 на тлі російсько-української війни в низці храмів УПЦ (МП) було проведено обшуки. Зокрема, у Києво-Печерській Лаврі виявили пропагандистську літературу[311], а також громадян Росії, що переховувалися у приміщеннях лаври[312][313][314]. Пропагандистську літератури та кошти незрозумілого походження виявили також у храмі УПЦ на Рівненщині[315] та Буковині[316], а в одному з храмів Чернівецькій області слідчі стали свідками фізичної близькості секретаря Чернівецької єпархії УПЦ (МП) Архімандрита Никити з хлопцем, що співає в місцевому хорі[317]. Після оприлюднення результатів обшуку, депутат Микола Княжицький подав до ВРУ законопроект стосовно заборони УПЦ (МП)[318][319]. Синод УПЦ (МП) назвав звинувачення у колабораціонізмі «необґрунтованими та недоведеними»[320].
У листопаді обшуки в Тернопільській єпархії УПЦ (МП) виявили в семінарії та єпархії російські пропагандистські матеріали, що заперечують існування України[321]. Під час обшуків, проведених на об'єктах УПЦ (МП) у Київській[322], Херсонській, Черкаській, Житомирській та Волинській областях, було виявлено підробні документи, російську пропагандистську літературу, російські паспорти та інші докази співпраці місцевих працівників та керівництва із російськими окупантами[323][324]. Обшуки пройшли у Закарпатській, Рівненській і Житомирській областях, вони виявили склади з прокремлівською літературою, російськими методичками, книгами про сатанізм і молитовники за московського патріарха Кіріла[325].
Після обшуків у приміщеннях Харківської єпархії, було виявленор сотні тисяч готівки (зокрема, російськими рублями), прокремлівську літературу та російські сухпайки[326].
 | Ця стаття занадто довга та має бути скорочена для покращення читацького сприйняття. (вересень 2023) |
МВС України заборонило залучати священників УПЦ (МП) до капеланської служби в Національній гвардії. Представники Нацгвардії зазначають: «У нас це заборонено[327]. Вони хочуть, але у нас так не можна. Це була не тільки наша думка, а й думка Міністерства культури, Міністерства юстиції»[328]. Це узгоджується з наказом, в якому говориться — «не допускаються священники, духовні центри яких знаходяться на території країни-агресора»[328].
За соціологічними опитуваннями в травні 2024 року 82 % українців не довіряють УПЦ Московського патріархату, 63 % — прагнуть її заборони.[329]
Після повномасштабного вторгнення РФ до України місцеві ради почали ухвалювати рішення про призупинення діяльності чи про заборону діяльності УПЦ МП на території своїх громад. Такі рішення не мають юридичної сили, оскільки органи місцевого самоврядування не мають відповідних повноважень — заборона можлива тільки рішенням суду[330][331]. Також велика кількість громад цієї організації діє без державної реєстрації, тобто фактично це самозахоплені історичні церкви.[332][333]
Низка обласних, міських, селищних та сільських рад звернулися до Верховної Ради, прем'єр-міністра та Президента України законодавчо заборонити діяльність УПЦ МП на території України[351][357][358][359][360][361][362][363][364][365][366][367].[368][369][370][371]
26 квітня 2022 року правоохоронцями був затриманий настоятель церкви Святої Тихвінської ікони Божої Матері протоієрей Андрій Павленко, який збирав для ворога інформацію про чисельність, дислокацію, техніку, а також озброєння ЗСУ у Сєвєродонецьку та в прилеглих до міста селах. Йому інкриміновано колабораційну діяльність (ч.2 ст.28, ч.7 ст. 111-1 КК України)[412]. Павленко уклав угоду з прокурором — повністю визнав вину та «розкаявся». Суд визнав священнослужителя винним та призначив йому покарання у виді 12 років позбавлення волі[413][414]. 14 грудня 2022 року колаборант був обміняний на Суеді Мурекезі, громадянина США якого захопили окупанти в полон у Херсоні[415]. Після обміну Павленко дав інтерв'ю російським пропагандистам, у якому називав себе «політичним в'язнем»[416].
У березні 2022 року настоятеля парафії УПЦ МП в с. Ужачин Новоград-Волинському районі Житомирської області, під час спілкування на вулиці з місцевими мешканцями, публічно закликав до підтримки російського вторгнення в Україну. Він намагався переконати громаду в тому, що Росія «прислала війська звільнити українців від нацистів та бандерівців, захистити російськомовне населення братнього народу та для попередження вторгнення військ НАТО на територію російської федерації», а також закликав місцевих мешканців «покаятись та об'єднатись у цій боротьбі з братнім російським народом». Також він стверджував, що вбивають мирних мешканців та руйнують їхні будинки не російські окупанти, а Збройні сили України[417]. 5 липня 2022 року священика УПЦ МП Новоград-Волинський міськрайонний суд визнав винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-1 КК України (Колабораційна діяльність) і призначив йому покарання у виді позбавлення права обіймати будь-які посади в правоохоронних органах, у органах державної влади та місцевого самоврядування строком на 13 років[418].
У травні 2022 року в смт Ярова настоятель «Казанської» парафії Горлівської єпархії УПЦ МП вступив у змову з російськими окупантами та за їх вказівкою організував збір мешканців у приміщенні місцевого клубу. Священик повідомив громадянам, що населений пункт перебуває під контролем військ РФ і необхідно обрати нового керівника місцевої влади для взаємодії з ворогом. Після визволення Ярової від російських загарбників правоохоронці затримали настоятеля. Чоловіку повідомлено про підозру у колабораційній діяльності (ч. 5 ст. 111-1 КК України). Йому обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без можливості внесення застави[419]. 15 лютого 2023 року Індустріальний районний суд Дніпра ухвалив вирок Миколі Зірці, який пішов на угоду зі слідством і повністю визнав вину. Суд призначив йому 7 років в'язниці та позбавив права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування впродовж 12 років з конфіскацією майна[420]. 16 лютого 2023 Микола Зірка разом з іншими росіянами обміняний на українців[421].
17 жовтня 2022 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області ухвалив вирок Олександру Бойку, священнику УПЦ МП, який служив у церкві Різдва Пресвятої Богородиці в селі Дептівка Конотопського району. Обвинувачений пішов на угоду зі слідством і повністю визнав вину. Бойка звинуватили за статтею ч. 1 ст. 436-2 ККУ. За статтею «колабораційна діяльність» Бойка оштрафували на 34 тисячі гривень, а за глорифікацію осіб, що здійснювали збройну агресію Росії проти України — присудили два роки виправних робіт з відрахуванням в дохід держави 20 % від суми заробітку. За сукупністю злочинів та поглиненням менш суворого покарання більш суворим Бойку призначили покарання — виправні роботи (це мінімальне покарання, передбачене частиною 1 ст. 436-2 ККУ)[422].
11 жовтня 2022 року СБУ провела обшуки у Іонафана, митрополита Тульчинського і Брацлавського, його звинуватили у розпалюванні релігійної ворожнечі та виправданні війни РФ проти України[423][424]. 7 листопада 2022 року СБУ повідомила про підозру Іонафану за ч. 2 ст. 161 Кримінального кодексу України (порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної, регіональної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками). За висновками експертизи, СБУ, митрополит здійснював умисні дії, спрямовані на розпалювання релігійної ворожнечі та образу почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями[425]. Міський суд Вінниці визнав митрополита Тульчинського і Брацлавського Іонафана (Єлецьких) винним у публічному виправданні російської агресії та призначив йому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Суд визнав митрополита винним за всіма пунктами обвинувачення:
20 лютого 2023 року СБУ оголосила про підозру в розпалюванні міжконфесійної ворожнечі Феодосію, на цей час керівнику Черкаської єпархії УПЦ (МП)[427][428]. 6 квітня 2023 року митрополиту Феодосію СБУ повідомили про підозру за ч. 2 та ч. 3 ст. 436-2 КК України (Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників)[429].
1 березня 2023 року СБУ затримала настоятеля храму УПЦ (МП) в Шосткинському районі, який збирав для фсб розвіддані про оборону Сумщини[430]. Він також збирав персональні дані керівників місцевих органів влади, правоохоронців та громадських активістів і збирав дані про патріотично налаштованих громадян. Ця інформація потрібна була загарбникам для проведення прицільних ракетних та масованих артилерійських ударів по регіону, а також здійснення диверсійних вилазок. У поле зору окупантів він потрапив через свої проросійські погляди. Був затриманий співробітники СБУ на спробі передачі агресору закритих відомостей про посадовців місцевих військових адміністрацій. Слідство встановило, що після початку повномасштабного вторгнення клірика дистанційно завербував співробітник фсб росії. На вирок суду колаборант очікував під вартою. 25 жовтня 2023 року суд визнав його винним за ч. 2 ст. 111 ККУ (державна зрада, вчинена в умовах воєнного стану), та засудив до 15 років ув'язнення[431].
9 травня 2023 року архімандриту Іоанну (Прокопенко) повідомлено підозру за частиною 5 та 6 ст. 111-1 ККУ (колабораційна діяльність). 2022 року Прокопенко брав участь у заході «Форум общественного движения „Мы вместе с Россией“» в Мелітополі[432], у вересні 2022 взяв участь у «святі» в Москві, де було оголошенно «приєднання» Росією окупованих частин Херсонської, Запорізької, Луганської та Донецької областей. Йому загрожує до 12 років позбавлення волі[433].
18 травня 2023 року архімандриту Матвію (у миру Михайло Пімашин), наміснику чоловічого монастиря на честь Піщанської ікони божої матері Ізюмської єпархії УПЦ МП, повідомлено про підозру за ч. 3 ст. 436-2 ККУ (виправдовування збройної агресії РФ проти України з використанням ЗМІ). Пімашин підтримав російських загарбників і «на власному прикладі» закликав зробити це інших місцевих мешканців. Також Пімашин виступив у пропагандистському відео російської пропагандистки Ганни Долгаревої з виправдовуванням збройної агресії рф проти України та засудження українських військових. Йому загрожує до 8 років в'язниці[434].
26 липня 2023 року СБУ повідомила про підозру митрополитові УПЦ МП Іосифу (в миру Олексій Масленніков), за ч. 1 ст. 436-2 ККУ (виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії рф проти України, глорифікація її учасників)[435]. У вересні 2022 року він взяв участь у богослужінні в монастирі Свердловської області, де під час відправи спільно з представниками РПЦ благословляв російських військових, які воюють проти України, та вихваляв рішення путіна щодо проведення мобілізації в росії. Оскільки зловмисник переховується від українського правосуддя на території росії, тривають комплексні заходи для притягнення його до відповідальності.
2 листопада 2023 року священник УПЦ МП Дмитро Завялець був засуджений Глибоцьким районним судом за колабораційну діяльність (ч. 1 ст. 111-1 ККУ). Йому суд на 12 років заборонив проводити богослужіння та займати посади в релігійних організаціях. Суд визнав пом'якшувальними обставинами щире каяття, повне визнання вини, активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення, хоча воєнний стан є обставиною, яка обтяжує покарання. Під час досудового розслідування правоохоронними органами було встановлено, що священик УПЦ МП Дмитро Завялець 23 березня 2023 на цвинтарі села Черепківці, під час похорону українського вояка, публічно звернувся з промовою до людей на похованні[436]. У промові священослужитель сказав, що «…Донбас і Крим не наші землі, що там російськомовні люди і українців там ненавидять, тому не треба туди йти», та «Америка буде воювати з Росією на території України, що ми зараз і бачимо, що зараз і робиться»[437].
СБУ відкрила у 2022 році 52 кримінальні справи проти 55 священиків УПЦ (МП) включно з 14 архієреями[438][439].
25 січня 2023 року Президент України Володимир Зеленський ввів у дію рішення РНБО про санкції проти УПЦ МП та її оточення[440].[441][442]
Станом на 4 жовтня 2023 року за матеріалами СБУ розпочато 68 кримінальних проваджень щодо представників УПЦ МП, з яких 14 — митрополити церкви. Як зазначають в Службі безпеки, серед викритих злочинів — 20 фактів держзради, колабораціонізму та пособництва країні-агресору. Крім того, правоохоронці розслідують 18 проваджень щодо публічної агітації до релігійної ненависті, а також продажу вогнепальної зброї та поширення дитячої порнографії.[443][444].
Найбільшою кількість вірян цієї релігійної громади була в середині 2000-х років, але вже у 2010-х кількість вірян зменшилася. Так у 2010 році за даними Державного комітету України у справах національностей та релігій у них було вже 9,5 мільйона вірян в Україні, 23,6 % серед усіх православних українців.[445]
У 2013 року, згідно з опитуванням «Центр Разумкова», 19,6 % усіх опитаних українців зараховували себе до парафіян УПЦ Московського патріархату (27,7 % серед православних українців), у 2014 році — 17,4 % (24,8 % серед православних українців), в 2016 році — 15 % (23 % серед православних українців)[446].
У 2018 році за даними «Центр Разумкова», кількість їх вірян в Україні впала до 5 мільйонів (19,1 % з усіх православних в Україні, або 12,8 % з усіх українців)[447]. Станом на травень 2019 року до УПЦ (МП) зараховують себе ~4,19 млн, 16 % опитаних православних українців[448].
2019 року, згідно з опитуванням «Центр Разумкова», 10,6 % опитаних українців відносили себе до парафіян УПЦ Московського патріархату, або ж 16,3 % серед усіх православних українців[449].
У січні 2020 року, за даними опитування «Центр Разумкова», тих православних українців, хто зараховував себе до вірян УПЦ МП, була 21,9 %, або 13,6 % серед усіх українців[449][450]). За опитуванням КМІС до вірян УПЦ МП себе зараховували 15 % православних українців[4].
У червні 2021 року, за опитуванням КМІС, 18 % православних українців зараховували себе до парафіян УПЦ МП[4].
У липні 2022 року, за даними опитування КМІС, серед усіх українців, частка тих, хто зараховував себе до вірян УПЦ МП, була у межах 4 %, а серед тих українців, що сповідують православ'я — 6 %[4].
За даними центру Разумкова, станом на липень 2022 рік, до Московського патріархату себе зараховували 3–6 %, залежно від регіону, усіх православних України, або 4 % усіх віруючих українців[4]. Згідно з опитуваннями, в січні 2023 року 69 % українців вважали себе православними, 41 % із них відносилися до ПЦУ, 4 % — до УПЦ (МП), 24 % не відносились до жодного патріархату[5].
Згідно з аналітичними матеріалами Центру Разумкова за 2011 рік, УПЦ зберігає регіональний характер мережі своїх інституцій. Організації УПЦ зосереджені переважно в Центральному і Східному регіонах країни. Тут знаходяться 64,6 % її громад (46 % — у Центральному регіоні). В цих регіонах громади УПЦ кількісно переважають лише в чотирьох з 13 областей: в Луганській — 50,4 %, Сумській — 52,6 %, Хмельницькій — 52,4 % і Чернігівській — 59,6 %. У Києві частка громад УПЦ становить 26,2 %. В порівнянні з 2000 р., відбулося зростання частки вірних УПЦ серед дорослого населення України з 9,2 % до 23,6 % (тобто у 2,6 раза). Це сталося переважно за рахунок зниження частки тих, хто вважає себе православним, але не відносить себе до жодної Церкви.[451]
За даними Державного комітету України у справах національностей та релігій станом на січень 2008 року, релігійна мережа показувала найшвидше зростання серед усіх конфесій України (200—300 парафій та інших структур на рік[452]).
За даними соцопитувань Центру Разумкова за 2010 рік, оприлюднених у 2011 році, була найбільша в Україні за чисельністю вірян[451]. Згідно з даними соцопитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» та фірмою «Юкрейніан соціолоджі сервіс» 22 листопада — 6 грудня 2011 року, є другою за кількістю вірян релігійною конфесією в Україні після УПЦ (МП)[453][454]. За даними Фонду «Демократичні ініціативи» на початок 2015, є другим релігійним об'єднанням України за числом прихильників (20,9 % вірян).[455]
Згідно з опублікованими 6 грудня 2019 року даними, Українська Православна Церква Московського Патріархату об'єднує 53 єпархії, 12 338 парафій і 254 монастирі (за рік відкрито 246 нових парафій). В УПЦ МП 99 архиєреїв (53 єпархіальних, 39 вікарних, 7 на спокої), 12 411 священнослужителів, 4 609 ченців. Кількість духовних навчальних закладів — 17. На денній формі навчання у вищих навчальних закладах навчаються 1 372 студенти.[456]
| Дата[457] | Єпархій | Парафій | Монастирів | Ченців і черниць | Місій | Братств | Навч. закладів | Слухачів у них | Священнослужителів | Недільних шкіл | Періодичних видань |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 01.01.1990 | 19 | ||||||||||
| 01.01.1991 | ▲20 | ||||||||||
| 01.01.1992 | ▲22 | ≈5500 | 32 | 6 | |||||||
| 01.01.1993 | ▲25 | ||||||||||
| 01.01.1994 | ▲28 | ||||||||||
| 01.01.1995 | ▲32 | ||||||||||
| 01.01.1996 | ▬32 | ||||||||||
| 01.01.1997 | ▲34 | 6882 | 75 | 2301 | 12 | 2498 | 5590 | 1552 | |||
| 01.01.1998 | ▬34 | ▲7386 | ▲92 | ▲2509 | 2 | 13 | ▲13 | ▲2824 | ▲6044 | ▲1784 | |
| 01.01.1999 | ▬34 | ▲7996 | ▲105 | ▲2982 | ▲14 | ▲3070 | ▲6568 | ▲2108 | |||
| 01.01.2000 | ▲35 | ▲8490 | ▲113 | ▲3396 | ▲15 | ▲3657 | ▲7122 | ▲2393 | |||
| 01.01.2001 | ▲9049 | ▲122 | ▲3519 | 1 | ▬15 | ▲4024 | ▲7509 | ▲2593 | |||
| 01.01.2002 | ▲9515 | ▲131 | ▲3727 | ▲3 | ▬15 | ▲4165 | ▲7995 | ▲3076 | |||
| 01.01.2003 | ▲10044 | ▲144 | ▲4046 | ▼2 | ▬15 | ▲4592 | ▲8285 | ▲3245 | 116 | ||
| 01.01.2004 | ▲10384 | ▲151 | ▲4095 | ▲5 | ▬15 | ▼4282 | ▲8620 | ▲3746 | ▼95 | ||
| 01.01.2005 | 36 | ▲10689 | ▲158 | ▲4151 | ▬5 | 36 | ▬15 | ▲4413 | ▲8936 | ▲3879 | ▲106 |
| 01.01.2006 | ▬36 | ▲10875 | ▲161 | ▼4083 | ▬5 | ▲37 | ▲16 | ▲4454 | ▲9072 | ▲4019 | ▼103 |
| 01.01.2007 | ▬36 | ▲11085 | ▲167 | ▲4399 | ▲8 | ▬37 | ▲17 | ▼3627 | ▲9327 | ▲4133 | ▲105 |
| 01.01.2008 | ▲40 | ▲11334 | ▲173 | ▲4485 | ▲10 | ▼34 | ▲18 | ▲3970 | ▼9217 | ▼4112 | ▲106 |
| 01.01.2009 | ▲44 | ▲11539 | ▲177 | ▲4562 | ▲12 | ▬34 | ▲19 | ▲4211 | ▲9275 | ▲4158 | ▬106 |
| 01.01.2010 | ▲45 | ▲11790 | ▲179 | ▲4626 | ▲13 | ▬34 | ▲20 | ▲4234 | ▲9518 | ▲4256 | ▲108 |
| 01.01.2011 | ▬45 | ▲12043 | ▲186 | ▼4576 | ▬13 | ▬34 | ▬20 | ▲4568 | ▲9680 | ▲4344 | ▲112 |
| 01.01.2012 | ▲46 | ▲12340 | ▲191 | ▲4625 | ▲14 | ▬34 | ▬20 | ▲4765 | ▲9922 | ▼4258 | ▼110 |
| 01.01.2013 | ▲48 | ▲12574 | ▲203 | ▲4873 | ▲15 | ▬34 | ▬20 | ▼4727 | ▲10085 | ▲4288 | ▼108 |
| 01.01.2014 | ▲55 | ▲12714 | ▲214 | ▼4867 | ▼14 | ▲35 | ▬20 | ▼4115 | ▲10456 | ▼4232 | ▲109 |
| 01.01.2015 | ▼52 | ▼12241 | ▼207 | ▲4869 | ▲15 | ▼31 | ▼19 | ▲4806 | ▼10180 | ▼3978 | ▼105 |
| 01.01.2016 | ▬52 | ▲12334 | ▬207 | ▼4847 | ▲16 | ▬31 | ▬19 | ▲4861 | ▼10169 | ▼3707 | ▲129 |
| 01.01.2017 | ▬52 | ▼12328 | ▲208 | ▼4807 | ▲17 | ▼28 | ▬19 | ▼4788 | ▲10289 | ▲3987 | ▲135 |
| 01.01.2018 | ▬52 | ▲12348 | ▲211 | ▼4721 | ▬17 | ▬28 | ▼18 | ▼4163 | ▲10424 | ▲4243 | ▲137 |
| 01.01.2019[458] | ▬52 | ▲12437 | ▲215 | ▼4684 | ▬17 | ▲34 | ▬18 | ▼1765[e] | ▼10419 | ▼4216 | ▲138 |
| 12.2020 | 53 | 12 374 | 255 | 4 548 | н/д | н/д | 18 | 1 531 (денна форма) | 12 456 | н/д | н/д |
| 12.2021[459] | 53 | 12 381 | 260 | 4 630 | н/д | н/д | 18 | 1 228 (денна форма) | 12 513 | н/д | н/д |
| 12.2022[460] | 53 | 12 148 | 262 | 4 620 | н/д | н/д | 18 | 1 154 (денна форма) | 12 551 | н/д | н/д |
| 1.1.2023 | 53 | 11 439 | 211 | ? | 17 | 34 | 17 | ? | ? | ? | ? |
| 1.1.2024 | 53 | 10 586 | 214 | ? | 17 | 34 | 17 | ? | ? | ? | ? |
Розподіл за статистикою на початок 2021 року
| Адміністративно-територіальна одиниця | 2021 | 2024 | ||
|---|---|---|---|---|
| Кількість | % | Кількість | % | |
| Вінницька область | 1017 | 45,32 | 858 | 38,91 |
| Волинська область | 590 | 35,06 | 504 | 30,71 |
| Дніпропетровська область | 652 | 42,34 | 639 | 42,71 |
| Донецька область | 782 | 41,68 | 772 | 42,79 |
| Житомирська область | 653 | 40,26 | 605 | 37,62 |
| Закарпатська область | 670 | 33,32 | 620 | 35,25 |
| Запорізька область | 384 | 33,63 | 138 | 30 |
| Івано-Франківська область | 33 | 2,29 | 13 | 0,95 |
| Київська область | 748 | 39,08 | 502 | 26,15 |
| Кіровоградська область | 295 | 39,60 | 288 | 38,76 |
| Луганська область | 436 | 50,17 | 426 | 50,71 |
| Львівська область | 70 | 2,13 | 31 | 0,98 |
| Миколаївська область | 293 | 36,31 | 289 | 38,79 |
| Одеська область | 606 | 43,66 | 586 | 44,23 |
| Полтавська область | 499 | 41,79 | 474 | 39,90 |
| Рівненська область | 612 | 37,41 | 541 | 33,71 |
| Сумська область | 343 | 62,94 | 393 | 56,87 |
| Тернопільська область | 96 | 5,21 | 77 | 4,32 |
| Харківська область | 383 | 36,72 | 360 | 43,69 |
| Херсонська область | 379 | 38,28 | 110 | 30,56 |
| Хмельницька область | 947 | 45,75 | 647 | 33,66 |
| Черкаська область | 569 | 39,30 | 487 | 33,73 |
| Чернівецька область | 443 | 32,08 | 411 | 30,60 |
| Чернігівська область | 587 | 57,78 | 548 | 57,50 |
| місто Київ | 319 | 24,28 | 267 | 26,83 |
| місто Севастополь* | ||||
| АР Крим* | ||||
| Разом | 12406 | 33,49 | 10586 | 30,98 |
| * — станом на 01.01.2013 | ||||
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
.svg)
